Мистецтво кохання - Овідій

Не лишайте незірваним квіту:

080] Не зірвете навесні — сумно осиплеться сам!

081] Так і пологи — до старості крок, та й нива втрачає

082] З року на рік, по жнивах, краплю своєї снаги.

083] Не червоній через Ендіміона латмійського, Люно;

084] Зоре світанкова, й ти — через Кефала свого!

085] А Кітерея? (Вона ж — і Гармонії мати, й Енея)

086] Тужить по нинішній день: бачить Адоніса кров.

087] Приклад беріть, умирущі, з богинь — невмирущого роду:

088] Не відмовляйте мужам — хай посмакують утіх!

089] Може, одурять? А втрата яка? Що ваше — те з вами:

090] Тисяча хай почерпне — все буде так, як було.

091] З часом і крицю зітреш; від ужитку потоншає кремінь,

092] Ви ж не лякайтесь тертя: втрата вам тут не грозить!

093] Хто б не дозволив, скажіть, вогонь — од вогню запалити?

094] Хто б у цебрі зберігав безмір морської води?

095] Втім: "Так негоже!" — котрась із жінок дорікне ласунові —

096] Моря не скривдиш, кажу, скільки його не черпай.

097] Не до розпусти хилю вас, однак, — велю не лякатись

098] Втрат, адже ваші дари вільні від будь-яких втрат!

099] Поки ще в гавані я, хай легкий мені подув сприяє:

100] Далі — потужніших сил нам знадобляться вітри.

101] Отже, з плекання почну. Як плекаєш — лоза виноградна

102] Дасть тобі добре вино, нива — пшеницю гінку.

103] Врода є даром богів. Чи багато з вас хвалиться нею?

104] Ні. Бо далеко не всім випав на долю цей дар.

105] Дбайте про вигляд самі. Не поможе й врода недбалій,

106] Хоч би обличчям була рівна Венері самій.

107] Скажеш: давніше не так, як тепер, чепурились дівчата —

108] Й чоловіки — відповім — не чепурились тоді.

109] Що Андромаха колись груботкану сорочку носила —

110] Дива нема: її муж — грубим воякою був.

111] Як прибиралася б ти для Аянта, який прикривався

112] Шкурами з семи биків — вежоподібним щитом?

113] Рим, неотеса колись і простак, — нині золотом сяє:

114] Ставши над світом усім, світу багатства посів.

115] На Капітолій поглянь, на нинішній і — на колишній:

116] Заприсягнешся, що тут править Юпітер новий.

117] Нині сенат — це споруда, високого збору достойна,

118] Ну, а за Тація — хмиз правив за крівлю низьку.

119] Де височать і для Феба й вождів наших пишні будівлі,

120] Чи не паслись в давнину звиклі до плуга воли?

121] Інші хай хвалять той вік! Щодо мене — себе я вітаю

122] З нинішнім: любий мені нинішній спосіб життя!

123] І не тому, що податливе золото з надр добувають,

124] Що кораблями везуть пурпур із дальніх країв,

125] Що навіть гори принижують кайлом, лупаючи мармур,

126] Що від навалених брил синь відступає морська —

127] Ні! Лиш тому, що ми тонші тепер, що предкам, нарешті,

128] Грубість лишили сільську, той невідчепний реп'ях!

129] Тож не обтяжуйте вушок своїх тягарем самоцвітів,

130] Що з зеленавих глибин смаглий індієць дістав,

131] Не виступайте у шатах важких, що золотом ткані:

132] Всі ці принади-пастки часто відстрашують нас.

133] Тонкощі ваблять зате. Не лишайте безладним волосся:

134] Буть йому гарним чи ні — це вже залежить од рук.

135] Зачісок безліч бува. Щоб із них відповідну обрати —

136] Дзеркальце вам, жіночки, першу пораду подасть.

137] Та, що з довгастим лицем, посередині проділ хай робить,

138] Як Лаодамія; їй — гладко чесатись велю.

139] А кругловида — пучком хай на маківці згорне волосся,

140] Щоб, коли врода така, вуха відкриті були.

141] Іншій — хай по раменах воно, як у Феба, спливає,

142] Бога, коли він до рук ліру співучу бере.

143] Декотрі хай його в'яжуть вузлом, як Діана це робить —

144] Та, що по горах-лісах звірів лякливих жене.

145] Цій до лиця, коли вільно по плечах спадає волосся,

146] Тій — треба туго сплести, мовби приборкать його;

147] Ще котрась хай гребінцем черепашим додасть йому блиску,

148] Врешті, в котрої витке — хай собі в'ється воно.

149] Та чи вестимеш ти лік жолудям на розлогому дубі,

150] Бджолам — на Гиблі-горі, а звірині — серед Альп?

151] Так неспромога й мені всі ті зачіски тут описати:

152] З кожним-бо днем постає щось небувале, нове.

153] Часом недбалість удавана вабить: ця зачіска, скажеш, —

154] Ще від учора, вона ж — тільки-но з-під гребінця!

155] Хай випадковим здається мистецтво. В захопленім місті

156] Вгледів Іолу Алкід: "Ось кого, — мовив, — люблю!"

157] Так і тебе взяв, на Кріті покинута діво, на повіз

158] Вакх, а сатири — "Евой!" — дружньо гукали. — "Евой!"

159] О, як турботливо мати-природа красі вашій годить!

160] Скільки-то способів є ваду затерти якусь!

161] Гірше доводиться нам: як Борей восени обриває

162] Листя з дерев, так літа — кучері нам з голови.

163] Жінка свою сивину зафарбовує зіллям германським:

164] Барві підробній, новій заздрити справжня б могла.

165] Жінка — мов пава пливе, на маківці — стогом волосся

166] (Куплене!): гроші й чуже владне зробити твоїм.

167] Та й купувати не сором тепер на виду всього люду —

168] Там, де Муз дев'яти і Геркулеса є храм.

169] Що про одіння скажу? Не варто й тут дивувати

170] Пурпуром з Тіру, ані взористим золотом шат.

171] Що то за шал — цілий статок носить на собі, якщо стільки

172] Значно дешевших довкіл бачимо радісних барв?

173] Ось — наче неба блакить, що без хмар, коли вітер із півдня

174] Теплим крилом затяжних не наганяє дощів;

175] Ось — до тієї подібна, що Фрікса і Геллу зуміла

176] Від навісної Іно порятувати колись;

177] Ось — що наслідує хвилю, та й назва у неї від хвилі:

178] Вірю, німфи морів — саме в такому вбранні;

179] Ось — мов шафран: у накидці такій запрягає богиня,

180] Вся в мерехтливій росі, коней, що світло несуть.

181] Далі — мов з Пафосу мирт, аметист пурпуровий, білява

182] Ружа й крило журавля, що із фракійських полів.

183] Тут — жолуді, Амарілло, твої, тут мигдалі і навіть

184] Віск свій відтінок блідий шатам жіночим дає.

185] Скільки народжує квітів земля, а лоза виноградна —

186] Пагонів, хай лиш зима перед теплінню втече, —

187] Стільки (чи й більше) у нас барвників — вибирай, але вміло:

188] Звісно, не кожній з дівчат кожна з тих барв до лиця.

189] Темне — хай біла, мов сніг (пригадай Брісеїду) вдягає —

190] Саме в такому вбранні бранкою стала вона.

191] Біле — смаглява: в такому сподобалась ти, Кіфеїдо, —

192] В білому ти на Серіф, острів, ступила колись.

193] Далі. Чи варто про те, щоб у тебе з-під пахв не йшов запах,

194] Щоб у жорстких волосках ноги твої не були? —

195] Я ж не повчаю дівчат ні з гірського Кавказу, ні інших —

196] Що із Каїка-ріки, в краї місійському, п'ють.

197] Зайве казать, щоб зубів пильнували ви, бо почорніють,

198] Щоб, зачерпнувши води, вранці вмивали лице.

199] Вмієте щічки вибілювать крейдою, надто блідим же

200] Вмієте ви, навпаки, гарних рум'янців додать.

201] Вмієте хистом тонким із бровою брову поєднати,

202] Й мушкою барві лиця дати відтінок м'який.

203] Вугликом очі не соромно вам підвести чи шафраном,

204] Що на твоїх берегах, Кідне прозорий, росте.

205] Є в мене, хоч і мала, та значної вагомості книжка,

206] Де для плекання краси засобів низку даю.

207] Звідси шукайте підмоги собі й для прив'ялої вроди:

208] В дії мистецтва мого не розчаруєтесь ви.

209] Лиш за столом, де тих скриньочок стос, не стрічайте коханця:

210] Що помагає красі, те непомітним робіть.

211] Хто без огиди б дививсь, як лицем під своєю ж вагою

212] Гуща до теплих грудей звільна сповзає-пливе?

213] Нащо й та мазь вам, дарма що Афіни її постачають, —

214] Піт, що овеча брудна вовна просякнула ним?

215] Мозком оленячим теж не намащуйтесь, поки є свідок,

216] Дбайте й про зуби свої, поки ще гостя нема.

217] Все це сприяє красі, хоч для ока — бридке: не одне щось,

218] Поки в роботі — гидке, зроблене — зір веселить.

219] Подиву гідні в наш час Мірона невтомного твори —

220] Це лише брили колись, грубий, безликий тягар.

221] Золото спершу кують, аби перстень тонкий з нього вийшов,

222] Одяг, що носите ви, з вовни брудної постав.

223] Камінь шорсткий був, а нині — Венера викручує-сушить

224] (Ось на що здатний різець!) мокре волосся своє.

225] Так от і ти чепурись (коханець хай думає: "Спить ще"),

226] Врешті, такою з'явись, мовби з картинки зійшла!

227] Нащо б то знати мені, що за блиск на твоєму обличчі?

228] Спальню свою — на замок: ще ж не закінчено твір!

229] Є такі речі, що чоловікам і не личило б знати,

230] Не приховали б ви їх — нас уражали б вони.

231] От у театрі оздоби вилискують — постаті різні,

232] А позолота на них — тонша, ніж той пелюсток.

233] Не дозволяють і глянуть на них, поки ще не готові —

234] И ви без сторонніх очей вроду плекайте свою.

235] Будь-коли можна, проте, розчесати хвилясте волосся —

236] Хай собі без перешкод в'ється по плечах воно.

237] Найголовніше — хмурною не будь, не зганяй на волоссі

238] Злості своєї, коли, трапиться, ляже не так.

239] Служки не скривджуй, адже не одна і подряпає, бідну,

240] Й голкою руку штрикне, поки та чеше її.

241] Тож (проклинаючи!) зачіску робить велительці злісній:

242] Сльози й краплинками кров — рясно на зачісці тій.

243] Обмаль волосся — став сторожа вдома, й лиш там, де шанують

244] Добру Богиню, наводь лад на своїй голові.

245] Я загостив якось до однієї, і штучне волосся

246] Хутко наділа вона, — задом, проте, наперед.

247] Хай ворогам щось подібне трапляється, хай на парф'янок,

248] А не на римських жінок сором спадає такий!

249] Що то за бик, коли рогів нема? Що за луг — без травиці?

250] Гай — без листків, голова — та без волосся на ній?

251] Втім, не Семелу, не Леду повчаю, не ту, що з Сідону

252] Ген через моря глибінь начебто бик її віз,

253] І не Єлену, що прагне її Менелай одібрати

254] Від крадія-пастуха (кожен з них знав, що робив!) —

255] Є кого вчити в нас: юрми дівчат — і гарненькі, й не дуже,

256] Більшість, до слова кажу, гірша од меншості й тут.

257] Гарним ані настанов, ні мистецтва не треба, бо їхній

258] Посаг — це врода; вона — верх без мистецтва бере.

259] Море ясне — мореплавець спокійний; коли спохмурніє —

260] Вміння і засоби всі тут же він пустить у хід,

261] Зовнішність рідко буває без вад; навіть плямку найменшу

262] Від чоловічих очей, як тільки можеш, ховай!

263] Куца — сиди, щоб тебе за сидячу, як станеш, не мали;

264] Нижча від куцої ти — гостя на ложі стрічай.

265] А щоб на око він, поки лежиш, не визначив зросту,

266] Спритно на ноги собі ще й покривало накинь.

267] Вільний — для надто худих я порадив би одяг; так само

268] Вільно й накидка нехай їм опадає з плечей.

269] Надто бліда хай рум'яниться; надто смаглява — вживає

270] Замість всіх інших білил — риби, що з Фаросу, мазь.

271] Ніжку не дуже струнку у взутті білосніжнім приховуй,

272] Не поспішай ремінців з надто тонкої знімать.

273] Прикру нерівність плечей хай підправить подушечок пара,

274] Грудям пласким повноти кругла пов'язка додасть.

275] Пальці не дуже тонкі в тебе, ніготь не надто гладенький —

276] Значить, як мову ведеш, менше вдавайся до рук

277] І не бесідуй натще, коли з рота важкий в тебе запах,

278] Від чоловіка тоді краще вже одаль тримайсь.

279] Зуб почорнів тобі? Вищий від інших? Вибився з ряду? —

280] Краще не смійся, бо цим тільки нашкодиш собі.

281] Хто б у те вірив, що навіть сміятися вчаться дівчата?

282] Вчаться таки, аби й сміх повабу їм додавав.

283] Смійтесь, та не на весь рот, щоб на щічках дві ямочки грали,

284] Нижня губа щоб ледь-ледь верхніх торкалась зубів.

285] Звісно, й кишок ви зо сміху не рвіть, коли треба й не треба:

286] Хай по-жіночому він — солодко, ніжно бринить.

287] Є ще такі, що їм рот перекошує регіт нестримний;

288] Декотру сміх аж трясе — наче ридає вона.

289] Іншої сміх ріже вуха: здається, що то десь при жорні

290] Знуджена колом іти, вперта ослиця реве.

291] Врешті, куди не сягнуло мистецтво? Вже й плачемо гарно —

292] Сльози у будь-який час, в будь-який спосіб ллємо.

293] Що там сльоза? Велимо, щоб язик на тій чи на іншій

294] Літері мов спотикавсь, як у дитини бува:

295] Знадою й вада стає — певних слів помилкова вимова:

296] Гірше, ніж досі могли, мовити слово вчимось.

297] От і візьми собі це, раз воно помічне, до уваги.

298] Далі навчайся того, кроком яким тобі йти.

299] Є і в ході якийсь чар: чи когось незнайомого нею

300] Звабиш, а чи відштовхнеш — вирішить, власне, хода.

301] Рухати стегнами вміє одна й розвівать за собою

302] Одяг, ступаючи так, начеб не йшла, а пливла.

303] Інша — мов червонощока жона селянина-умбрійця,

304] Твердо, сягнисто кладе, по-чоловічому, крок

305] Міра — й тут головне: між селюцьким розгонистим кроком

306] І по-смішному дрібним вибрать середину вмій.

307] Тільки плече твоє хай неодмінно оголеним буде

308] Зліва, так само й руки, лівої, не прикривай.

309] Надто, коли в тебе шкіра — мов сніг: цілував я, бувало,

310] Звабливу ту білину ніжних жіночих плечей!

311] Моря потвори, Сирени, були, що дзвінким своїм співом

312] Судна могли зупинять, хоч би які там прудкі.

313] Парость Сізіфа Улісс мало пут не порвав на їх голос —

314] Іншим він вуха тоді воском, хитрун, заліпив.

315] Часто не вродою — голосом зваблюють хлопців дівчата,

316] Тож, чи вродливі, чи ні — вчіться мистецтва того!

317] Часто повторюйте, що в мармурових почули театрах,

318] Чи на єгипетський лад снуйте легкі пісеньки.

319] Хто до моїх настанов прислухатися хоче, хай вміє

320] В правій — кітару, а плектр — в лівій тримати руці.

321] Скелі і звірів зворушував лірою, й плесо підземне,

322] І триголового пса славний родопський Орфей.

323] Брили на голос твій, праведний меснику неньки своєї,

324] Хоч не торкавсь їх ніхто, в стіни складались нові.

325] Й риба німа, каже поговір знаний, вслухалась у ліру,

326] В спів Аріона дзвінкий, що серед моря лунав.

327] Грай і на арфі, обіруч у струни вдаряючи ніжно:

328] Жартам, веселим пісням вельми пасує ця гра.

329] Знай, що писав Каллімах, що — коський співець, що — прихильник

330] Вакха, із Теосу муж, сивоголовий пісняр.

331] Хай буде знана й Сапфо (чи є десь грайливіша муза?)

332] Й той, в кого Гета-крутій батька все водить за ніс.

333] Щось із Проперція, з ніжних пісень прочитати не зайве,

334] Щось, може, з Галла, а щось — вчений підкаже Тібулл,

335] Чи із Варрона — про руно ясне, що сестрі твоїй, Фріксе,

336] Випало лихом таким, чи про того втікача

337] З Трої — Енея, про першопочатки високого Риму —

338] Твору славнішого в нас годі, повір, однайти.

339] Може, й моє до наведених тут ще долучиться ймення,

340] Може, в ріку забуття твори не кануть мої —

341] Й скаже хтось: "Нашого вчителя вірші добірні читайте,

342] Де він і чоловіків розуму вчить, і жінок,

343] Чи із трьох книг, що "Любовними" названі, вибери дещо

344] І з розумінням, чуттям ті сторінки прочитай;

345] Чи з "Героїнь" проспівай щось доладно — із творів, що іншим

346] Досі незнані були, започатковані ним".

347] Дай мені, Фебе, той дар! Дай і ти, хто сприяє поетам,

348] Вакху рогатий, і ви — дев'ять співучих богинь!

349] Хто б сумнівавсь, що й про танець ітиметься? Що то за жінка,

350] Як не рухлива вона і при кітарі, й вині?

351] Ті, хто навчився під музику рухатись, — любленці сцени:

352] Стільки в тих рухах краси, стільки ж і повабу в них!

353] Дівчина (вибач, вдаюсь до дрібниць) кидать кості хай вміє,

354] Кинувши — знати їй слід, скільки набрала очок.

355] То нехай кине на "три", то подумає, як їй найкраще

356] Кинути кості й який хитрий придумати хід.

357] Хай і в "розбійники" грає розважливо; й тут варто знати:

358] Гине камінчик тобі, раз він один — проти двох.

359] Воїна, що без напарниці, можуть в полон захопити —

360] Часто вертається він, хоч і мав намір іти.

361] В сітку широку м'ячі підкидають — гляди, не торкнися

362] Іншого, тільки того, що маєш кинуть, м'яча.

363] Ще одна гра є: на стільки клітинок поділено дошку,

364] Скільки (рахунок тонкий!) в році ковзкім місяців.

365] Звідси і звідти — по три камінці; перемогу здобуде,

366] Хто оті три камінці зможе поставити в ряд.

367] Ігор тих не зрахувать! Не знати їх дівчині — сором:

368] Саме за грою, бува, паросток пустить любов.

369] Гарні робити ходи — невелика, одначе, заслуга:

370] Спокій у грі берегти — значно важливіша річ.

371] Бо, захопившись, про все забуваємо, необережні:

372] Що приховалось в душі — явним одразу стає.

373] Гнів підступає, огидливе зло, до збагачення потяг,

374] Потім — лайки та сварки, й жалю важка гіркота.

375] От і здригається тут від докорів та криків повітря,

376] Всяк закликає богів кривду помстити свою.

377] Гра — вже не гра; поривається кожен свого домогтися,

378] Бачив я: сльози не раз рясно по лицях текли.

379] Хай від такої ганьби береже Громовержець жіноцтво,

380] Щоб таланило йому вабити чоловіків!

381] Ось чим жінкам дала змогу втішатись бездумна природа;

382] Вибір багатший забав — чоловікам перепав:

383] Тут перегони з м'ячем, тут списи і розгонисті кола,

384] Зброя всіляка, щити й кінь, що по кругу біжить.

385] Поле не бачить вас, ні джерело найстуденіше Діви,

386] Туська на тихій воді не поколише ріка.

387] Портик Помпеїв вам личить зате, коли в ясне сузір'я

388] Діви стрімливо летять сонячні коні палкі.

389] Також відвідуйте храм лавроносного Феба, що в битві

390] Нам посприявши морській, флот єгиптян потопив,

391] Й інші споруди, що їх і сестра і дружина вождева

392] З зятем-звитяжцем звела, що в корабельнім вінку.

393] Ще — вівтарі, де мемфійську телицю обкурює ладан,

394] Ще й три театри, щоб там на видноті ви були;

395] Далі — й арену, де кров на піску ще парка, а потому —

396] Цирк, де довкола стовпа — вихор гарячих коліс.

397] Що приховалось — незнане; незнаного — хто пожадає?

398] Що ж то таке, поміркуй, врода — без споглядача?

399] Краще співай від Таміра чи від Амебея — одначе

400] Треба, щоб ліру твою хоч би хто-небудь почув.

401] От приховав би свій твір Апеллес, то й донині б Венера

402] Десь під водою була, в моря німій глибині.

403] Що так потрібно натхненним співцям? Однієї лиш слави:

404] Вся наша праця важка звернена тільки на це!

405] Дбали колись і безсмертні, й вожді про поетів, а хорам

406] Дяку складали гучну і нагороду в свій час.

407] Дійсно високим, величним, святим було ймення поетів,

408] Дорогоцінні не раз їм подавали дари.

409] Енній з Калабрії честь таку мав, Сціпіоне великий,

410] Поряд із прахом твоїм, друга близького, лягти.

411] Нині — зневажено плющ— хоч як віддавайся мистецтвам

412] Вчених сестриць, а тебе ледарем, врешті, назвуть.

413] Мило для слави й очей не склепляти! Хто знав би Гомера

414] Без "Іліади" його, що протривала віки?

415] Хто про Данаю б чував, якби, замкнена в тій своїй вежі,

416] Вік там вона пробула, аж до старечих сивин?

417] Ось чому, кралі, посеред юрби вам корисно бувати,

418] Часто ж ідіть за поріг — просто аби погулять!

419] Так і вовчиця, щоб мати вівцю, йде на цілу кошару,

420] Так і Юпітера птах рине на рій голубів.

421] Тож і красуня нехай на очах буде: з-між незчисленних

422] Хлопців хоча б одного, може, відхопить собі.

423] Всюди хай дбає про те, щоб подобатись, все своє вміння

424] Хай зосередить вона тільки на вроді своїй!

425] Випадок — скрізь владарем; гачок наготові хай буде:

426] Рибка спіймається й там, де не чекаєш на влов.

427] Часто аж лапи збивають собі гончаки по яругах —

428] Олень же, глянеш бува, сам у тенета вбіжить.

429] От Андромеду візьми: чи могла сподіватись, що сльози,

430] Поки у путах була, серце зворушать комусь?

431] Часто, ховаючи мужа, підшукують іншого: жінці

432] Личить нечесаній йти, ронячи сльози рясні.

433] Втім, уникайте мужчин, що про вроду свою вже аж надто

434] Дбають, зачесані так, мовби хто вилизав їх.

435] Що говоритимуть вам — говорили вже тисячам інших:

436] З місця на місце, легка, пурхає їхня любов.

437] Що їй робить, коли він легковажнішим видавсь од неї?

438] Може, самій запастись добрим десятком мужів?

439] Годі в те вірити, вірте одначе: послухала б Троя

440] Ради Пріама колись — то б височіла й тепер.

441] Інші — закоханих з себе вдають і в такий ото спосіб

442] Хочуть (хіба не ганьба?) вигоду мати якусь.

443] Хай вас в оману не вводить намащене нардом волосся,

444] Не задивляйтесь на те, як хто свій одяг уклав,

445] Хай не піддурює тоґа, з найтоншої зшита тканини,

446] Й перстень на пальцях у них — що раз то інший, новий!

447] Хтось із таких джиґунів причепурених — злодій, можливо,

448] Й зовсім не врода твоя — палить його твій убір.

449] Часто: "Віддай, то моє!" — кричать обікрадені кралі,

450] Часто: "Віддай, то моє!" — форумом гомін іде.

451] З храму, що злотом горить, незворушна, те бачиш, Венеро,

452] Ти — й Аппіади, що там, перед тим храмом, стоять.

453] Між залицяльників тих що не другий, то знаний всім пройда

454] От і вибілюйсь тоді, як поведешся з таким!

455] Інша спіткнулась — нехай це послужить тобі за науку:

456] Ступить брехун на поріг — двері тримай на замку!

457] Хай би там як присягався Тесей, кекропіди, не вірте:

458] Нині він, як і колись, тих же закличе богів.

459] Годі й тобі, що Тесея наслідував, Демофоонте,

460] Вірити: хто ж, як не ти, зрадив Філліду свою?

461] Гарне щось вам обіцятимуть — гарне у відповідь мовте,

462] Як обдарують, то й ви не залишайтесь в боргу.

463] Та, що дарунок взяла, у любові ж відмовила — здатна

464] Вічний згасити вогонь, що на честь Вести горить,

465] Викрасти святощі з храму Інаха або ж отруїти

466] Зіллям смертельно їдким рідного мужа свого.

467] Втім, завеликий розгін я беру — притримай-но віжки,

468] Музо, аби на скоку з воза не вилетіть нам!

469] Броду спитають слова — на табличці сосновій писання

470] (Спритна служниця із рук в руки тобі передасть) —

471] Глянь, що написано там, і старайся з тих слів зрозуміти,

472] Чи прикидається він, чи не на жарт закохавсь.

473] Перечекай, а тоді відпиши: для коханців чекання —

474] Добра спонука, лише б не затяглося воно.

475] Втім, легковажною, поки проситимеш, не видавайся,

476] Надто рішучою теж, як відмовляєш, не будь.

477] Хай, наче на терезах, і надія хитається, й острах —

478] Більше надія, однак, хай набирає ваги.

479] Пишете — чистої мови вживайте; найбільше принади

480] Взяте з розмови, просте слово таїть у собі.

481] Скільки разів саме лист ще непевну роздмухував іскру,

482] Скільки — нашкодив красі неоковирним письмом!

483] Ще одне: ті з вас, що чоловіків своїх (ви ж не весталки!)

484] Хочуть водити за ніс, — краще самі не пишіть,

485] А лиш рукою раба чи рабині мережте табличку

486] Й не довіряйте її (доказ прямий!) новаку:

487] Бачив я часто жінок, що раз по раз аж блідли, сердешні,

488] Страх-бо — то вже не життя: гіршого рабства нема.

489] Звісно, поганцем є той, хто ті докази в себе тримає,

490] В того паскуди, скажу, Етни вогонь у руках.

491] Та на лукавство — лукавством, гадаю, слід відповідати —

492] Таж дозволяє й закон зброю на збройних знімать.

493] Далі таке: кожен лист вчіться почерком іншим писати

494] (Цю настанову, повір, через тих підлих даю!),

495] Перш ніж відписувать, добре зітри, що раніше писала,

496] Щоб на табличці одній почерків двох не було.

497] Пишеш коханцеві — так напиши, щоб здавалося — жінці:

498] Треба сказать тобі "він" — виведи вмисне "вона".

499] Щоб від таких-от дрібниць до поважніших справ перейти нам

500] І на вітрилах усіх далі пуститись у путь, —

501] Буйний вгамовуй порив, коли вабити хочеш обличчям, —

502] Людям-бо мир до лиця, звірові — гнів налітнйй.

503] Гнів викривляє лице, набрякають, темніючи, жили,

504] Очі грізнішим вогнем, ніж у Горгони, горять.

505] "Більше до рук не візьму тебе, флейто!" — сказала Паллада,

506] Вздрівши на хвилі пливкій щічки надуті свої.

507] От зазирніть, коли в гніві, в люстерко — себе ж таки в ньому

508] З вас не впізнає ніхто — так-то спотворює гнів!

509] Гордість — не менша біда.