Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс

— Але справа в тому, що мені остогидла середина, що коливається. Ця твань задушить Англію. Ні!

— Ось що, Гордоне! — Везубі схопив його під руку і потягнув до дверей. — Їдьмо до Квіна. Йому ви не зважитеся сказати "Ні!"

— Даремно ви так думаєте.

— А ось побачимо, — хитро посміхнувся Везубі.

Мак-Квін чекав їх в парламентському коридорі. Він немов вріс в кам'яні плити підлоги і більше ніж будь-коли нагадував брилу вугілля, піднесену тут на віки віків.

— Ви хоч іноді виходите з цієї будівлі? — запитав його Гордон. — Вам, напевно, в іншому місці дихати нічим.

Мак-Квін засміявся і сказав: — Чому ви не хочете стати членом палати? Ви коли-небудь спостерігали її в дії?

— Безумовно. Годинами нудьгував на галереї. У цьому-то вся біда. Ваша палата не витримує спостереження.

— Але чому? Що ви в ній побачили?

— Ця палата — величезний саркофаг для тупоголових середняків. Вони добре харчуються, обожнюють один одного за властиве їм лицемірство і щодня вмирають тут респектабельною смертю за принципи своїх двох партій.

Мак-Квін, посміхаючись, повернувся до Везубі. — Ну хіба його переконаєш, якщо у нього такі уявлення?

Гордон подався вперед і оперся, майже ліг грудьми на віковий стіл, за яким сидів Мак-Квін. — Знаєте що, Мак-Квіне? — сказав він з усмішкою, яка всякого іншого змусила б насторожитися. — Переконати мене можна, але для цього потрібно спочатку умовити одного мого друга.

— Що ж, давайте. А хто він такий?

— Це не він, а вона! — сказав Гордон все з тією ж усмішкою.

Везубі потер свої пухкі руки. Смагляве обличчя Мак-Куїна розпливлася в усмішці.

— Чи годиться припустити, що тут криється не тільки політика? — запитав Везубі.

— А припускайте все, що вам заманеться, — весело сказав Гордон. — Приїжджайте завтра до мене і пускайте в хід своє красномовство. Якщо вона скаже "так" — я ваш.

Тесс (з соціал-демократами завжди насторожі) була, здавалося, далека від політики і непроникно безпристрасна. Алебастрова статуя з рожевими губками. Гордон відчував, що вона мобілізувала всю свою завзятість, хоч йому і вдалося вимотати у неї невелику поступку у вигляді згоди розливати чай і тим позбавити всіх від незручності, неминучої в присутності його матері. (Сміт повіз місіс Гордон в Кембридж, задоволений, що вона погодилася довіритися його шаленій машині.)

— Мені про вас нічого не відомо, мила панянко, — сказав їй Мак-Квін. — Тільки те, що наш друг Нед дуже високо цінує вашу думку.

Тесс клала цукор в чашки. Мак-Квін в чорному костюмі і чорних черевиках, крекчучи, потягнувся до синьої вазі з домашнім печивом. Він з усіх боків обклав себе кретоновими подушками і так відверто тішився відчуттям спокою і комфорту, що мимоволі насмішив Гордона. Його грубі черевики здавалися тут непотрібним маскарадом.

— Нед настільки зважає на вашу думку, що ставить своє рішення щодо парламентського крісла в залежність від того, що на це скажете ви, — сказав їй Везубі без фамільярності Мак-Куїна, але ласкаво і довірливо, як ніби розмова тут йшла між добрими друзями.

— До сих пір він прислухався до моїх думок, але ...

— Мушу вас попередити, що вона глибоко зневажає парламент, — сказав Гордон, — Вона всіх вас вважає буржуазними лицемірами

— Ах, так вона, значить, з наших доморощених більшовичок! — вигукнув Мак-Квін, окинувши Тесс хитро примруженим поглядом. — Зрозуміло зрозуміло. — Він поворушив пальцями в черевику, тупнув ногою по вистеленій килимом підлозі, і, простягнувши Тесс чашку, нерухомо тримав її на вазі своєї масивною ручищею, поки Тесс наливала йому ще чаю. — Ви все-таки пожалійте Неда, — сказав він їй.

Але Тесс була мало схильна до дотепів або жартів. Вона подивилася на Гордона — і її бліді щоки забарвилися тим самим рум'янцем, якого, за його твердженням, не потребували.

— Я не маю ніякого впливу на Неда, — сказала вона підкреслено холодним тоном. — Крім того, я зовсім не зневажаю парламент. Я зневажаю людей, які там сидять.

Мак-Квін зареготав, але Тесс навіть не посміхнулася; і Гордон ясно відчув, що її моральний кодекс забороняє їй бути усміхненою при Мак-Квіну і бути з ним простою і задушевною. І точно так само вона не збиралася підтримувати суперечку про принади політики, які так жваво і навіть грайливо вихваляв Мак-Квін. Вона просто відмовчувалася, зосередившись на обов'язках господині. Лише дещо пізніше і не без зусиль Гордону вдалося, завівши мову про безпосередню політичну боротьбу робочих мас, викликати її на коротку, але різку сутичку з Мак-Куіном з питання про партії і про вірність обов'язку. Під вогнем її раптових звинувачень в політичній і ідейній зраді Мак-Квін дуже скоро довелося відступити. Її формулювання були так гострі і нещадні, відзначалися такою безцеремонною прямотою, що Гордон вирішив: дівчинка перебрала міру. Це вже віддає особистою неприязню.

Але Мак-Квін з незмінною добродушністю витримав атаку. — За вашими словами, Тессі, — лагідно зауважив він, — видно, що у вас дуже ідеалізоване уявлення про революційність мешканців наших робочих кварталів. — Він почухав кінчик носа. — Треба, мила панянко, самому, як я, народитися в такому кварталі, щоб знати, як неповороткий і як мало схильний до революції наш народ.

— У вас уже нічого спільного немає з цими кварталами, — зі злістю кинула вона йому.

Мак-Квін засміявся.

— Попрошу вас ... — тоном пильного голови зупинив його Везубі.

— Не турбуйтеся, Візі, я її не з'їм, — сказав Мак-Квін. — Якщо вже на те пішло, — знову звернувся він до Тесс, — для білоручки, знайомої з політикою в тиші заміських вілл, ви непогано розбираєтеся в цих справах. Вам самій варто було б зайнятися політикою, якщо вже Нед не хоче. У якийсь сутичці на партійних зборах ви були б як раз на місці.

Гордона в цій розмові цікавила тільки сама Тесс. Він прийшов до переконання, що, нападаючи на Мак-Куїна, вона нападає на саму себе. Поблажливий реверанс Мак-Куїна в її сторону став краплею, що переповнила чашу. Вона важко дихала, силкуючись придушити закипівшу лють, здавалося, ось-ось у неї нерви не витримають. Але вона мовчала, поки Мак-Квін не сказав благодушно, перестерігаючи тоном:

— Все-таки рішення Неда залежить від вашого слова. Адже ви не сумніваєтеся, що Нед — порядна людина, а не буржуазний лицемір на зразок мене. Так скажіть йому "так", і справа з кінцем.

— Парламент — це випробування, для якого потрібні люди сильніше Неда, — відповіла вона. — А якщо б я думала, що від мене тут справді щось залежить, я б сказала: ні, ні і ні! Парламент — у вашому розумінні — занапастить його, як занапастив багатьох інших.

Гордон не сприйняв це як вирок собі; тон, яким були вимовлені ці слова, здався йому важливіше, ніж вкладений в них сенс. Тесс говорила про нього, але говорила відчужено, немов дуже здалеку; вона начебто зверталася до якогось божества, що розпоряджається його долею, і втомлено просила за всяку ціну позбавити його від тої дешевої спокуси, яка зараз стала на його шляху.

Але вона вже по-новому повернула питання: — Тільки одне могло б врятувати Неда від вас в парламентських справах: якби він пішов у парламент заради своїх арабських друзів. Щоб, не шкодуючи сил, боротися за життя племен. Щоб відвести від Гаміда навислу над ним загрозу вигнання. Ось тоді я охоче сказала б Неду "так". Тоді б я знала, що він йде в парламент заради справжнього діла. А не для того, щоб безглуздо борсатися на череві, як всі ви.

— Невже і це вас не надихає, Гордоне? — запитав Везубі, витлумачуючи слова Тесс як заохочення.

— Я не з тих, кого потрібно надихати, — заперечив Гордон. Знову в ньому піднялося почуття протесту проти того, що йому хочуть нав'язати думку про Аравію ззовні, втовкмачують ці думки в його свідомість, як ніби в тому є потреба. Особливо якщо мова йде про Гаміда. Хіба звістка про заслання, що загрожує Гаміду (тільки сьогодні він про це почув від Везубі) недостатньо страшна сама по собі, без будь-якої патетики? Чому ніхто не хоче зрозуміти, що від нього потрібні рішення більшого масштабу? Навіть Тесс!

— Зрозумійте, — продовжував він, звертаючись до Везубі. — Всі ці суперечки не виходять за межі вузького маленького світу, з яким у мене немає нічого спільного, — ні у мене, ні у Аравії! Яке значення має, доб'ються або не отримають соціалісти ще кілька дрібних перемог, коли дві половини світу схопилися в боротьбі не на життя, а на смерть? Хто візьме гору — російська половина або американська? Ось як стоїть питання. Що ж нам, займатися вуличними сутичками, в той час як справжні солдати будуть вести бої за весь світ?

Він озирнувся, на Тесс — як вона прийняла його слова, що йдуть прямо з душі, що містять істину, яку сам він тільки що почав для себе прозрівати? Але вона вже втратила інтерес до спору, зібрала чайний посуд і вийшла з кімнати, надавши чоловікам домовлятися між собою. Тільки тепер він зрозумів її зауваження щодо його слабкості: вона вважала, що залишає його в товаристві друзів. Вона ставила його на одну дошку з цими людьми, які вселяли їй таке глибоке і непохитне класове презирство.

Внутрішні терзання були не в характері Тесс, проте в дні затишшя, які настали після візиту Мак-Куїна, Гордон відчував, що вона не знаходить собі спокою. Вона мало розмовляла, похмуро замкнулася в собі, була занадто ввічлива, занадто явно намагалася приховувати свої почуття, і він зрозумів, що вона збирається їхати. Його мати теж відчула недобре і занепокоїлася.

— Тесс якось дивно притихла. Що з нею трапилося? — запитала вона Гордона, як ніби була майже впевнена, що це його вина.

— Нічого! Просто її совість очищається від скверни буржуазного світу.

— Причому тут совість? І звідки у неї раптом такі думки в нашому домі?

— Це тільки вона сама може вам пояснити, мамо. Втім, — продовжував він сухо, згадавши чуту від самої Тесс фразу, — те суспільне коло, до якого ми належимо, вміє дуже боляче бити вискочку, що здумала в нього проникнути. І найжорстокіші образи — ті, які наносяться несвідомо.

— Ти не правий, Неде. Ми ніколи не допускали по відношенню до Тесс якихось необдуманих слів або вчинків. І вона завжди себе дуже добре у нас відчувала. Вона тут своя. З самого першого дня.

— І все-таки, — сказав він, але так і не пояснив, що це має означати. Йому самому це було ясно тільки наполовину, хоча він чуттям вгадував, що твориться у Тесс в душі.