Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Цього самого ранку було оголошено про банкрутство Драматичної панорами, і наполохана актриса, заручившися згодою кредиторів, поквапилася продати всю свою обстанову дідусеві Кардо, який, щоб не змінювати призначення тих апартаментів, поселив там Флорентіну. Коралі все продала, сплатила всі борги, розрахувалася з домовласником. Поки тривала ця операція, яку актриса назвала чисткою, Береніка задля такого випадку купила найне— обхідніші меблі й обставила квартирку з трьох кімнат на п’ятому поверсі будинку на Місячній вулиці, за два кроки від Жімназ. Там і чекала Коралі па Люсьєна. Вона вберегла після цієї аварії своє незаплямлепе кохання і гаманець із тисячею двомастами франками. Ще не прочумавшись від похмілля, поет розповів Коралі й Бе— реніці про свої лихі пригоди.
— Ти правильно вчинив, мій ангеле, — сказала актриса своєму милому, пригортаючи його до грудей. — Береніка зуміє дисконтувати твої векселі у Бролара.
Наступного ранку Люсьєна розбудили палкі пестощі Коралі. Актриса променіла коханням і ніжністю; здавалось, розкошами серця вона прагпула спокутувати вбогість їхнього нового притулку. Вона була невимовно гарна; її розпущені коси вислизнули з-під фулярової пов’язки, обличчя леліло свіжістю, очі сміялися, голос звучав весело, і вся вона нагадувала сонячний промінь, ЯКИЙ проник крізь вікпо, щоб позолотити ці чарівні злпдпі. Кімната, досить пристойна, була обклеєна шпалерами водянисто-зеленого кольору з червоною облямівкою і прикрашепа двома дзеркалами — одне висіло над каміном, друге—опад комодом. Незважаючи на заборону Коралі, Береніка за власні гроші купила з рук по зниженій ціні килим, який прикривав тепер плитки холодної кам’яної підлоги. Одяг коханців зберігався в шафі з дзеркалом і в комоді. Меблі з червоного дерева були обтягнуті голубим ситцем. Береніка врятувала від розпродажу настінний годинник, дві порцелянові вази, чотири срібні столові прибори і шість чайних ложечок, їдальня була суміжна із спальнею і скидалася на їдальню дрібного чиновника з платнею в тисячу двісті франків. Кухня виходила на сходову площадку. Береніка спала нагорі, в малсарді. Плата за помешкання не перевищувала ста екю. Перед тим жахливим будинком стояли несправжні ворота. Одна їхня стулка була щільно забита, і за нею в крихітній комірчині сидів воротар, який крізь віконце стежив за сімнадцятьма пожильцями. Цеп вулик на жаргоні нотарів називався прибутковим домом.
Люсьєп побачив у новій квартирі письмовий стіл, крісло, чорнильницю, пера й папір. Веселість Береніки, яка розраховувала на успішний дебют Коралі $ Жімпаз, веселість актриси, що повторювала свою родь, зазираючи до зошита, скріпленого синьою шовковою стрічечкою, розвіяли тривогу й смуток протверезеного поета.
— Аби тільки у вищому світі не довідалися про наш крах, а ми викрутимося, — сказав він. —?• Зрештою, у нас попереду чотири з половиною тисячі франків. Я тепер своя людина в роялістських газетах, і я скористаюся з цього. Завтра ми починаємо видавати "Ревей" — я вже маю досвід у журналістиці і пе дам маху!
Коралі, сприйнявши ці слова як доказ кохапня, поцілувала уста, що вимовили їх. Тим часом Береніка накрила на стіл біля каміна й подала скромний спіданок: яєчшо, дві котлети, каву й вершки. У двері постукали. Троє щирих друзів — д’Артез, Леон Жіро і Мішель Кре— тьєн — посталп перед здивованим Люсьєпом; він був глибоко зворушений і запропонував друзям розділити а ним сніданок.
— ІІі, — сказав д’Артез. — Щойно ми були на вулиці Вандом, і нам відомо все. Але ми прийшли сюди не втішати вас, наші наміри багато серйозніші. Ви знаєте мої погляди, Люсьєне. За інших обставин я тільки зрадів би, побачивши у іашій особі прихильника своїх політичних переконань. Але, будучи людиною, яка писала в ліберальних газетах, ви не зможете перекинутися до крайніх роялістів, пе зганьбивши своєї честі й не завдавши собі непоправної шкоди. Ми прийшли благати вас: у ім’я нашої дружби, хай як вона ослабла, не падайте так низько. Ви виступали проти романтиків, проти правих політиків і проти уряду; ви тепер не можете захищати уряд, правих політиків і романтиків.
— Моїми поглядами керують міркування вищого порядку. А мета, як відомо, виправдовує засоби, — сказав Люсьєн.
— Думаю, ви погано уявляєте собі нинішнє політичне становище, — сказав йому Леон Жіро. — Уряд, королівський двір, Бурбони, партія абсолютизму або, якщо ви захочете об’єднати все це одним загальним виразом, — система, протилежна конституційній, — так от, ця система хоч і розбита на багато фракцій, які дотримуються різних поглядів про те, як слід придушувати революцію, але вона цілком одностайна у своєму прагненні приборкати пресу. Заснування таких газет, як "Ревей", "Фудр", "Драпо блан", має на меті боротьбу з наклепами, з дошкульними уколами, з насмішками ліберальної преси; я особисто таких прийомів рішуче не схвалюю, бо вони принижують велич нашого покликання, і саме це наштовхнуло нас на думку заснувати газету авторитетну й серйозну, газету, яка дуже скоро почне справляти відчутний і значущий, достойний і благородний вплив, — мовив він, на мить відхилившись від теми. — Так от, вогонь із усієї цієї роялістсько-урядової артилерії є не чим іншим, як першою спробою поквитатися, дати відсіч лібералам — образа за образу, удар за удар. І як ви гадаєте, Люсьєне, чим усе це закінчиться? У своїй більшості передплатники підтримують лівих. У пресі, як і на війні, перемагає той, хто виставить численнішу армію. Отож у кінцевому підсумку ви виявитеся негідниками, брехунами, ворогами народу; а ваші противники — захисниками вітчизни, людьми шанованими, мучениками, хоч вони, може, багато лицемірніші й підступи іші за вас. Така гризня ПОСИЛИТЬ розтлінний вплив преси, узаконивши й освятивши її найогидніші прийоми. Обмова й иаклеппицтво дістануть права громадянства, їх буде визнано, оскільки цього вимагатимуть передплатники, і піднесено на рівень закону — завдяки тому, що обидва ворожі табори постійно вдаватимуться до таких негідних засобів. Коли зло відкриється в усьому своєму обсязі, знову увійдуть у "ілу обмежувальні й каральні закони, знову виникне цензура, запроваджена було після вбивства герцога Беррійського, але скасована з відкриттям палат. А чи знаєте ви, який висновок зробить із цієї колотнечі французький народ? Він повірить вигадкам ліберальної преси, повірить, що Бурбони зазіхають на матеріальні здобутки та завоювання революції, і одного чудового дня він повстане й повалить Бурбонів. І ви не тільки зганьбите себе, а й опинитеся — рано чи пізно —* в лавах переможеної партії. Ви надто молодий, ви, до суті, ще новачок у пресі; ви дуже мало знаєте про її приховані пружини, про її виверти; ви розбудили надто велику заздрість, і вам не вистояти проти шквалу обурення, який здійметься у ліберальних газетах після вашого відступництва. Вас неминуче затягне в саму гущу бійки між партіями, які досі трусить лихоманка; правда, ця лихоманка нині спричиняє не звірячі жорстокості, як у тисяча вісімсот п’ятнадцятому та шістнадцятому роках, а лише боротьбу ідей, словесні сутички в палаті й на сторінках газет.
— Друзі мої, — сказав Люсьєн, — повірте, я зовсім не баламут, не наївний поет, за якого ви мене Еважаєте. Хай там що станеться, я здобуду переваги, яких мені ніколи не дасть найблискучіший тріумф у лавах ліберальної партії. На той час, коли ви прийдете до влади, я свого вже доб’юся.
— Ми відрубаємо тобі... чуба,— сміючися, сказав Мі— шель Кретьєн.
— Я вже матиму тоді дітей,— відповів Люсьєн,— і, відрубавши мені голову, ви, по суті, нічого не відрубаєте.
Троє друзів не зрозуміли Люсьєна, бо тривалі взаємини зі світським товариством аж занадто розвинули в ньому дворянську пиху та аристократичне марнолюбство. Поет сподівався — і небезпідставно! — що його краса й талант, підтримані ім’ям і титулом графа де Рюбампре, забезпечать йому величезні можливості. Маркіза д’Еспар, пані де Баржетон і графиня де Монкорне смикали його за цю шворочку, як ото хлоп’як смикає прив’язаного на ниточці жука. Люсьєн віднедавца бував тільки в певних колах. Його п’янили слова: "Він наш, він мислить благонадійно", — сказані три дні тому в салоні мадмуазель де Туш, п’янило прцдзне ставлення герцогів де Ленон— кура, де Наваррена і де Гранльв, Растіньяка й Блонде, прекрасної герцогині де Мофріньєз, графа д’Егріньйоиа і де Люпо, тобто людей найвшщврвіших у роялістській партії і близьких до королівського двору.
— Ну що ж, ми все сказали, — мовив д’Артез. — Залишитися чистим і зберегти самоцовагу тобі буде важче, ніж усякому іншому. Я знаю тебё, Люсьєне, ти дуже страждатимеш, коли побачиш, як зневажають тебе навіть ті, кому ти вірно служитимеш.
Трос друзів попрощалися з Люсьєном, не подавши йому руки. Кілька хвилин поет сидів замислений і сумний.
— Ет, не зважай на тих недоумків,— сказала Коралі, вмощуючись коханому на коліна й обхопивши його шию своїми прегарними білими руками. — Вони приймають життя всерйоз’ а життя — це втіха. Я певна, ти станеш графом де Рюбампре. Як треба буде, я пококетую з людьми, близькими до канцлера. Я знаю, як підійти до того розпусника де Люпо, і він подасть на підпис указ про надання тобі права носити титул. Я ж недарма казала: коли тобі знадобиться ще одна сходинка, щоб піднятись па вершину і там схопити здобич, до твоїх послуг труп Коралі.
Другого дня Люсьенове прізвище з’явилося в списку працівників "Ревей". Про це було оголошено, як про велику перемогу прихильників уряду, в повідомленні, надрукованому в ста тисячах примірників. Люсьєн пішов на врочистий обід, який відбувся в Робера, за два кроки від грального дому Фраскаті, і тривав дев’ять годин. На обіді були присутні корифеї роялістської преси: Мартенвіль, Оже, Дестеп і полчпща й нині живих та здорових авторів, що за тих часів жили й творили коштом монархії та релігії, як часто тоді казали.
— Ми дамо їм перцю, тим лібераламі — сказав Гектор Мерлен.
— Панове! — підхопив Натан, який теж став під роялістські знамепа, бо мріяв відкрити власний театр і розважливо вирішив, що в такому ділі краще мати уряд на своєму боці, ніж проти себе. — Якщо воювати, то воювати по-справжньому, не станемо стріляти клейтуха— ми замість куль! Ми візьмемося за поборників класицизму иисьменників-лібералів незалежно від їхнього віку чи статі, ми Шмагатимемо їх насмішками й нікому не дамо пощади!
— Ми шануватимемо себе й не піддамося на підкупи видавців, хай там чим вони пас улещатимуть — книжками, подарунками чи грошима.