Герої пустельних обріїв - Олдрідж Джеймс

І Гордон, сам не знаючи чому, подумав, що Фрімен навіть може сподобатися їй, так само як і Грейс. Між Тесс і Грейс не існувало ніякого антагонізму. Натури глибоко різні, вони обидві були забезпечені всім душевним спокоєм, який усувало будь-яку тінь ворожнечі. Вони відмінно ладнали одна з другою.

Зайнятий цими думками, Гордон задовольнявся тим, що дивився, як всі кругом їдять, без будь-яких ознак голоду або апетиту, як того вимагало гарне виховання. Але скоро йому це набридло. Коли подали каву, він вирішив хитрістю заручитися підтримкою Сміта проти Фрімена і для цього завів розмову про Гаміда.

Необґрунтована зарозумілість Фрімена, його нападки на Гаміда, якого він звинувачував в жорстокості і перебільшеному честолюбстві, повинні були подіяти на Сміта безвідмовно. Однак Сміт, не досвідчений в тактиці суперечки, тільки почервонів і роздратовано заперечив Фримену:

— Ви не знаєте Гаміда! Адже ви ніколи не мали з ним справи. Гамід — єдиний серед відомих мені людей, якому абсолютно чужа жорстокість. Якщо він і буває іноді жорстокий, то лише в силу необхідності.

— Навіть необхідна жорстокість навряд чи може вважатися чеснотою, Сміте.

— Тут, в нашому світі, мабуть, ні. Але в пустелі ...

— У пустелі честолюбство змушує Гаміда бути нещадним.

— Як ви можете так говорити! — скрикнув Сміт, в запалі обурення знайшовши голос. — Ви його не знаєте. Ви гадки не маєте про племена, про повстання.

— Мій милий Сміте, уявлення про що-небудь завжди відносне. Все залежить від того, з якого боку дивишся.

— Так, але ви ж взагалі нічого не бачили. Ви ніколи не розуміли, за що борються племена. Ви ... Якщо ви і дивилися, то не з того боку, з якого потрібно.

— Але тепер-то я дивлюся з того боку, з якого потрібно. Ви не станете заперечувати це, оскільки, до вашого відома, я тепер допомагаю Гаміду.

Сміт, розгубившись, безпорадно подивився на Гордона, але Гордон не хотів сперечатися з Фріменом. Він дав собі слово ніколи більше не викликати Фрімена на спір.

— До речі, — сказав Фрімен, — ви обидва, ймовірно, не знаєте: минулої середи на Гаміда був замах, в нього стріляли. Якщо б ми з генералом не відтягнути його в сторону, останній постріл міг виявитися смертельним ...

Гордон не стримав крику, не зміг приховати почервоніння, яке викинулося у нього на обличчя.

— Дві кулі потрапили в стегно і одна — в шию. — Фрімен підніс руку до своєї гладкої чистої шиї і помацав її сумно, співчутливо. – Він втратив багато крові, але ми на літаку доставили з Бахраза англійського лікаря, і зараз справа вже йде на лад. Нічого серйозного.

— Але хто міг стріляти в Гаміда? ..

— Якийсь фанатик, прихильник шейха Лурі. Там давня родова ворожнеча. У таких випадках нічого не поробиш.

— Цією родової ворожнечі вже немає! — скрикнув Гордон. — Три роки тому Гамід відкупився золотом. Мені це добре відомо, я сам возив гроші.

— Значить, тепер Лурі затіяв все знову, — сказав Фрімен.

— Хто підкупив його, щоб він затіяв все знову?

Фрімен засміявся. — Просто біда, Неде, з вашою підозрілістю. Ну з якого дива кому-небудь його підкуповувати? Ви ж знаєте ці арабські справи.

Гордон промовчав, побоюючись бурхливого спалаху.

— Є всякі елементи, які каламутять народ проти Гаміда. Нам навіть довелося кілька разів наводити порядок за допомогою літаків, — продовжував тим часом Фрімен.

— Боже правий! — скрикнув Гордон. — То ви тепер бомбите пустелю, прикриваючись ім'ям Гаміда! Що там відбувається, Фрімене? У пустелі знову повстання? Ви підсилаєте вбивць до Гаміду, щоб воно припинилося?

— Неде, Неде! — докірливо заступилася мати.

Фрімен поспішив її заспокоїти: — Не звертайте уваги, місіс Гордон. Це у нас стара суперечка. Я винен. Не потрібно було мені зовсім починати розмову про Аравію. Ми там приглушили цю історію, щоб уникнути серйозних наслідків, але мені здавалося, що Нед і Сміт мають право дізнатися. Будь ласка, вибачте, що я дав привід до відновлення старих і дурних суперечок.

Тесс на мить розрядила атмосферу, запитавши: — А це правда, що Гаміду вже нічого не загрожує? Справді нічого серйозного не сталося? — Вона питала про Гаміда, але думала про Гордона.

Нагадування — йому.

— Ні, ні. Вбито одного з людей Гаміда, а сам він уже через кілька днів встав на ноги. Звичайно, він ще слабкий.

Швидким поглядом Сміт і Гордон запитали один одного і Фрімена теж: хто з людей Гаміда убитий? Але Гордон мовчав, і його мовчання було забороною для Сміта. Навіть відповіддю на це питання він не бажав зобов'язуватися Фримену, а інші не сміли втручатися. Фрімен більше нічого не сказав і обмежився легкою, але доброзичливою посмішкою.

І тут Гордон раптом помітив Грейс. У неї на губах була слабка посмішка примирення — блідий відблиск усмішки Фрімена. Вона ділила з Фріменом його неважку перемогу. І те, що вона немов просила вибачення за це, показало Гордону справжню розстановку сил; він відчув, що в його боротьбу з Фріменом вступив новий учасник. Він розумів всі переваги, що відкривалися Фримену, розумів, якою привабливою здобиччю була для нього Грейс — покірна, з податливим, гнучким розумом, вона вже готова була вхопитися за нього, шукала в його силі своє спасіння. Та й крім того, торговцям беконом Фріменам було вигідно поєднатися з сімейством Гордонів, яке більш високо стояло на соціальних сходинках і мало чисте ім'я. Особисті заслуги самого Гордона робили цей союз ще бажанішим. Але що ще важливіше, він обіцяв Фримену більш приховану, інтимну вигоду, захищаючи і оберігаючи його від того, хто повинен був назвати його братом, відкриваючи можливість посміятися над людиною, яка одного разу врятувала йому життя просто з презирства.

Подоланий усіма цими думками, Гордон вже хотів було заговорити. Але мати, відчувши недобре і побоюючись нового наскоку на Фрімена з його боку, сказала переконливо: — Воістину, Неде, зовсім ні до чого втягувати всіх нас у ваші суперечки про Аравію. — Це було тривожне попередження, приховане благання. — Вони тільки для вас представляють інтерес, а ми в цих справах не розбираємося.

Вичікувальне мовчання тривало, поки Гордон, знизавши плечима, не перервав його.

— Ви якої віри, Фрімен? — запитав він раптом; але навіть найнесподіваніший поворот розмови зараз нікого з них не міг здивувати. — Чули, що Грейс збирається перейти в католицтво?

Грейс встала. — Я за носовою хусткою, — сказала вона спокійно і вийшла з кімнати.

Гордон усміхнувся їй услід. — Бідна ти моя Грейс, — сказав він. Він і обурювався нею і жалів її, тому що, не замислюючись, зробив її своєю зброєю в боротьбі проти Фрімена.

Знову втрутилася місіс Гордон. — Тессі, — сказала вона, — хоч би ви трохи привели до тями Неда. Невже він і з вами так само безглуздо поводиться? Навіть коли говорить вам про те, яка ви гарна?

Джек засміявся, зігрітий ніжністю до брата, але їх стара дружба померла, і ніщо не могло повернути її. — Тільки я говорю Тесс про те, яка вона гарненька.

— Господи боже! — скрикнув Гордон. — Якщо вже захотіли міняти тему, потрібно робити це не так незграбно. А, до речі кажучи, Тесс зовсім і не гарненька. За винятком кількох дівчат з околичних селищ пустелі, — продовжував він, — Тесс єдина відома мені жінка, наділена справжньою природною красою. У пеклі Персефона знайшла цілющу силу. Тесс почерпнула таку силу в вугільного пилу. Її блідість не потребує рум'янцю. — Він піднявся і сказав: — Піду займуся своїм мотоциклом. Сміт пішов за Гордоном, і скоро метушня з ланцюгами і гальмами знову зріднила їх, як колись об'єднувала пустеля. Не йшлося ні про Гаміда, ні про Аравію, вони не видавали своїх побоювань і своїх справжніх думок; тільки Фрімена обсипали глузуваннями, навіть лаяли його за те, що він живий і здоровий, хоча краще б йому відправитися на той світ. Лаяв, втім, один Гордон, а Сміт тільки ніяково посміхався, не вміючи нікому бажати смерті. Зате він скористався нагодою і відчитав Гордона за його поводження з мотоциклом.

— У вас гальма нікуди не годяться, — сказав він, — Подивіться, ланцюг ледве тримається, а передній башмак зовсім спрацювався. Ще трохи, і він би злетів, і ви разом з ним.

— Гаразд. Говоріть, що потрібно зробити.

— Змінити ланцюг і поставити новий башмак.

— Ось і ми підемо добувати їх.

— Та це ж одинадцята година!

— Що ж такого? У селі є гараж, можна розшукати господаря. У нього знайдуться потрібні частини. Напевно знайдуться, тому що у нього у самого такий же мотоцикл. Викочуйте свою зелену гадину, і поїхали. Люблю швидку їзду, в ній є щось чесне, відкрите. Без жіночих штучок.

Але в цю ніч Гордону довелося ще зіткнутися і з жіночими штучками,тому що, коли він близько дванадцятої години піднімався до себе в кімнату, на сходах він побачив Тесс. Вона сиділа на верхній сходинці, немов чекала його.

— Що за безглузда ідея — носитися стрімголов на мотоциклі в таку пізню годину? Коли-небудь це скінчиться погано.

— Невже ти весь час чекала тут, щоб переконатися в моєму благополучному поверненні? — запитав він.

— І не думала. Ми тільки що розійшлися по своїх кімнатах, і я вже хотіла лягти, але раптом почула, що ти під'їхав до будинку. Як це ще тебе вистачило на те, щоб вимкнути мотор! — Вона сиділа, підперши долонями підборіддя, і дивилася в очі Гордону, що зупинився на одній з нижніх сходинок. Вона сумувала за ним, він це розумів. Але тепер, бачачи його перед собою, відразу підібралася.

— Ти занадто багато прикростей доставляєш своїм рідним, — сказала вона йому і встала, збираючись йти. — Навіть Джеку. А вже Грейс, бідолаха ...

— Я завтра їду в Лондон, щоб зустрітися з Моркаром і Везубі, — спокійно сказав він, як тільки вона повернулася. — Можу, якщо хочеш, захопити і тебе.

Вона стріпнула своїм чорними волоссям і не відповіла.

— Три з половиною фунта коштував зараз ремонт мотоцикла, — пустив він їй навздогін. — Так що свободи мені ще залишилося фунтів на п'ятнадцять з невеликим.

Розділ двадцять третій

Везубі і чути не хотів про відмову.

— Та іншого такого випадку у вас в житті не буде, — журився він. — Мають бути загальні вибори. Найсерйозніше випробування для лейбористів. Ви саме той кандидат, який потрібен, щоб завоювати середину, що коливається. Краще й не придумаєш — майже герой, трохи навіжений і цілком англієць.

— Ви майстер умовляти! — сказав Гордон.