Мистецтво кохання - Овідій

Позичиш — уже не поверне,

434] Отже, на втрати чекай, а про подяку забудь!

435] Хай би я був стоязикий, стоустий — усе ж не зумів би

436] Викласти тут до кінця кляте мистецтво блудниць.

437] Віск на табличці гладкій для початку хай брід тобі вкаже,

438] Воскові спершу довір, що на душі залягло.

439] З лестощів різних почни, з тих слів, що коханцям віддавна

440] Знані, й слізних благань, хто б ти не був, не жалій!

441] Випросив Гектора, сина, Пріам — ублагавши Ахілла;

442] М'якне й розгніваний бог, чуючи просьбу палку,

443] Про обіцянки тоді не забудь: обіцянка — не шкодить,

444] Нею ж усякого ти можеш зробить багачем.

445] Той, хто повірив хоч раз, не покине надії, богині:

446] Хоч і брехлива, та все ж годі без неї прожить.

447] От подарунок даси, а тебе — ще й покинути можуть,

448] Бо ж домоглася свого, втрата вже їй не страшна.

449] А не даси — їй надія шептатиме: "Ще ж подарує..."

450] Так рільника з дня на день дурить безплідна рілля.

451] Так і завзятий у кості гравець, аби лиш не програти,

452] Все програє, а рука тягнеться знову до гри.

453] Перша турбота твоя — поєднатися без подарунку:

454] Щоб не даватись дарма — буде твоєю всякчас.

455] От і пошли їй листа, що в мереживі слів найніжніших, —

456] Перший він слід прокладе, настрій розвідає там.

457] Таж підманув колись лист — на яблуці напис — Кідіппу:

458] Лиш прочитала його — тут же піймалась у сіть.

459] Нум до науки, о римське юнацтво! Й не тільки для того,

460] Щоб за підсудних тремких гарно стояти в суді:

461] Як простолюддя, хмурного суддю і сенат щонайвищий —

462] Схилиш ти й дівчину так словом ученим своїм.

463] Не похваляйся, проте. Не спіши з красномовством до часу,

464] В мову свою навмання пишних речей не вплітай.

465] Хто б то, крім дурня хіба, до дівчини вчено звертався?

466] Скільки разів через лист діло все йшло нанівець!

467] Так, як говориш, пиши, щоб довіра була, та ласкаво —

468] Начеб ти бесіду вів, начеб у вічі дививсь.

469] Раптом не прийме листа, відішле його, не прочитавши, —

470] Ще прочитає колись, кроку назад не роби.

471] З часом же бик до ярма, до повільного плуга звикає,

472] З часом кориться вузді ще не об'їжджений кінь.

473] Перстень, залізне кільце од постійного тоншає вжитку,

474] Сам же окрайцем стає, краючи землю, леміш.

475] Камінь, хоч він і твердий, вода, хоч яка вона плинна, —

476] Брилу камінну, проте, сточує плинна вода.

477] Ти й Пенелопу саму — постарайся лишень — переможеш,

478] Трою, за рік чи за два, — візьмеш ти, візьмеш-таки!

479] А прочитавши, одвіту не дасть — до одвіту не силуй:

480] Тільки б читала твої сповнені ласки слова.

481] Що прочитає, на те як не нині, то завтра відпише:

482] З часом, по крокові крок, стане близькою тобі.

483] Спершу — чого не бува? — ти гіркого листа прочитаєш:

484] Марні зусилля, мовляв; більше, прошу, не турбуй.

485] Просить, а думає так: "Налягатиме ще — поступлюся".

486] Тож осягнеш ти свого, лиш наполегливий будь.

487] Може, на лектиці кралю твою, що лягла собі навзнак,

488] Слуги нестимуть; її — мов ненароком зустрінь,

489] Слово до неї промов, та не прямо кажи — манівцями:

490] Так ти в оману введеш вухо злобливе чиєсь.

491] Може, сама на прогулянку вийде під портик розлогий —

492] З нею дозвілля й своє не забувай розділить.

493] То трохи спереду йди, то, відставши, — дещо позаду;

494] Часом приспішуй ходу, часом поволі ступай.

495] Можеш на відстані пари колон, для поваги, триматись,

496] Можеш пліч-о-пліч іти — жодного сорому тут.

497] Сяде в театрі, всім очі милуючи, — сядь побіч неї:

498] Буде на чому й тобі гарно попасти свій зір.

499] Тільки частіш поглядай, досхочу подивляй її вроду,

500] Мову веди звіддаля — знаками, порухом брів.

501] Щедро тому, хто зображує дівчину, бий у долоні,

502] Хто за коханця — тому ще запальніше плещи.

503] Стане — за нею вставай; сидить — не схоплюйся з місця,

504] Бо відтепер не тобі час твій належить, а їй.

505] Не кучеряв лиш волосся свого розігрітим залізом,

506] Каменем звітрених скель заросту ніг не стирай.

507] Хай цим займаються ті, хто звеличує матір Кібелу

508] На верескливо гучнім, як у фрігійців, ладу.

509] Врода недбала — окраса мужів. Чи не викрав із Кріту

510] Міноса доньку Тесей, хоч кучерявий не був?

511] Чепуруном Гіпполіт не ходив, а сподобався Федрі,

512] В лісі б Адонісу жить — рани ж богині завдав.

513] Зваблює хай чистота й засмаглість на Марсовім полі,

514] Тога нехай на тобі гарно, рівненько лежить.

515] Зуби — щоб чисті були, язика щоб ніде не кололи,

516] Хай не гуляє нога в надто широкім взутті.

517] Хай не стирчить навсібіч абияк підтяте волосся:

518] Чуб свій і заріст лиця вмілій руці довіряй.

519] Також про нігті подбай, щоб не довгі були та без бруду,

520] З ніздрі, як часом бува, щоб волосок не стремів.

521] Подих аби неприємним не був, коли рота розтулиш,

522] Запах провідці отар, цапа, з під пахв щоб не чувсь.

523] Інше — то справа манірних дівчат або тих серед хлопців,

524] Хто не обранку (ганьба!) — хлопця очима пасе.

525] Втім, уже Вакх закликає співця! Він сприяє коханцям,

526] Радий вогневі, що ним сам же колись пломенів.

527] Наче причинна, бродила піском, їй незнаним, крітянка —

528] Дією, куснем землі, що серед пінявих хвиль.

529] Як покладалась до сну, так і вибігла: в туніці вільній,

530] Боса; волосся густе злотом по плечах пливло.

531] В безгомінь моря, до хвиль: "Жорстокий Тесею!" — гукала,

532] Сльози дощем по лицю (чи заслужила?) лились.

533] Кликала й плакала враз — пасувало одне їй і друге:

534] Сліз найрясніші струмки вроди не збавили їй.

535] Знов себе в груди б'є найніжніші — "Утік, — лементує, —

536] Зрадник лукавий, утік! Що ж мені бідній робить?..

537] Що ж мені, — плаче, — робить?.." Аж тут задзвеніли кімвали,

538] Бубни озвались лункі з-під невсипущих долонь.

539] З остраху падає ниць, на півслові жалі перервавши,

540] Зблідла вона на лиці — крові й краплинки нема.

541] Ось і менади вже тут, на плечах розпустивши волосся,

542] Ось і сатири в'юнкі, Вакха провісники, тут;

543] Ось і підпилий Силен на ослі, що прогнувся під старцем,-

544] Хоч і підпилий, проте вправно за гриву вхопивсь.

545] Та, поки ловить менад, а вони — з ним забаву заводять,

546] Поки, невдаха-їздець, ослика прутом шмага,

547] Раптом не втримавсь-таки — стрімголов через вуха ослячі

548] Гепнув, сатири ж йому: "Батьку, вставай же, вставай!"

549] Поки те діється, Вакх на обвитій плющем колісниці

550] Тиграми править; в руках — віжки дзвенять золоті.

551] Дівчині — голос, рум'янець пропав, про Тесея забула,

552] Тричі хотіла тікать — тричі в'язав її страх.

553] Кинуло в дрож її; колос легкий так од вітру здригнеться,

554] А на грузьких мокляках — очеретина суха.

555] Бог же: "Це я, — проказав, — захисник твій вірніший. Не бійся!

556] Станеш, крітянко, мені, Вакхові, ти за жону!

557] Дар мій весільний — небо — візьми: кораблів заблукалих

558] Будеш сузір'ям новим, ночі оздоба, вести".

559] Мовивши те, зістрибнув, щоб вона не лякалася тигрів,

560] Із колісниці; нога глибоко вгрузла в пісок

561] Діву обнявши, повіз (чи могла опиратись?) на небо:

562] Що лиш на думку спливе — легко богам осягти.

563] Ті — Гіменею хвалу вже виспівують, Вакхові — інші,

564] Так з нареченою бог на небесах поєднавсь.

565] Тож, коли Вакха дари виграватимуть перед тобою,

566] А коли трапиться ще й гарна сусідка тобі —

567] Спершу до святощів ночі звернись, до Ніктелія-батька,

568] Щоб од вина не було шкоди твоїй голові.

569] Далі — багато чого, хоч не навпрост, їй можна сказати:

570] Що не домовиш їй ти — в думці домовить сама.

571] Потім черкни щось вином, хай стіл лестить замість тебе,

572] Хай вона знає, над ким влада її відтепер.

573] В очі — очима дивись, хай жагу твою бачить, бо часто,

574] Хоч і німують уста, мову обличчя веде.

575] Келих, що з нього вона надпила, поспіши перейняти

576] Й де ще тепло її губ — там його й ти пригуби,

577] Візьме шматочок якийсь — туди ж сягнувши рукою,

578] Пальцями пальців її мов ненароком торкнись.

579] Ще постарайсь, щоб її чоловік тебе теж уподобав:

580] Дружба ця їй і тобі стане в пригоді не раз.

581] Випаде жереб тобі за вином — відступи йому жереб,

582] Він хай бере твій вінець, хай покерує питтям.

583] Чи дорівняв тобі, чи не дотягся — віддай йому першість,

584] Слово прихильне своє кинуть йому не вагайсь.

585] Певний це, втоптаний шлях — по-мистецькому друга вдавати,

586] Втоптаний, певний, а все ж — ковзко й на ньому бува.

587] Так управитель не раз перевищує міру належну:

588] Більше на себе бере, ніж доручалось йому.

589] Ну, а тепер — щодо міри в питті, вона ж — очевидна:

590] Хай не підводять тебе ні голова, ні нога.

591] Надто сварок уникай, бо ж вино спонукає до сварки,

592] Руки, до бійки швидкі, стримуй, попивши вина.

593] Впав колись Еврітіон через те, що напивсь по-дурному, —

594] В колі гостей, за вином, дотеп доречний, не гнів.

595] Як голосистий — співай, як проворний — берися до танцю, —

596] Дар од природи на те, аби подобатись ним.

597] Справжнє сп'яніння — біда, а вдаване — то допомога, —

598] Хай заплітається твій, хоч і не п'яний, язик:

599] Може, зухваліше зробиш ти щось чи скажеш — не страшно:

600] Всяк зрозуміє тебе — вже напідпитку, мовляв.

601] їй побажай гараздів і тому, хто втішається нею,

602] Подумки ж — лиха йому, всяких болячок назич.

603] Потім, як гості почнуть галасливо вставати з-за столу,

604] Саме при тій метушні гарну нагоду лови:

605] В гурт увіпхавшись, дістанешся легко до кралі своєї —

606] Пальцями стану торкнись, ногу — ногою відчуй.

607] Тут і зізнатись пора. Одначе не мнись по-селянськи —

608] Доля й Венера стоять лиш за хоробрих людей.

609] Про красномовність не стану тобі настанов подавати:

610] Досить тобі забажать, — мова сама попливе.

611] Вміло коханця вдавай, говори їй про зранене серце,

612] Щоб переконливим буть — весь на те хист поклади.

613] Втім, це неважко, бо кожній здається, що гідна любові, —

614] Хай препогана, усе ж вірить у вроду свою.

615] Та не один, хто вдавав, любов'ю проймавсь мимоволі:

616] Спершу зображував пал, потім направду палав.

617] Будьте ж, дівчата, ласкаві до тих, хто вдає, що кохає:

618] Та, котра грою була, — справжньою стане любов!

619] Словом лестивим, юначе, пора її серце здобути:

620] Плин гомінкого струмка й кручу підмиє не раз.

621] Личко, волосся хвалить не лінуйсь і тонюсінькі пальці,

622] Мовби хто виточив їх, і невеличку стопу.

623] Саме така похвала й для цнотливої — медом на душу:

624] Дівчина ж понад усе дбає про вроду свою!

625] Сором ще й досі хіба не пече і Юнону, й Палладу,

626] Що у фрігійських лісах віддано першість не їм?

627] Хвалиш — то всі свої барви показує птиця Юнони,

628] Будеш без слів подивлять — не виставлятиме їх.

629] Любить же навіть рисак біговий, коли часом по шиї

630] Злегка поплещеш або ж гриву розчешеш йому.

631] На обіцянки, гляди, не скупись: це чудова принада,

632] Свідками ж різних богів, щоб довіряла, бери!

633] Що присягають закохані, з того й Юпітер сміється, —

634] Хай із присяг тих, мовляв, гру собі роблять вітри!

635] Він, було, й Стіксом підземним колись присягався Юноні,

636] Тож потурає всім тим, хто з нього приклад бере.

637] Вигода є від богів, а є вигода — віра хай буде, —

638] На вікодавній олтар і узливаймо, й кадім!

639] Не в безтурботті боги, не в солодкому сні пробувають, —

640] От ви й по правді живіть: над усіма — божество.

641] Ввірене вам — поверніть, договори вшановуйте чесно,

642] Серця — обман, а руки — хай не забруднює кров.

643] Маєте розум — жартуйте з дівчат: покарання не буде!

644] Вірність ганебніша тут (як не дивуйсь!), ніж обман.

645] Зваблюйте звабниць, бо це назагал — безбожне поріддя, —

646] В сіті, призначені вам, хай потрапляють самі!

647] Кажуть, в Єгипті колись дощів живодайних забракло —

648] Дев'ять років підряд сонце палило поля.

649] До Бусіріда прийшов тоді Трасій: "Юпітера, — мовив, —

650] Може власкавить лише мужа захожого кров".

651] "Що ж, — на те Бусірід, — будеш першим даром для нього, —

652] Спраглій землі єгиптян воду, захожий, даси!"

653] Так Фаларід, було, в міднім бикові засмажив Перілла:

654] В череві твору свого смажився сам же творець.

655] Та й по заслузі обом! Винахіднику смертної муки

656] Звідати винахід свій — це справедливість сама.

657] Тож віроломній нехай віроломством відміряно буде,

658] Приклад лихий подала — цим же хай сплатить тобі.

659] Важить немало й сльоза, розворушиш і кремінь сльозами,

660] Зможеш — хай лиця твої вогкими будуть од сліз.

661] А як не зможеш (не все ж, коли треба, сплакнути вдається) —

662] В очі собі крадькома спробуй хлюпнути води.

663] Що, проте, з лестощів тих, не присмачених ще й поцілунком?

664] Не поцілує тебе — все-таки сам поцілуй!

665] Може, пручатись почне, може, вилає ще, а насправді,

666] Хоч і пручатись почне — хоче, щоб ти переміг.

667] Тільки ж не грубо зривай з її ніжних губ поцілунки,

668] Щоб не жалілась вона — от неотеса, мовляв!

669] Хто ж поцілунок забрав, а віночка не смів їй забрати —

670] Втратити вартий і те, що перепало йому.

671] Після цілунку хіба ж то не крок до здійснення мрії?

672] Кроку того не зробить — тупість, не цнота, повір!

673] Кажеш, насильство? Хай так Але ж воно миле дівчатам:

674] Що так їх вабить, на те начебто з примусу йдуть.

675] Силою схилиш до втіх — усяка зрадіє тій силі;

676] Навіть зухвалість ота — гарний даруночок їй.

677] А не торкнешся, хоч міг, — удаватиме радість обличчям,

678] Серцем до тебе, однак, — певен я, — чутиме жаль.

679] Силою Фебу взяли, та й сестра її звідала силу, —

680] Й не нарікали на тих, хто перемогу здобув.

681] Річ усім знана, а все ж не зайве про те нагадати,

682] Як із Гемонії муж взяв Лікомеда дочку.

683] Вже пастухові-судді горезвісну дала нагороду

684] Перша з-між трьох, що зійшлись побіля Іди богинь.

685] Вже із далеких країв прибула до Пріама невіста —

686] Впевнено в Трої самій грецька осіла жона.

687] Вслід за ображеним мужем тоді поклялось усе військо

688] Еллінів: біль одного спільною справою став.

689] Сам же Ахілл (був би сором, якби то не з волі Фетіди!)

690] Одягом довгим ховав стать чоловічу свою.

691] Чим, Еакіде, ти руки зайняв? У мистецтві Паллади,

692] Не у прядінні, шукай слави гучної собі!

693] Що тобі кошики ті? До щита в тебе здатна лівиця,

694] В правій, що нею вкладеш Гектора, — вовни клубок?

695] Нум веретено одкинь, що намотує нитку марудну, —

696] Списом тобі потрясать, що з Пеліонських гаїв.

697] З Деїдамією в спальні одній випадково лишившись,

698] Пристрасті не вгамував — сам себе видав Ахілл.

699] Силою (вірити слід) була тут же подолана діва,

700] Потай жадала й сама, щоб подолали її.

701] "Не покидай!" — зупиняла Ахілла, що йти поривався,

702] Вже ж бо не прядку в руці — грізне оружжя тримав.

703] Де ж те насильство тепер? Чому так ласкаво вмовляєш,

704] Деїдаміє, того, хто тебе силою взяв?

705] Так-бо вже є воно: жінка соромиться діло почати, —

706] Як же їй мило зате згодом оддатись йому!

707] Декотрі з чоловіків, шанувальники власної вроди,

708] Ждуть, поки жінка сама кине їм перше слівце.

709] Ні! Чоловік підійти має першим, йому слід просити,

710] їй — доброзичливо те, що попрохали, сприйнять.

711] Щоб піддалась, попроси: над усе прохання їй милі;

712] Як закохавсь, розкажи, далі — бажання розкрий.

713] Таж героїнь стародавніх благать не цуравсь і Юпітер,

714] Першою жодна з красунь до Громовержця не йшла.

715] Може, відчуєш до тих умовлянь твоїх нехіть у неї —

716] Стримайсь на деякий час, щезни їй з-перед очей.

717] Вабить — що в руки не йде; викликає відразу — що липне:

718] Менше набриднеш ти їй — більше захоче тебе.

719] Значить, у хіті своїй зізнавайсь не одразу й не завжди:

720] З дружби, мов з зав'язі цвіт, хай визріває любов.

721] Я помічав: неприступна — шовковою з часом робилась,

722] Хто шанувальником був — потім коханцем ставав.

723] Блідість лиця мореплавця не красить: в одкритому морі

724] Сонце й солона вода смалять його день у день.

725] Блідістю б не хизувавсь і рільник, що веде просто неба

726] Рало й мотикою б'є — спушує скибу важку;

727] Й ти, хто Паллади вінок у змаганні пітнім добуває,

728] Блідістю тіла свого тільки б огиду будив, —

729] Хто закохавсь — той блідий; коханця прикрашує блідість,

730] Дурень хай бачить у ній явної слабості знак!

731] Був же блідий Оріон, як за Сідою бігав лісами,

732] Дафніс рум'яним не був — горду наяду кохав.

733] Має і худість вагу: про твій стан вона свідчить; і ще ось:

734] Голову вкрити плащем ти не вважай за ганьбу.

735] Й неспані ночі — добро: від безсоння стрункішає тіло

736] Й від невідступних страждань, свідків твоєї жаги.

737] Щоб домогтися свого, нещасливця вдавай, аби кожен

738] Мовив, зустрівши тебе: "Видно, таки закохавсь".

739] Що тут казать? Із неправдою правда змішалася нині:

740] Дружба — один тільки звук; вірність — одна лиш мана.

741] Ти полюбив? Перед другом, гляди, не вихвалюй обранки:

742] Радо повірить тобі, радо й підмінить тебе.

743] "Так, але ж Актора внук не поквапивсь на ложе Ахілла,

744] Федри, що в цноті жила, все ж не торкнувсь Пірітой?

745] А Герміону Пілад не'інакше любив, як Палладу —

746] Феб, як сестрицю свою — два Діоскури-брати".

747] Хто б сподівався на це — краще яблук на тамариску

748] Хай сподівається він, меду — на хвилях ріки!

749] Милим є тільки порок; на умі — лиш своя насолода:

750] Ближньому більше допік — більшої втіхи зазнав.

751] Отже, не ворога (от дожились!) слід боятись коханцю —

752] Вірних, кажу, уникай, щоб у безпеці ти був.

753] Родича, брата свого бережись, наймилішого друга:

754] Вся ця громадка тобі справжнього страху завдасть.

755] Щоб закінчити, додам: щодо вдачі дівчата бувають

756] Різні; до сотень сердець сотні підходів шукай.

757] Вдатна й земля не повсюдно на все: тут родить оливки,

758] Там — виноградну лозу, ще десь — добірні жита.

759] Скільки облич — стільки вдач є на світі; розумний зуміє,

760] Хоч незліченні вони, пристосуватись до них,

761] Наче Протей: то ставав кабаном він, то левом, то раптом —

762] Деревом, то серед хвиль — хвилею легко гойдавсь.

763] Так от і рибу по-різному ловлять: гачок тут підходить,

764] Там — лише остень, а там — тягнуть об'ємисту сіть.

765] Різного віку жінок ти по-різному, отже, приваблюй:

766] Пастку досвідчена лань здалеку спостереже.

767] Серед невчених — умом не хизуйсь, між цнотливих — зухвальством,

768] Бо перестануть вони, бідні, й собі довірять.

769] От і буває, що ту, котра чесного хлопця боїться,

770] Хутко в обійми свої явний негідник бере.

771] Частку роботи зробив я; лишається ще якась частка,

772] Якір метнувши, спочин матиме мій корабель.

КНИГА ДРУГА
001] "Гейя, Пеане!" — гукніть — і ще раз: "Гейя, Пеане!"

002] Здобич, яку я ловив, — ось вона в сітях моїх.

003] Зеленню пальми хай радий коханець вінчає ті вірші:

004] Що йому з Аскри співець? Що сивочолий Гомер?

005] Був таким гість, син Пріама, коли з войовничих Аміклів

006] Звабою викрав жону й світле вітрило підняв.

007] Був таким той, хто тебе на чужинницьку взяв колісницю,

008] Гіпподаміє, й повіз — боєм добутуткону.

009] Що ж ти, юначе, спішиш? Корабель твій — ще^ередзюря,

010] Гавань, куди я пливу, ще далеченько відсіль.

011] Милу здобув ти мистецтвом моїм, та цього недостатньо:

012] Вчив я ловити, а ще — здобич зумій зберегти.

013] Штука впіймати, та втримати спіймане — штука не менша:

014] Там випадковість, а тут — вміння в пригоді стає.

015] Нині й мені, як було, з своїм сином сприяй, Кітереє!

016] Нині — й ти, Ератб солодкойменна, сприяй!

017] Бо про велике почну: в який спосіб затримать Амура —

018] Хлопця, що пурхає все, світом широким ґуля.

019] Він-бо проворний: два крильця постійно готові до лету —

020] Важко сповільнити їх, дати їм міру якусь.

021] Щоб чужоземець не втік, всі шляхи перекрив колись Мінос,-

022] Той не для ніг, а для крил стежку зухвалу знайшов.

023] Сховок Дедал спорудив, де ховався півбик-півмужчина,

024] Чи півмужчина-півбик — втіхи злочинної плід.

025] "Годі вже, — мовив митець, — мене стримувать тут, справедливий

026] Міносе! Прахом лягти в батьківську землю дозволь.

027] Хоч на вітчизні своїй проживати спокійно не міг я,

028] Долею гнаний у світ, — дай хоч померти у ній!

029] Старця не варто жаліть? Пожалій хоч Ікара, хлопчину;

030] Може, хлопчини не жаль — старця тоді пожалій!"

031] Мовив таке.