Жорстоке небо - Максим Іванович Кідрук

От тільки наскільки іншими?..

Діана створила в AutoCAD’і новий графічний документ, у якому нашвидкуруч накидала просту систему координат. Вісь абсцис відповідала довжинам вздовж осі посадкової смуги, вісь ординат — висоті над смугою (масштаб на осях відрізнявся, та це не впливало на те, що вона хотіла зобразити). Спочатку жінка взяла дві точки з відомою висотою — двадцять і сорок метрів — із власних розрахунків для швидкості приземлення 240 км/год і відклала їх на графіку. Сполучивши точки прямою лінією, вона отримала реальну траєкторію зниження «ААРОНа 44». Лінія перетинала вісь ординат у точці, що відповідала висоті 27 метрів; за такого зниження літак мав би приземлитися на відстані більше 500 метрів від торця смуги, а це, зважаючи на складні погодні умови, загрожувало катастрофою — Ротко міг не встигнути зупинити літак до кінця смуги.

По тому Діана штриховою лінією накреслила нормальний захíд на посадку — такий, яким він мав би бути згідно з нормативними документами. Ця лінія пролягала паралельно попередній (траєкторії приземлення за швидкості 240 км/год) і перетинала вісь ординат на висоті 15 метрів.

У такому разі «ААРОН 44» торкнувся б землі якраз там, де потрібно, — за кілька метрів від широких поздовжніх смужок білого кольору. Різниця між траєкторіями здавалась величезною: за «нормативного» приземлення «ААРОН 44» пройшов висоту 30 метрів на відстані 290 метрів від торця смуги, а за швидкості 240 км/год — на відстані лише 40 метрів.

Зненацька Діана дещо придумала. Вона могла змінити попередню схему таким чином, щоб вона відповідала «нормативному» заходу на посадку, подивитись, як змістяться точки, крізь які пролітав літак, і основне — розрахувати швидкість, з якою «ААРОН 44» мав би наближатись до смуги 22L, щоб пролетіти над торцем на висоті 15 метрів і «наздогнати» снігоочисник о 22:04:19.78.

Діана повернулась до першого графічного файлу, зберегла його з новим іменем, після чого перемістила позначку, що відповідала проходженню висоти 30 метрів (час — 22:04:05.31, вигук Метью Ріґґсона — «Тридцять!»), розташувавши її за 290 метрів від торця посадкової смуги 22L. Всі інші позначки з підписами змістила пропорційно.

Стало очевидним, що двигуни літака почали набирати оберти за 260 метрів до зіткнення, Радислав дав команду йти на друге коло за 490 метрів до снігоочисника і вперше помітив машину з кабіни, знаходячись практично над торцем посадкової смуги.

«Отже, Радислав мав час, щоб зреагувати, — зробила висновок Діана, — а «ААРОН 44» — достатній запас відстані, щоби набрати висоту…»

В усьому цьому було щось дуже неправильне і… страшне. Жінка почувалась так, наче щойно прокинулась після кошмару: серце часто калатало, під пахвами й на спині проступив холодний піт, кінчики пальців дрібно тремтіли.

В AutoCAD’і Діана визначила, на якій віддалі від точки зіткнення знаходився «ААРОН 44», пройшовши позначку висоти 30 метрів. Отримала 1 197,7 метра. Далі запустила калькулятор Windows і розрахувала швидкість, з якою мав би рухатись літак:

Її щелепа відвисла. ДВІСТІ ДЕВ’ЯНОСТО ВІСІМ кілометрів за годину! Це просто з біса нереально! Такого числа немає в жодній таблиці Керівництва з льотної експлуатації — літак не може приземлитись, несучись над землею зі швидкістю триста кілометрів за годину. За швидкості 298 км/год «ААРОН 44» не встигне загальмувати до кінця смуги навіть за безсніжної погоди.

Діана розгубилася. Безпорадно клацаючи мишею, вона перемикалась між створеними схемами і не могла придумати пояснення. Схеми суперечили одна одній. Якщо припустити, що «ААРОН 44» приземлявся зі статутною швидкістю 240 км/год, то зрозуміло, що він летів зависоко. Якщо ж навпаки припустити, що літак знижувався по «нормативній» траєкторії, то це означає, що він рухався надто швидко. Вирішити дилему могло б опрацювання даних із ЦФПД, другої «чорної скриньки», але їх не було.

«Можливо, пілоти не бачили смуги?» — подумала Діана.

Безглуздя! Якщо лайнер опускається нижче за висоту прийняття рішення і пілот не має візуального контакту зі смугою, посадку ультимативно скасовують — літак набирає висоту і вирушає на запасний аеродром. Якби видимість була настільки поганою, що з висоти 30 метрів обидва пілоти не бачили сигнальні вогні смуги, вони б не опускались нижче за ці 30 метрів. Принаймні Метью Ріґґсон не доповідав би з такою впевненістю про кількість метрів до приземлення.

Чому тоді в кабіні все спокійно? Діана відзначила, що на ту хвилину, коли Радислав Ротко скомандував набирати висоту (час — 22:04:13.98), «ААРОН 44» залишив за собою ПІВКІЛОМЕТРА смуги і все ще знаходився на висоті 10 метрів, а мав би вже котитись по землі. Розуміючи, що змарнував перший захід, Радислав Ротко мусив би і без снігоочисника набирати висоту, скеровуючи літак на друге коло, натомість він продовжував посадку. Чому? Як таке може бути? Пілот не міг пролетіти чверть посадкової смуги і не знати про це.

Щось не так. Щось конкретно не клеїлось. Підозри про навмисне ушкодження ЦФПД більше не здавались Діані вульгарними та безпідставними.

Вона запустила Winamp і ще раз прослухала аудіозапис розмов у кабіні.

«Чорт забирай, вони ж не ідіоти!» — спохмурніла вона. Якщо Ротко говорить про те, як вони з Ріґґсоном питимуть каву в залі для відпочинку, то це означає, що із заходом усе добре; означає, що вони бачать, куди сідають; означає, що літак тримається глісади, впевнено прямує до визначеної точки торкання. А цього не може бути, цього просто не може бути…

Діана відчула ще більшу потребу поговорити з пілотом.

Подивившись на годинник, який невідомо як зберігся під час звірств Грубодупенка, вона почала готуватись до відльоту.

52

19 лютого 2013, 11:38 (UTC +1) Париж, Франція

Простоявши півгодини на холоді неподалік Porte de Sèvres, міських воріт у південно-західній частині 15-го округу Парижа, Карий нарешті придумав, як непомітно прошмигнути до приміщення HEGP — Європейського шпиталю ім. Жоржа Помпіду. Він згорнув скачану з Інтернету і роздруковану схему приміщення, де лежав Радислав Ротко, порвав її на дрібні шматки і викинув у найближчий смітник.

Сьогодні зранку пілота перевели з реанімації до звичайної палати, що певною мірою спрощувало завдання. Та, попри це, Карий розумів, що провернути справу, не наслідивши, не вдасться. Принаймні на одній зі шпитальних камер спостереження засвітиться його потилиця, а