Пожежник - Джо Хілл

егоїзму. Захистити нас від таємниць, які можуть бути подібними до раку. Від невірності та недружності, що ширяться, наче лихоманка. — Говорячи, вона випросталася у кріслі; у її вологих очах блищало нездорове жевриво. — Відтоді, як мій батько занедужав, я намагаюся бути тою, хто потрібен цим людям. На кого вони заслуговують. Мій батько бажав, щоб табір Віндем був гарним місцем для людей, яким більше нема куди податися. Це все, чого хочу я. Лише щоб це було гарне місце... і найкращим воно стає, коли ми приглядаємо одне за одним. Мій батько теж так думав. — Вона зчепила руки, а потім затисла їх між колін. — Ми сильніші, коли разом, Гарпер. І якщо ти не з нами, то ти сама-самісінька. А в такі часи бути самотньою — то кепський вибір.

«Вигляд у неї майже співчутливий», — подумала Гарпер.

— Невже ти цього не розумієш?

11

Гарпер простувала ледь видимою стежкою попід захмареним небом.

Хоч би куди вона повернула голову, обличчя обдавало снігом. Довкола нуртував вітер. Затріщало дерево. Дошки в неї під ногами хиталися й гнулися, через що рухатися вперед доводилося поволі, щоб не поточитися й не впасти.

Коли Будинок з чорною зорею зник позаду, вона й далі прямувала крізь морозну темряву, у якій пахкотіло сосною. За якісь двісті кроків вона натрапить на доріжку, яке звиватиметься униз, до галькового пляжу та пірсу. Гарпер змогла б перетнути воду хвилин за десять, сказати Джону, що вони вирушать до карети швидкої вже завтра, розповісти йому...

Крізь сосни, праворуч від неї, пробігла дитина, мерехтлива постать у тінях. Вона повернула голову, щоб роздивитись як слід, і побачила, що ніяка то не дитина, а лише завиток снігу, котрий вітер ганяв між дерев.

Бух!

Сніжка влучила їй у голову, та сповна відчула вона це, лише ступивши ще два кроки. Саме стільки часу їй знадобилося, щоб зрозуміти, що сталося. Гарпер не усвідомлювала, що її хилить убік чи що праве коліно підгинається, аж поки не повалилася навколішки у сніг.

Краєм ока жінка помітила якийсь розмитий рух і вчасно здійняла лікоть, у який тієї ж миті влучила наступна сніжка. Від удару рука заніміла. Болючий шок розтікся від ліктя до кисті. Сніжка розкришилася, тільки-но влучила в неї, і на сніг викотився поцяткований білий камінець, який щільно втрамбували досередини.

З-за дерев, обабіч од неї, давлячись від сміху, вистрибували дівчачі постаті. Гарпер здалося, що вона побачила сніжку, яка летіла їй у живіт, тож одразу опустила руки, щоб його прикрити, натомість діставши удар у зашийок — різкий гострий поштрик, за яким ішло оніміння.

Вони кружляли довкола.

Волога у неї в очах готова була обернутися на лід, замерзнути на місці. Біляві обличчя довкола були суворі й бездушні, наче на неї напали манекени з супермаркету.

Одна з постатей підбігла до неї ззаду і штовхнула. Гарпер завалилася на бік.

— Дівчата, прошу, обережніше, — промовила вона. — Я вагітна. Я не чинитиму опору.

— Відбіли, відбіли! — проспівав чийсь голосок, до болю схожий на Емілі Вотерман.

Хтось ухопив пасмо її волосся обтягнутою рукавицею рукою, загріб жменю снігу іншою і втер його Гарпер в обличчя. Дівча зойкнуло від сміху.

Коли Гарпер зморгнула сніг, перед нею навколішках стояв Тиріон Ланістер з «Гри престолів». Він поглядав на неї сповненими недовіри порожніми очима: дешева пластикова маска. Він... ні, вона — за маскою ховалася дівчина — простягнула руку, долонею догори. На ній лежав плаский білий камінчик.

— Їж, — пролунав з-під маски голос. — Їж, суко.

— Змусь її з’їсти, — мовила інша дівчина.

— Їж, їж, їж! — заволали дівчата.

Гарпер лежала на боці в снігу, однієї рукою прикриваючи опуклий живіт, притиснувши іншу всім тілом. Дівчина, котра тримала її волосся, смикнула. Тоді смикнула сильніше.

Гарпер розтулила рота і тримала його роззявленим, наче дитина, якій лікар оглядає мигдалини. Тиріон Ланістер запхнув досередини камінь: холодний плаский тягар.

Поміж двох сосон, за п’ять кроків від них, за цим усім спостерігав Капітан Америка. Гарпер вп’ялася поглядом в Еллі, поки зір їй не розмило слізьми, спочатку подвоївши, а тоді потроївши картинку.

Пролунав звук, неначе хтось навпіл роздирав простирадло. Рука, що стискала її волосся, смикнула знову, підіймаючи підборіддя Гарпер, змушуючи її відкинути голову назад. Інша рука сильно ляснула її по губах. Кількома порухами великого пальця вперед-назад губи їй заклеїли клейкою стрічкою.

— Півгодини, — промовила дівчина, котра тримала її за волосся. — Він там залишиться на півгодини. Тепер підводься. Ставай навколішки.

Гарпер поставили навколішки. Дівчата завели їй руки за спину, знову почувся різкий звук, наче щось рвалося, а тоді свіжим шматком липкої стрічки їй зв’язали зап’ястя.

— Ммдитя, — промовила Гарпер, застерігаючи про її дитя. Вона гадки не мала, чи хтось її взагалі зрозумів.

Дві дівчини танцювали разом, тримаючись за руки, крутячи й обертаючи одна одну: на одній була маска Обами, на іншій — обличчя Дональда Трампа. За весь час Капітан Америка навіть не поворухнувся, лишаючись нерухомим поміж двох сосон, навіть оком не змигнувши, наче сова.

Промені ліхтариків стрибали поміж соснами, рій яскравих золотавих вогників. Гарпер глянула ще раз і лишень тоді зрозуміла, що жодна з дівчат не мала з собою ліхтарика. То були самі дівчата: вони плигали, сміялися й жбурляли в неї грудками снігу. Усі вони сяяли, як у каплиці, коли співали гуртом. Вони світилися одна до одної, їхня луска пульсувала, досить сильно, аби яскраві спалахи виривалися з-під курток, струменіючи назовні крізь відгорнуті комірці.

Отже, існував ще й інший шлях досягнути піднесеного стану Блискоту. Хай то буде хор або Розстрільний загін: обидва варіанти задовольняли луску. Групове зґвалтування нічим не поступалося читанню Євангелія.

Гарпер почула квиління ножиць. Її золотаве волосся почало спадати на сніг.

— Ха-ха! Ха-ха! — промовила найменша з нападниць; Гарпер була певна, що то Емілі Вотерман. — Відрізай відрізай відріжжай! — Її голос зривався на сп’яніле бурмотіння.

Вітер неохоче зітхнув, наче коханець, якому вже час іти. Її волосся опадало довкола неї, поки ножиці собі й далі квилили.

— Як тобі смакує камінь? — запитала одна з дівчат. — Але ясно, що не такий ласий, як прутень Пожежника.

— Хіба не сексуально? — запитала дівчина, яка відтинала їй волосся. — Звук, з яким ріжуть ножиці?

Вона клацнула ними біля вуха Гарпер.

— У мене від нього мурашки. Мені так сподобалося різати твоє волосся, що його вже майже не лишилося. Шкода, що довелося спинитися. Може, наступного разу відчикрижу щось інше. Тобі треба визначитися, чи ти з нами, чи проти нас. Будеш сяяти з нами чи геть перестанеш сяяти. Хочеш почути медичну пораду від мене? Я призначаю тобі