Цусіма - Новиков-Прибой Олексій

Ніколи було опам'ятатися в цьому суцільному стрясанні повітря, кораблів, людських нервів...

Ворожі кораблі являли собою однорідний склад ескадри. У них не було великої різниці в швидкості, в артилерійському озброєнні. А у нас тільки чотири найновіші броненосці були однакові, але й вони, постав-

ці

лені в одну колону з різнотипними і застарілими суднами, немовби зрівнялися з гіршими з них. Під час бою цей недолік позначився повною мірою. Ми мали хід дев'ять вузлів, японці — п'ятнадцять і більше. А згідно з цими даними визначилась і тактика противника. Ворожа бойова колона весь час висувалася наперед нашої настільки, що її шостий чи сьомий корабель був на траверзі "Суворова"... Це давало їй можливість бити зосередженим вогнем по наших передніх броненосцях. Певно, адмірал Того хотів спочатку знищити ядро російської ескадри, а потім уже розправитися з рештою суден. Ми не могли так діяти. Малий хід нашої ескадри ставив нас у підлегле становище. Відстань до японського головного корабля була така велика, що навіть "Суворов" мав небагато шансів на влучення. Для кожного ж наступного нашого мателота ця відстань все зростала. Крім того, ворожа бойова колона намагалася різати курс нашої ескадри, відтискаючи її голову вправо. Завдяки такому маневрові, адмірал Того ставив свій флагманський корабель у позицію найменшої небезпеки, прикриваючись від снарядів нашими ж передніми броненосцями. "Орел" ішов четвертим номером, але й для його кормової артилерії "Мікаса" був поза кутом обстрілу. Що ж сказати про наші кінцеві судна? Для них він був зовсім недосяжний.

А тим часом був наказ адмірала Рожественського — бити по ворожому головному кораблю, і багато хто з наших командирів, не наважуючись на самостійні дії, намагалися не порушувати бойового наказу свого командуючого. Але в цьому полягала величезна їхня помилка. Снаряди із задніх наших суден падали, не долітаючи до наміченої цілі. Краще було б стріляти в ті кораблі, які йшли на наших траверзах.

В бойовій рубці "Орла" про це догадалися через півгодини після початку бою. Старший артилерист, лейтенант Шамшев, звертаючись до командира судна, заявив:

— Для "Мікаса" наші снаряди мало дійові.

— Так, ми стріляємо на вітер,— згодився капітан 1-го рангу Юнг, вдивляючись через проріз рубки в ворожі кораблі.

— Дозвольте перенести вогонь на крейсер "Івате".

— Іншого нам нічого не лишається.

Крейсер "Івате", що своїм зовнішнім виглядом був схожий на "Аврору", підійшов до нас найближче. |

Загриміла команда в центральний пост, а звідти по тих баштах, які могли стріляти на лівий борт:

— Бити по ворожому судну типу "Аврора"! Незабаром у крейсер "Івате" почали влучати.

В одній з башт сталося непорозуміння. Чоловік, що стояв на передачі, довго не міг збагнути розпорядження начальства і все перепитував:

— Навіщо ж стріляти в "Аврору", коли це — наше судно?

йому кілька разів повторювали ту саму фразу і нарешті крикнули з матірною лайкою:

— Йолоп! Слухай вухом, а не брюхом!

Поки ця башта отак перемовлялася крейсер "Івате" перемістився. Він вийшов з кільватерного строю і, описавши координат, збільшив відстань, До таких самих прийомів вдавалися й інші японські кораблі, коли в них починали влучати наші снаряди.

Японці користувалися проти нас фугасними снарядами, начиненими надзвичайно, сильною вибуховою речовиною. Це були немовби літаючі міни. Для них збільшення відстані мало лише те значення, що втрачалася влучність стрільби. Але від цього анітрохи не зменшувалась їхня руйнівна дія. Правда, влучаючи в корабель, вони не пробивали броньового пояса, але зате знищували всі верхні надбудови, ламали прилади, викликали пожежі, виводили з ладу гармати і особовий склад.

А ми стріляли в ворога бронебійними снарядами із затяжними запалювальними трубками. Такі снаряди були пристосовані спеціально для руйнування броні. Але, перш ніж розірватися, вони мали впитися в броню і-пробити її на якусь глибину. Значить, ми могли б вражати противника з ближчих дистанцій. Що більше зростала відстань до нього, то менш дійові були наші снаряди,— вони або відскакували од броні, як горіхи від стіни, або розколювались на кілька частин. Судячи по "Авроре", в яку під час "Гулльського інциденту" ми самі загнали декілька снарядів, більшість із ник зовсім не розривалося навіть і в тих випадках, коли вони пробивали борт ворожого корабля. Мало того, порівнюючи гарматні спалахи тієї і другої сторони, можна було відразу помітити, що японці стріляли інтенсивніше за нас принаймні разів у два. І не було сумніву, що наша ескадра, зазнаючи ударів противника, сама завдавала йому мало шкоди.

Чи розумів це Рожественський? І якщо розумів, то чому він не перешкоджав діям противника? Чому він не маневрував? Всі наші турботи звелись до того, щоб, не нападаючи на противника, всіляко ухилятися від бою. Тому наші передні судна поступово звертали праворуч. Це був найгірший спосіб самооборони. Близько третьої години ескадра, залишивши попередній курс норд-ост 23° зовсім на ост, немовби прямуючи до берегів Японії.

Броненосець "Суворов", охоплений полум'ям, вийшов із строю праворуч. "Александр" повернув було за ним, але одразу зрозумів, що флагманський корабель не може більше керувати ескадрою, і сам повів її далі. Другий флагманський корабель "Ослябя" зник з поверхні моря. Становище наше все гіршало. Контр-адмірал Небогатов із своїм третім загоном йшов позаду. За ним, ще далі, командував крейсерами контр-адмірал Енквіст. Отже, шість передніх наших броненосців, що входили до складу першого і другого загонів, лишилися без керівника. Командуванні ескадрою було порушене.

При зустрічі з головними ворожими силами ми втратили ініціативу в бою. Жоден з флагманів, які уціліли, вже не намагався зробити сміливий маневр і напасти на японців. Та й важко було це здійснити, маючи ескадрений хід не більший як дев'ять вузлів. Сказано було — прориватися до Владивостока. Ця загальна директива, видимо, міцно засіла в головах командирів та молодших флагманів, і вони сумлінно намагалися виконати її. Для чого? Яка рація була в тому, коли ми вже наочно переконалися, що у Владивосток не можемо прорватися? А коли б частина ескадри і досягла своєї мети, то чи могла вона змінити хід воєнних подій на нашу користь? Чи не краще було б для нас іти на південь, на простір Тихого океану? Само собою зрозуміло, що японці не відмовилися б нас переслідувати. Але найпростіше міркування підказувало, що нам нічого не лишалося іншого, як пробиватися в зворотний бік. Це обов'язково треба було зробити хоч би для того, щоб відірватися від противника, який безкарно знищував нашу ескадру. Важко сказати, яке рішення прийняло б наше командування надалі, коли б удалося нам зникнути: чи знов іти до Владивостока, чи роззброїтися в нейтральних портах, а чи втікати додому. Одне було ясно, що обраний-нами шлях повз Цусіму був такий самий безнадійний, як безнадійно пробивати головою кам'яну стіну.

Незважаючи на загрозу явної загибелі, передні наші судна все-таки робили судорожні спроби виконати наказ адмірала Рожественського. Це було геройство, що межувало з безумством. Ворожа лінія кораблів надто висунулася вперед. Наша ескадра на чолі з "Александром" хотіла, скориставшись з цього, проскочити під кормою противника і попрямувати на північ. Але адмірал Того, очевидно, догадався про наш намір і зараз же організував проти нас контрманевр. Шість кораблів першого його загону зробили поворот "всі враз" на вісім румбів ліворуч і почали відходити від нас строєм фронту. Однак через кілька хвилин таким самим поворотом ще раз ліворуч він знову поставив свої судна в кільватерну колону і ліг на зворотний курс. "Ніссін" став головним, а "Мі-каса" йшов у хвості. Адмірал Камімура із своїм загоном не наслідував приклад командуючого і, лишаючи його з лівого борту, розійшовся з ним контргалсами. Чому? Бо він помітив, що російська ескадра знову схилилася на ост. І його другий загін не переставав тримати наші передні судна під гарячим вогнем артилерії.

В цей час багато було влучень у броненосець "Орел". А ще більше розривалося снарядів навколо судна. Рябіло в очах від викинутих стовпів води. Здавалося, море стало стіною, щоб перегородити нам дальший шлях. Клуби темного диму, спалахи вогню, вихор снарядних осколків і водяних бризок — все змішалося.

Маневр у японців вийшов вдалим. Але дальша поведінка адмірала Того викликала сумнів. Коли він переконався, що російські судна не пішли на північ, йому слід було б негайно повернути назад. Він цього не зробив. Він, припинивши стрілянину, зник у млі і| на якийсь час загубив російську ескадру. Адмірал Камімура, із загону якого ще раніше вибув крейсер "Асама", лишився перед нашими силами з п'ятьма кораблями. На його щастя, ми не мали більш швидкого ескадреного ходу і належної бойової підготовки. Коли б у нас справа стояла інакше, цю частину японського флоту було б негайно знищено.

Адмірал Камімура переслідував нас якихось п'ятнадцять хвилин. Мабуть, він зрозумів рискованість свого становища і, зробивши послідовний поворот на шістнадцять румбів ліворуч, попрямував у той бік, куди пішли японські судна першого загону. В результаті і другий загін загубив нашу ескадру, що схилилася майже зовсім на зюйд25.

Бій урвався.

Чи надовго настав для нас перепочинок?

А що за цей час робили наші крейсери? Вони жодного разу не підійшли на допомогу до головних своїх сил, а робили тільки те, що обороняли непотрібний нам обоз — транспорти. Інженер Васильєв мав рацію. Ці крейсери ослабили дію артилерії броненосців більщ як на шістдесят гармат середнього калібру.

Не брали участі в бою і всі наші дев'ять міноносців. Вони трималися віддалік, поза сферою дій ворожого вогню. їм було доручено стежити за флагманськими кораблями і, в разі потреби, рятувати адміралів. Таким чином, наші міноносці за розпорядженням Рожественського були перетворені з бойових одиниць в рятувальні судна.

Бій ще не кінчився, але ніхто вже не мав сумніву, що доля ескадри вирішена. Флагманський броненосець "Ослябя" потонув, другий флагманський корабель "Суворов" вийшов із строю і десь плутався осторонь. Виходили на короткий час з ладу "Александр" і "Бородино", і на них спалахували пожежі.