Третій фронт - Владислав Валерійович Івченко
— Так не буває, — перервав мене Пастор і закрутив головою. — Не можна бути самостійним, коли держава тебе утримує. Не…
— Я вже наголошував, що мої умови — не привід для обговорення чи торгу. Так або ні. Або ви погоджуєтеся, або я не працюю.
— Це занадто серйозна ланка, щоб віддати її в руки однієї людини!
— Пасторе… — Тут уже я витримав паузу. — Про серйозність третього фронту я знаю. Так само, як знаю, що мене дуже хочуть убити і вб’ють, якщо я припущуся хоч найменшої помилки. Якщо ми почнемо працювати, я поставлю на кін своє життя. Ви мусите довіряти мені.
— Я довіряю, але…
— У нас є у кращому разі тиждень. Найімовірніше — лише кілька днів. Це я не те щоб хочу налякати чи чогось вимагаю, це я кажу як є. Думаю, американці теж називали такі строки.
— Вони казали про місяць.
— Бачите, їхня розвідка погано працює в цьому напрямі.
— А може, це ви наганяєте паніку?
— Ну, почекайте кілька днів, і на власні очі все побачите. — Я посміхнувся.
Пастор знову подивився мені в очі. Він наче хотів помітити в них якусь відповідь. Але дарма.
— Звідки нам знати, що вас не завербували? А, Владюшо? Що всі ці спроби викрасти вас — не цирк, щоб обдурити нас, переконати, що ви не працюєте на Москву?
— Ніяк. Ви або вірите мені, або ні. Якщо я завербований, Україна загине.
— Не смійте так говорити! — гримнув Пастор.
— Це факт. Якщо в нас не буде третього фронту, кремлядь змете нас. Можливо, не повністю, а до Дніпра чи до Збруча, але все буде в її руках і вона вирішуватиме, де зупинятися і чи зупинятися взагалі.
— Захід не дозволить…
— Захід не втрутиться, — запевнив я. — Одна річ, коли вторгнуться танкові колони, авіація та артилерія, і зовсім інша — коли воюватимуть чудовиська. Їх же навіть по телевізору нормально не покажеш. Західні ЗМІ не можуть сказати, що Харків захопили «пєльмєшкі», а Дніпропетровськ нищать «сєкєль» та «артем». Просто повідомлять, що проросійські сили якось змогли захопити найбільші українські міста. Мабуть, завдяки тактиці блискавичних ударів танкових армій. Ось і все. Захід не втрутиться, тут уже не сумнівайтеся. Вся надія тільки на ті сили, які ми зможемо зібрати.
— Скільки ми можемо їх зібрати?
— Скільки вдасться. Я спробую залучити все, що варто залучати.
— Вони, ну, ці… ті, кого ви будете залучати… — почав мимрити Пастор.
— Чудовиська. Я буду залучати чудовиськ, — допоміг я йому. Пастор скривився. Саме це слово було йому неприємне.
— Чи не будуть вони небезпечні для країни?
— Коли ти працюєш із чудовиськами, мусиш бути готовим до того, що щось піде не так. Це не роботи, які виконують закладену в них програму, це — живі істоти, з якими можливі ексцеси. Але я спробую тримати ситуацію під контролем.
— А немає якогось іншого способу?
— Іншого? — здивувався я.
— Так, іншого. Щоб перемогти російських чудовиськ без залучення наших.
— Є, — кивнув я. Пастор здивовано подивився на мене.
— І який це спосіб?
— Необхідно знайти Українського героя і дати йому Шаблю та Хрест. Тоді можна не напружуватися, Український герой зробить свою справу самотужки, знищить усіх чудовиськ і подарує Україні перемогу.
— Де його можна знайти, цього героя? — Пастор аж підхопився. І очі загорілися.
— Не знаю, — чесно сказав я. — Гадки не маю. Навіть немає впевненості, чи той герой узагалі існує.
— Це як?
— Ну як, просто. Є легенда, що Український герой мусить прийти і врятувати Україну. Досі він не приходив. Нагоди рятувати країну були, але герой не з’являвся. Хтозна, чи з’явиться зараз.
— А що за Шабля та Хрест?
— Це надпотужні обереги України. Шабля може захистити країну від збройного нападу, а Хрест — від ментальної агресії.
— Так це те, що нам потрібно! — скрикнув Пастор.
— Ні, — закрутив я головою. Нещодавно мене розпитували про Шаблю та Хрест знайомі з Оклункова, я детально все їм розповів, але знав, що то шлях у нікуди.
— Чому ні?
— Тому, що і Шаблею, і Хрестом може скористатися лише Український герой. Немає його — і Шабля з Хрестом — просто шматки металу та дерева. Ось і все. Якби в мене був хоча б натяк на те, що Український герой існує, я б шукав його, шукав би Шаблю та Хрест. Але натяків немає. Я не можу ризикувати, шукати те, чого немає. Піду іншим шляхом.
— А що як той герой таки є?
— Ви граєте у покер?
— Ні. Але правила знаю.
— Ну так-от вам ситуація. У вас дві карти, вам роздають іще три. У вас одна пара. Можна сподіватися, що наступні дві карти принесуть вам фулхаус. Але яка ймовірність? Мала, дуже мала. Я б не поставив на це ані копійки. Боюся, що з героєм ситуація ще ризикованіша. Його чекали під час визвольних змагань, але він не прийшов. 1948 року УПА провела секретну операцію «Давид», сподіваючись на героя. Але його знову не було. Чому він мусить з’явитися зараз? Нема жодних передумов.
— То будете залучати чудовиськ?
— Не кривіться так! — аж образився я. — Чудовиськ треба поважати, інакше вони можуть помститися.
— Я не боюся чудовиськ, я — віруюча людина! — твердо й урочисто відповів він.
— Чудовиська — надто примітивні істоти, щоб цікавитися релігійними поглядами своїх жертв, — пояснив я. — Вони вбивають, не зважаючи на вашу віру.
— Маячня! Господь захищає від цієї нечисті! — скрикнув Пастор.
— Ви помиляєтеся, коли сприймаєте чудовиськ занадто духовно. Вони створені з плоті та крові, вони існують, їдять, пердять і вбивають. Спробуйте піти з вірою до левів, і вони з’їдять вас. Із чудовиськами так само.
Пастор махнув рукою. Він не міг змиритися з тим, що у світі є чудовиська, а тим паче з їх залученням до нашої боротьби.
— То ми працюємо? — спитав я.
— У мене немає іншого виходу, — неохоче визнав Пастор, трохи подумавши.
— Добре. Тоді мої умови. Повна незалежність. Я працюю сам, на чолі своєї команди, яка отримує всю потрібну допомогу від держави. Для людей моєї команди необхідні зброя та гроші. Я ні з ким не буду узгоджувати свої дії, обіцяю лише намагатися не порушувати закону й уникати людських жертв. Про результати роботи я буду сповіщати вас
