Аліса в країні кохання, або як я закохалась у викладача - Верона Крус

— Ніколи не думала, що з тобою так весело, — щось почало тягнути мене на дурні розмови. Хто-небудь, заткніть мене, поки не пізно. Хлопець підвівся на лікті і уважно подивився мені в очі, переміщаючи погляд на трохи подерті коліна.

— У мене виникло одне бажання… — його рука потяглася до мого обличчя, а я, мов паралізована, лежала і не рухалася. Великий палець акуратно торкнувся моєї губи, він відтягнув її трохи нижче, через що я нахмурила брови, а Філіп почав відверто сміятися з моєї реакції. — Я ніколи не думав, що захочу тебе поцілувати.

Я не встигла випустити свою отруту, як виявилася притиснутою до підлоги. Він нахилився і глянув у вічі. Звичайно, хлопець чудово розумів, що я та дівчина, яка не божеволіє від одного його погляду. Я не куплюсь на його витівки. Ні, тільки не на нього.

— Ти ж бабій, у тебе з усіма Алісами таке бажання виникає, — зімкнувши губи в одну смугу, я прикусила язик. Мрію, щоб він зліз із мене. Адже важкий, розчавить.

— З усіх дівчат я намагаюся знайти ту єдину… — я перебила його за манерою Максима Олександровича. Чомусь у момент поцілунку в підсвідомості з’являється образ психолога. Цікаво, а як він цілується? Точно вміло, з його амплуа «bad boy» в нього було не мало дівчат. Так! Нафіг такі думки!

— Кажеш, як соплива чотирнадцятирічна дівчинка, — у відповідь на моє обурення Філіп обійняв мене і  зарився носом у шию, позбавляючи тягаря в грудях.

— А ти так кажеш, бо ніколи не мала гарного хлопця, — ну прямо «містер снайпер». Він схилився до моїх губ. Я вчасно зупинила його, притуливши долоню до його обличчя, і повільно відсунула голову від себе.

— Закрий рот і злізь з мене, — озлоблено прошепотіла, винуватцю цієї урочистості та сцени з «любовними зізнаннями». — Так не мала, і не хочу віддавати свою душу роздовбаю, такому як ти — навіщось підтвердила його здогади.

— Ти намагаєшся обдурити мене, але знай, що ніколи не вдасться обдурити саму себе, — філософсько помітив Філ.

Нічого не відповіла. Я слабка, щоб зізнатися у його словах. Філіп викликає у моїй голові постійні сумніви. Він, як велика гарна подарункова коробка. Ніхто не знає, що в ній, але лише один зовнішній вигляд починає приваблювати тебе.

— Здається, батьки нас кличуть, — я насолоджувалася тишею. Все-таки довелося відволіктися від так і не закінченої розмови, сповіщаючи про хибний виклик батьків. Філіп допоміг мені підвестися, простягнувши руку, і більше не промовив жодного слова. З убитим виглядом хлопець зупинився біля дверей до моєї кімнати.

— Ти вперта і зарозуміла, — його тихе визнання, як таємниця, має лишитися між нами. — Але я дивна людина, тож абсолютно не розумію, як мене змогла привабити така дівчина, як ти. Тому, Волошина, — він розвернувся до мене обличчям із рішучою усмішкою. Я впізнаю свого знайомого. — Я зроблю все, що завгодно, аби ти погодилася довіритись мені. До завтра, Лісо, дякую за проведений вечір, —  і пішов.

Я знала, що він неадекватний, але щоб НАСТІЛЬКИ! І як мені сприймати сьогоднішню розмову? Це начебто освідчення в коханні? Думки настирливо моталися в голові, і мені стало якось недобре. Не повірю. Надто багато чому життя навчило. Напевно, ця сцена давно підготовлена, і Філ використовує її з будь-якою першою зустрічною.

Я дісталася комп'ютерного столу. Великим пальцем клацнула по кнопці «пуск», що миготить червоним кольором. Чекаючи я ні про що не думаю. Просто не хочу думати.

Літери з текстом «Google Chrome» змусили мене вирівнятися і спішно надрукувати потрібну інформацію в пошуковому рядку. Я стукала по клавіатурі, і на світлому екрані висвітився мільйон посилань «Зигмунд Фройд. Біографія». Діставши аркуш паперу, я взяла з пенала ручку і почала записувати головне.

Ні, я вирішила написати доповідь не тому, що совість гризла, і мені здається, що Максим Олександрович образився моїми словами під час розмови, проведеної біля його байка. Я просто не хочу мати недостатньо балів, псувати і так не чудові оцінки.

Як і казав Філ, я обманюю інших, намагаюся те саме зробити і з собою. В мене явно не виходить. Акторка з мене не дуже, на відміну від нього.

Довго сперечаючись із собою всередині, я перестаю писати доповідь, засинаючи на столі від втоми.

***

Остання пара – соціальна психологія. Я здригалася і поправляла свою спідницю при кожному кроці одногрупників, вчитуючись у написаний увечері текст і намагаючись вивчити якісь частини. Пам'ятається, викладач попереджав мене, що треба знати матеріал навіть тоді, коли виривають аркуш із доповіддю з рук. Студент зобов'язаний складати по поличках у своїй голові факти із життів відомих особистостей. На цьому й будується освіта.

З другим дзвінком до кабінету влетів викладач, ногою прикривши двері, які з гуркотом зачинилися. Він був весь мокрий, зі сплутаного волосся стікали крапельки поту, повільно сповзаючи по обличчю.

— Ні, ви уявляєте? Бігав за цигарками, а найближчий кіоск закритий, — хлопці з розумінням закивали головами, а я зітхнула у всіх на очах, та так, що весь клас звернув на мене свою увагу. — Довелося бігти до іншого. Шлях до нього зайняв п'ятнадцять хвилин, то я ще й запізнювався до вас, тому вибачте за непристойний зовнішній вигляд.

Дівчата пускали слинки, дивлячись на мокрого психолога. Максим Олександрович дуже привабливо виглядає, і я думаю, ні, впевнено припускаю, що до кар'єри викладача психології чоловік подавав надії у спорті. Багато що втратив. Він мав величезну можливість попрацювати в журналі…