Іліада - Гомер

Мов зграя вовків ненаситних,
157] Що невгамовним в серцях своїх дихають шалом відваги,
158] Оленя в горах настигши рогатого, рве на шматочки
159] В хижій жадобі, і пащі у них червоніють від крові,
160] Потім вся зграя шалено біжить до джерел темноводих,
161] Щоб язиками вузькими з поверхні хлебтати стемнілу
162] Воду, ригаючи кров'ю убитого звіра; а серце
163] В грудях безтрепетне в них, і роздуті від їжі утроби.

164] Так мірмідонян вожді і правителі шумно збирались
165] В лави, що мужній їх вів прудконогого друг Еакіда
166] В бій завзятий. Став перед ними Ахілл войовничий
167] І підбадьорював коней і лави мужів щитоносних.

168] Бистрих було п'ятдесят кораблів, що привів їх під Трою
169] Зевсові любий Ахілл, і на кожнім при веслах сиділо
170] По п'ятдесят вояків бойового його товариства.
171] П'ятеро визначив він воєвод, щоб держали над ними
172] Провід, найвищу собі над всіма залишаючи владу.
173] В першім загоні Менестій стояв на чолі зброєсяйний,
174] Син Сперхея-ріки, що від Зевса дощами живиться.
175] Донька Пелея родила його, Полідора прекрасна,
176] Жінка, із богом Сперхеєм невтомним на ложі з'єднавшись.
177] Батьком, проте, йому Бор, Періерія син, уважався, —
178] Шлюб з нею взяв він відкритий, численні віддавши дарунки.
179] В другім загоні начальником Евдор стояв войовничий.
180] В танцях славетна й прекрасна родила його Полімела,
181] Донька Філанта. Гермес-бо, світлий дозорець могутній,
182] Дівчину ту покохав, уздрівши її в хороводі,
183] Що злотострільна вела Артеміда, мисливиця шумна.
184] В верхню світлицю ввійшовши до дівчини, потай з'єднався
185] З нею ласкавий Гермес, і сина вона породила
186] Евдора славного, в бігу швидкого, хороброго в битві.
187] Тож як Ілітія, що породіллям полегшує муки,
188] В світ його вивела, й сонячне бачити став він проміння,
189] Сила міцна, Ехеклей тоді, Акторів син, Полімелу
190] Ввів у свій дім як дружину, численні віддавши дарунки.
191] Внука ж ростив і виховував свого Філант староденний,
192] Опікуванням його оточивши, як власного сина.
193] В третім загоні стояв на чолі Пісандр войовничий,
194] Маймала син, що після Патрокла, друга Пеліда,
195] Між мірмідонян усіх списоборець вважався найперший.
196] А в четвертім вождем був Фенікс, комонник старезний.
197] В п'ятому — Алкідамант, Лаеркіїв син бездоганний.
198] Військо в ряди бойові з вождями поставивши струнко,
199] Вийшов Ахілл і до них із словом звернувся могутнім:

200] "Не забувайте ніхто з мірмідонян погроз велемовних,
201] Що із швидких кораблів ви троянам у той посилали
202] Час, коли гнівом кипів я і кожен мене винуватив:
203] "Жовчю, Пеліде страшний, годувала тебе твоя мати,
204] Немилосердний, при кораблях ти тримав нас насильно.
205] Краще б уже на своїх кораблях морехідних додому
206] Ми повертались, якщо так запав тобі гнів той у душу".
207] Часто, зійшовшися, так говорили. От битви велика
208] Справа настала, якої так довго ми всі дожидали.

209] Хай тепер кожен, в кім серце хоробре, з троянами б'ється!"

210] Мовлячи так, він у кожному силу будив і завзяття.
211] Стали щільніші їх лави, слова владареві почувши.
212] Як каменяр із каміння міцного стіну викладає
213] Дому високого, щоб проти буйних вітрів він устояв,
214] Так же зімкнулися лави горбатих щитів і шоломів —
215] Щит із щитом, шолом із шоломом, із воїном воїн,
216] Гребені сяйні на їх конегривих шоломах стикались
217] З кожним їх рухом, — лавами так вони щільно стояли.
218] Спереду ж два зброєносні мужі — Патрокл богорідний
219] З Автомедонтом, обидва бажанням одним пломеніли —
220] В бій мірмідонян вести. Ахілл же тоді до намету
221] Свого пішов. Відчиняє він віко важке на чудовій,
222] Гарно оздобленій скрині, що сріблянонога Фетіда
223] На корабель йому в путь спорядила, повну хітонів,
224] Теплих плащів і вовняних дерг — захищатись од вітру.
225] Келих роботи майстерної там зберігався. Не вільно
226] З нього нікому із смертних вина іскристого пити,
227] Ані нікому з богів, окрім Зевса, чинить узливання.
228] З скрині тієї Ахілл його вийняв і спершу очистив
229] Сіркою, потім прозорими водами вимив старанно,
230] Руки обмив і собі і вином його сповнив іскристим.
231] Став серед двору, звів очі до неба, вино лив іскристе
232] Й ревно моливсь він. І вчув молитви його Зевс громовладний.

233] "Зевсе Додонський, пелазгів далекий державче, владарю
234] Скель непогідних Додони, де віщії селли домують, —
235] Сплять на землі вони голій і ніг ніколи не миють.
236] Зважив колись уже ти на благання мої молитовні
237] І вшанував мене, тяжко загони скаравши ахейські,
238] Отже, прошу і сьогодні я вволити інше бажання:
239] Сам залишаюсь я в стані моїх кораблів бистрохідних,
240] Тільки товариша я і багато із ним мірмідонян
241] В бій посилаю. Прослав його, Зевсе широколунний,
242] Серце у грудях його укріпи, щоб побачив і Гектор,
243] Чи не спроможний і сам відзначитися в битві товариш
244] Наш бойовий, чи тільки тоді нездоланні шаліють
245] Руки його, коли й я з ним шал поділяю Ареїв.
246] А віджене від своїх кораблів бойову колотнечу,
247] Хай тоді цілих до мене й швидких кораблів він поверне
248] З товаришами всіма бойовими при повній їх зброї!"

249] Так він благав, молячись, і вчув його Зевс велемудрий.
250] Дав йому батько одне, а друге прохання відкинув:
251] Від кораблів одігнати війну і бойову колотнечу
252] Дав, а вернутись Патроклові цілим із бою відмовив.
253] Зевсові-батьку свої молитви й узливання вчинивши,

254] Він до намету пішов, і, келих до скрині поклавши,
255] Вийшов з намету, і став біля нього, бо прагнув він духом
256] Бачити січу страшну між троянських мужів і ахейських.

257] Ті ж при озброєнні повнім услід за Патроклом одважним
258] Рушили, щоб на загони троянські ударити разом.
259] І налетіли роями вони, як оті придорожні
260] Оси, що в скелях собі понад шляхом будують домівки;
261] Дражнячи ос у гнізді, їх часто тривожити звикли
262] Хлопці дурні, багатьом через те накликаючи лихо.
263] Потім, коли, тим шляхом ідучи, чоловік прдорожній
264] їх ненароком зачепить, усі вони з серцем відважним
265] Роєм на нього летять, своїх захищаючи діток.
266] Так мірмідонці, із серцем і духом таким же відважним,
267] Від кораблів налетіли, і гомін вчинився невгасний.
268] Голосно крикнув Патрокл, у бій закликаючи воїв:

269] "Гей, мірмідонці, Ахілла соратники, сина Пелея,
270] Будьте, друзі, мужами, шалену згадайте ви силу!
271] Славу здобудьмо Пелідові, на кораблях-бо аргейських
272] Він — наймогутніший, ви ж — його славні бійці рукопашні.
273] Знає нехай і Атрід, Агамемнон широковладний,
274] Як він засліплений був, коли кращого скривдив з ахеїв".
275] Мовлячи так, він у кожному силу будив і одвагу,
276] Й ринули всі на троян. І відлунням жахливим навколо
277] Аж загули кораблі від страшенного крику ахеїв.
278] А як трояни побачили мужнього сина Менойта,
279] Разом з візничим його, у блискучім обох обладунку,
280] Духом збентежились враз, їх лави густі похитнулись.
281] Тут-бо збагнули вони, що відкинув Пелід прудконогий
282] Гнів свій біля кораблів і знову до дружби схилився.
283] Кожен лише озиравсь, як загибелі злої умкнути.

284] Перший Патрокл на троян свого списа блискучого кинув,
285] Прямо в середину війська, де їх юрмилось найбільше
286] При корабельній кормі відважного Протесілая,
287] Й вістрям Пірехма убив, що пеонів збройнокомонних
288] Із Амідона привів, де Аксій широкий струмує.
289] Вістрям у праве плече він ударив Пірехма, і навзнак,
290] Стогнучи, той у порох упав; з переляку пеони
291] Порозбігалися: їх-бо страхом Патрокл переповнив,
292] Вбивши вождя їх, що над усіма у бою визначався.
293] Від кораблів їх прогнавши, палаючий пломінь згасив він,
294] І корабель залишився напівобгорілий. З жахливим
295] Криком тікали трояни. Поширились лави данаїв
296] Між кораблів глибодонних. І гомін лунав безугавний.
297] Наче з вершини гори величезної помахом дужим
298] Зевс, блискавиць володар, густохмарну відсуне заслону,

299] Й зразу все видно стає — і бескиди, й скелі високі,
300] Доли, й яруги, й повітря безкрайого простір над ними, —
301] Так і данаї, вогонь од своїх кораблів одігнавши,
302] Перепочили на мить. Проте іще бій не скінчився.
303] Бо перед військом ахеїв, Ареєві любих, трояни
304] Від кораблів чорнобоких іще навмання не тікали,
305] А, мимохіть одступивши, збиралися опір чинити.

306] Як у бою розламалися лави, пішли й полководці —
307] Муж проти мужа. Перший Менойтіїв син благородний
308] Ареїліка, як той одвернувсь, мідногострим ударив
309] Списом іззаду в стегно; крізь тіло навиліт пройшовши,
310] Кість йому спис роздробив, і дужий троянець на землю
311] Ницьма упав. Менелай войовничий поранив Тоанта
312] В груди, щитом не покриті, і все йому тіло розслабив.
313] А Філеїд, як угледів Амфікла, що рушив на нього,
314] Списом раніше поцілив іззаду в стегно, де найгрубші
315] Сплетено м'язи в людини, та вістрям йому мідногострим
316] Перетяло сухожилля, й пітьма йому очі окрила.
317] Із Несторідів один, Антілох, своїм ратищем гострим
318] Ранив Атімнія, пах йому мідяним вістрям пройнявши,
319] Й воїн упав перед ним. А Марій тоді в Антілоха
320] Списом націливсь у гніві за смерть свого милого брата,
321] Ставши над трупом його. Та раніш Фрасімед богорівний,
322] Із Несторідів молодший, не схибивши, списом ударив
323] Прямо в плече його, й м'язи всього передпліччя обдерло
324] Ратище гостре йому, і кість плечову розрубало.
325] Тяжко той гримнув об землю, і тьма йому очі окрила.
326] Так два брати, Несторідів приборкані зброєю, разом
327] В пітьму Еребу зійшли, Сарпедона хоробрії друзі,
328] Амісодара сини-списоборці, того, що Хімеру
329] Викохав люту на горе й біду багатьом земнородним.
330] Син Ойлеїв Еант живцем захопив Клеобула,
331] Що серед стиску спіткнувся, і тут же відразу ослабив
332] Силу його, оздоблений меч йому в карк увігнавши.
333] Аж до руків'я меч од крові нагрівся. Багрова
334] Смерть і могутня судьба Клеобулові очі закрила.
335] Враз Пенелей із Ліконом стялися. Обидва списами
336] Схибили, перед собою кинувши їх надаремно.
337] Знову стялись на мечах. Ударив Лікон Пенелея
338] В гребінь шолома його густогривого.