Луї Ламбер - Бальзак Оноре де
В протилежному ж випадку, коли людина зуміє підтримати свій внутрішній світ необхідними йому есенціями, душа торжествує над матерією і прагне відокремитися від неї. Коли таке відокремлення відбувається у формі, яку ми називаємо смертю, янгол, досить сильний, щоб звільнитися від своєї оболонки, не гине і починає своє справжнє життя. Тільки цією двоїстістю буття можна пояснити, чому існують стільки індивідуальностей, які відрізняються одна від одної; вони служать доказом такого роздвоєння і допомагають зрозуміти його. Справді, очевидна відстань між людиною, чий бездіяльний розум прирікає її на тупість, і людиною, яку внутрішній зір обдарував певною духовною силою, змушує нас припустити, що між людьми геніальними і людьми пересічними існує не менша різниця, ніж та, яка існує між зрячими і сліпими. Ця думка, що до нескінченності розширяє всесвіт, дає в якомусь розумінні ключ до небес. Хоча зовні видається, ніби ці істоти на землі перемішані одні з одними, насправді вони поділені на окремі сфери залежно від досконалості їхнього духовного "я". В кожній такій сфері свої звичаї і своя мова. В невидимому світі, як і в світі реальному, якщо котрийсь житель нижчої сфери досягне вищого кола, не будучи його гідним, він не лише не розуміє ні його звичаїв, ні розмов, а й сама його присутність паралізує голоси та серця вищих істот. В "Божественній комедії" Данте, можливо, проявилася невиразна інтуїція щодо цих сфер, які починаються у світі скорботи і колами здіймаються до самих небес. Учення Сведенборга — витвір проясненого духу, що показує, в яких незліченних формах янголи з'являються серед людей.
Це вчення, яке сьогодні я намагаюся викласти стисло і логічно, Ламбер подав мені як таємниче одкровення, огорнуте поволокою особливої фразеології, притаманної містикам; то були туманні й сповнені абстрактних узагальнень розмови, що впливали на мозок не менш сильно, ніж книжки Якоба Беме21, Сведенборга або пані Гійон, при уважному читанні яких пробуджуються фантазії, розмаїті, наче марева, породжені опієм. Ламбер розповідав мені про такі дивовижні містичні явища, він так сильно впливав на мою уяву, що в мене паморочилася голова. А проте я любив поринати в цей таємничий, неприступний для зовнішніх відчуттів світ, у якому всім подобається жити і тоді, коли він являється у туманних обрисах майбутнього, і тоді, коли вбирається в барвисті одіння казки. Ці могутні відгуки душі на пережиті нею ж таки відчуття попри мою хіть переконували мене в незаперечній реальності духовного світу і привчали до поглиблених роздумів.
Щодо Ламбера, то своєю теорією про янголів він пояснив мені геть усе. Скажімо, чисте кохання, таке, про яке мріють у юності, він уявляв собі як зустріч двох янгольських душ. Отож можна собі уявити, з яким палким жаданням мріяв він зустріти жінку-янгола. А хто сильніше, ніж він, міг би вселити й відчути кохання? Що може яскравіше свідчити про дивовижну витонченість душі, як не мила невимушеність і дух доброти в його почуттях, словах, діях, у кожному, навіть незначущому, жесті, нарешті, у братській приязні, яка нас поєднувала і яку ми виражали в слові "односуми". Не було ніякої різниці між нашими думками або вчинками. Ми навчилися підробляти почерк один у одного, щоб один міг робити уроки за двох. Коли котрийсь із нас дочитував книжку, яку ми повинні були повернути моєму вчителеві математики, він міг читати її, не відриваючись, бо другий тим часом робив за нього і урок, і пенсум. Ми виконували уроки з таким відчуттям, ніби платили податок, що забезпечував нам спокійне життя. Якщо пам'ять мене не зраджує, Ламбер часто виконував їх бездоганно. Та оскільки нас обох вважали за ідіотів, учитель перевіряв наші завдання під впливом цього фатального упередження і мав звичай відкладати їх, щоб розважити ними наших товаришів. Пригадую, якось надвечір наприкінці уроку, що тривав від другої до четвертої, учитель узяв Ламберів переклад. Текст починався словами: "Caius Gracchus vir nobilis"*. Цю фразу Луї переклав так: "У Кая Гракха22 було шляхетне серце".
* Кай Гракх, шляхетний муж (латин.).
— Де ви бачите "серце" у слові nobilis? — різко запитав учитель.
Учні засміялися, а Ламбер втупився в учителя приголомшеним поглядом.
— Що скаже пані баронеса де Сталь, коли довідається, що ви спотворюєте при перекладі значення слова, яке означає приналежність до шляхетного роду, патриціанське походження?
— Вона скаже, що ви йолоп,— упівголоса промовив я.
Та на біду, вчитель почув мою репліку.
— Пане Поет, ви на тиждень сядете в карцер,— оголосив він.
Ламбер подивився на мене невимовно ласкавим поглядом і тихо повторив:
— Vir nobilis!
Пані де Сталь часто була для Ламбера джерелом прикростей. З усякого приводу вчителі та учні кидали йому в обличчя це ім'я, то з іронією, то як докір.
Луї не забарився й сам потрапити до карцеру, щоб скласти мені товариство. Там ми почували себе більше на волі, аніж будь-де, й могли розмовляти цілими днями посеред тиші, яка панувала в дортуарах, де кожен учень мав власну нішу в шість квадратних футів із ґратами в горішній частині перегородки; двері з просвітами щовечора зачиняли і щоранку відчиняли під пильним оком отця-наглядача, зобов'язаного бути присутнім і при нашому пробудженні, і коли ми вкладалися спати. Скрипіння дверей, які слуги дортуарів відчиняли надзвичайно швидко, було однією з прикметних ознак нашого колежу. Ці тісні алькови також правили нам і за карцер — траплялося, нас замикали туди на місяць, а то й на більше. За учнями, посадженими в клітку, стежило пильне око наглядача, якого тут називали "префектом",— він приходив, намагаючися ступати нечутно, і в точно визначені години, і несподівано, щоб перевірити, чи не базікаємо ми, замість виконувати "пенсуми". Але горіхові шкаралупки, розкидані по сходах, і витонченість нашого слуху майже завжди дозволяли нам почути кроки наглядача здалеку, й тому ми могли спокійно віддаватися своїм улюбленим заняттям. А що читати нам було заборонено, то години, проведені в карцері, ми звичайно присвячували метафізичним дискусіям або розповідям про різні дивовижні випадки, які стосувалися чудесних проявів думки.
Я хочу розповісти тут про один такий випадок і не лише тому, що йдеться про Ламбера, а й тому, що він, можливо, вирішив наукову долю мого друга. Згідно з правилами колежу днями відпочинку були неділя й четвер: але церковні відправи, на які ми мусили ходити, так заповнювали неділі, що четвер ми вважали своїм єдиним вихідним днем. Прослухавши месу, ми могли розпоряджатися часом вільно і використовували своє дозвілля для тривалих прогулянок у околицях Вандома. Особливо любили ми ходити в замок Рошамбо, можливо, тому, що дорога до нього була неблизька. Молодші учні рідко здійснювали таку далеку прогулянку; але раз чи двічі на рік учителі дозволяли їм похід у Рошамбо як винагороду за зразкову поведінку. Ми з Луї вперше вибралися туди наприкінці весни 1812 року. Бажання побачити знаменитий маєток, хазяїн якого іноді частував школярів молоком, змусило нас усіх поводитися бездоганно. Отож ніщо не перешкодило прогулянці. Ні я, ні Ламбер ніколи не бачили прегарної долини Луара, де стояв замок. Тому і його, і моя уява були вельми збуджені напередодні прогулянки, якій у колежі завжди раділи. Ми розмовляли про неї цілий вечір і всі гроші, які нам пощастило приберегти усупереч вандомським законам, збиралися витратити на фрукти та молоко. Назавтра, пообідавши, ми вирушили о пів на першу дня в дорогу; кожен отримав по кубічному шматку хліба, який нам видавали на полуденок. Нас був цілий гурт, і ми йшли до знаменитого замку так легко, наче летіли, і з таким завзяттям, що спершу зовсім не відчували втоми. Коли всі вибралися на пагорб, звідки можна було милуватися замком, що приліпився на протилежному схилі, і звивистою долиною, де блищала річка, петляючи по красиво закруглених луках — одним з тих чудесних краєвидів, яким невимовного чару надають тільки неповторні враження юності або кохання, і тому ніколи не слід дивитись на них уже в зрілому віці,— Луї Ламбер раптом сказав:
— Але ж усе це я вже бачив уві сні, минулої ночі!
Він упізнав і гайок, у якому ми зупинилися, і обриси крон та просвіти в листі, і колір річкової води, і вежі замку, і пагорки та узвишшя, і далечінь, і нарешті всі подробиці краєвиду, який сьогодні бачив уперше в житті. Обидва ми були ще дітьми, а надто я — адже мені тоді не виповнилося й тринадцяти років; і хоча Луї у свої п'ятнадцять іноді мислив, як геній, у ту пору ні він, ні я не могли брехати один одному навіть у дрібницях — така міцна була наша дружба. Якщо, завдяки могутності свого розуму, Ламбер і передчував значення деяких фактів, він був далекий від того, щоб оцінити їх у повному обсязі; отож спочатку він лише здивувався, та й годі. Я спитав, чи не бував він у Рошамбре в дитинстві. Моє запитання вразило його, але, поміркувавши, він відповів, що ні, не бував. Той випадок,— а таке трапляється уві сні з багатьма людьми,— засвідчив, що вже тоді у Ламбера пробудилися неабиякі здібності, бо на цьому окремому явищі він зумів побудувати цілу систему; озброївшись фрагментом думки, він створив усеосяжну теорію, як зробив колись Кюв'є23 у іншій науковій сфері.
Ми сіли під старим дубовим пеньком. Луї замислився на кілька хвилин, а тоді сказав:
— Якщо цей краєвид не приходив до мене — а таке припущення малоймовірне,— значить, я сам приходив сюди. Якщо ж я був тут у той час, коли спав у себе в алькові, то хіба це не доводить можливість повного відокремлення мого внутрішнього "я" від тіла? Хіба це не свідчить, що дух здатний у якийсь спосіб пересуватися в просторі або що існують духовні явища, подібні до пересування тіла? Ну а якщо мій дух і моє тіло змогли роз'єднатися під час сну, то невже мені не вдасться відокремити їх одне від одного, коли я не сплю? Я не бачу ніякого третього розв'язання між цими двома можливостями. Але ходімо далі, розгляньмо подробиці. Або розглянуті факти відбулися завдяки таємній силі, що приводить у рух іншу істоту, для якої моє тіло править за футляр, бо ж я бачив краєвид, нікуди не виходячи з алькова, а це спростовує безліч систем; або все сталося в якомусь нервовому центрі, де киплять почуття, центрі, назви якого ми ще не знаємо, чи в тому осередді мозку, де утворюються думки.
