Війна і мир (том 2) (переклад Віктора Часника) - Толстой Лев
– Долохов, та Курагин Анатоль – всіх у нас баринь з розуму звели.
У сусідній бенуар увійшла висока, красива дама з величезною косою і дуже оголеними, білими, повними плечами і шиєю, на якій була подвійна нитка великих перлів, і довго всідалася, шумлячи своїм товстим шовковим платтям.
Наташа мимоволі вдивлялася в цю шию, плечі, перли, зачіску і тішилася красою рамен і перлів. У той час як Наташа вже вдруге вдивлялася в неї, дама озирнулася і, зустрівшись очима з графом Іллею Андрійовичем, кивнула йому головою і посміхнулася. Це була графиня Безухова, дружина П'єра. Ілля Андрійович, який знав усіх на світі, перехилившись, заговорив з нею.
– Давно навістили, графиня? – заговорив він. – Прийду, прийду, ручку поцілую. А я ось заїхав у справах і дівчаток своїх з собою довіз. Напрочуд, кажуть, Семенова грає, – говорив Ілля Андрійович. – Граф Петро Кирилович нас ніколи не забував. Він тут?
– Так, він хотів зайти, – сказала Елен і пильно озирнула Наташу.
Граф Ілля Андрійович знову сів на своє місце.
– Адже хороша? – пошепки сказав він Наташі.
– Чудо! – сказала Наташа, – ось закохатися можна! В цей час зазвучали прикінцеві акорди увертюри і застукала паличка капельмейстера. У партері пройшли на місця запізнілі чоловіки і піднялася завіса.
Як тільки піднялася завіса, в ложах і партері все замовкло, і всі чоловіки, старші й молодші, в мундирах і фраках, всі жінки в дорогоцінному камінні на голому тілі, з жадібною цікавістю спрямували всю увагу на сцену. Наташа теж стала дивитися.
Глава 9
На сцені були рівні дошки посередині, з боків стояли фарбовані картони, що зображували дерева, позаду було протягнуте полотно на дошках. В середині сцени сиділи дівчата в червоних корсажах і білих спідницях. Одна, дуже товста, в шовковому білому платті, сиділа особливо на низькій лавці, до якої був приклеєний ззаду зелений картон. Всі вони співали щось. Коли вони закінчили свою пісню, дівчина в білому підійшла до будочці суфлера, і до неї підійшов чоловік у шовкових, в обтяжку, панталонах на товстих ногах, з пером і кинджалом і став співати і розводити руками.
Чоловік в обтягнутих панталонах проспівав один, потім проспівала вона. Потім обидва замовкли, заграла музика, і чоловік став перебирати пальцями руку дівчини в білій сукні, очевидно вичікуючи знову такту, щоб почати свою партію разом з нею. Вони проспівали удвох, і всі в театрі стали плескати і кричати, а чоловік і жінка на сцені, які зображували закоханих, стали, посміхаючись і розводячи руками, кланятися.
Після села і в тому серйозному настрої, в якому перебувала Наташа, все це було дико і дивно їй. Вона не могла стежити за ходом опери, не могла навіть чути музику: вона бачила тільки фарбовані картони і дивно вбраних чоловіків і жінок, які при яскравому світлі чудернацьки рухалися, говорили і співали; вона знала, що все це повинно було представляти, але все це було так химерно, фальшиво і ненатурально, що їй ставало то совісно за акторів, то смішно на них. Вона оглядалася навколо себе, на обличчя глядачів, відшукуючи в них те ж почуття глузування і здивування, яке було в ній; але всі обличчя були уважні до того, що відбувалося на сцені і висловлювали вдаване, як здавалося Наташі, захоплення. "Повинно бути це так треба!" думала Наташа. Вона по черзі оглядалася то на ці ряди напомаджених голів в партері, то на оголених жінок в ложах, в особливості на свою сусідку Елен, яка, абсолютно роздягнена, з тихою і спокійною усмішкою, не зводячи очей, дивилася на сцену, відчуваючи яскраве світло, розлите по всій залі і тепле натовпом зігріте повітря. Наташа мало-по-малу починала приходити в давно не випробуваний нею стан сп'яніння. Вона не пам'ятала, що вона і де вона і що перед нею робиться. Вона дивилася і думала, і самі дивні думки несподівано, без зв'язку, миготіли в її голові. То їй спадало на думку вскочити на рампу і проспівати ту арію, яку співала актриса, то їй хотілося зачепити віялом дідка, який сидів недалеко від неї, то перегнутися до Елен і залоскотати її.
В одну з хвилин, коли на сцені все затихло, чекаючи початку арії, рипнули вхідні двері партеру, на тій стороні де була ложа Ростових, і зазвучали кроки запізнілого чоловіка. "Ось він Курагин!" прошепотів Шиншин. Графиня Безухова посміхаючись обернулася до входячого. Наташа подивилася у напрямку очей графині Безухової і побачила надзвичайно красивого ад'ютанта, який з самовпевненим і разом чемним видом підходив до їх ложі. Це був Анатоль Курагін, якого вона давно бачила і помітила на петербурзькому балі. Він був тепер в ад'ютантському мундирі з одним еполетом і аксельбантом. Він йшов стриманою, молодечою ходою, яка була б смішна, якби він не був такий хороший собою і якщо б на прекрасному обличчі не було б такого виразу добродушного достатку і веселості. Незважаючи на те, що дія йшла, він, не поспішаючи, злегка вибрязкуючи острогами і шаблею, плавно і високо несучи свою надушену красиву голову, йшов по килиму коридору. Поглянувши на Наташу, він підійшов до сестри, поклав руку в облитої рукавичці на край її ложі, трусонув їй головою і нахилившись запитав щось, вказуючи на Наташу.
– Дуже мила! [Mais charmante!] – сказав він, очевидно про Наташу, що не стільки розчула вона, скільки зрозуміла по руху його губ. Потім він пройшов в перший ряд і сів збоку Долохова, дружно і недбало штовхнувши ліктем того Долохова, з яким так запобігливо поводилися інші. Він, весело підморгнувши, посміхнувся йому і уперся ногою в рампу.
– Як схожі брат з сестрою! – сказав граф. –– І як хороші обидва!
Шиншин напівголосно почав розповідати графу якусь історію інтриги Курагина в Москві, до якої Наташа прислухалася саме тому, що він сказав про неї charmante.
Перший акт скінчився, в партері всі встали, переплуталися і стали ходити і виходити.
Борис прийшов в ложу Ростових, дуже просто прийняв вітання і, піднявши брови, з розсіяною посмішкою, передав Наташі і Софійці прохання його нареченої, щоб вони були на її весіллі, і вийшов. Наташа з веселою і кокетливою усмішкою розмовляла з ним і вітала з одруженням того самого Бориса, в якого вона була закохана раніше. У тому стані сп'яніння, в якому вона перебувала, все здавалося просто і природно.
Гола Елен сиділа біля неї і однаково всім посміхалася; і точно так же посміхнулася Наташа Борису.
Ложа Елен наповнилася і оточилась з боку партеру самими знатними і розумними чоловіками, які, здавалося, навперебій бажали показати всім, що вони знайомі з нею.
Курагин весь цей антракт стояв з Долоховим попереду у рампи, дивлячись на ложу Ростових. Наташа знала, що він говорив про неї, і це приносило їй задоволення. Вона навіть повернулася так, щоб йому було видно її профіль, за її поняттями, в найвигіднішому становищі. Перед початком другого акту в партері показалась постать П'єра, якого ще з приїзду не бачили Ростови. Обличчя його було сумне, і він ще погладшав, з тих пір як його останній раз бачила Наташа. Він, нікого не помічаючи, пройшов в перші ряди. Анатоль підійшов до нього і почав щось говорити йому, дивлячись і вказуючи на ложу Ростових. П'єр, побачивши Наташу, пожвавився і поспішно, по рядах, пішов до їх ложі. Підійшовши до них, він сперся і посміхаючись довго говорив з Наталею. Під час своєї розмови з П'єром, Наташа почула в ложі графині Безухової чоловічий голос і чомусь дізналася, що це був Курагин. Вона озирнулася і зустрілася з ним очима. Він, майже посміхаючись, дивився їй прямо в очі таким захопленим, ласкавим поглядом, що здавалося дивно бути від нього так близько, так дивитися на нього, бути так впевненою, що подобаєшся йому, і не бути з ним знайомою.
У другому акті були картини, що зображують монументи і була діра в полотні, що зображає місяць, і абажури на рампі підняли, і стали грати в баси труби і контрабас, і справа і зліва вийшло багато людей в чорних мантіях. Люди стали махати руками, і в руках у них було щось на зразок кинджалів; потім прибігли ще якісь люди і почали тягнути геть ту дівчину, яка була раніше в білому, а тепер в блакитній сукні. Вони не потягли її відразу, а довго з нею співали, а потім вже її потягли, і за лаштунками вдарили три рази в щось металеве, і всі стали на коліна і заспівали молитву. Кілька разів всі ці дії переривалися захопленими криками глядачів.
Під час цього акту Наташа щоразу, як поглядала в партер, бачила Анатоля Курагіна, який перекинув руку через спинку крісла і дивився на неї. Їй приємно було бачити, що він так зачарований нею, і не приходило в голову, щоб в цьому було щось погане.
Коли другий акт скінчився, графиня Безухова встала, повернулася до ложі Ростових (груди її зовсім були оголені), пальчиком в рукавичці поманила до себе старого графа, і не звертаючи уваги на тих, хто входить до неї, в ложу, почала, люб'язно посміхаючись, говорити з ним.
– Та познайомте ж мене з вашими чарівними дочками, – сказала вона, – все місто про них кричить, а я їх не знаю.
Наташа встала і присіла чудовій графині. Наташі так приємна була похвала цієї блискучої красуні, що вона почервоніла від задоволення.
– Я тепер теж хочу стати москвичкою, – говорила Елен. – І як вам не соромно зарити такі перли в селі!
Графиня Безухова, по справедливості, мала репутацію чарівної жінки. Вона могла говорити те, чого не думала, і особливо лестити, абсолютно просто і натуральне.
– Ні, милий граф, ви мені дозвольте зайнятися вашими дочками. Я хоч тепер тут не надовго. І ви також. Я постараюся порадувати ваших. Я ще в Петербурзі багато чула про вас, і хотіла вас взнати, – сказала вона Наташі з своєю одноманітно-гарною посмішкою. – Я чула про вас і від мого пажа – Друбецького. Ви чули, він одружується? І від одного мого чоловіка – Болконського, князя Андрія Болконського, – сказала вона з особливим наголосом, натякаючи цим на те, що вона знала відносини його до Наташі. – Вона попросила, щоб краще познайомитися, дозволити одній з панянок посидіти решту вистави в її ложе, і Наташа перейшла до неї.
У третьому акті був на сцені представлений палац, в якому горіло багато свічок і повішені були картини, що зображували лицарів з борідками. В середині стояли, ймовірно, цар і цариця. Цар замахав правою рукою, і, мабуть боячись, погано проспівав щось, і сів на малиновий трон.
