Пожежник - Джо Хілл

Так, усі вони сяяли... усі, окрім Еллі. Дівчинка зробила крок до неї, з її грудей вирвався здушений скорботний схлип, проте коли Гарпер підвела на неї погляд, Еллі спинилася й заклякла на місці. Вона навіть здійняла одну руку, долонею назовні, наче Гарпер могла підскочити, звільнити руки і дати їй п’ять.

Гарпер подумала, що цілком можливо зараз хтось із них розбіжиться й копне її в живіт, як футбольний м’яч, задля сміху. Вони геть втратили розуміння того, що роблять. Можливо, вони вже зайшли далі, ніж повинні були. Хтозна, може, вони лише хотіли закидати її сніжками й забратися геть. Їм цілком повідбивало пам’ять. Вони геть позабували свої імена, голоси власних матерів, обличчя своїх батьків. На думку їй спало, що вони можуть отак-от запросто і вбити її тут, у снігу. Розітнути горлянку парою ножиць. Коли ти у Блискоті, то почуваєшся добре, почуваєшся правильно. Ти не ходиш. Ти линеш. Світ пульсує у ритмі потаємної пісні, а ти стаєш зіркою власного мюзиклу в «Техніколорі». Кров, яка струменітиме з її сонної артерії, видаватиметься їм такою ж прекрасною, як бенгальський вогник, що розсипає палаючі червоні іскри фосфору.

Дівчина, яка стояла позаду неї увесь цей час, штовхнула її, поваливши у сніг. Всередині Гарпер скипів пухир сильної, небезпечної емоції, і вона вклякла, побоюючись, щоб той пухир не луснув. Їй зовсім не кортіло дізнатися, що за емоції нуртували у ній... чи то був гнів, чи жах, чи, гірш за все, визнання поразки.

Кожна дівчина по черзі, танцюючи, підходила й била ногою в сніг, сиплючи ним їй в обличчя. Гарпер лише заплющила очі.

Дівчата обступили її, шепочучись. Гарпер не знаходила в собі сил поглянути на них, на те коло облич у масках, що оточувало її. Вони балакали й балакали, тихими, шепітними, нерозбірливими голосами. Гарпер уся тремтіла. Її джинси змокли, зап’ястя стогнали від болю, а лице пощипувало й пекло від усього того снігу, яким у нього жбурлялися.

Врешті вона трохи розплющила очі. Шепотіння тривало, але дівчата зникли. Єдиним, що й далі промовляло, був вітер, котрий насвистував поміж сосон.

Гарпер засмикалася, намагаючись звільнити зап’ястки. Стрічку приліпили їй на рукавиці, а не на шкіру, і за якийсь час вона спромоглася вивільнити одну руку. Потім стягнула іншу рукавицю і пожбурила обидві вбік, досі зв’язані клейкою стрічкою. Вона, не вагаючись і не замислюючись, узялася за краєчок стрічки, що вкривала їй рота, і рвучко здерла її. А разом зі стрічкою відірвала шматочок верхньої губи.

Гарпер сплюнула камінь на сніг. Від крові той був рожевий.

Коли вона підвелася, у голові запаморочилося настільки, що довелося зіпертися рукою об сосну, щоб не впасти. Вона рухалася від стовбура до стовбура, наче хитляве маля, яке робить перші кроки, спираючись на меблі. Знайшла поворот до набережної і почала спускатися пагорбом. Гарпер зробила заледве дванадцять кроків, коли хтось гукнув її.

— Сестро Вілловз? — гукнув Нельсон Гайнріх. — Куди ви йдете? Дорога до лазарету осьде.

Він стояв на дошках поряд з Джеймі Клоуз. Джеймі була в тому ж одязі, що й останнього разу, коли вони бачилися: яскраво помаранчеві штани та пухка синювата парка. Відмінним було тільки те, що вона зняла з себе маску Тиріона Ланістера.

— Вам сніг до шиї дістає. Чом би вам не вернутися сюди, поки вас живцем під ним не поховало? — обличчя Нельсона розчервонілося від холоду, він шкірився, показуючи свої передні два зуби.

З рота Гарпер виривалася пара. Лизнувши верхню губу, вона відчула присмак крові.

Їй знадобилося майже п’ять хвилин, щоб подолати ті двадцять кроків, які відділяли її від дощок, продираючись крізь кучугури снігу по пояс заввишки, снігу, що загрібався їй у чоботи.

— Ми з Джеймі саме прямували до Матінки Керол, аби замінити Пильнувальників на посту! Добре, що ми вчасно нагодилися. Ви йшли зовсім у протилежний бік, — він простягнув обидві руки, щоб допомогти їй стати на дошки. Чоловік насупився, але очі в нього світилися від утіхи. — Та ви тільки погляньте на всі ці сліди! У нас є правила, ви в курсі! Не можна сходити зі стежок! Дошки можна рухати, але зникнути сліди не змусиш. Що, як об’явиться мисливець? Господи, та якби нас відшукали, то всіх би відправили в Конкорд! Якби не розстріляли просто на місці! Блукання ставить під загрозу весь табір! Містер Патчетт і Матінка Керол це чітко дали зрозуміти. Одна година з каменем мала б нагадати вам про ваші обов’язки.

Джеймі Клоуз обійшла його, тримаючи білий камінець у долоні. Вона вишкірилася, показуючи надщербленого зуба.

Гарпер узяла камінь і слухняно поклала його до рота.

12

Її, наче в’язня, вели до табору поміж деревами. Нельсон ішов попереду, Джеймі простувала позаду неї з гвинтівкою та обпиляним держаком мітли. На власний подив, Гарпер зрозуміла, що камінь не такий осоружний, як вона могла подумати. Може, з часом вона навіть знаходитиме в ньому втіху. Камінь навіював спокій, вдумливість. Вимагав тиші — внутрішньої так само, як і зовнішньої.

Він потребував повноти її уваги, що стало для неї справжнім полегшенням, оскільки більшість думок, які завше роїлися в голові, зводили її з розуму: чи вдасться їй врятувати Отця Сторі, чи вдасться їй самій порятуватися, що робити, якщо маля так само має драконячу луску, що, коли через стрес у неї стануться передчасні пологи?

Камінь прогнав усі ці турботи геть, і спершу вона навіть подумала, що якби тільки знала, яку полегкість їй подарує камінь, то не стала б так люто йому опиратися. А потім подумалося, що глибоко всередині вона завжди це знала. Завжди знала, що покора принесе їй неабияку втіху, і саме тому вона насправді опиралася. Бо побоювалося, що коли здасться бодай раз, то наступного разу це буде занадто легко.

Вони вийшли з лісу поблизу каплиці. Подвійні двері були розчинені, й люди дивилися на неї. Гарпер відчувала, що більшість з них добре знає, через що їй довелося пройти.

Гарпер окинула їх своїм поглядом, холодним, відстороненим, геть позбавленим сорому, і від вигляду людей, які боязко зіщулювалися в тінях, їй потеплішало на душі. Більшість дітей, втім, лишались незворушними. Споглядання за чужим покаранням неабияк цікавило дітей, було джерелом надзвичайного задоволення.

Еллі стовбичила біля підніжжя сходів до каплиці, та щойно побачила Гарпер, заклякнула на місці.

— Рухайте задком, сестро, — промовила Джеймі.

Еллі чекала, поки Гарпер не пройшла повз, і не змогла стриматися. Вона зірвалася з місця й помчала засніженим двориком, щоб наздогнати її.

— Еллі, — озвався Нельсон Гайнріх, —