Мистецтво кохання - Овідій

Лиш погідний очей ваших погляд

510] Служить окрасою вам і привертає любов.

511] Так і пиха (вір бувалому!): часто сам вираз обличчя,

512] Хоч не дійшло ще до слів, може відразливим буть.

513] Дивиться в вічі — дивись; усміхається — ти усміхайся,

514] А головою кивне — значить, кивни йому й ти.

515] Так от, тупими набавившись стрілами, хлопець крилатий

516] З сагайдака врешті-решт гостру добути спішить.

517] Важко й з сумними бува. Аянт хай кохає Текмесу,

518] Всі ж ми — веселий народ: манять усміхнені нас.

519] Я б не просив ні тебе, Андромахо, нізащо у світі,

520] Ані, Текмесо, тебе бути за любку мені.

521] Не привели б ви на світ діточок, то б не вірив, здається,

522] В те, що тулилися ви — кожна до мужа свого.

523] Та чи діждався Аянт від своєї жони-жалібниці

524] На якесь миле слівце, що до вподоби мужам?

525] Хто мені права не дав із великих речей для малого

526] Приклади брати й вождів тут подавати ймена?

527] Вождь дає сотню одному під руку, а відділ кінноти —

528] Другому, третій — орла, знак легіону, несе.

529] Так ви й до нас приглядайтесь: кожному, хто на що здатний,

530] Визначіть місце його — хай там, як воїн, стоїть.

531] Хто з багачів — на дари хай щедриться; правник — на поради;

532] Хто говорити мастак — справи хай ваші веде.

533] Ми, хто складає пісні, — пісенні несімо дарунки,

534] Ми — особливий загін: наше заняття — любов.

535] Ми, коли нам до вподоби якась, — її славимо лунко:

536] Кінтії хто б то, скажи, чи Немесіди не знав?

537] Хто Лікоріда — те знають на сході, на заході знають;

538] Нині цікавиться всяк, хто ж то Корінна моя.

539] Зваж і на те, що співці від справ підступних далекі:

540] Силою хисту свого звичай шліфуємо й ми.

541] Ні марнославності в нас, ані до багатства жадоби,

542] Нам тільки б ложе та тінь — інші хай форумом снять!

543] Лиш на гачок дуже легко ми ловимось і пломенієм

544] Жаром любові палким, що не вгаває й на мить.

545] Ніжне мистецтво зате пом'якшує кожному вдачу,

546] Наше заняття й життя — в парі йдуть, кроком одним.

547] Будьте прихильні, дівчатка, жінки, до співців аонійських,

548] Бо ж і натхненні вони, й любленці Муз-Пієрид!

549] Є таки в нас божество, очевидний зв'язок наш із небом:

550] Із піднебесних осель дух цей заронено в нас.

551] Грошей чекать від учених поетів — хіба то не злочин?

552] Тільки на злочин такий кралі всі йдуть залюбки.

553] Хоч попервах удавайте не жадібних: свіжий коханець,

554] Щойно побачить сильце, тут же чкурнути готов.

555] Як не однакова збруя підходить для того, хто здавна

556] Тягне робочу шлею,— і молодого коня,

557] Так не годиться в однаковий спосіб ловити статечних —

558] І юнаків, про яких кажуть: зелене іще.

559] Цей, недосвідчений, тільки-но стане на службу в Амура,

560] Тільки-но в спальню твою, жертва свіженька, шмигне, —

561] Хай лиш до тебе все горнеться, хай лиш одну тебе знає,

562] Муром міцним той засів високо обгороди!

563] Бійся суперниці! Будеш одна з ним — твоя перемога:

564] Владу й любов, пам'ятай, з кимось ділити не варт!

565] Той же, вояка старий, буде стиха любити, розумно,

566] Стерпить таке, що ніяк не по плечу юнаку.

567] Він ні ламати дверей, ні одвірків палити не стане,

568] Щічки, впавши у гнів, любці своїй не дряпне,

569] Одягу ні на собі не порве, ні на ній; за волосся

570] Він її теж не смикне, не допровадить до сліз:

571] Це — юнакам, од жаги очманілим (зелене ж бо!) личить,

572] Ну, а бувалець, кажу, навіть до болю глухий.

573] Він неквапливим згоряє вогнем, мов те сіно змокріле,

574] Мов на гірському хребті тільки-но зрубаний дуб.

575] Перша — певніша любов, а плідніша, вагоміша — друга:

576] Яблука стиглі мерщій, поки не впали, зривай!

577] Без недомовок тепер (перед ворогом — навстіж ворота!) —

578] Навіть невірність свою вірністю вмій приховать!

579] І пам'ятайте: що легко дається — недовго втішає, —

580] Часом до милих забав хитру відмову підкинь.

581] Хай, на порозі простягтись: "О двері жорстокі!" — зітхає,

582] Часто хай просить тебе, часто — хай і грозить.

583] Так до гіркого звертаємось, солодощів попоївши,

584] Й при ходовому, бува, вітрові гине судно.

585] Тим-то жінок своїх чоловіки не пестять занадто:

586] Кожен при жінці своїй будь-коли може лягти.

587] І навпаки: скаже сторож "Не можна!" — одразу лютіша

588] Через відмову жорстку нас розпікає жага.

589] Втім, дерев'яного киньте меча — повоюємо справжнім,

590] Хоч проти нас, певна річ, тут же повернуть його.

591] Хай твій коханець новий, в сильці опинившись, гадає,

592] Що в твоїй спальні лиш він — гість і єдиний владар.

593] Потім дай знати йому, що й суперник сюди заглядає:

594] Не підстьобнеш його так — хутко зів'яне любов.

595] Гарно рисак на змаганнях біжить, коли спереду й ззаду

596] Коні копитом гулким землю розгонисто б'ють.

597] Навіть погаслу жагу розворушує наново кривда —

598] Свідчити сам я берусь: лиш коли скривдять — люблю.

599] Та щодо ревнощів тих — хай лиш здогади будуть у нього:

600] Хай тут уява його гору бере над знанням.

601] Хай він гадає, що хтось за ним стежить оком недремним,

602] Що у коханки — хмурний, повний злоби чоловік.

603] Та, що нічого ніде не грозить їй, — то не насолода:

604] Будь хоч Таїдою, все ж вигадай страх хоч якийсь!

605] Замість у двері ввійти, крізь вікно, скажімо, хай лізе,

606] Ти ж, мовби дома біда, знітившись гостя прийми.

607] Хитра служниця на те "Ми пропали!" — хай вигукне, вбігши,

608] Ти — юнака заховай, щоб у куточку тремтів.

609] Спокою трохи, любові додай до страхів тих, одначе,

610] Щоб не подумав: "Ти бач, скільки-то коштує ніч!"

611] Як — чоловіка кмітливого, як одурить охоронця,

612] Що не склепляє очей, — чи говорити про те?..

613] Жінка хай мужа боїться свого, під замком нехай буде —

614] Так і закони, й права, й приписи цноти велять.

615] Та під замком буть тобі, кому щойно даровано волю?.. —

616] Ні! Щоб водити за ніс — швидше до таїнств моїх!

617] Хоч би очей в тебе стільки впивалось, як мав їх сам Аргус,

618] Будь-кого перехитриш, тільки б охота була!

619] От, припустімо, й листа не напишеш (усюди той сторож!),

620] Так, але ж лазня ще є — там уже будеш сама!

621] Й служка довірена, вклавши табличку за пазуху теплу,

622] Будь-кому зможе її без перешкод віднести.

623] Що там за пазуху? Десь при стегні або й до підошви

624] Хай, прикріпивши, несе сповнені ласки слова!

625] Сторож надто зіркий? Не треба таблички — хай служка

626] Спину підставить: на ній, мов на табличці, пиши.

627] Ще й молоком можна свіжим писати: посиплеш вугіллям —

628] І в непомітних слідах літери спостережеш.

629] Око піддуриш ти й соком із льону: на дощечці чистій —

630] Добре приглянься лишень — стануть рядочком слова.

631] Як не старався дочку вберегти від пороку Акрісій,

632] Все ж віддалася вона — він таки став дідусем.

633] Що з охоронця того, коли стільки театрів у Римі?

634] Що — як вона залюбки на перегонах сидить?

635] Що — як буває на лункоголосому святі Ісіди

636] Й там, куди тільки одна, без супровідника, йде?

637] Є ще Богині Доброї храм, а туди вже не ступить

638] Жоден із чоловіків, окрім обранців її;

639] Є ж іще лазня, де можна й натішитись, поки невтомний

640] Сторож — по той бік дверей — речі пильнує твої.

641] Врешті, ще й подруга, мовби хворіючи, будь-коли може,

642] Хай лиш нагода якась, ложе своє відступить.

643] Що вже казати про ключ потаємний: сама його назва

644] Вчить, що робити, а ще ж, окрім дверей, є вікно.

645] Пильного сторожа можна й приборкати щедрим Ліеєм,

646] Що дозрівав-палег —1 десь на іспанській горі.

647] Й інші є засоби різні, що сон навівають глибокий

648] І на повіки кладуть темінь летейську важку.

649] Добре, як служка, якій довіряєш, почне з охоронцем

650] Балаканину, тоді — візьме в обійми свої.

651] Та чи не зайве тут довго повчати, коли охоронця

652] Коштом украй незначним будь-коли можна купить?

653] Підкупом, вір мені, можна людей прихилить і безсмертних,

654] Як подарунок даси — зм'якне сам Батько богів.

655] Що хтось розумний учинить, те й дурень: узявши дарунок

656] І порадівши йому, буде, як риба, німий.

657] Та лиш один раз на рік охоронця купить намагайся,

658] Щоб за гостинцем щодня не простягав він руки.

659] Я нарікав, пам'ятаю, що друзів боятися треба,

660] Та не лишень про одних чоловіків я кажу:

661] Будеш довірлива — втіхи твої смакуватиме інша,

662] Інша, не вгледиш коли, зайця твого сполохне.

663] Навіть служниця, що спальню твою прибирає сумлінно,

664] Як і те ложе, не раз — віриш? — моєю була!

665] Значить, гарненьких у дім не бери, бо, кажу, та служниця

666] Замість хазяйки сама гарно годила мені.

667] Гей, та чи я одурів? Йти на ворога — груди на розхрист —

668] Ще й видавати себе... так от, своїм язиком!

669] Пташка ж не вчить птахолова, де її краще впіймати,

670] Лютих собак на свій слід не випроваджує лань.

671] Хай там однак! Аби користь була. їй служитиму вірно,

672] Хоч би лемноським жінкам меч проти себе ж давав!

673] Спершу старайтесь, щоб ми похвалялися: "От як нас люблять!"

674] Легко ж повірити в те, що кожен день на умі.

675] Прийде юнак — обігрій його поглядом, потім, зітхнувши

676] Глибоко, ти запитай, що ж він так пізно прийшов.

677] Далі — на сльози пора й нарікання (мовляв, маєш іншу),

678] Далі вже — кішкою ти кинься йому до лиця.

679] Це — переконливо. Тут він, розм'якнувши, сам пролепече:

680] "Он воно що! Ти дивись... Гине без мене, либонь!"

681] Надто, коли чепурун він, коли, позираючи в люстро,

682] Певен, що кожну з богинь зачарувати б зумів.

683] Хто б ти, однак, не була, в обуренні міри дотримуй,

684] Вчувши про іншу якусь, розуму все ж не втрачай

685] І не спіши в те повірити: приклад печальний Прокріди

686] Вчить нас, що поспіхом тут тільки нашкодиш собі.

687] Біля барвистих горбів, де Гімет рясніє квітками,

688] В'ється священний струмок, обіч — м'яка мурава.

689] Близько гайок, а між трав — деревця розрослися суничн',

690] Лавр, темний мирт, розмарин пахощі сіють довкіл.

691] Бук густолистий, крихкий тамариск, густа конюшина,

692] Сосна, красуня гінка, — все в тій місцині росте.

693] То під Зефіром легким, то під леготом іншим цілющим

694] Скільки-то різних листків, трав усіляких тремтить!

695] Мило Кефалові тут.