Мистецтво кохання - Овідій

Та й ще б не одне міг по праву сказати —

032] Владар усе ж не давав дозволу на поворот.

033] Щойно відчув те прохач: "Ось тепер, Дедале, — промовив, —

034] Доля для хисту твого гарну поживу дає.

035] Мінос посів суходіл, він посів і моря доокола,

036] Тож ні по морю звідсіль, ні по землі не втекти.

037] Небо відкрите зате! Небесну торкнімо дорогу!

038] Вибач, владико богів, що на високе ступлю.

039] Та не збираюсь діткнуть я порогів твоїх зоресяйних —

040] Хочу з неволі втекти — й іншого шляху нема.

041] Стіксом дорога б вела — я тривожив би Стіксову хвилю!

042] Мушу природі людській дати спромогу нову".

043] Часто біда розворушує хист: чи колись помишляв хто,

044] Що на повітряну путь може людина ступить?

045] Крила — весла птахів — укладає з пір'їн ряд до ряду,

046] Нитка по нитці, з-під рук витвір виходить легкий.

047] Воском, що зм'як на вогні, прикріпляє внизу ті пір'їни —

048] От уже й хвалить митця вмілості дивної плід.

049] Радий тій праці й Ікар: забавляється пір'ям та воском —

050] Де йому знати, що це — снасть для хлоп'ячих плечей!

051] Батько ж йому: "Ось човни, що домчать нас обох на вітчизну,

052] Сину мій! Тільки на них можемо з Кріту втекти.

053] Мінос усе перекрив, але він над повітрям не владний, —

054] Щоб у повітря ступить — ось тобі винахід мій.

055] Лиш оминай Калістб й мечоносця цурайсь, Оріона,

056] Що по небесній стезі вслід за Боотом пливе.

057] Взявши ті крила, тримайся мене, я летітиму перший,

058] Будеш триматись мене — буде безпечний твій лет.

059] Бо, чи заблизько до сонця ми мчатимем через ефірні

060] Далі, — розтопиться віск: він нетривкий при жарі;

061] Чи понад морем самим будем крилами низько махати —

062] Вогкими стануть вони, зрошені сплесками хвиль.

063] Линь поміж двох тих стихій! Та й вітру лякайся, мій сину:

064] Подув лови ходовий, в напрямі тому й лети".

065] Мовивши, крила чіпляє йому, ними рухать навчає —

066] Так ото й птаха пташат щойно оперених вчить.

067] Далі й собі до плечей свій твір приладнавши, несміло

068] Тілом подався вперед, наче по линві ступив.

069] Та перед тим як злетіть, ще нагнувся до сина з цілунком —

070] І по старечій щоці збігла невтримна сльоза.

071] Пагорб був, нижчий од гір, та від поля рівнинного вищий —

072] Звідси вони й почали втечу злощасну свою.

073] Рухає крилами сам, позирає на синові крила

074] Батько і дбає про те, щоб неперервним був лет.

075] Ось уже й вабить дорога нова, вже й острах забувши,

076] Гордий умінням новим лине стрімкіше Ікар.

077] Тут їх угледів якийсь риболов, а вгледівши, миттю

078] Кинув рибальство й з руки випустив вудку тремку.

079] Самос ліворуч лишивсь, а далі — Наксос і Парос,

080] Й Делос — край, що його клароський бог полюбив.

081] З правого боку — Лебінт і лісами поросла Калімна,

082] И Астіпалея, де скрізь — щедрі на рибу ставки.

083] От і полинув Ікар (молоде — нерозважне звичайно)

084] Вище — позаду лишив батька, провідця свого.

085] Слабнуть вузли і м'яким стає віск, адже ближче до бога,

086] Помахом рук своїх — крил — вітру не ловить уже.

087] Зляканий, глянув з висот: під ним — лиш море безкрає,

088] Й так він жахнувся, що день видався ніччю йому.

089] Воску вже мов не було; не крилом б'є повітря — руками,

090] Марно: прозорість довкіл — де ж тут опору знайти?

091] Впав. Та ще скрикнути встиг: "Ось я падаю, батьку, я гину!.."

092] Скрикував ще, та слова стихли в зеленій воді.

093] Батько нещасний (а втім, вже й не батько!) — "Ікаре, — гукає, —

094] Де, під сузір'ям яким, любий Ікаре, летиш?..

095] Де ти, Ікаре мій, де?.." Аж пір'я угледів на хвилі...

096] Тіло довірив землі, морю — ім'я залишив.

097] Мінос людини не зміг, що оперлась на крила, спинити,

098] Я ж зупинити берусь бога крилатого лет!

099] Хибить, хто сліпо піддавсь ворожбі гемонійській, хто гулі

100] Зрізує з лоба лошат — як приворотне дання.

101] Щоб не влягалась жага — не поможе ні зілля Медеї,

102] Ні заклинання-пісні марсів-чарівників.

103] Кірка з Уліссом була б, а Медея — з Ясоном, та бачиш:

104] Пристрасть — чаруй не чаруй — з часом пригасне сама.

105] Марно й дівчат частувать зеленавим любовним напоєм:

106] Шкодить душі той напій, розум затьмарює він.

107] Геть же всі темні діла! Щоб любили — любов випромінюй!

108] Врода, постава струнка — вір мені, це ще не все.

109] Хоч би Ніреєм ти був, що Гомер його вславив, хоч Гілом,

110] Що при джерельній воді викрали німфи його, —

111] Щоб і любов вберегти, й одинцем не лишитись неждано,

112] Вроду свою поєднай з гарним набутком душі.

113] Врода — минуще добро: з перебігом літ — убуває,

114] Кожен-бо день, кожна мить мов надгризають її.

115] Глянь на фіалку дрібну, на лілею — вони ж одцвітають,

116] Глянь на троянду: був цвіт, потім — одні колючки.

117] Так і волосся твоє сивиною візьметься, юначе,

118] Й зморшки глибокі ось-ось зорють обличчя твоє.

119] Душу спіши збагатить, щось тривкіше, зміцни нею вроду,

120] З нами-бо тільки душа йде до кінця, до межі.

121] Красне письменство вивчай, відшліфовуй, витончуй ним розум

122] І неодмінно двома мовами оволодій.

123] Гарним не був Лаертід, але вмів говорити прегарно —

124] І покохали його німфи дві, діви морські.

125] Скільки разів Каліпсб, як Улісс поспішав, сумувала —

126] > "Нині, — казала, — дарма спінювать хвилю веслом".

127] Як вони Трою взяли, просить знов його й знов розказати,

128] Й розповідь щораз нову він про це ж саме веде.

129] Стали край моря, було, й про фракійського владаря долю,

130] Долю криваву, жахну німфі схотілось почуть.

131] Прутом легеньким Улісс (у руці випадково мав прута)

132] Що їй цікавим було, те на піску й зобразив.

133] "Троя, — мовив, — ось тут (накреслив мури високі),

134] Тут — Сімоент, а ось це — табір мій. Поле було

135] (Прутом обвів); от його й окропили ми кров'ю Долона,

136] Що гемонійських узявсь викрасти коней вночі.

137] Реза фракійського тут був намет, а по цій от дорозі

138] Коней, що їх уночі викрали, я повернув".

139] Креслив іще не одне, та тут хвиля на берег набігла —

140] Й Трої, і Реза-вождя, й табору — мов не було.

141] "Хочеш, — богиня тоді, — довіритись хвилі, що змила —

142] Ти й ворухнутись не встиг — стільки великих імен?"

143] Отже, хто б ти не був, з осторогою стався до вроди,

144] Дбай про щось більше, ніж те, чим утішається зір.

145] Ласка, і вправна, й тонка, — лиш вона володіє серцями,

146] Строгість — хіба до злоби й воєн дикунських веде.

147] Хто б то любив коршака, що постійно готовий до бою?

148] Хто б то до вовка горнувсь, що на овець зазіха?

149] В сильця ж не ловимо ми ластівок, бо то ніжне створіння,

150] Мирно під крівлями веж птах хаонійський живе.

151] Геть же колючі сварки, язиків поєдинки дошкульні!

152] Милою мовою слід ніжну живити любов.

153] Сварка — мужів од жінок, а жінок — від мужів одганяє,

154] Тут ані ті, ані ці не зостаються в боргу.

155] Втім, це жінкам до лиця, бо сварливість — посаг жіночий,

156] Подруга ж, любка, нехай чує лиш ніжні слова.

157] Таж не закон приписав вам в одній обніматись постелі,

158] Ні! Не закон, а любов є володаркою тут!

159] Ласку з собою принось, обіцянками слух зачаровуй,

160] Щоб, лиш побачить тебе, сяяла з щастя вона.

161] Не для багатих, однак, за наставника я у любові:

162] Можеш за втіху платить — зайве мистецтво моє.

163] Де вже там вчити того, хто дарунками сипле довкола!

164] Тут відступаємо ми, марне змагання з таким.

165] Хист мій для вбогих, бо й сам, хоч убогий, а вмів я любити:

166] Не подарунками, ні — вабив словами красунь.

167] Бідному ж гарячкувати не слід, лихословить тим паче,

168] Стерпіти мусить таке, чим би обуривсь багач.

169] Якось, розгніваний, збурив я зачіску в любки своєї —

170] Скільки-то днів я згубив через поквапливий гнів!

171] Якось я туніку їй розірвав (не відчув, не помітив

172] Як, та сказала вона) — й щедро те відшкодував.

173] Тож помилок свого вчителя вам повторяти не раджу,

174] А засторогою — те, що я за них заплатив.

175] З парфом хай будуть бої, а з любкою, спраглою ласки, —

176] Мир, і забави, й все те, в чому — причина жаги.

177] Може, не надто м'яка, хоч і любиш, не ніжна до тебе —

178] Будь витривалий, терпи: зм'якне небавом, ще й як!

179] Гілку, щоб лук з неї був, треба легко, обачно згинати:

180] Спробуєш силу на ній — тут же зламаєш її.

181] Море з обачністю перепливеш; підкорити не зможеш

182] Річки, якщо навмання будеш гребти, проти хвиль.

183] Ласкою тигра служити привчиш, нумідійського лева,

184] З часом навикне і бик плуга ріллею тягти.

185] Ось Аталанту візьми нонакрійську — сама непокірність,

186] А піддалася таки: муж наполегливий був.

187] Десь під наметом дерев свою долю і гордість дівочу

188] Міланіон у сльозах, кажуть, не раз проклинав.

189] Сіті зрадливі не раз, їй покірний, двигав на шиї,

190] Ратищем гострим не раз диких він клав кабанів.

191] З лука поцілив у нього Гілей, та прикрішої рани,

192] Глибшої рани не той — інший завдав йому лук.

193] Я ж на Менальські хребти не велю тобі збройним спинатись,

194] Ні під вагою тенет потом спливати, ані

195] Стріли грудьми зустрічать — моє обережне мистецтво

196] Інших наказів тобі, окрім м'яких, не дає.

197] Дибки стає — відступай: відступаючи, ти переможеш;

198] Тільки виконуй усе, що б не жадала вона.

199] Ганить — за нею й ти гань, а схвалює — схвалюй за нею;

200] Каже, що так, кажи "так"; "ні" — тоді й ти кажи "ні";

201] Смішно їй — ти підсміхнись, а сплакне — на сльозу спроможися

202] їй лиш одній визначать вираз обличчя твого!

203] От вона кісточку гральну метне — промахнися навмисне,

204] А промахнеться вона — виграть їй дай все одно.

205] В довгі кості йде гра — щоб їй програвать не траплялось,

206] "Псів" ти частіш викидай, щоб вигравала вона.

207] Ну, а в "розбійники" гра розпочнеться — ти так зроби хід свій,

208] Щоб над твоїм вояком ворог взяв гору скоріш.

209] Сам окриття з гілочок не соромся над нею тримати,

210] Сам, куди йтиме, в юрбі вправно їй шлях прокладай.

211] Стільчика їй не вагайся підкласти до ложа й сандалі

212] З ніжки тендітної знять чи підв'язати їх знов.

213] Може, тремтітимеш сам, та велительці ручки раз по раз

214] Ти біля серця свого власним теплом зігрівай.

215] І за ганьбу не вважай (хоч це дійсно ганьба, та приємна)

216] Дзеркало, хоч ти й не раб, як чепуриться, тримать.

217] Той, хто потвор поборов, що їх мачуха слать не встигала,

218] Хто небосхил підпирав, потім — на небо ступив,

219] Між іонійських дівчат із кошиком плетеним, кажуть,

220] Зайнятий вовною був — нитку снував, як вони.

221] Бачиш, як ревно служив своїй владарці велет тірінфський,

222] Не завагайся ж і ти взяти його за зразок!

223] Скаже на форум прийти — завчасно на форум з'явися,

224] Якнайскоріше приходь, якнайпізніше відходь!

225] А кудись інде звелить — поспішай, усі справи одклавши,

226] Хоч і юрба на шляху — ти не затримуйсь, біжи!

227] Буде вночі, досхочу нагостившись, вертати додому —

228] За супровідника будь, хай лиш гукне, за раба.

229] Ну, а покличе з села (кохання — не для лінивих!),

230] Ноги на плечі — й туди, як не дістанеш візка.

231] Що там надворі — дарма: чи то спека, чи інеєм зранку

232] Шлях забілів — не барись, гаяти часу не смій!

233] В любощах — як на війні: недолугий — хай відступає!

234] Наші клейноди не тим, хто боязкий, берегти.

235] Ночі без сну, холоди, і страждання, й дороги далекі,

236] Й труднощі — все тут у цих, хоч і м'яких, таборах!

237] Мокнути будеш не раз, як дощі надсилатиме небо,

238] Просто на голій землі, мерзнучи, будеш лежать.

239] Кажуть, що й Кінтій, як був пастухом у ферейця Адмета,

240] Спав у хатині низькій.