Слідопит - Купер Джеймс Фенімор

При поверненні з цього завдання Гостру Стрілу й перехопив на озері "Вітрогон". Навряд чи є потреба говорити, що звинуваченням і стратою Джа-спера малося на меті приховати квартирмей-стерову зраду і що місцезнаходження острова теж виказав ворогові М'юр. За особливу винагороду — луїдори/ що були витрушені з його гаманця,— М'юр погодився супроводжувати —експедицію, очолену сержантом Данге-мом, щоб подати у найсприятливіший момент сигнал для нападу па острів. Бувши ласий до жінок, він таки одружився б із Мейбл чи з будь-якою іншою жінкою, котра погодилася б за нього піти; одначе його захоплення сер-жантовою дочкою було, мовляв, більш показне, ніж справжнє,— лише щоб мати привід для''участі в експедиції (адже інших підстав для цього він не міг мати), до того ж у такій ролі, в якій він не ніс би ніякої відповідальності за її провал. Капітанові Сангліє

27 Ф Куп ер

713

багато идо було відомо до дрібниць, особливо з того, що стосувалося поручникових залицянь до Мейбл, і він, частеиько-таки саркастично сміючись, викладав усе в подрОт бицях перед присутніми, викриваючи різні винахідливі хитрощі злощасного квартирмейстера.

• 6 К о з и ц я — шотландський національний музичний інструмент.

— Touchez la! — промовив холоднокровно капітан, простягаючи свою жилаву руку Слідопитові, після того як закінчив свою розповідь.— Ви honnête , а це beaucoup . Ми користуємося шпигуни, як ліки, для діло. Mais je les deteste! Touchez la!

— Я потисну вашу руку, капітане, я таки потисну її вам,— відповів Слідопит,— бо ви законний і відвертий ворог, а до того ще й не з боягузів. А труп квартирмейстера ніколи не поганитиме англійської землі. Я мав було спочатку намір відвезти його до Ланді, щоб він поховав його під звуки любих йому козиць , а зараз ми загребемо його тут, на тім самім місці, де він чинив свої злочини, і хай надмогильним каменем йому буде його зрада. Я припускаю, капітане Крем'яне Серце, що такі зносини із зрадниками, очевидно, входять у коло обов'язків солдата, одначе мушу сказати вам відверто: мені такі речі не до вподоби, і я радий, що не я, а ви маєте таке паскудство на своєму сумлінні. Який же неймовірний він грішник! Щоб плести змови прая воруч і ліворуч — проти своєї батьківщини, проти своїх приятелів і проти самого бога! Джаспере, любий, ходи-ио сюди на хвилинку, я хочу тобі щось сказати.

Відвівши юнака вбік, провідник гаряче стиснув йому руку й сказав крізь сльози:

— Ти знаєш мене, Прісна Водо, і я знаю тебе, і ці новини аніскілечки не змінили моєї думки про тебе. Я ніколи не вірив їхнім наклепам на тебе, хоча, повинен відверто сказати, все це здавалося мені якусь мить і справді серйозним; так, таки дуже серйозним, і то був такий тягар у мене на душі! Проте я ні на мить не сумнівався у твоїй чесності, бо я знаю, що ти взагалі не здатний на зраду. Але, повинен сказати, не підозрював я і квартирмейстера.

— Подумати тільки, Слідопите: він був офіцером його королівської величності....

— То ще не так важливо, Джаспере Вестерне, то вже й— не так важливо. Він порушив присягу перед всевишн^и,' яка зобов'язувала його чесно поводитися з усіма тими, що його оточували, о, як жахливо він порушив цей свій обов'язок!

— Подумати тільки, як він облудно залицявся не до будь-кого, а до такої дівчини, як Мейбл-; а насправді ж зовсім не любив її.

— Що й казати, це було жахливо. Не інакше, як у його жилах текла кров мінга. Тільки виплодок, я тобі скажу, може вчинити нечесно з жінкою: адже вони для того й створені, щоб ми своєю добрістю й відданістю добивалися їхнього кохання. Ось і наш бідолашний сержант віддав за мене свою дочку, і Мейбл, ця мила дівчина, погодилася стати моєю дружиною. Тепер я відчуваю, що мушу думати про двох, піклуватися про двох і втішати двоє сердець. Ах, Джаспере! Повір: інколи мені здається, що я не рівня цьому милому дитяті!

Від цієї новини у Джаспера спочатку перехопило дух, і хоч він ще якось владав собою

i погамував зовнішні ознаки свого хвилювання, весь він зробився блідий, як мрець. Однак він знайшов у собі ще сили, щоб відповісти не тільки твердо, але й упевнено:

— Не кажіть цього, Слідопите,— ви склали б гідну пару й самій королеві!

— Ну, це ти так судиш, мій хлопче! Що

ii казати, я можу встрелити оленя — та й

мінга при потребі — швидше за будь-кого; я

можу йти по сліду й орієнтуватися за зірка-

ми так, як ніхто інший,— це правда. Коли на

те піде, то я забезпечу Мейбл досхочу і ди-

чиною, і рибою, і птицею; та чи матиму я

для неї досить знань, світлих думок, приєм-

них розмов, коли життя перейде в буденне

річище і ми явимося одно перед одним такі,

які ми насправді є.

— Якщо ви явитеся з усіма тими чеснотами, які у вас насправді є, Слідопите, то навіть найкраща жінка Америки буде, певне, щаслива з вами. Отож з цього приводу вам боятися нічого.

— Е, Джаспере, не кажи: це ти так га* даєш; і я певен, що це твоя щира думка про мене, бо в дружбі люди переоцінюють одне одного. Так, так, і якби це ти був тією дівчиною, з котрою я маю одружуватися, я б не сушив собі голову над тим, чи мене належно оцінять, бо ти завжди був схильний дружнім поглядом дивитися і на мене, і на все те, що я роблю. А от ця молодесенька дівчина, вона, зрештою, мріє мати за чоловіка хлопця своїх років, а не такого, що майже одного віку з її батьком, та ще й такого неотесу, що хоч бери та тікай від нього. Аж дивно: чого це Мейбл не подумала про тебе, а зупинила свій вибір на мені?

— Чому вибір упав не на мене, Слідопите?— повторив юнак, намагаючись приховати тремтіння свого голосу.— А що я маю такого, щоб викликати захоплення такої дівчини, як Мейбл Дангем? У мене є тільки все те, що ви вважаєте в собі за вади, і жодної з тих чеснот, за які вас поважають навіть генерали.

— Ну, як не кажи, а це суща випадковість і не більше. От я скільки бував у мандрівках з жінками, скільки їх супроводжував і скільки бачив їх у залогах, проте до всіх я був однаково байдужий, аж доки зустрів Мейбл Дангем. Щоправда, сердешний сержант навів мене першим на думку про неї, але відтоді, як я її побачив, мені вже

г

не треба було нагадувати про Мейбл, бо вола й так день і ніч не виходила в мене з голови. Я людина сильна духом, дуже сильна духом, Джаспере, і рішучості мені, як тобі добре відомо, теж не бракує, але мені здається, якби я втратив Мейбл, я б не пережив цього!

— Давайте краще не будемо більше про це балакати, Слідопите,— сказав Джаспер, міцно тиснучи другові руку й повертаючи назад до багаття, хоча, здавалося, йому було тепер цілком байдуже, куди йти,— давайте краще не будемо балакати про це. Ви гідні Мейбл, а Мейбл гідна вас... Ви любите Мейбл, і вона любить вас... Якщо батько вибрав —вас їй у чоловіки, то ніхто не в змозі стати гвам па заваді. А щодо квартирмейстера, то його облудна любов до Мейбл гірша навіть, ніж зрада королю.

і В цей час вони вже підійшли так близько до багаття, що треба було конче міняти тему розмови. На щастя, з блокгауза вийшов заклопотаний і прибитий горем Кеп,— де ^іи сидів біля вмираючого шуряка. Він ішов прямо до багаття, не знаючи ще нічого про все те, що тут скоїлося після капітуляції ворога. Де й подівся вираз тієї самовпевненості, який завжди грав на його обличчі, надаючи йому якоїсь задерикуватості й презирства до всього довколишнього. Тепер же він підходив якийсь зажурений, обм'яклий.

— Смерть, панове,— сумна штука, як не кажіть! — промовив вій, підійшовши зовсім

близько до гурту.— Ось і сержант Дангем — хоробрий солдат, що й казати, а тримається за свій трос, мов рак за штани, ніби поставив собі за мету зовсім не випускати його в клюз І все тільки через те, як мені здається, що дуже любить свою дочку... А я коли вже бачу, що сердезі треба рушати в далеку дорогу, то завжди бажаю йому швидкого й щасливого відплиття.

— Невже ви хотіли б передчасно добити сержанта? — з докором заперечив йому Слідопит.— Життя дороге навіть немічним старим; я ще раз був свідком, як його найдужче цінували саме тоді, коли йому була гріш ціна.

Кеп, звісна річ, ніколи й на думці,не*'мав пришвидшувати смерть свого шуряка. йому лише обтяжливо було СИДІТИ КОЛО ОМбПЖН'ОЇ постелі сержанта й дивитися на йогоТяжкі страждання, і він тільки щиро бажав, щоб його родич швидше позбавився душевних тривог і нестерпних тілесних мук. Отож, трох"и приголомшений і в душі ображений таким витлумаченням своїх слів, він, аби виправдатися перед власним сумлінням, заявив дещо різким тоном:

— У ваші роки та ще з вашою розважливістю, Слідопите, негоже нападати на людину за те, що вона, прибита горем, може, не висловила як слід свої думки. Сержант Дан-

1 Клюз—отвір у борту судна, крізь який випускається якірний канат (трос) чи ланцюг.

гем — мій шуряк і мій найближчий друг, наскільки може, звичайно, солдат бути другом морякові, і я шаную й відповідно "поважаю його. До того ж, я не сумніваюся, що він прожив своє/життя так, як личить солдатові, а тому не вельми який гріх побажати комусь доброї якірної стоянки на небесах. Адже всі ми смертні, навіть найкращі з нас, і це хай буде нам наукою, щоб ми не пишалися так нашою силою та красою. До речі, де це квартирмейстер? Йому б слід піти й попрощатися з сердешним сержантом, котрий покидає цей світ трохи раніше за нас.

— Цього разу, добродію Кепе, ви, самі того не бажаючи, сказали більше правди, ніж будь-коли. Люди взагалі, як відомо, кажуть щиру правду найчастіше тоді, коли і в гадці її не мають. Ви могли, зрештою, розвинути свою думку й сказати також, що ми смертні, навіть найгірші серед нас, і це було б якщо не правильніше, то принаймні доречніше, ніж казати, що смертні саме найкращі серед нас. А щодо квартирмейстера, то він не піде прощатися з сержантом — про це не може бути вже й мови! — і тільки з тієї простої причини, добродію Кепе, що він випередив його по дорозі на небеса, неждано-негадано і для себе, і для всіх нас.

— Щось ви, Слідопите, не так ясно висловлюєтеся, як звичайно. Я знаю, що всім нам у такий час більше личать серйозні помисли, але ви чомусь вважаєте за потрібне говорити притчами.

— Якщо мої слова, може, й не ясні, зате цілком ясний їхній зміст. Коротко кажучи, добродію Кепе, доки сержант Дангем свідомо й не поспішаючи, як і личить чесній і порядній людині, готується у далеку дорогу, квартирмейстер стрімголов уже помчався на небеса поперед нього.