Іліада - Гомер

Але зламався
339] Меч у руків'ї. А той Лікона ударив під вухо.
340] В шию весь меч увійшов, і, тримаючись тільки на шкірі,
341] Вбік голова похилилась, й зразу ослабли суглоби.
342] А Меріон, Акаманта прудкими настигши ногами,
343] В праве поранив плече, як той саме на коней виходив.

344] З повоза впав він на землю, й в очах його мла розлилася.
345] Ідоменей Еріманта безжальною міддю ударив
346] Прямо у рот, і навиліт проскочило мідноокуте
347] Ратище, вістрям своїм білу кість черепну роздробило
348] Й вибило зуби із ясен. Наповнились кров'ю обидва
349] Ока. Струмками вона із ніздрів, з розкритого рота
350] Бігла, і смерті чорная хмара його огорнула.

351] Кожен з данайських вождів умертвив когось з воїв троянських.
352] Так же, як хижі вовки на ягнят чи на кіз нападають
353] Люто й виносять з отари, коли пастухи необачні
354] їм розбрестися по горах дадуть, вовки ж їх угледять
355] Здалеку й переполоханих раптом хапають зубами, —
356] Так на троян і данаї напали, а ті про безладну
357] Думали втечу і зовсім про запал відваги забули.

358] Син Теламона Еант увесь час намагався ударить
359] Гектора мідянозбройного. Той же, досвідчений в битвах,
360] Плечі широкі надійно щитом закривши воловим,
361] Пильно до посвисту стріл і до гулу списів прислухався.
362] Він уже бачив, до кого хилилась мінлива звитяга,
363] Та залишався на місці, своїх захищаючи друзів.

364] Наче та хмара з ясного ефіру на небо широке
365] Йде від Олімпу, як Зевс грозову посилає негоду, —
366] Так під човнами зчинилися крики тривожні і втеча,
367] В повнім безладді назад усі бігли. А Гектора коні
368] Збройного винесли вже бистроногі, позаду лишивши
369] Військо троян, мимоволі затриманих ровом глибоким.
370] У багатьох-бо запряжених коней швидких поламались
371] Дишла, і повози многих вождів у тім рові лишились.
372] Гнав їх завзято Патрокл і кликав з собою данаїв,
373] Горе троянам готуючи, — крик їх тривожний і втеча
374] Всі наповняли дороги, так бігли вони. Аж до неба
375] Курява вихром здіймалась, — шалено так однокопиті
376] Від кораблів і наметів до міста гналися коні.
377] Тільки-но бачив Патрокл, де купчились більше трояни,
378] З криком туди налітав. І з повозів ниць під колеса
379] Падали вої, і з хряском ламалися їх колісниці.
380] Виритий рів перескочили зразу безсмертнії коні
381] Бистрі, що їх дарували Пелеєві щедрі богове,
382] І полетіли з Патроклом. До Гектора він поривався
383] Списом його уразити, та винесли й Гектора коні.
384] Наче під подихом бурі, аж стогне земля почорніла
385] В осені час, коли ллє безнастанно рясними дощами
386] Зевс, охоплений гнівом страшним на мужів, що, насильством
387] Діючи, суд свій неправий творять на зібраннях народних,
388] Гноблячи правду, й нітрохи на кару богів не зважають:

389] Тим-то з своїх берегів переповнені рвуться потоки,
390] Поміж розмиваних пагорбів русла собі прокладають,
391] З шумом спадаючи з гір, і несуться бурхливі потоки
392] В море пурпурне, попутно руйнуючи людську роботу, —
393] З шумом таким же бурхливим і коні тікали троянські.

394] В час той Патрокл, передні прорвавши троянські фаланги,
395] До кораблів одганяв їх назад, заважаючи в місто
396] Знов повернутись, і люто по всьому гасав бойовищі,
397] Між кораблів, і ріки, і міцного ахейського валу,
398] Й бив ворогів, даючи їм за друзів численних відплату.
399] Першого списом блискучим тоді він ударив Проноя
400] В груди, щитом не прикриті, і все йому тіло розслабив.
401] Тяжко той гримнув об землю. На другого кинувсь він далі —
402] Тестора, сина Енопа; на повозі, тесанім гладко,
403] Скулився з остраху той, і з ослаблених рук його віжки
404] Випали, — близько до нього підбігши, Патрокл його вдарив
405] Списом у праву щоку й навиліт пробив йому зуби.
406] Ратищем виволік потім його через поручні, наче
407] Рибу із хвилі в'юнку, на навислій сидячи скелі,
408] Мідноблискучим тягне рибалка гачком з волосінню, —
409] Списом блискучим він витяг троянця з роззявленим ротом,
410] Кинув на землю лицем, —. той упав і дихання позбувся.
411] Каменем потім забив Ерілая, що біг проти нього, —
412] Вцілив у голову прямо, й вона у важкому шоломі
413] Навпіл уся розкололась, і тут же на землю долілиць
414] Впав Ерілай, і смерть розлилася навкруг душозгубна.
415] Потім Патрокл Еріманта поверг, Амфотера й Епалта,
416] Ехія Дамасторіда, також Тлеполема, Іфея,
417] Пірія й з ним Полімела, сина Аргея, й Евіппа, —
418] Так одного він по одному в землю поклав многоплідну.

419] Глянув лише Сарпедон, як безпоясних друзів загони
420] Гинуть, рукою Патрокла приборкані, сина Менойта,
421] Крикнув з обуренням він до лікіян своїх богорівних:

422] "Сором, лікійці! Куди біжите ви? Тепер то ви бистрі!
423] Хай-но назустріч я мужеві вийду тому та побачу,
424] Що це за воїн могутній, що стільки накоїв троянам
425] Лиха й стільком мужам благородним коліна розслабив".
426] Так він сказав і з повоза збройний зіскочив на землю.
427] Так же й Патрокл, це побачивши, тут же стрибнув з колісниці.
428] Наче ті два коршаки криводзьобі, із загнутим кігтям,
429] На верховині скелястій з оглушливим галасом б'ються,
430] Кинулись з криком таким же й вони у двобій один з одним.
431] Глянувши, син гнучкомудрого Кроноса жалем пройнявся
432] Й так він до Гери, сестри і дружини своєї, промовив:

433] "Горе мені! Сарпедону, з мужів найлюбішому, доля

434] Бути рукою Патрокла приборканим, сина Менойта!
435] Серце надвоє моє розділилось, я в мислях вагаюсь, —
436] Вирвать живим Сарпедона із бою, що сльози приносить,
437] І віднести на родючі простори Лікійського краю,
438] Чи допустить Менойтіда рукою приборканим бути?"

439] В відповідь мовить йому велеока володарка Гера:
440] "О, ти жахливий, Кроніде! Яке-бо ти слово промовив!
441] Смертного мужа, якому давно вже приречена доля,
442] Від неминучої смерті хотів би ти все ж увільнити.
443] Дій, як ти волиш, та ми, усі інші боги, з тим не згодні.
444] Тільки тобі я скажу, а ти збережи в своїм серці:
445] В разі живим одішлеш Сарпедона до рідного краю,
446] Зваж, щоб і інший хто-небудь тоді із богів не схотів би
447] Вирвати любого сина свого із могутнього бою.
448] Бо під великим містом Пріамовим б'ються численні
449] Діти богів, — ти злобу їх страшенну на себе накличеш.
450] А як він любий тобі, і ти журишся серцем за нього,
451] То не чини перешкоди, щоб серед могутнього бою
452] Був він рукою Патрокла приборканий, сина Менойта.
453] Потім уже, як душа і життя Сарпедона покинуть,
454] Смерті звели й нездоланному Сну віднести його тіло
455] В рідні простори Лікійського краю, до свого народу,
456] Там його друзі й брати поховають, насиплють могильний
457] Пагорб з надгробком, як це на пошану померлим належить".

458] Мовила так. Не перечив їй батько людей і безсмертних.
459] Росяні краплі криваві почав проливать він на землю,
460] В честь свого любого сина, що мав полягти від Патрокла
461] В Трої тій буйнородючій, від рідного краю далеко.
462] От як зійшлись вони й стали один проти одного близько,
463] Перший упав од Патрокла руки Фрасідем знаменитий,
464] Серцем одважний візничий, соратник вождя Сарпедона.
465] Той в підчеревину вцілив йому і все тіло розслабив.
466] Кинув блискучого списа тоді Сарпедон на Патрокла,
467] Схибив, проте, і коневі Ахілла Педасові втрапив
468] Списом у праву лопатку. Спускаючи дух, захропів він
469] І повалився зі стогоном в порох, зітхнувши востаннє.
470] Інші обидва сполохались коні, ярмо затріщало,
471] Сплутались віжки, коли підпряжний у порох звалився.
472] Автомедонт тоді, списом уславлений, лиху зарадив:
473] З піхов при боці м'язистому вихопив меч тонколезий
474] І, ні хвилини не гаючи, віжки відсік підпряжного.
475] Інші тоді порівнялися коні й до запрягу стали.
476] Кинулись знов супротивники до душезгубного бою.

477] Списа блискучого кинув ізнов Сарпедон на Патрокла
478] Й схибив удруге, — над лівим плечем пролетів мідногострий
479] Спис, та його не торкнув. Але тут же рукою Патрокла
480] Кинутий спис був не марно — утрапило мідяне вістря
481] Там, де під трепетне серце підходить грудна перепона.
482] Впав Сарпедон, як падає дуб, чи тополя срібляста,
483] Або висока сосна, коли в горах мужі-лісоруби
484] Для кораблів рубають сокирами гострими брусся.
485] Так перед повозом з кіньми лежав тоді він розпростертий,
486] Стогнучи важко й за землю хапаючись, кров'ю облиту.
487] Наче, напавши на стадо повільних корів, роздирає
488] Лев роз'ярілий бика гордовитого, й він з одчайдушним
489] Ревом конає під нападом хижим левиної пащі, —
490] Так же й Патроклом подоланий вождь щитоносних лікіян,
491] Лютим охоплений шалом, товариша любого кликав:

492] "Главку ти мій, найзавзятіший з воїв, повинен ти нині
493] Виявить шал списоборця й завзяття своє войовниче!
494] Радий будь згубній війні, якщо справді ти бистрий до бою.
495] Спершу ти всіх обійди полководців лікійського війська
496] І заохоть їх навкруг Сарпедона завзято змагатись.
497] Потім і сам позмагайся за мене ти гострою міддю,
498] Сором назавжди й докір тебе вічний за мене окриє
499] Перед людьми усіма, якщо нині ворожі ахеї
500] Знімуть озброєння з мене, убитого під кораблями.
501] Отже, тримайся міцніше та інших на бій підбадьорюй".

502] Тільки-но мовив він це, як окрив йому очі і ніздрі
503] Смертний кінець. І, на груди ногою йому наступивши,
504] Ратище витяг Патрокл, а з ним разомТрудну перепону,
505] Вирвавши й душу із тіла, і вістря безжального списа.
506] А мірмідоняни коней тримали хропучих, що рвались
507] Бігти, лишивши порожніми без вожаїв колісниці.

508] Главк засмутився страшенно, товариша голос почувши:
509] Біль йому серце пройняв, що не міг він до помочі стати.
510] Стис він рукою рамено, воно-бо від тої боліло
511] Рани, що Тевкр заподіяв стрілою під муром високим,
512] Товаришів від ударів його захищаючи мужньо.
513] До дальнострільного він Аполлона, благаючи, мовив:

514] "Зглянься, владарю, чи ти у багатій країні Лікійській
515] Перебуваєш, чи в Трої, бо всюди ти вислухать можеш
516] Скорбного мужа, що нині зазнав гіркої скорботи.
517] Рана у мене важка, і навколо усю мені руку
518] Гострим болем проймає, і досі не можу я крові
519] Затамувати на ній, і плече аж зомліло від болю.
520] Списа не можу я втримати міцно, ні битися вийти
521] На ворогів.