Українська література » Зарубіжна література » Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

Читаємо онлайн Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

Ні, ні... Людям кожного кольору шкіри властиві свої нахили, свої закони та вірування, і не треба засуджувати інших тільки за те, що вони, може, ще не розуміють цього.

— Ви, напевне, багато читали, Слідопите, якщо у вас такі тверді переконання,— відповів Кеп, дуже дивуючись такій спрощеній

вірі свого співрозмовника.— Тепер мені все ясно, як серед білого дня, хоча, правду кажучи, я досі ще ніколи не стикався з подібними релігійними поглядами. А до якого все-таки віросповідання ви належите, друже Слідопите?

— До кого, до кого, ви сказали?..

— Ну, до якої секти ви належите, чи до якої віри ви себе відносите, або до якої церкви ходите?

— А ви гляньте довкола й здогадайтеся самі. Коли хочете, я й зараз у церкві, їм у церкві, п'ю в церкві й сплю в церкві. Земля — це храм Всевишнього, якому, сподіваюся, я вірно служу щодня й щогодини. Ні, ні, я не відмовляюся від своєї крові і свого кольору шкіри, бо, як народився християнином, так християнином і вмру. Скільки мене вмовляли моравські брати, а скільки обробляв мене наш полковий пастор, хоча ця братія й не дуже любить перенапружуватися; довго мене переконував і католицький місіонер з Рима, коли я супроводжував його лісом за останнього— перемир'я, проте для всіх я мав одну відповідь: я вже й так християнин і не хочу ставати ні моравським братом, ні парафіянином англіканської церкви, ані римським католиком. Але від своєї крові й від свого походження я' ніколи не відмовлюся.

— По-моєму, ваше слово, добродію Слідопите, могло б полегшити сержантові пройти через мілини смерті. Зараз біля нього одна сердешна Мейбл, а вона, самі знаєте, хоч і рідна дочка, всього-на-всього дівчина. Та ще й дитина літами.

— Мейбл тендітна тільки фізично, друже Кепе, але в таких справах вона навряд чи поступиться кому-иебудь з нас, чоловіків. Одначе сержант Дангем — мій приятель і ваш шуряк, отож тепер, коли ми виграли битву й закріпили свої права, нам по закону слід бути біля його смертного одра. Я стояв коло багатьох умираючих, добродію Кепе,— вів далі Слідопит, який мав прикру звичку тримати свого співрозмовника за будь-який ґудзик і не пускати з місця, ділячися своїм багатющим досвідом,— так от, я стояв коло смертної постелі багатьох конаючих і бачив, як вони востаннє ловлять повітря, і чув їхні останні подихи. А воно й корисно після гарячки й сум'яття битви задуматися над гіркою долею тих, кому не поталанило на полі бою, а водночас і простежити, як по-різному поводиться кожна людина в таку вирішальну мить. Одні відходять у вічність у такій глу-поті й безтямі, ніби в них ніколи й не було розуму, тим часом як інші залишають нас, радіючи,— так, ніби скинули з себе непосильний тягар. Я гадаю, друже мій, що розум у ці хвилини, мабуть, ясний, як ніколи, і всі наші минулі вчинки навперейми рояться тоді в пам'яті.

— Ручуся, що так, Слідопите. Щось подібне траплялося й зі мною, і я вважаю, що від цього я ставав тільки кращим. Одного разу, пригадую, мені вже здалося, що пробила й моя година, і я перегорнув сторінки бортового журналу свого життя з такою ревністю, якої сам од себе ніколи не сподівався. Але грішник я не великий, друже Слідопите,' тобто я ніколи не грішив у великих масштабах, хоча, коли говорити чесно, проти мене, як і проти кожного, можна було б теж нагребти цілу купу всяких грішків. Проте в своєму житті я не був ні піратом, ні зрадником, ні палієм, ані будь-чим подібним до них. Ну а щодо контрабанди й усього такого іншого — що ж, я моряк, і мені, як і кожному в своєму ремеслі, гадаю, властиві окремі слабини. Та й ви в своїм занятті, хоч яке воно почесне й— корисне, теж, смію гадати, не без плям на чсумлінні?

— Таки багато хто з розвідників і провідників — страшенні негідники, які одержують гроші, як і квартирмейстер, від обох сторін. На' щастя, я себе до таких не відношу, хоча кожне заняття, мабуть, має свої спокуси.. Тричі в житті підстерігали мене вони, а один раз я навіть піддався вже був, хоча й не настільки, щоб мене гризло сумління в годину прощання із світом. Перша була, коли я надибав у лісі в'язку шкірок, які, як я знав, належали одному французові, котрий полював на нашому боці кордону, де він не мав ніякого права нишпорити. В мене аж дух перехопило: двадцять шість бобрових шкірок і всі одна одної кращаі Я вам кажу, це була така спокуса, проти якої не легко було встояти, тим більше, що й закон, як мені здавалося, нібито стояв за мене, хоча це було в мирний час. Проте я вчасно згадав, що закони ці на нас, мисливців, не поширюються, і потім подумав: а що, коли бідний чоловік, може, покладає на ці шкірки всі свої надії, розраховуючи вигідно продати їх узимку? І я залишив усю в'язку там, де вона й була. Більшість мисливців тоді казали мені, що я вчинив не гаразд, але вже з того, що я спокійно спав тієї ночі, я цілком переконався, що вчинив таки правильно. Друге випробування випало на моє сумління; коли я в лісі знайшов рушницю — одну-єдину на цім континенті рушницю, котра могла зрівнятися з моїм "оленебоєм". Я' знав, що досить мені було взяти а чи на перший' випадок хоч приховати її, як я відразу став би першим стрільцем у наших краях. Тоді я ще був молодий і не' такий— досвідчений, яким став згодом, а молодість, "самі знаєте, честолюбна й. нетерпляча. Але, слава богу, я переборов у .собі це почуття і, мабуть, тільки на краще, друже Кепе, бо потім блискуче переміг свого суперника встрілецькому змаганні, рівне якому навряд чи коли бачила будь-яка залога. Уявляєте: він стріляв зі своєї знаменитої рушниці, а я — з "оленебоя", і то в присутності самого генерала!—Тут Слідопит зупинився, щоб на радощах засміятися, а його очі та засмагле й обвітрене обличчя аж іскрилися з гордощів.— Ну, а третє, найважче випробування спокусою влаштувала мені нечиста сила, коли одного разу я зненацька натрапив у лісі на шестеро сонних мінгів, і їхні рушниці з порохівницями лежали осторонь,— тож усе можна було забрати, навіть не розбудивши жодного харцизяки/ Яка це тільки нагода була б для Змія, котрий поодинці відправив би їх на той світ ножем і поздирав би скальпи набагато швидше, ніж оце я вам про них розповів. О, який же хоробрий воїн цей Чингачгук! І він такий само чесний, як хоробрий, і такий само добрий, як і чесний.

— Ну1, і як же ви вчинили за тих обставин, добродію Слідопите? — запитав, загорівшись цікавістю, Кеп.— Наскільки я розумію, вас чекала або дуже вдала, або дуже невдала висадка.

— Вона була, коли хочете, і вдала, і невдала. Невдала тому, що надто вже спокушала, але, якщо виходити з того, як вона закінчилася, то, зрештою, вона таки була вдала. Я не зачепив і волосини на їхніх головах, по-заяк здирати скальпи — не в звичаях білих; не взяв я і жодної їхньої рушниці. Власне, я просто не довіряв собі, знаючи, які ненависні в моїх очах мінги.

— Щодо скальпів, то ви вчинили, безумовно, цілком вірно, вельмишановний мій друже; ну а щодо зброї та пороху, то жоден призовий суд1 у всьому християнському

'Призовий суд — спеціальний суд, який розглядав питання про законність захоплення морськими розбійниками (каперами) ворожих торгових суден.

світі не обминув би нагоди накласти на них арешт.

— Було б диво, якби обминув... Таки було б диво... Але тоді мінги, мабуть, взагалі розперезалися б, знаючи, що білі неспроможні зачепити їх сонними, а тим більше — беззбройними. Як собі хочете, а я вчинив справедливіше і не заплямував ні своєї честі, ні честі білих, ані честі своєї віри. Я терпляче дочекався, поки мінги повисиплялися й узялися до зброї, а потім завдав цим негідникам спочатку з засідки, а потім зненацька з флангів такого чосу, що вони запам'ятали це па віки вічні й істотно! — Слідопит любив докинути для вагомості якесь нове слівце чи вираз, підхоплений у своїх колег, проте часом вживав його недоречно.— Тільки один з них і потяг до свого вігваму, та й то шкандибаючи. На щастя, Великий Змій, як згодом виявилося, відстав трохи, щоб зав'ялити оленини, проте швидко натрапив на мій слід, і коли він підійшов до мене, в нього вже теліпалися на належному місці всі п'ять скальпів тих негідників. Тож, як бачите, завдяки тому, що я правильно вчинив, нічого не було втрачено — ні з огляду на честь, а ні з огляду на трофеї.

Кси тільки буркнув щось на знак згоди, хоча, слід сказати, не дуже-то й второпав відмінні особливості моральних підвалин свого товариша.

Отак вони підходили до блокгауза, раз по раз зупиняючись, коли виникало якесь питання, що являло для обох особливий інтерес. Але тепер вони вже підійшли так близько, що кожен мимохіть замовк, заздалегідь готуючись до прощальної розмови з серх жантом Дангемом.

РОЗДІЛ XXVIII

Земле німа! Пори зимної гнів Серцю моєму скорботу приніс: Там, де нарцисами степ кругом цвів, Де ще недавно буяв пишний ліс, Віхолу всюди буран закрутив, Зник твій убір. Час зими заступив.

Спенсер. "Вівчарський календар"

В сум'ятті бою солдат байдужий до небезпек і навіть до смерті; та, коли дух у тілі затримують хвилини супокою й роздумів, ця зміна, звичайно, приносить із собою цілий рій сумних розмислів — жаль за минулим, непевність та прозирання в майбутнє. Не один солдат помер з героїчною усмішкою на вустах, але з тяжкою розпукою на душі, бо які б там не були різновиди духовної віри — чи то людина залежна від роздумів про Христа, чи від приписів Магомета, а чи від вишуканих алегорій Сходу — всі вони переконують віруючого, що смерть є не що інше, як кладка, через яку переходять до іншої, вищої форми буття. Сержант Дангем був людина хоробра, проте він відходив у той світ, у якому його хоробрість уже не могла знадобитися, І мірою того, як він звільнявся від обіймів цього світу, його думки й почуття все виразніше набирали звичного у цих випадках напрямку; адже коли то правда, що смерть — великий зрівнювач, то чи не найкраще це видно з переконаності всіх у марноті життя.

Незважаючи на деяку химерність і дива-куватість поглядів та вдачі, Слідопит завжди був схильний до роздумів і "на всі речі звик дивитися по-філософському спокійно і розважливо. Тож і картина, яку він застав у блокгаузі, не викликала в нього ніяких нових почуттів. Зовсім інакше було з Кепом. Грубий, упертий, самовпевнеиий та галасливий, цей старий моряк не завдавав собі клопоту ставитися з "належною серйозністю навіть до смерті.

Відгуки про книгу Слідопит - Купер Джеймс Фенімор (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: