Визволення - Конрад Джозеф

З хвилину він бачив на зоряному небі контури човна, голови людей, весла, якими швидко гребли, та скоро все зникло з очей. Потім ще раз з'явилось в далечині і зовсім щезло.

— Нащо вони спустили човна?!—гукнув Картер, падаючи на місці. Він згадав, що бачив кілька годин тому три тубільних прау, які шугали поміж островами. Спершу йому спало на думку перерізати кодолу, погнатись за човном і виявити... Що ж виявляти? Він зразу ж покинув цю думку. Що міг він зробити?

Переконання, що яхта з усіма людьми перебувала в небезпеці, знову охопило його, а певність, що господар брига йшов на допомогу, нітрохи не зменшувала його тривоги. Навпаки, це тільки збільшувало неспокій.

Лінгард говорив з ним так, немов це море було його власне, а люди, що загрузли на мілині, ніби підкрадались до якоїсь його таємниці, загрузнувши якраз там, де він з своїми друзями чинив свої химерні справи. Тому цей білий видавався йому небажаним рятівником. Безперечно, човна спустили, щоб зв'язатись з тими прау, яких він бачив і обминув увечері. Справа непевна. Проте найкраще було плисти за бригом і в потрібну хвилину застерегти їх... Застерегти проти кого? Капітан був цілком одвертий з ним. Проти чого ж застерігати? Картера вразило, що він не мав ані найменшої уяви про те, що могло трапитись. Цей дивний визволитель сам ніс звістку про небезпеку... певна річ, від тубільців. А проте він сам був у спілці з тубільцями. І це цілком очевидно, бо цей човен, спущений вночі... Картер вилаявся. Його збентеження ставало вже фізичним болем, коли він, мокрий, неспокійний і мовчазний, сидів біля стерна, гойдаючись на хвилях. Перед його очима підіймав

Т а л і — мотузки на блоках для спуску човна з корабля.

ся і, нахиляючись, спускався високий, чорний корпус брига, занурюючи свою корму в страшні запінені хвилі. Ані звуку не чути було Картерові з брига. Здавалось, корабель покинуто, і тільки нерухомий людський силует стояв біля гакаборту, очевидячки наглядаючи за ними. Картер наказав загребному підтягтись ближче й гукнув:

— Гей, бриг! Якесь ушкодження?

Він, прислухаючись, чекав. Темний силует мовчки стежив, і лише згодом почулося коротке: — Ні!..

— Ви ще довго лежатимете в дрейфі? 1—гукнув Картер.

— Не знаю. Тримайтесь далі від корабля. Зачепимо вас, як не відійдете.

— Одпусти, Джоне!—наказав Картер.—Одпускай, щоб далі відійти. Здається, вони не дуже балакучі.

Кодола витяглась, і мірне хвилювання моря відігнало човна від брига. Картер трохи повернувся й глянув на землю. Схожа на високий неправильний конус, вона стриміла з підвітряного боку на віддалі одної чи півтори милі. Клекіт прибою, що розбивався мірними вибухами об підніжжя землі, чути було навіть проти вітру. Втома від кількаденної подорожі в човні перемогла тривогу Картерових думок, і він поволі втрачав уяву про час, хоч і не губив свідомості свого становища. В тривожному сні він чув, як гомін прибою перетворювався на величезний гуркіт, а просинаючись, помічав, що високий острівець ставав усе більшим, і біла піна облямовувала його підгір'я. Ніщо не ворушилось, не гомоніло на мовчазному бригу. Картер бачив, що вітер, а з ним і море, вщухає, й знову дрімав. Коли, здригнувшись, розплющив очі, то здивовано побачив нову зірку, що злетіла вгору з-за берега і несподівано згасла. Дві ще більші зірки злетіли за нею слідом і теж, досягши тієї самої висоти, зникли.

— То ракети, чи що? —крізь зуби спитав один матрос.

— Так, ракети,— сердито відповів Картер.— А що то далі буде? — понуро пробурмотів він сам до себе.

У відповідь на це з похмурого брига, сердито стрельнувши, спалахнув промінь вогню, що враз розсипався дощем іскор. Тільки одна з них, біла й блискуча, спинилась, повиснувши вгорі, і, яскраво засяявши, легко вибухнула. В той же час Картер побачив бригову прову, спрямовану за вітром, розгойдані реї, надутий грот-марсель і почув

1 Дрейф — безвладна позиція судна під вітром.

виразне плюскання хвиль, що відскакували від прови. За хвилину кодола витяглась, і Картерів човен, здригнувшись, кинувся слідом за бригом.

Нахилившись уперед, Картер стежив, чуйний та уважний. Матроси сиділи, зіщулившись, на банках 1 і куняли. Важко керувати човном, щоб потрапляти за плигаючим судном, але Картерові це не заважало думати про своє незвичайне становище і непевне майбутнє.

Тепер його найдужче непокоїла яхта: чи побачить він її знову? З почуттям великого задоволення Картер спостеріг, як бриг розпустив свої вітрила. Решту ночі він просидів, стиснувши румпель, втупивши очі в темну парусинову піраміду, що пливла впевнено попереду, трохи похитуючись.

IV

Бриг, керований Лінгардом, ще півдня лавірував протоками, поміж коралових рифів. На відстані пістольного пострілу він обминув довгу смугу підводного каміння, що повистромлювало свої чорні горби з кипучої піни жовтого моря. Коли бриг обійшов цей піскуватий пагорок з над-вітряного боку, з-за бурунів, піскуватих мілин і купи скель показалась яхта, що лежала, нахилившись набік, чорна й нерухома, на безмежному дзеркалі мілкої води. Довгі, голі щогли були трохи нахилені, неначе гнав її великий вітер. Люди на бригу були вражені жалюгідним виглядом яхти.

— Ось вона!—крикнув Шоу, зодягнений в чистий білий костюм.— Добре вона загрузла, сер? І на мою дум^ ку,— в намулі.

— Так, це намул,— поволі відказав Лінгард, прикладаючи підзорну трубу до очей.— Збийте грот, м-р Шоу,— наказав він, пильно дивлячись на яхту.— Ми ще попокрутимось тут.

Він поклав трубу й відійшов од поруччя. З годину ще поповодив він з недбайливою певністю своє маленьке судно заплутаними та вузькими протоками, і, здавалось, жодна піщинка, жодна камінючка зрадливого дна не могла сховатись від його ока. Він керував кораблем так сміливо, що Шоу, який стояв на прові, аж забивало дух. Коли бриг прямував на мілину, його не повертали доти, доки вигук

1 Банка — лава на човні.

матроса з лотом не сповіщав, що в них під кілем не більше, як три фути; а коли бриг підходив до схованих, довгих і гострих рифів, де лот був ні до чого, стерно повертали тільки тоді, як водоріз торкався вузької смуги піни, що обрамляла рифи.

Лінгард любив свій бриг, як люблять тільки чоловіки Ця любов була така велика, що він заспокоювався лише тоді, коли бриг виявляв усі свої властивості (силу, відданість, витривалість), задовольняючи його вибагливі вимоги у найвищій мірі. Кожен помах вітрил, що злітали в повітрі, захоплював його серце гострою насолодою. А ніжний шепіт води, який виявляв, що його чудове судно ні на мить не міняло свого курсу, був йому дорожчий, ніж комусь іншому ніжне шептання ласкавих слів. У такі хвилини він жив інтенсивно, і в розпалі сильного почуття йому хотілось притиснути до грудей своє маленьке судно. Воно було для нього цілим світом, сповненим справжньої радості.

Люди на яхті, напружено стежачи за першим парусником, якого вони бачили з того часу, як загрузли біля цього відлюдного берега, незабаром розчаровано помітили, що то був всього-на-всього невеликий торговий бриг. Він лавірував, пробиваючись між гострих скель, мабуть, щоб зв'язатися з ними і допомогти. На спільну думку яхтового екіпажу, мало толку можна було сподіватися від такого судна. Тільки капітан яхти зауважив боцманові:

— Ця людина, певно, усе тут добре знає. Бачиш, як він керує своїм бригом. Я не одмовлюсь, коли він нам допоможе, бо невідомо, Джордж, коли ми виліземо з цієї му-ляки.

Бриг ніяк не міг досягти південної частини рифів, де загрузла яхта, і повернув востаннє на самісінькому кінці цієї грузької мілини. Скоро він узяв другий галс, і, зменшивши вітрила, судно, щоб добутись до місця, де мали кинути якір, пішло під марселями, нижніми стакселями 1 та клівером 2. Відстань між бригом і яхтою зменшилась на чверть милі; та яхта застряла провою на схід, а бриг помалу посувався в північно-східному напрямку; отже плив, так сказати, вздовж яхти. Лінгард бачив з палуби всіх, що мовчки дивились на бриг.

1 Стаксель — косий парус.

2 Клівер — передній парус.

Невисокий червонолиций чоловік, з сивими бакенбардами, що стояв коло поруччя на шкафуті яхти, махнув картузом із золотим галуном. Лінгард махнув у відповідь рукою. Ближче до корми, під білим наметом, він побачив двох чоловіків і жінку. Один чоловік і леді були в синьому, а другий, дуже високий — у білому. Стояв він, тримаючись за підпору намету. Лінгард виразно бачив їх; вони дивились на бриг у біноклі, повертались один до одного, ворушили губами і, здавалось, були здивовані. Великий собака зіп'явся на бильця, підвів велику чорну голову і, тричі голосно й жалібно заскавчавши, зник. Несподівано на яхті всі заворушились, заметушились, побачивши, що їхня шлюпка пливе на буксирі за кормою незнайомого судна. Руки витяглись, показуючи пальцями в той бік. Хтось вигукнув довгу фразу, та з неї не чутно було жодного слова; і тоді бриг, досягши західного кінця мілини, почав плисти по діагоналі, віддаляючись від яхти. Лінгард помітив, як люди на кормі яхти лишили свої місця і перейшли до гакаборту, щоб довше бачити бриг.

Коли бриг одійшов за милю від мілини і був майже врівні з кормою яхти, марселі стрепенулись, реї помалу спустились. Передні й задні вітрила теж опали. Якийсь час бриг плив швидко зі згорнутими крилами. І от, гримнувши як грім, упав на дно якір. Ще з хвилину корабель підганявся останніми подихами північного вітру; прапорець на вершку щогли помалу розгорнувся і повис рівно й непорушно, немов обтяжений свинцем.

— Мертвий штиль, сер,— сказав Шоу до Лінгарда.— Знову мертвий штиль. Ми потрапили якраз вчасно в це чудне місце, сер.

Якийсь час вони стояли поруч, оглядаючи землю й море навколо. Бриг стояв посередині широкої смуги чистої води. На північ невисокі скелі стриміли чорними й білими рядами. Малий острівець видирався з води, наче чотирикутна башта якоїсь затопленої будівлі. Цей острів був миль зо дві від брига. На. схід берег був низький, укритий зеленим лісом, облямований темними манговими деревами. У цій темній лісній окрайці був різко окреслений прохід, ніби вирізаний гострим ножем. Вода в ньому блищала, як срібло. Лінгард показав цей прохід Шоу.

— Це вхід у те місце, куди ми йдемо,— мовив він. Шоу пильно подивився на нього.

— Я гадав, що ви йшли до цієї яхти,— промурмотів він здивовано.

— А! Яхта,— замислено сказав Лінгард, дивлячись на порізаний берег.— І зненацька тупнув ногою.— Я віддав би все своє майно і на додачу кілька днів життя, якби мені пощастило до вечора витягти її.

Він заспокоївся і знову став пильно дивитись на берег.