Божественна комедія - Данте Аліг'єрі

137).
98-99. Бо ще подовжиться життя твоє... — Як відомо, більша частина пророкувань "Божественної комедії" справдилася, й це дуже просто пояснюється тим, що пророковані події вже відбулись у відрізок часу між умовною датою фантастичної подорожі автора по загробному світу і датою фактичного написання цього тексту. З іншими пророкуваннями справа гірша. Так і тут: Данте не дожив до палко очікуваної перемоги своїх спільників і помер на чужині убогим вигнанцем.
118-120. І якщо я... — Зміст: я побоююсь, що коли не писатиму одверто й сміливо, то моя творчість не дійде до наступних поколінь.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
П'яте, Марсове небо. — Осяйні духи Марсового хреста. — Піднесення
на шосте, Юпітерове небо. — "Любіте правосудіє...". — Імперський
орел. — Скупість пап
5-6. Що я... — Беатріче втішає поета, нагадуючи, щоб його не так бентежили пророкування Каччагвіди, бо вона перебуває недалеко від Бога й завжди прийде на допомогу в разі потреби.
28. На гілці п'ятій... — на Марсовому небі, п'ятому щаблі раю.
37. Ім'я Навіна... — див. вище, прим. Р. IX, 116.
40. Маккавей Іуда — ватажок іудейського повстання проти сирій-ської неволі (II ст. до н. є.).
43. Перед Великим Карпом та Орландом... — у імператора Карла Великого (див. вище. прим. Р. VI, 94-96), згідно з середньовічними легендами й давньофранцузькою народною поезією, був племінник, славетний своєю мужністю й силою рицар Роланд (італійська вимова — Орландо).
46. Гульєльмо (Гійом), граф Оранський, і Реноард (Ренуар) — герої середньовічного французького епосу.
47. Герцог Готтіфред... — Годфруа, герцог Бульйонський, вождь першого хрестового походу (пом. 1100).
48. Руберт Гвіскард — Роберт Пекар, норманський рицар, з 1058 р. герцог Пульї (Неаполя) й Калабрії, очистив од сарацинів південь Італії й Сицилію (пом. 1120).
67. Очі невсипучі... — очі Беатріче.
69. На шостій зірці... — на планеті Юпітері.
82. Пегасея — загальна назва муз, яким слугує крилатий кінь Пегас.
91-93. "Любіте правосудіє..." — цими словами, складеними з 35 літер (у сімках п 'ять), у Біблії починається так звана книга Премудрості Соломонової.
100-102. Як із удареної головні... — натяк на давній обряд ворожіння по іскрах, що злітають з палаючої головні.
113. На букву "М" — давньороманська літера своєю формою нагадує геральдичну лілею.
114. Й в коротку мить закінчила ескіз. — Після того, як вогні, злетівши на вершки М, обернулись на голову і шию геральдичного орла, інші вогні склали пташині тулуб і крила, а нижче закінчили ескіз, тобто надали всій фігурі образу імперської емблеми.
115. О ніжна зоре!.. — планета Юпітер.
120. Звідкіль на промінь твій той дим іде — це папська курія, що не дає землі освітитися променем справедливості.
129. Тепер грабують хліб... — тобто тепер папа (див. наступну примітку) веде війну інтердиктами і відлученнями.
130. Ти, хто пишеш, щоб-стирать... — Давні дослідники вбачали в рядках 130-136 звернення до католицького духівництва взагалі, але далі стали конкретизувати зміст цих терцин, прив'язуючи його до якоїсь певної особи, аж поки зупинилися на "каорсинці" (див. далі Р. XXVII, 58 і прим.), папі Іоанні XXII (з 1316 до 1334 p.), який став відомим своєю користолюбністю і безперестанними відлучуваннями від церкви, що їх потім скасовував за великі хабарі.
133-136. Ти, певно, скажеш... — Зміст: "Я дуже люблю Іоанна Хрестителя, який самотньо жив у пустелі й загинув від танців Саломеї, що зажадала в нагороду його голову, тобто я тільки й прагну добувати золоті флорини з його зображенням і зовсім забувся про Павла з Рибарем (з апостолом Петром), якими ти мені загрожуєш".
ПІСНЯ ДЕВ'ЯТНАДЦЯТА
Шосте, Юпітерове небо. — Промова небесного орла. — Потрібність віри для спасіння. — Віра без діл
11-12. "Я" та "мій"... — імперський орел, певний своєї винятковості, могутності й ваги, промовляє так, ніби уособлює все людство. 13. Я жив... — тобто я складаюсь із душ, що на землі жили побожно
й незухвало...
28. Інше царство... — див. вище. Р. IX, 61-62.
32-35. Який той сумнів... — У чому полягає цей сумнів, з'ясовується нижче (див. 70-78).
46-48. Перший той гордливець... — Люцифер, який раніше належав до одного з найвищих ангельських чинів і не мав терпцю дочекатися Божої волі.
101-102. Не забувши знака... — тобто, як і давніше, зберігаючи обриси орла.
111. Хто розкошує, хто жаровні лиже — нагороджені вічним блаженством або засуджені на вічні муки.
115-141. Затямлять там.... — Варто звернути увагу на віртуозну побудову цих терцин, в яких робиться побіжний огляд тодішніх вінценосців Західної Європи ("що скажуть нехристиянські народи — арапи, перси про наших християнських владарів?"); крім того, що в них автор застосовує прийом потрійної строфічної анафори, він ще з літер кожної трійки терцин утворює акростих слова "Іие", що означає "чума", "зараза", влучно характеризуючи єдиним виразом зміст цих рядків, непривабливі постаті європейських монархів. Наш переклад в міру змоги намагається відтворити цю особливість оригіналу.
115-117. Альбертове діяння — Альберт, Альбрехт І, син Рудольфа Габсбурзького, імператор (з 1298 до 1308 p.), який у 1304 р. розорив Чехію (празькі землі).
120. Той, хто на ловах знайде смерть собі — французький король Філіпп IV (з 1285 до 1314 p.), який весь час провадив завзяту боротьбу проти Священної Римської імперії, за що Данте люто ненавидів і всіляко ганьбив його; розладнав народне господарство випуском низькопробної монети; загинув од нещасливого випадку на полюванні.
122. Шотландець (Роберт Брюс, з 1306 до 1329 р.) і англієць (Еду-ард І, з 1272 до 1307 p., або Едуард II, з 1307 до 1327 р.) — весь час воювали один з одним.
125. Іспанець — Фердінанд IV Кастильський (з 1295 до 1312 p.), богемець — Венцеслав IV Чеський (з 1278 до 1305 p.).
127-129. Кульга — Карл II Анжуйський, прозваний Кульгою, дістав у спадок від батька титул короля єрусалимського. Тут поет обіцяє, що його чесноти будуть оцінені в одиницю, а вади — у тисячу (в оригіналі ці числа позначені римськими літерами — / та М).
131. Із острова вулкана й спеки зразу — сицилійський король Феде-ріго II (з 1296 до 1337 p.; пор. далі Р. XX, 63).
132. Анхіз — батько Енеїв (див. прим. Р. XV, 25-27), помер, за Віргілієм, у Сицилії, по дорозі з Трої до Італії (Ен. III, 707-714).
136. Дядько короля Федеріго II — балеарський король Яків (з 1262 до 1311 p.); брат — арагонський король Яків II (з 1291 до 1327 p.).
139. Португалець — Дініш І Орач (з 1279 до 1325 p.); норвежець — Гакон V Довгоногий (з 1299 до 1319 p.).
140. Далмат — володар князівства Рашки (Рашії), до якого входили, за даними західних учених, Далмація, Кроація, Боснія і Західна Сербія, Стефан Урош II Мілутін (з 1282 до 1321 p.); карбував низькопробну монету, схожу з венеціанською.
142-143. Пощастить Угорщині... — коли вона відшкодує лихо, завдане їй попередніми королями.
143-144. Й пощастить Наваррі... — якщо відгородиться своїми горами від Франції, яка загрожує її поглинути.
145-148. Засторогою Наваррі може стати доля Нікозіїі Фамагости, головних міст на острові Кіпрі, де панує король, француз за походженням, Генріх II Лузініан, з левом (звіром) у гербі; він найбільше спілкується з французьким королем Філіппом IV.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
Шосте, Юпітерове небо. — Спів праведників. — Закохані в
справедливості владарі — складові частини образу орла. — Віра і
спасіння. — Призначення долі наперед
4-6. То зразу ж безліччю зірок ясних... — Вважалось у ті часи, що зірки беруть світло від сонця (пор. далі. Р. XXIII, 28-30).
8. Знак світу і його вождів... — імперський орел.
31. Той орган мій, що бачить... — тобто око. У геральдичного орла видно лише одне око, бо його голова зображується в профіль.
38-39. Святого Духа оспівав колись... — мова йде про біблійного царя Давида, легендарного автора збірки псалмів.
45-48. Журбу за сином у вдови незмивну — римський імператор Траян, що, за переказами, відклав воєнний похід задля розсліду скарги старої вдови.
49-51. А другий... — за біблійною легендою, цар Єзекія.
55-57. А дальший... — імператор Константан, який переніс до Візантії (мене й закони в грецькій вклав обнові) свою столицю, закони і імператорського орла, причому поступився, як були твердо переконані в середні віки, Італією і Заходом папі Сільвестрові 1 (пастухові), керуючись добрим наміром, що, проте, призвів до зла (дав гіркі плоди) (так званий "Константанів дар", що грунтувався на фальшивому документі, складеному в римській курії, мабуть, у VIII ст., підробку якого довів у середині XV ст. італійський учений Лоренцо Валла).
62. Гульєльмо — Гульєльмо II Добрий, король Сицилії та Пульї (з 1166 до 1189 р.).
63. Бо смерть прийшла не Карлу й Федеріку. — Володіння Гульєльмо II журяться, що дісталися поганим королям: Пулья (Південна Італія) — Карлові II Анжуйському, а Сицилія — Федеріго II (див. вище, прим. Р. XIX, 127-131).
68. Ріфей-троянець — згадуваний в "Енеїді" Віргілія герой, забитий при взятті Трої ("з-поміж тевкрів найсправедливіший", Ен. II, 425-426; див. далі 118-129, і прим.).
100-101. Перша й п'ята... душі... — душі Траяна й Ріфея, двох нехристиян.
104. Каліцтво ніг... — розп'яття Христа.
106-117. Ця, з Пекла... — душа Траяна (див. вище, 45-48 і прим.). Щоб здобути спасіння, вона, в результаті палкого заступництва за неї перед Богом папи Григорія Великого, знову повернулась у людське тіло й вже в другому житті прийняла християнство.
118-126. Таж... — тобто душа Ріфея (див. рядок 68 і прим.). Версію про те, що буцімто він вірив у майбутнє пришестя Христа, вигадав, мабуть, сам Данте.
127-129. Хрестилась в трьох жінок... — Зміст: Ріфей жив понад десять віків до християнства, але хрещення для нього замінили віра, надія та любов, які йдуть при правому колесі містичної колісниці, що її Данте бачив у Земному Раї на верху гори Чистилища.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
Сьоме, Сатурнове небо. — Піднесення. — Духи споглядальників. —
Небесні сходи. — П'єр Дам яно. — Ще про призначення долі. —
Пишнота прелатів
6. Семела — дочка фіванського царя Кадма, яку покохав Юпітер, але вона через надмірну свою цікавість загинула від його вигляду.
9. Поки долаєм в цих чертогах сходи — тобто підносимося з неба на небо.
14.