Іліада - Гомер

Тим часом найкращий із воїв загинув —
522] Зевсів син Сарпедон: не схотів захистить він і сина!
523] Нині ж, владарю, важку загой наболілу цю рану.

524] Болі вгамуй, дай силу, щоб скликати міг я лікійських
525] Товаришів і підняти їм дух для завзятої битви,
526] Щоб спромігся я й сам за загиблого битися мужа".

527] Так він молився, і Феб-Аполлон тоді зглянувсь на нього,
528] Болі йому вгамував, кров чорну на зяючій рані
529] Затамував і силу велику вдихнув йому в душу.
530] Главк тоді радістю сповнився в серці своєму, збагнувши,
531] Що молитви його зразу ж могутній почув дальносяжець.
532] Спершу він всіх обійшов полководців лікійського війська
533] І заохотив навкруг Сарпедона завзято змагатись.
534] Потім кроком сягнистим пішов до троянських героїв —
535] Полідаманта, сина Пантоя, з ясним Агенором
536] Та до Енея хороброго з Ректором мідянозбройним,
537] Близько до них підійшов і слово промовив крилате:

538] "Гекторе, зовсім ти нині забув про союзників ваших!
539] Тож задля тебе вони, од вітчизни і друзів далеко,
540] Душі свої покладають, а ти захищать їх не хочеш.
541] Вбитий лежить Сарпедон, вожай щитоносних лікіян,
542] Той, що стеріг правосуддям і силою землю Лікійську.
543] Списом Патрокла здолав його нині Арей міднозбройний.
544] Встаньте ж, друзі, обуренням гнівним серця свої сповніть,
545] Щоб не зняли мірмідони озброєння з нього і трупа
546] Не поганьбили, у гніві на нас за забитих данаїв,
547] Що біля їх кораблів ми стільки списами убили!"

548] Так він сказав, і троян аж до дна їх сердець невимовний
549] Смуток обняв нездоланний, тому що, хоча й іноземець,
550] Міста оплотом він був; із собою привів він багато
551] Воїв одважних і сам поміж ними в боях визначався.
552] Ринули грізно вони на данаїв. їх вів за собою
553] Гектор, лихий за смерть Сарпедона. А воям ахейським
554] Дух бойовий бадьорило відважне Патроклове серце.
555] Спершу Еантам він мовив, що й так уже в бій поривались:

556] "Нині, Еанти, хай з ворогом битися любо вам буде,
557] Так же, як досі ви бились, а то б іще й навіть завзятіш.
558] Вбитий лежить Сарпедон, який через мури ахейські
559] Перший прорвався. От би його захопити й зганьбити!
560] З пліч обладунок зірвать і приборкать безжальною міддю
561] Товаришів бойових, що його боронитимуть тіло!"

562] Так він сказав, та Еанти й самі уже в бій поривались.
563] А як вожді обох військ бойові укріпили фаланги,
564] Трої сини, і лікіяни, та мірмідони, й ахеї,
565] Люто вони у бою над полеглого трупом зчепились
566] З криком жахливим, і воїнів зброя навколо дзвеніла.
567] Ніч над жорстокою битвою Зевс розпростер тоді згубну,
568] Щоб іще згубніший бій розгорівсь над улюбленим сином.

569] Спершу трояни відтисли назад бистрооких ахеїв,
570] Впав-бо убитий відразу не гірший з мужів мірмідонських,
571] Дужий Агакла відважного син, Епігей богосвітлий, —
572] Був він колись у Будеї, добре заселенім місті,
573] Владарем. Та, одного умертвивши із родичів знатних,
574] Він сріблоногу Фетіду благав і Пелея про захист.
575] Ті ж його разом з Ахіллом, мужів переборцем, послали
576] До Іліона, багатого кіньми, з троянами битись.
577] Ледве він трупа торкнувсь, йому вцілив осяйливий Гектор
578] В голову каменем так, що вона у важкому шоломі
579] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць
580] Впав Епігей, і смерть розлилася навкруг душозгубна.
581] Жаль за забитим товаришем серце Патроклові сповнив.
582] Кинувся він крізь передні ряди бойові, як той яструб
583] Хижий, що в бистрому леті шпаків доганяє і галок.
584] Так на троян і лікіян, Патрокле, комоннику бистрий,
585] Кинувся й ти, за товариша гніву і жалощів повен.
586] Він Стенелая звалив, що був Ітеменові сином,
587] Каменем в шию поціливши й м'язи на ній перервавши.

588] Зразу й трояни тоді відступили й осяйливий Гектор.
589] Скільки метального дротика літ в далечінь досягає
590] З рук умілих бійця, що свою випробовує силу,
591] В дружнім змаганні чи з ворогом люто б'ючись душозгубним,
592] Стільки назад відступили трояни під тиском ахеїв.
593] Перший між воями Главк тоді, вождь щитоносних лікіян,
594] Враз обернувся і вбив Батіклея, великого духом,
595] Любого сина Халкона; в Елладі була їх домівка,
596] Щастям, достатками він між усіх вирізнявсь мірмідонян.
597] Враз обернувшися, Главк Батіклеєві прямо у груди
598] Списом ударив, коли його той уже мав наздогнати.
599] Тяжко він гримнув об землю, й жалем пройнялися ахеї,
600] Бачачи гідного мужа загибель, трояни ж раділи
601] Й, ставши круг Главка, зімкнули ряди. Тим часом ахеї
602] Доблесті не забували й несли на троян свою силу.
603] Впав від руки Меріона троянський шоломоносний
604] Муж Лаогон, син Онетора смілий, Ідейського Зевса
605] Вславлений жрець, що люди, як бога, його шанували.
606] Той його в щелепу прямо під вухо ударив, і вийшов
607] Дух з Лаогона, і пітьма страшна йому очі окрила.
608] А в Меріона Еней метнув мідногострого списа,
609] Маючи в мужа влучити, що з круглим щитом наближався.
610] Вчасно це вгледівши, той ухилився від мідного списа,
611] Швидко вперед нахилившись, і ратище довге позаду
612] Вістрям у землю вп'ялось, і довго в повітрі хиталось
613] Древко, аж поки в нім зникла могутлива сила Арея.

614] Спис пролетів повз нього і з пружним тремтінням встромився
615] В землю, кинутий марно міцною Енея рукою.
616] Сповнений гніву Еней до противника голосно крикнув:

617] "Скоро б тебе, Меріоне, хоча й танцівник ти моторний.
618] Спис цей приборкав назавжди, аби лиш поцілив я в тебе!"

619] В відповідь так Меріон йому, списом славетний, промовив:
620] "Важко, Енею, тобі, хоча і який ти могутній,
621] Кожному силу згасити, хто вийде в бою проти тебе
622] Збройно змагатись. Така ж, як і інші, ти смертна людина.
623] От якби в груди твої поцілив я гострою міддю,
624] То, хоч який ти могутній і сил своїх певен, оддав би
625] Славу мені, а душу — Аїдові, славному кіньми".

626] Так він сказав; відповів йому син Менойта відважний:
627] "Доблесний ти, Меріоне, та нащо таке говорити?
628] Словом лайливим, мій друже, троян від мертвого тіла
629] Не відігнати. Раніше земля кого-небудь покриє.
630] Силою рук вирішається бій, мудрим словом — нарада.
631] Ніколи тут розмовляти багато, як битися треба!"

632] Мовив це й рушив у бій, з ним подався і муж богорівний.
633] Так наче гомін в міжгір'ях від праці мужів-лісорубів
634] Гулко лунає, і здалеку чути невмовчне відлуння, —
635] Гомін такий же лунав по землі по широкодорожній
636] Від грімотливої міді й щитів шкіряних, міцно кутих,
637] Що аж гули від ударів мечів і списів двоєгострих.
638] А Сарпедона божистого, навіть при всьому старанні,
639] Не упізнати було: так стрілами, кров'ю і пилом
640] Від голови аж до п'ят було його тіло укрите.
641] Вбитого так оточили бійці, як пори весняної
642] Мухи Б оборі з гудінням глухим обліпляють дійниці,
643] Повні по вінця, коли молоко наливають у глеки, —
644] Вбитого так оточили бійці. І Зевс громовладний
645] Не одвертав своїх ясних очей од жорстокого бою.
646] Пильно дививсь на воюючих він, над убивством Патрокла
647] Глибоко в серці своїм розмишляв і думками вагався —
648] Чи хай одразу ж Патрокла на полі жорстокого бою
649] Над Сарпедоном богоподібним осяйливий Гектор
650] Гострою міддю приборкає й зніме з плечей його зброю,
651] Чи багатьом труди бойові хай Патрокл іще збільшить.
652] От що, розмисливши так, він визнав тоді за найкраще:
653] Щоб найвірніший товариш Ахілла, сина Пелея,
654] Військо троян на чолі із Гектором мідянозбройним
655] Знову до міста погнав, багатьом одібравши й дихання.
656] Гектору передусім він пройняв малодушністю серце.
657] Скочив на повіз і кинувсь тікать він, подавши троянам
658] Гасло до втечі, — пізнав терези-бо він Зевса священні.

659] Не залишились в бою і лікіяни мужні, тікати
660] Враз почали, владаря свого враженим в серце уздрівши
661] Серед громади убитих: багато-бо воїв круг нього
662] Тут полягло, як почав оцю зваду страшенну Кроніон.
663] Зразу ж ахеї з плечей Сарпедона стягнули блискучу
664] Мідяну зброю, — до кораблів однести глибодонних
665] Товаришам її дав Менойтів син нездоланний.
666] До Аполлона звернувся й сказав тоді Зевс хмаровладний:

667] "Винеси, Фебе мій любий, з-під стріл і списів Сарпедона,
668] Від почорнілої крові очисть його тіло й, віднісши
669] Аж до ріки, старанно обмий в течії струменистій,
670] Маззю натри амброзійною, в шати окутай нетлінні.
671] Потім узяти його вожаям доручи бистролетним,
672] Снові і Смерті, близнятам, нехай віднесуть його тіло
673] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду, —
674] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний
675] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить".

676] Так він сказав. Аполлон не відмовив непослухом батьку,
677] Швидко з ідейських висот у січу спустився жахливу,
678] Виніс з-під стріл і списів Сарпедона божистого тіло
679] Аж до ріки, в течії струменистій обмивши старанно;
680] Маззю натер амброзійною, в шати окутав нетлінні.
681] Потім узяти його доручив вожаям бистролетним,
682] Снові і Смерті, близнятам, щоб ті віднесли його тіло
683] В рідні простори лікійські, до свого багатого люду.

684] Автомедонта із кіньми Патрокл тим*іасом гукнувши,
685] Гнати троян і лікіян почав у сліпому шаленстві.
686] О нерозумний! Стерігся б він так, як Пелід йому радив,
687] Був би загибелі злої уникнув і чорної смерті.
688] Дужча, проте, від людської є воля великого Зевса.
689] Він настрашить і хороброго й легко звитяги позбавить —
690] Навіть тоді, коли сам перед тим спонукав його битись.
691] Дух бойовий збудив він і зараз у грудях Патрокла.

692] Хто ж то був перший, Патрокле, і хто був останній, із кого
693] Зброю ти зняв, як на смерть і тебе прирекли вже богове?
694] Першим Адреста убив, тоді — Автоноя, Ехекла,
695] Потім — Періма, Мегада, Епістора ще й Меланіппа,
696] А після того — Еласа і Мулія разом з Пілартом,
697] їх повбивав він. А інші про втечу лиш думали кожен.

698] Високобрамну Трою здолали б руками Патрокла
699] Взяти ахейські сини, — так бився він списом завзято, —
700] Коб не стояв тоді Феб-Аполлон на збудованій гарно
701] Вежі — на згубу йому, а троянам готуючи поміч,
702] Тричі-бо той поривався на виступ високого муру,
703] Тричі відтіль Аполлон відкидав запального Патрокла,
704] В щит сяйний щоразу нетлінною б'ючи рукою.
705] А як вчетверте він кинувся знову, на бога подібний,
706] Феб громовим йому голосом слово промовив крилате:

707] "Геть іди, паростку Зевсів! Тобі не судилось, Патрокле,
708] Списом своїм столицю відважних троян зруйнувати,
709] Ані самому Ахіллові, хоч він багато сильніший!"

710] Так він сказав.