Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Великі пошкодження дістав броненосець "Орел". Тепер стало ясно, що японці мали над нами перевагу в швидкості ходу, в умінні маневрувати, в якості снарядів, в швидкості і влучності стрільби. Вони захопили ініціативу в бою. Вони диктували нам дистанцію вогню, час і місце сутички. Вони вибирали паралельні й зустрічні курси. Вони натискали на нашу голову і спрямовували курс нашої ескадри в бажаний їм бік. Правда, і в них головні сили зменшились на один броненосний крейсер, але все .одно нас розбили і фізично, і ще більше — морально. Це сталося за якусь годину від початку бою. Наша ескадра перетворилася на плавучий караван смерті.

"ОРЕЛ" У ВОГНІ

За перший період бою броненосець "Орел" дістав значні пошкодження.

Два великі снаряди, пролетівши через гарматні порти, вибухнули один за одним у носовому казематі. Командир батареї мічман Шупин-ський, якому осколком пробило лоб, змахнув руками і впав мертвий. Поряд з ним було вбито трьох матросів. Інші були поранені і теж вийшли із строю. Обидві 75-міліметрові гармати лівого борту були понівечені. Осколки від снарядів, пробивши двері подовжньої перебірки, вивели з ладу ще таку ж саму гармату правого борту. Слідом за ним дванадцятидюймовий снаряд остаточно зруйнував носовий каземат і підірвав патрони в бесідках. Зайнялася пожежа. Вугільний пил, звихрений з бімсів поривами повітря, разом з димом і парою переміщався всередині судна, роз'їдаючи людям очі.

Вибухом двадцятипудового снаряда був зруйнований шпилевий відділ з усім його приладдям.

Носовою дванадцятидюймовою баштою командував лейтенант Пав-ліиов. Піднімаючись над гарматами, він сидів на посту управління, просунувши голову в круглий отвір, зроблений в баштовому даху. Цей отвір був захищений сталевим ковпаком, схожим на капелюх. Три прорізи в ковпаку — один спереду, а два з боків — давали змогу командирові бачити поле бою. Башта діяла справно, м'яко і безшумно повертаючись праворуч або ліворуч. Під залізним помостом платформи, ховаючись у глибині броньованого колодязя, глухо гуділи мотори. З погребів і крюйт-камер, що були на самому дні судна, підіймали по елеваторах снаряди й заряди, їх поглинали зарядні камери двох гармат. Бряжчали, відкриваючись і закриваючись, важкі затвори. Кожні дві хвилини, рвонувши повітря, лунав залп, супроводжуваний багровим спалахом. Після пострілу гармати відкочувалися назад, немов самі лякалися того, що зробили, а потім, за допомогою приладів компресора, повільно поверталися на свої попередні місця.

Несподівано перед амбразурами яскраво спалахнуло полум'я і розлігся страшенний гуркіт. Кілька чоловік в башті упали. Лейтенант Пав-лінов зігнувся і довго підтримував руками контужену голову, ніби боявся, що вона в нього відвалиться. А коли обережно повернувся назад, щоб подивитися на людей і предмети навколо себе, то на його чорнобривому обличчі відбився радісний подив — він був живий.

— Трощать нас, окаянні, куди попало, ваше благородіє,— крикнув хтось із гарматної обслуги.

Але лейтенант Павлінов нічого не чув. З ушей у нього сочилася кров — лопнули обидві барабанні перетинки. І все ж таки, лишаючись в строю, він голосно спитав:

— Чи в порядку механізми?

Правий зарядник був пошкоджений, пустили в дію лівий. Електрична подача була зіпсована, і снаряди почали подавати вручну по жолобах. Коли знову хотіли розпочати стрільбу, пролунав тривожний голос комендора Волкова:

— Гляньте, що сталося!

Дульна частина лівої гармати відірвана на чималу довжину. Але в башті не знали, що відірваний шматок сталі, з півтонни вагою, закинуло на верхній носовий місток. При цьому троє матросів на містку було вбито.

Гуркіт стояв і в інших частинах корабля, розривалося залізо, ламалися поручні, розбивалися шлюпки, на жовтому тлі димових труб, як виразки віспи, чорніли дрібні дірки. Аж ось на юті, позаду кормової дванадцятидюймової башти, ніби папір під ударом кулака, розірвалася палуба. З пробоїни вихопилося полум'я — зайнялися каюти батарейної палуби. На вісімдесят першому шпангоуті, пробивши легкий борт, вибухнув снаряд у каюті № 20, де жив інженер Васильев. Двері злетіли з завісів, залізні перебірки лопнули по швах; ліжко, стіл, умивальник, книги, письмовий стіл з кресленням, білизна, одежа — все було знищене.

Про це, прибігши в операційний пункт, доповів інженерові Васильєву трюмний старшина Йосип Федоров. Говорив він поквапливо, наблизивши своє вусате і гострооке обличчя до вуха начальника, і з таким загадковим виглядом, ніби мова йшла про якісь підпільні справи.

— Так, креслення я даремно не заховав у безпечніше місце,— немов міркуючи сам з собою, сказав Васильєв. І зараз же суворо запитав: — Велика пробоїна?

— Площею буде близько тридцяти квадратних футів. Була пожежа, але її згасило саме море,— захльостує в пробоїну. Тепер вода розливається по батарейній палубі.

— Треба зараз же залатати пробоїну! — розпорядився Васильєв.

— Пробували, та нічого не виходить. Ставили щити і койки, а їх одразу ж вибиває хвилями. Може, стихне бій,— тоді що-небудь придумаємо.

Федоров, ніби згадавши щось, раптом метнувся по коридору в майстерню судна.

Лівою носовою шестидюймовою баштою командував лейтенант Славінський. Підбадьорюючи своїх підлеглих, він баском покрикував:

— Не бійся, хлопці! У нас усе йде добре...

Раптом десь поблизу пролунав вибух. Перед амбразурами широким парусом Ушу гнул о на мить полум я, осяявши всередині башти всі предмети. Щось сильно тріснуло, ніби корабель розвалився надвоє. Люди, замкнуті важкою бронею, задихалися від нудотних газів і протягом кількох секунд нічого не розуміли. Виявилося, що вибухом снаряда пробило нижній носовий місток і дві палуби — верхню і спардечну. Лейтенант Славінський, нагнувшись, запитливо окинув оком середину башти. Все було в порядку. Але через кілька хвилин вибухнув снаряд проти башти, мабуть, нижче ватерлінії. Судно не зазнало пошкодження, але знята вибухом хвиля здибилася на висоту близько п'ятдесяти футів і рухнула на корабель. Через гарматні амбразури, через прорізи ковпаків, через горловину в покрівлі для викидання гільз ринула в башту солона вода. Вона облила людей з голови до ніг і шумними потоками хлинула по норіях в підбаштове відділення, у бомбовий погріб, наводячи паніку на тих, хто був кількома поверхами нижче. Чиє серце не здригнулося в цю мить там, на дні судна, від страшної думки, що корабель тоне?

Стрільба, на хвилину перервана, знову відновилася.

Коли перенесли вогонь на ворожий крейсер "Івате", лейтенант Славінський визначив відстань в тридцять кабельтових, але вийшов недоліт. Тоді збільшили кут підвищення.

— Переліт! — крикнув баштовий командир.

Трохи зменшили відстань, і через кілька секунд після пострілу пролунав радісно-піднесений голос:

— Влучення! Так йогої Наводь у бойову рубку! Ох!..

Лейтенант Славінський скрикнув і злетів з командної площадки. На лобі у нього багровіло кругле, як печать, садно, одно око запорошило, друге вибило, повне веснянкувате обличчя, заюшене кров'ю, болісно пересмикувалося. Коли прийшли носильники, він, ідучи з їхньою допомогою в операційний пункт, звернувся до артилерійського квартирмейстера Царьова:

— Командуй тут за мене, а я відвоювався...

Згодом у цю саму башту влучило ще кілька снарядів. Один удар був такий сильний, що ніхто не міг встояти на ногах. Обслуга при гарматах, яку розкидало силою газу, заціпеніла від жаху. На якийсь короткий час випало із свідомості правильне уявлення про подію, і здалося, що башта кудись з гуркотом провалюється. Опам'ятавшись, люди побачили розбиті циферблати, розкидані по залізній платформі ящики з прицілами, поламані комендорські повідомлювачі, снаряди, що вискочили з кранців, обірвані болти і зіркоподібні тріщини у вертикальній броні обертової частини. Комендор Вольняков лежав на платформі нерухомо, широко розплющивши очі. Легкопоранені кинулися до нього.

— Що з тобою, друже? Ну, годі валятися! Вставай! Він був мертвий, хоч на ньому не знайшли жодної рани.

— Башта вправо! Башта вліво! — голосно почав командувати квартирмейстер Царьов.

Але башта, перекошена на котках, з розбитим станком лівої гармати, була непоправно пошкоджена. Тут більше не було чого робити, і люди, перев'язавши рани, спустилися вниз.

Ліва середня шестидюймова башта також була пошкоджена. Один снаряд влучив у вертикальну броню, другий вибухнув на даху, зірвавши комендорський ковпак. Чоловік, що стояв на подачі, звалився і закрутився рачки, питаючи:

— Братці, куди це мені влучило?

На спині у нього, між плечима, в лахміттях розідраної одежі розпливалася мокра пляма. Обличчя, добродушне і жалісне, швидко синіло. Він перекинувся горілиць і сконав. Разом з ним було поранено баштового старшину й одного з комендорів. Двері в башті заклинилися. Лишилося з неї два виходи: або вгору, через горловину в даху, або вниз, у погреби. Обвал сусіднього легкого борту обмежив горизонтальну наводку башти.

В одній із шестидюймових башт правого борту застряв осколок між нерухомою частиною і мамеринцем. Башта перестала обертатися. Щоб полагодити її, комендорам на чолі з мічманом Воробейчиком довелося вийти назовні через броньові двері. Горизонтальну наводку башти полагодили. Але в цей час було вбито одного з комендорів, а мічмана Воробейчика поранено в м'якуш ноги. Він сів на палубу, і, скрививши молоде й ніжне, як у дівчини, обличчя, заволав:

— Носильники!..

Прибігли два матроси і поклали його на носилки. Він весь час стогнав і говорив, що зараз помре, його поквапно понесли в операційний пункт. Але коли наблизились до люка і почали спускатися з верхньої палуби по трапу, вибухнув снаряд. Одного з носильників було вбито, другого — тяжко поранено. Мічман Воробейчик схопився і тепер уже без сторонньої допомоги, з диким вереском, помчав вниз судна. Дорогою він зіткнувся з писарем Єгоровим, мало не збив його з ніг і помчав далі. Метався він і в операційному пункті, топчучи тяжкопоранених, поки його не схопили санітари. Опускаючись на палубу, він заскиглив:

— Ой умираю...

В башту, якою командував мічман Воробейчик, незабаром влучив ще один снаряд великого калібру і остаточно вивів її з ладу. Кілька чоловік з прислуги були поранені, їх доставили на операційний пункт, а здорових перевели до інших гармат.