Мистецтво кохання - Овідій

Хто б гордувати посмів

241] Тим, що промінному богові личило?.. Хочеш, щоб довго

242] Любка з тобою була,-— значить, позбудься пихи!

243] А не дозволять іти по безпечній, по рівній дорозі

244] І перед носом тобі брязнуть замком — не біда:

245] Отвором крівля стоїть: зісковзнувши з тієї крутизни,

246] Нишком до любки пролізь через високе вікно.

247] Втішиш її: через мене життям — запишається — важив,

248] Чим очевидний даси доказ кохання свого.

249] Часто, Леандре, ти міг не побачити діви своєї,

250] Все ж, аби знала твій дух, перепливав Геллеспонт.

251] Не посоромся й служниць, котра там до любки найближча,

252] Чи її вірних рабів хитро схилить на свій бік.

253] З кожним вітайсь на ім'я (від того тебе не убуде),

254] Кожному руку подай, кожному чемно вклонись.

255] Ще пам'ятай: в день Фортуни рабові, коли він попросить,

256] Ти подарунок якийсь (не зубожієш!) зроби.

257] Не обійди і служниць у той день, коли в одязі вільних

258] Римські рабині, було, галлів в оману ввели.

259] Врешті, всю челядь своєю зроби; особливо важливі

260] Дверник і той, певна річ, хто перед спальнею спить.

261] Щодо красуні, то й тут я тобі не велю витрачатись:

262] Досить дрібнички, але — вміло, доречно даруй.

263] От зарясніє врожай, від плодів повгинаються віти —

264] Хай їй хлопчина подасть кошик дарунків сільських:

265] Щойно, мовляв, із села, хоч ти на Священній дорозі,

266] Серед міської юрби все це для неї придбав.

267] Хай винограду подасть чи каштанів, що їх Амарілла

268] Так полюбляла колись (нині, бач, тонші смаки!).

269] Можна, скажімо, дрозда чи віночок їй гарний послати:

270] Доказ, що любка твоя — в тебе весь час на умі.

271] Зваблюють так ще й самотніх, на жаль, у надії на спадок —

272] Проклятий будь, хто дари першим звернув на лихе!

273] Маю повчати тебе, аби й вірші ти слав їй солодкі?

274] Тільки (біди не втаїш!) пісня не в шані тепер.

275] Пісню похвалять, а все ж озираються за подарунком:

276] Успіхи матиме й пень, тільки б маєтним він був.

277] Нині направду в нас вік золотий: до посад щонайвищих

278] Золото шлях прокладе, золотом купиш любов.

279] Хоч би в оточенні муз завітав сюди сам ти, Гомере, —

280] Як завітаєш ні з чим — вкажуть на двері тобі.

281] Втім, і розумних дівчат є громадка, та вкрай нечисленна;

282] Інші, хоч розуму брак, хочуть розумними буть.

283] Тих як і цих своїм віршем хвали, але зваж на свій голос:

284] Що б там на ум не спливло — солодко, ніжно читай.

285] Тож або цим, або тим за даруночок, може, послужать

286] Вірші любовні твої — ночі безсонної плід.

287] Що ж учинити б ти сам захотів, уважав за корисне, —

288] Ти постарайсь, щоб цього й любка жадала твоя.

289] Схочеш звільнити раба — зроби так, щоб до любки твоєї

290] Спершу звернувся той раб: "Хочу на волю!" — благав.

291] Схочеш скарати, але передумаєш, — хай за цю ласку

292] Знов-таки любка твоя буде у тебе в боргу.

293] Користь тобі, слава — їй; нічого не втратиш від того,

294] Що над тобою вона матиме владу всякчас.

295] Дбаєш, щоб довго була при тобі, — хай гадає, що тільки

296] В неї задивлений ти — найяскравішу з красунь.

297] Пурпур із Тіру на ній — раз у раз ним захоплюйся; з Косу —

298] Коським захоплюйся теж "Як він тобі до лиця!"

299] В золоті вся — 'Твоя врода цінніша від золота", — скажеш;

300] Вовняне буде на ній — вовняне теж похвали.

301] В туніці стане тонкій — "Ти проймаєш вогнем мене!" — скрикни.

302] "Не простудися лишень", — боязко потім додай.

303] В проділ розчешеться — проділ хвали; гарячим накрутить

304] Хвильок по всій голові — з захвату рота розкрий.

305] Голос і рухи її подивляй — як співає, танцює:

306] "Жаль, що так швидко, — зітхни, — пісеньці й танцю кінець!"

307] Любощі, втіхи сприймай, наче дійство якесь, шанобливо —

308] Й, вір мені, з любкою ніч солодко ти проведеш.

309] Хоч би й Медузу саму перевершила норовом диким, —

310] Буде з коханцем своїм ніжна, солодша за мед.

311] Тільки б наверх не спливло, що вдавано все це говориш:

312] Вираз обличчя й слова мусять співзвучними буть.

313] Хитрість лиш та, що прихована, корисна; викрита — сором:

314] Вже (й по заслузі!) ніхто більш не повірить тобі.

315] Часто під осінь, коли підчервонює рік найгарніший

316] Гроно дозріле, важке соком пурпурним, коли

317] То холоднеча пригнічує нас, то розморює спека,

318] І від таких перемін тіло якесь не своє, —

319] Хай твоїй любці не вадить ніщо, та коли при негоді

320] Змушена буде й вона, слабість одчувши, лягти, —

321] Саме тоді виявляй свою шану, свій потяг до неї,

322] Саме тоді засівай щедрого вжинку зерно!

323] Не знеохоться бува, коли довго хворітиме любка:

324] Що лиш дозволить вона — все власноручно роби.

325] Плач твій хай бачить вона; цілуватиме — не відвертайся,

326] Хай свої губи сухі змочить твоїми слізьми.

327] Часто (все вголос) обіти складай і при кожній нагоді

328] Сни їй розказуй свої: гарні знамення, мовляв.

329] Кликни служницю стару: в тремтливій правиці принісши

330] Сірку і яйця, вона ліжко очистить, покій.

331] Кожна з дрібниць тих — це доказ приємний твого піклування:

332] Так не один зміг дійти до заповітних таблиць.

333] Лиш не докуч їй, гляди, бо й ласці, з якою до хворих

334] Ставимось ми повсякчас, міра властива якась.

335] їсти їй не борони, до гіркого напою не змушуй —

336] Тут твій суперник уже хай докладає зусиль.

337] Вітер од берега ген одігнав тебе в море безкрає —

338] Парус нового тепер — вільного подуву жде.

339] Спершу любов ще хистка, поступово вбивається в силу,

340] Гарно її підживляй — з часом зміцніє вона.

341] Чи не боїшся бика? А телятком він був — його пестив.

342] Ліг ти під тінь, де, було, гнулась тоненька лоза.

343] Так і ріка — це спочатку струмок, який в себе вбирає

344] Води нові все й нові — власне тому, що пливе.

345] Хай твоя подруга звикне до тебе, бо звичка — всесильна,

346] Лиш, поки звикне, гляди, сам не піддайся нудьзі!

347] Хай вона бачить постійно тебе, нехай чує постійно,

348] День ще надворі чи ніч — очі намулюй ти їй.

349] Щойно лиш з'явиться певність якась, що тебе їй забракне,

350] Що засумує, коли раптом від'їдеш кудись, —

351] Перепочити їй дай: відпочивши, щедрішає поле,

352] Зсушена сонцем земля більше поглине дощу.

353] Демофоонта, коли був при ній, не так сильно Філліда

354] Прагнула, аніж тоді, як на вітчизну відплив.

355] Будучи в мандрах, Улісс розпікав Пенелопу жагою,

356] За Фалакідом зійшла й Лаодамія в Ащ.

357] Лиш не надовго відходь: журба розвівається з часом —

358] Давню, далеку любов хутко замінить нова.

359] Не повертавсь Менелай — ув обіймах любовника-гостя,

360] Щоб не тремтіти вночі, грілась Єлена колись.

361] Що, Менелаю, на тебе найшло? Ти від'їхав, а дома

362] (Верх божевілля!) удвох гостя й жону залишив!

363] Ти голубиць боязких коршаку довіряєш, безумче,

364] Повну кошару овець — вовкові, жителю гір!

365] Не звинувачуй, однак, ні її, ані гостя: вчинив він

366] Те, що й ти б учинив, що учинив би будь-хто.

367] Винен ти сам, адже дав їм і час для перелюбу й місце —

368] Чи випадало б жоні не скористатися тим?

369] Справді-бо: мужа нема, зате гість є побіч люб'язний,

370] Врешті, страшно самій в спальні порожній лежать!

371] Що б там Атрід не казав, я знімаю з Єлени провину:

372] Не змарнувала, кажу, мужа свого доброти.

373] Все ж ні кабан, коли іклом своїм блискавично вкладає

374] Зграю мисливських собак, гнівом таким не кипить,

375] Ані левиця, коли молоком своїх діток годує,

376] Ані змія, на яку хтось ненароком ступив, —

377] Як паленіє жона, підстерігши блудницю на ложі

378] Мужа: обличчя її — лютості образ живий.

379] Що їй вогонь, що їй меч? Усяку пристойність забувши,

380] Рине, немовби сам Вакх рогом ударив її.

381] Зраду подружню і ложа ганьбу відомстила на власних

382] Дітях, невинних синах, грізна Колхіди дочка.

383] Ластівка — другий зразок материнської люті сліпої:

384] Носить на грудях своїх крові синівської знак.

385] Ось що руйнує любов, хоч яка була б сильна, доладна,

386] Тим-то на злочин такий, хто обережний, не йде.

387] Втім (хай боронять боги!) не велю тобі буть однолюбом:

388] Навіть поважній жоні не спромогтись на таке!

389] Бавтесь, лише свій переступ трактуйте як витівку скромну,

390] Меду лизнути вдалось — не похваляйтеся цим.

391] Не обдаровуй одну, раз про це може інша дізнатись,

392] Не об тій самій порі ти на спіткання ходи.

393] Щоб не застукала ревна тебе десь у закутку знанім,

394] Місце нове кожен раз любці своїй визначай.

395] Що написав їй — уважно проглянь: жінки-бо здебільша

396] Вміють читати ще й те, що за рядками стоїть.

397] Рану відчувши, за кривду — кривдою платить Венера:

398] Що допікало самій — іншого те вже пече.

399] Поки одній лиш був вірний Атрід, то й вона залишалась

400] Вірною; схибив Атрід — блуд передався жоні.

401] З болем почула, що Хріс, хоча лавр мав і стрічку священну,

402] Все ж не домігся того, щоб одпустили дочку.

403] І про твої, полонянко Лірнеська, страждання почула,

404] Й про сороміцьке — все те, що відтягало війну.

405] Втім, про це чула лишень, а бачила — доньку Пріама

406] (Хто переміг, той — ганьба! — здобиччю здобичі став).

407] Сина Тієста тоді допустила до серця й до ложа —

408] Так ось помстилась вона за неприхований блуд.

409] Що приховаєш як слід, а назовні воно таки вийде —

410] Хоч очевидним було б — ти заперечуй геть все.

411] І не підлещуйсь тоді, ані не принижуйся надто:

412] Все це — ознаки душі, що манівцями пішла.

413] От лиш снаги не жалій, бо мир — у жагучих обіймах,

414] Тільки вони, пам'ятай, ревнощам край докладуть.

415] Дехто порадить чабер або ще якесь зілля шкідливе

416] Пити, та всім цим, кажу, тільки затруїш себе.

417] Перцю не змішуй також із насінням жалкої кропиви,

418] Цвіту ромашки в вині теж не настоюй дарма.

419] Та, що затінений Ерік посіла, не хоче, щоб так ось

420] Грубо схиляти когось до щонайтонших утіх.

421] Ну, а часник із Мегар Алкатоєвих — можна вживати

422] Й з наших городців траву, що розворушує хіть,

423] Яйця, ще й мед (лиш гіметський), а потім — сосен колючих,

424] Мовби горішки, плоди, що на краєчках гілок

425] Та чи тобі, Ератб, — ти ж учена — вдаватись до чарів?

426] Тож на вторований шлях біг колісниці зверну.

427] Ти, кого щойно я вчив, як невірність свою приховати,

428] Зараз навчись, як її явною маєш робить.

429] Не легковажність це, ні! Й корабель не одним і тим самим

430] Вітром, щоб порту сягти, повнить вітрила свої.

431] Дме то фракійський Борей, то під Евром плисти випадає,

432] Іноді Нот налетить, іноді — теплий Зефір.

433] А на візницю поглянь: то попустить віжки, то вміло

434] Коней, що чвалом ішли, ними вгамовує він.

435] Серед жінок є такі, що й вірність їм наша набридне:

436] Щоб не зів'яла любов, мусить суперниця буть.

437] Мов знемагає душа, коли все йде аж надто щасливо,-

438] Втіхи ж нелегко бува в межах розумних тримать.

439] Навіть вогонь, коли виб'ється з сил, поспішає сховатись:

440] Де щойно жар палахтів — попіл біліє тремкий.

441] Сірку наблизиш, однак, — і знову зринає пригасле

442] Полум'я, знову довкіл ясністю повнить усе.

443] Так от і наша душа: коли спокій — немов пліснявіє,

444] Щоб не зотліла любов, зрушуй її гостряком.

445] Любка всякчас хай за тебе тремтить; охолоне — розпалюй,

446] Хай — лише привід даси — з ревнощів блідне вона.

447] Тричі, безліч разів щасливим є той, через кого

448] Сльози струмками не раз краля ображена ллє!

449] Лиш про невірність твою (воліла б оглухнуть!) почує —

450] Никне, безмовна, бліда, мовби підтяв її серп.

451] Хай я частіш буду тим, кому рве вона в шалі волосся,

452] Тим, кому нігтем вона ранить юнацьку щоку!

453] Тим, що на нього крізь сльози позиркує; врешті — без кого,

454] Хоч би хотіла прожить, жити б однак не змогла.

455] "Ну, а чи довго, — спитаєш, — їй дутись на мене?" — Недовго:

456] Хай лиш затягнеться гнів — надто вже сильним стає.

457] Шия, що біла, мов сніг, за обіймами вже затужила,

458] Б'ється в риданнях, а ти — ніжно її приголуб.

459] Поки ще плаче — цілуй, втішай, поки плаче, любов'ю!

460] Вернеться мир! Тільки так можна приборкати гнів.

461] Буде впиратись, відверто ворожою видасться — тут же

462] Запропонуй їй союз (ліжка!) — й піддасться вона.

463] Злагода тут ясночола живе собі, зброю відклавши,

464] Ласка народжена тут, де вибачають за все.

465] Чубились щойно — вже дзьобик до дзьобика труть голубочки,

466] Тихо воркують собі: вслухатись — ніжність одна!

467] Спершу безладним був світ — усе в одній купі лежало:

468] Зорі, моря, суходіл — не розрізнялись іще.

469] Потім над землями небо знялось, суходіл оточили

470] Води; що вкупі було — стало собою тепер.

471] Повнити стала ліси звірина, а пернаті — повітря,

472] Ви ж у прозору глибінь, риби лускаті, пішли.

473] Люди, їх первісний рід, у полях, іще диких, блукали,

474] Міць, не розтрачену ще, чули в кремезних тілах.

475] Ліс був житлом для них, трави — поживою, постіллю — листя,

476] Довго не знали гурта — кожен ходив одинцем.

477] Кажуть, їх грубі серця від солодкої хіті зм'якшились:

478] Жінка й при ній чоловік разом на ложе лягли.

479] Що їм робить, без наставника знали: Венера звершила

480] Ще без мистецтва в той час діло солодке своє.

481] Птаха до птахи летить; із ким собі втіхи шукати,

482] З ким поєднати любов, знає і риба в воді;

483] Сарна за оленем йде; змія до змії підповзає;

484] Лащиться сука до пса, поки не зчепиться з ним.

485] Рада вівця барану, під биком розкошує корова,

486] Цапа, дарма, що смердить, хоче кирпата коза.

487] Шал розпікає кобил: не зважають на відстань розлогу,

488] Хай там ріка на шляху — мчать вони до жеребців.

489] Отже, розгніваній дай і ти сильнодіючий засіб —

490] Він — і лише тільки він! — тут же полегшує біль;

491] І не зрівняються з ним Махаонові ліки: той засіб,

492] Хай ти пішов манівцем, — зробить невинним тебе.

493] Поки таке я снував, Аполлон, що з'явився раптово,

494] Ліри своєї струну золотосяйну торкнув;

495] Гілка лаврова — в руці, на священних кучерях бога —

496] Лавр; перед зором моїм став боговитий співець.

497] Далі до мене: "Наставнику, — мовить, — легкої любові,

498] Швидше до храму мого гурт своїх учнів веди:

499] Є там, на різні лади геть усюди прославлений в світі

500] Напис, веління таке: "Сам себе спершу пізнай!"

501] Той, хто спізнає себе, тільки той буде з глуздом любити

502] І до своєї снаги діла шукати собі.

503] Видався вродою хтось — то нехай скористається нею,

504] Шкіра шовкова — як спить, хай не ховає плеча.

505] Хто ж до розмови меткий, тому зовсім не треба мовчати,

506] Гарно співаєш — співай, п'єш собі гарно — то пий!

507] Лиш, коли бесіда йде, не хизуйся своїм красномовством,

508] Лиш, коли бракне ума, віршів своїх не читай!"

509] Так от повчає нас Феб, тож повчімось у вчителя — Феба:

510] Що то була б за пиха — віри не йняти богам!

511] Ну, а по суті: хто вміло кохатиме — той переможе,

512] Той із мистецтва мого все почерпне, що хотів.

513] Що прийняла — не всякчас повертає сторицею нива,

514] Суднам хистким не всякчас подув сприяє в путі.

515] Тим, хто кохає, не часто щастить, не щастить — найчастіше,

516] Слід готуватися їм до нелегкого життя.

517] Скільки зайців на Афонській горі, скільки бджіл є на Гиблі,

518] Скільки на сизім гіллі, милім Палладі, плодів,

519] Скільки в скойок у ріні, вважай — стільки горя в любові:

520] Стріли, що зранюють нас, вістрям умочені в жовч.

521] "Дома нема її", — збрешуть тобі — хоч ти любку, можливо,

522] Вгледиш, та вір, що нема, власному зору — не вір!

523] Двері зачинять вночі, дарма, що впустить обіцяли, —

524] Стерпіти мусиш і це — просто на землю лягай!

525] Може, й служниця-брехунка гукне, ще й пихато: "А хто це

526] Тут під ногами у нас, наче колода, лежить?" —

527] Ніжно до грубої служки звернись, до дверей самих, врешті,

528] Знявши вінок із чола, — ружами їх ушануй!

529] Схоче впустити — ввійди; не захоче — йти геть доведеться:

530] Чемний не стане, затям, надокучати комусь.

531] "Що за настира такий!" Ти ж не хочеш од неї почути

532] Слів цих.