Третій фронт - Владислав Валерійович Івченко

Пастор кивнув.

— Так, ви праві. Зараз я накажу принести сюди комп’ютер.

— І одяг для мене. Цивільний. І бронежилет. Також мені знадобиться охоронець і той доброволець, що вистрелив із гранатомета. І тисяч сто готівки на перші витрати.

— Тисяч сто?

— Так, тисяч сто. Не новими й не крупними купюрами. Не більше сотні. Що ви на мене дивитеся? Чи ви думаєте, що я вирішив таким нехитрим чином підзаробити? Про всяк випадок нагадаю вам, що мене вже кілька разів хотіли вбити і цих спроб стане тільки більше!

Пастор кивнув, вийшов, потім повернувся. Він був трохи приголомшений, але намагався триматися.

— Так, і ще один момент, — продовжив я. — У моїй команді буде Біла вбивця. Держава мусить забезпечити її недоторканність.

— Що? Та ви зовсім збожеволіли! — Пастор закричав. — Та це ж найрозшукуваніша злочинка країни, жорстока вбивця, на руках якої кров сотень людей!

— Хоч за одного з них вам прикро? — спитав я. — За всіх цих міністрів, олігархів, нардепів — хоч за одного?

— Від рук Білої вбивці гинули і невинні люди!

— Охоронці? Вони були озброєні, це чесне змагання.

— А випадкові свідки?

— Слухайте, я займався темою Білої вбивці. Я знаю — щоразу, коли гинули непричетні люди, винна була охорона, яка з переляку починала стріляти абикуди. Звісно, потім усі казали, що це саме Біла вбивця постріляла бідних посполитих, але ми знаємо, як було насправді. — Я подивився в очі Пастору. Той відвів погляд.

— На неї полює сам Богославський, власник корпорації «S. S. А.»! — пошепки сказав він.

— Я знаю. Хай зупиниться. Бо інакше Україна загине. І він разом зі своєю корпорацією.

— Він не з тих, хто зупиняється!

— Але він і не з тих, хто не вміє рахувати. Він або зупиниться, або втратить усе.

— Вона вбила кількох його близьких людей, а йому відрізала руку!

— Ну, він теж багато років полював за нею. Тепер досить?

— Для чого вона вам, пане Владюшо?

— Біла вбивця — найкращий фахівець країни у своїй царині. Я збираю команду найкращих, бо тільки тоді в нас буде шанс виграти цю війну і створити третій фронт.

— Ви з нею знайомі?

— На жаль, особисто ні, хоча я присвятив їй цілий розділ у своїй енциклопедії.

— Вам не було страшно, що вона вб’є вас?

— Ні, бо я був чесний. У кожному з розділів я писав лише правду, жодного разу не прибрехав і не прикрасив. А за правду й померти не страшно. — Я задоволено усміхнувся. Любив думати про Білу вбивцю.

— Ви знаєте, як на неї вийти?

— Звісно, ні, інакше б вороги Білої вбивці давно порізали мене на смужки. Я напишу в два-мережу. Якщо Біла вбивця відгукнеться, вона сама зможе вийти на мене. А як ні, то ні. Але без неї мені буде важко.

— Вона вбиватиме для вас?

— Ні, вона слідкуватиме, щоб мене не вбили. Не хочу перебільшувати, але найближчими тижнями я буду найважливішою персоною для майбутнього України. Усім конче потрібно, щоб я був живий і бажано здоровий.

Двоє охоронців занесли в палату ноутбук і принтер. Підключили й пішли.

— Я покличу секретаря, — запропонував Пастор.

— Що менше людей знає, то краще.

Ми склали угоду удвох. Спочатку Пастор сперечався стосовно кожного пункту, але потім я нагадав йому, що час спливає і наші шанси на виграш стрімко тануть. Тоді робота пішла швидше, угоду було складено з урахуванням усіх моїх вимог. І щодо самостійності, і щодо непідзвітності, і навіть щодо Білої вбивці. Ми роздрукували угоду в двох примірниках, підписали. Потім я дістав лезо.

— Варварський звичай, але для мене це важливо. Скріпимо кров’ю.

Зробивши надрізи на великих пальцях правиць, ми приклали їх до аркушів. Я забрав свій екземпляр, Пастор — свій.

— Що ж, побажайте мені успіхів. — Я усміхнувся. Знав, що, найімовірніше, вже за кілька днів буду мертвий і мені не буде чого усміхатися. Але попереду була дуже цікава боротьба. Я завжди більше цінував пригоди, ніж спокій. Тому і вивчав чудовиськ.

— Бажаю вам успіхів. І нехай благословить вас Господь, — тихо сказав Пастор. На його очах несподівано з’явилися сльози. Навряд чи він хвилювався за мене — радше, за Україну.

Ми потиснули один одному руки, і він пішов. Мені принесли одяг, я уважно промацав його, не знайшов нічого підозрілого. Бронежилет теж одягнув. На боці в мене був пістолет. У двері постукали.

— Так.

У палату зайшов Мовчун. Із синцем під оком, але спокійний, як завжди.

— Звідки синець? — спитав я. Мовчун махнув рукою.

— Передали куті меду на допиті? — здогадався я. Мовчун кивнув. Мовляв, проїхали, нічого страшного. — Ну що ж, уперед, друже. Нас чекають великі справи.

І це був не красивий зворот, а найправдивіша правда.

(Про Українського героя можна прочитати в романі «Український герой». Про Шаблю та Хрест можна прочитати у книжці «Стовп самодержавства, або 12 справ Івана Карповича Підіпригори» та в романі «Український герой». Про Білу вбивцю читайте у книжках «Мама буде задоволена» і «Ніч на восьме березня». Про всіх згаданих героїв також можна прочитати в енциклопедії українського жаху «Сто чудовиськ України». Про два-мережу читайте у книжці «Бійці небаченого фронту»).

Розділ З

Людина борщу

Ми вийшли з палати в довгий коридор. Нас перестріла симпатична жінка років за сорок, у строгому костюмі. На голові у неї був чорний обруч.

— Добрий день. Мене звати Тетяна Павлівна. — Жінка подала мені руку. Я потиснув. — Буду забезпечувати зв’язок із шефом і всіма державними органами, розв’язувати проблеми.

Вона була спокійна і зосереджена, сподобалася мені.

— Це ризикована справа, — попередив я. — Швидше за все, нас уб’ють.

— Мій чоловік загинув під Іловайськом. Це моя війна, — відповіла спокійно. Її погляд анітрохи не змінився. Я поважав ось таких людей — випалених горем. Хтось перегоряє на попіл, а хтось кам’яніє. У цій жінці я міг бути впевнений. — Доведеться трохи почекати, поки підготують усі необхідні документи і привезуть гроші.

— Добре. В мене є кілька справ, де знадобиться допомога державних органів.

— Ось поруч мій кабінет. Я тепер буду працювати тут. Ходімо.

Її кабінет був невеличкою кімнатою зі столом і двома стільцями. Жінка відкрила свій ноутбук і подивилася на мене.

— По всій країні треба організувати масове варіння борщів. У всіх містах і селах. Не знаю, як це правильно оформити. Може, влаштуйте Всеукраїнський фестиваль борщу чи щось таке. Борщ мусять варити у всіх бюджетних закладах.