Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Правили панахиду. Команда, бліда, стояла у фронті. Смерть адмірала напередодні бою всі сприйняли як погану прикмету, яка обіцяла ту саму долю для всього екіпажу. Гнітючий настрій не покидав нікого аж до зустрічі з японцями.

Офіцери і команда інших суден бачили на "Ослябе" контр-адмі-ральський прапор і не підозрівали, що сталося. Не знав цього і ворог, коли відкрив по броненосцю сильний вогонь. Простий клаптик матерії, що висів на щоглі, може, прискорив загибель корабля.

Після смерті адмірала командування другим броненосним загоном було доручено капітанові 1-го рангу Беру. Але коли появився японський флот, він не зробив у своєму загоні жодного розпорядження. Всі його судна були покинуті напризволяще.

Коли 14 травня, після перестрілки з ворожими розвідувальними крейсерами, о другій годині дня показалась японська ескадра, на броненосці "Ослябя" пробили бойову тривогу. Всі були на своїх місцях, стояли добропристойно й парадно. Сам Бер стояв на містку біля бойової рубки і, дивлячись, як з лівого боку наближається зустрічним курсом японська ескадра, курив папіроси одну за одною. Він був спокійний.

Але тут-от і сталося те, чого ніхто не сподівався від командуючого 2-ю ескадрою адмірала Рожественського, в бойові здібності якого так сліпо вірили в Петербурзі. З першої ж миті, через безглузді маневри адмірала, "Ослябя", як ми знаємо, потрапив у таке становище, що змушений був застопорити машини, щоб не протаранити того судна, що йшло попереду. Противник скористався з цього і, роблячи послідовний поворот на шістнадцять румбів та лягаючи на паралельний з нами курс, відкрив по ньому сильний вогонь.

Влучання почалися одразу ж. Третій снаряд вдарив у носову частину броненосця і, цілком вирвавши лівий клюз, розвернув увесь бак. Якір

Ю О, Новнков-Прнбой

289

випалився за борт, а канат опустився вниз і повис на жвакагалсовій скобі. Японці швидко пристрілялися до стоячої мішені ще на повороті, і передні кораблі передавали відстань тим, що йшли позаду. Кожний новий корабель, роблячи поворот, посилав броненосцеві "Ослябя" свій перший жорстокий привіт. Снаряди почали сипатися градом, безперестанно вибухаючи, біля ватерлінії, в носовій частині. А броненосець покірно підставляв свої борти і нічого не робив, щоб вийти з-під обстрілу. Коли йому випала можливість посунутися вперед і коли всередині його задвигтіли всі три машини в чотирнадцять тисяч п'ятсот індикаторних сил, а за кормою забурлили всі три гвинти, він уже мав кілька пробоїн у носовій частині, не захищеній бронею. По кораблю пролунав заклик:

— Трюмно-пожежний дивізіон, бігом в носову жилу палубу!

Там, біля першої перебірки, коло самої ватерлінії, вибухнув снаряд крупного калібру і зробив у лівому борту велику пробоїну. В неї ринули потоки води, заливаючи перший і другий відсіки жилої палуби. Через щілини в палубі, через люк і в розбиті вентиляторні труби вода пішла в лівий носовий шестидюймовий погріб і в підбаштове відділення. Від диму і газів у цих відсіках не було видно навіть електричних лампочок. Пробоїна була напівпідводна, але через хід і сильні брижі її не можна було залатати. Розлив води по жилій палубі зупинили другою перебір^ кою попереду носового траверза, а в трюмах вона дійшла до відділення носових динамо-машин і підводних мінних апаратів. Стався диферент на ніс. Крім того, броненосець почав кренитися на лівий борт. Трюмні, керовані інженером Успенським, працювали енергійно,, але їм тільки почасти вдалося усунути крен, штучно затопивши коридори і патронні погреби правого борту.

Головна електрична магістраль, перебита снарядом, перестала давати струм, і через йе носова десятидюймова башта вийшла з ладу. Вона зробила тільки три постріли. Хоч мінери і з'єднали перебиті кінці магістралі, але було вже пізно. В башту влучили два великі снаряди. Не витримавши їхнього страшного вибуху, вона зіскочила з котків і пере-кособочилася. Броньові плити на ній розійшлися, а дулові частини де-сятидюймових гармат, як два величезні сухі пеньки, стирчали під різними кутами в бік ворога.

. Біля цієї башти ще перед початком битви на забій поставили двох матросів — Короля і Сусленка. Аж до зустрічі з японцями вони були в карцері. Сусленка заарештували за пограбування церковної карнав-ки, а Короля — за бунт на крейсері "Нахимов". Старший офіцер, поставивши їх тут, наказав:

— На випадок пожежі заливатимете зі шлангів. Нікуди звідси не відходити. Винуватця пристрелю на місці.

Обох їх розірвало на шматки. , Дах з башти зірвало. Мабуть, один із снарядів вибухнув в амбразурі. Всередині башти одному відірвало голову, а всіх. інших було тяжко поранено. Почулися стогін, крики. З башти винесли комендора Бобкова з одірваною ногою. Лежачи на носилках, він по дорозі в операційний пункт когось проклинав, лаючись найжахливішими словами.

Верхній передній місток був розбитий. Там стояв далекомір, яким визначали відстань до ворога. При ньому було кілька матросів і лейтенант Палецький. Вибухом снаряда їх розкидало в різні боки і так покалічило, що нікого не можна було пізнати, крім офіцера. Він лежав з пошматованими грудьми, поводив збожеволілими очима, і, умираючи, кричав неприродно голосно:

— "Ідзумо"... Крейсер "Ідзумо"... Тридцять п'ять кабельтових... "Ідзумо"... п'ять... тридцять...

Через хвилину Палецький був трупом.

Незабаром було розбито верхній носовий каземат шестидюймової гармати. В нього влучили два снаряди. Броньова плита, яка прикривала його із зовнішнього боку, сповзла вниз і закрила отвір порту, а гармата вилетіла з цапф. Потім замовкли ще дві шестидюймові гармати. Всі дрібні гармати з лівого борту вийшли з ладу за якихось двадцять хвилин. Більша частина обслуги при них загинула, а решта, разом з батарейним командиром, не знаходячи собі діла, заховалася в броньовій палубі.

Вибухнув снаряд біля бойової рубки. Від барабанщика, що стояв там, залишився потворний обрубок без голови й ніг. Осколки від снаряда влетіли через прорізи всередину рубки. Кондуктор Прокюс, що стояв біля штурвала, упав мертвий. Було тяжко поранено старшого флаг-офіцера лейтенанта Косинського (морського письменника, автора книжок "Баковий вісник") і суднових офіцерів. Деякі з них пішли в операційний пункт і більше сюди не повернулись. Командир Бер, з блідим, заюшеним кров'ю обличчям, вискочив з рубки і, тримаючи в руці диму-чу папіросу, голосно закричав:

— Покликати мені старшого офіцера Похвиснева!

Хтось із матросів побіг виконати його доручення, а сам він, тримаючи в роті папіросу, затягся димом і знову зник у бойовій рубці, щоб управляти гинучим кораблем.

В лівому середньому казематі осколки влучили у візок з патронами. Вибухом тут покришило всю артилерійську обслугу, а шестидюймову гармату вивело з ладу. На цьому борту лишилися тільки дві шестидюймові гармати, але й вони пізніше були паралізовані великим креном судна. Отже, артилерії броненосця "Ослябя" довелося діяти дуже мало. Та й снаряди викидали скоріше на вітер, ніж у ціль, бо відстані в цей час ніхто не передавав.

Всю носову частину судна вже затопила вода. Доступ до двох носових динамо-машин був відрізаний. Людям, що були при них, довелося, рятуючись від загибелі, вибиратися звідти через носову башту. Ця сама вода, служачи добрим провідником і сполучивши електричну магістраль з корпусом корабля, була причиною того, що якорі двох кормових динамо-машин згоріли. Внаслідок цього стали зупинятися турбіни, що мали викачувати воду, зупинилися лебідки, що підіймали снаряди, і відмовилися служити всі механізми, які приводив у дію електричний струм.

На броненосці внизу, під захистом броні, були два перев'язочно-операційні пункти: один постійний, а другий імпровізований, зроблений на деякий час із бані. В першому працював старший лікар Васильєв, а в другому — молодший, Бунтинг. Всюди видно було кров, бліді обличчя, помутнілі або гарячково насторожені погляди поранених. Навколо операційного стола валялись ампутовані частини людського тіла. Разом з живими людьми лежали й мертві. Від запаморочливого запаху свіжої крові нудило. Чути було стогін й скарги. Хтось просив:

— Дайте швидше пити. Все всередині у мене горить... Стройовий унтер-офіцер марив:

— Не жалій дзвона... Одбивай ринду! Бачиш, який туман... Комендор з пов'язкою на вибитих очах, сидячи в кутку, все допитувався:

— Де мої очі? Кому я, сліпий, потрібен?

На операційному столі лежав матрос і кричав. Старший лікар в халаті, що густо почервонів від крові, копирсався великим зондом у пле-чевій рані, вибираючи з неї осколки. Кількість покалічених все збільшувалась.

— Хлопці, не натискайте. Мені ніяк працювати,— просив старший лікар.

його погано слухалися.

Кожен снаряд, попадаючи в броненосець, призводив до страшенного гуркоту. Весь корпус судна здригався. Здавалося, ніби з величезної висоти скидали на палубу одразу сто рейок. Поранені в такі хвилини шарпалися й запитливо дивилися на вихід: кінець чи ні? Ось ще одного принесли на носилках. У нього на одному боці м'ясо було обідране, оголилися ребра, з яких одно стирчало вбік, як обламаний сучок на дереві. Ранений заволав:

— Ваше високоблагородіє, допоможіть швидше!

— У мене повно, до молодшого лікаря несіть.

— Там теж багато. Він до вас послав. Броненосець сильно похитнувся.

Сліпий комендор схопився і, витягши вперед руки, крикнув:

— Тонемо, братці!

Поранені заворушилися, почувся стогін і передсмертний хрип. Але тривога була марна. Комендора з лайкою посадили знову в куток. Проте судно все більше хилилося на лівий борт і, наливаючись жахом, розширялися зіниці у всіх, хто був в операційному пункті. Старший лікар, хоч хвилини його були злічені, все ще працював на своєму посту.

А нагорі, не перестаючи, падали снаряди. У броненосець стріляли не менше шести японських крейсерів. Море кипіло навкруги. При влучаннях у ватерлінію по поясній броні, наїжуючись, здіймалися врівень з трубами величезні стовпи води і потім спадали на борт, заливаючи верхню палубу й каземати. Стогін, передсмертні зойки, крики людей, покалічених і ошалілих від жаху, перемішувалися з гуркотом вибухів, завиванням вогню і брязкотом від розриву заліза. Ось артилерія, виведена з ладу, зовсім замовкла. Командир одного з плутонгів, лейтенант Недерміллер, відпустив обслугу, яка була при гарматах, а сам, вважаючи становище безнадійним, застрелився.