Іліада - Гомер

Страшний, войовничий
211] В нього Арей увійшов. Наповнилось сили й відваги
212] Тіло його. Пішов він до славних союзників Трої
213] З криком гучним. Перед лавами їх він з'явився в блискучім
214] Сяйві нетлінної зброї великого духом Пеліда.
215] Всіх він обходив і кожному дух підбадьорював словом —
216] Главкові й Хромію з ним, Медонтові ще й Терсілоху,
217] Астеропеєві, та Гіппотоєві, та Дейсінору,
218] Форкію, Местлу й Енному, що з птичого льоту віщує, —
219] Всіх підбадьорював він і слово їм мовив крилате:

220] "Слухайте, сотні сусідніх племен і союзників наших!
221] Я не числа в вас шукав, не в кількості мав я потребу,
222] До Іліона із ваших країв закликаючи воїв, ,

223] А закликав вас на те я, щоб наших дружин із дітками
224] Ви боронили ретельно від рук войовничих ахеїв.
225] Тим-то й дарами, і всяким виснажую я постачанням
226] Люд свій, щоб в кожному з вас відвагу підносити мужню.
227] Тож оберніться до ворога прямо, й одно з двох — загибель
228] Чи порятунок, — інших розмов на війні не буває.
229] Хто з вас Патрокла, хай мертвого, винесе з бою й троянам,
230] Коней впокірникам, дасть, .перед ким і Еант не устоїть, —
231] Я тому здобичі дам половину, собі залишивши
232] Другу. А славу зі мною він однакову здобуде".

233] Так він сказав, і рушили прямо вони на данаїв,
234] Високо знявши списи. Велика зросла в"них надія
235] Вирвать з Байтових рук Патрокла убитого тіло.
236] Дурні! Дихання життя у них багатьох одібрав він.
237] До Менелая, в бою голосного, Еант тоді мовив:

238] "О Менелаю мій, паростку Зевсів, не дуже надіюсь
239] Я на повернення наше з тобою з війни у вітчизну.
240] Отже, турбуюсь тепер я не так за Патроклове тіло, —
241] Що незабаром троянських собак і птахів нагодує, —
242] Як про свою я турбуюся голову, щоб не позбутись,
243] Та про твою. Тож хмарами бою окрив нас довкола
244] Гектор, загибель страшна нас обох звідусіль оточила.
245] Клич, проте, кращих данайських бійців, — може, хтось нас почує!"

246] Так він сказав, і послухав його Менелай гучномовний.
247] Голосно крикнув тоді, щоб данаям усім було чути:

248] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
249] Ви, що з Атрідами, із Агамемноном вкупі й зі мною
250] Коштом народним п'єте й порядкуєте кожен загоном
251] Люду свого, а Зевс посилає вам шану і славу!
252] Важко мені розпізнати тепер, у якому загоні
253] Хто з вас вождем: занадто-бо полум'я бою палає.

254] Краще прийдіть ви самі і пройміться обурення гнівом,
255] Що дістається собакам троянським Патрокл у забаву".

256] Так він сказав, і Ойлеїв Еант почув його бистрий.
257] Перший до нього прорвавсь крізь шал сум'яття бойового;
258] [доменей вслід за ним та ще Ідоменея товариш
259] Біг, Меріон, Еніалію-мужоубивцеві рівний.
260] Інших вождів чи міг би хто всі імена пригадати
261] Тих, що до участі в битві вели після того ахеїв!

262] Лавами рушили перші трояни, а вів їх сам Гектор.
263] Так, наче в гирлі ріки, що повниться Зевса дощами,
264] Хвиля бурхлива іде супроти течії, й прибережні
265] Скелі аж стогнуть навколо під натиском сивого моря, —
266] З криком таким наступали трояни. Тим часом ахеї
267] Круг Менойтіда стояли, єдиним палаючи духом,
268] Огородившись стіною щитів міднокутих. Навколо
269] Сяйних шоломів Кроніон могутній розлив густо-темну
270] Хмару. Не був Менойтід йому ще за життя осоружний,
271] В дні, коли той Ахілла соратником був Еакіда.
272] Не допустив він, щоб тіло Патрокла собакам троянським
273] Здобиччю стало, й на поміч йому він підняв його друзів.

274] Спершу трояни тіснить почали бистрооких ахеїв.
275] Тіло лишивши, ті стали тікать. Та не вбили нікого
276] Зарозумілі трояни, хоч дуже хотіли, лиш трупа
277] Поволокли. Та недовго далеко від нього ахеї
278] Ще залишались. Назад відігнав незабаром ворожі
279] Лави Еант, що після бездоганного сина Пелея
280] Виглядом, як і ділами, усіх перевищив данаїв.
281] Кинувся він повз лави передні, відвагою схожий
282] На роз'ярілого вепра, що в горах оточений псами
283] Й ловчими, легко круг себе в ущелинах їх розкидає.
284] Так же й Еант осяйний, благородного син Теламона,
285] Кинувся поміж троян і легко розсипав їх лави,
286] Що оточили Патрокла, палаючи сильним бажанням
287] В місто його волокти і тим славу для себе здобути.

288] Вже Гіппотой, осяйний син Лета пелазга, за ногу
289] Тіло Патрокла волік по полю жорстокої битви.
290] Ременем міцно м'язи йому при стопі обв'язавши,
291] Ректору й іншим троянам на радість. Та люта загибель
292] Нагло прийшла, і ніхто не поміг, хоч всі дуже хотіли.
293] Син Теламонів Еант крізь натовп наскочив на нього
294] І в міднощокий шолом врукопаш його списом ударив,
295] Гострим уражений ратищем, тріснув шолом густогривий,
296] Міццю долоні Еанта і списом великим пробитий,
297] І заструмів уздовж списа мозок кривавий з тієї
298] Рани страшної, і сила покинула воїна, й зразу

299] Ногу Патрокла, відважного серцем, із рук він на землю
300] Виронив. Сам же на тіло убитого ницьма звалився
301] Одаль Ларіси буйнородючої, дяки не склавши
302] Любим батькам своїм. Короткочасним життя його стало,
303] Скорене списом безжальним Еанта, великого духом.

304] Гектор тоді на Еанта блискучим замірився списом.
305] Той же, побачивши це, від ратища мідного вчасно
306] Вбік ухиливсь. Спис у Схедія втрапив, окрасу фокеїв,
307] Сина Іфіта, великого-духом. А той в Панопеї
308] Славній мав і оселю, і владу над людом численним.
309] Саме в ключицю його він ударив, і тої ж хвилини
310] Прямо навиліт пройшло під плечем його мідяне вістря.
311] Тяжко він гримнув об землю, аж зброя на нім забряжчала.

312] В час той Еант посеред живота своїм списом ударив
313] Форкіна, сина Фенопа, який захищав Гіппотоя.
314] Броні опуклість пробивши, утробу ратище мідне
315] Враз пройняло. І впав він, хапаючи землю руками.
316] Тут відступили і лави передні, й осяйливий Гектор.
317] Відволокли тоді з криком великим аргеї убитих —
318] Форкіна й з ним Гіппотоя, і зброю з їх пліч познімали.

319] Так би й тікали трояни від любих Арею ахеїв
320] До Іліона, подолані всі малодушністю злою.
321] Славу придбали б аргеї усупереч Зевсовій волі,
322] Силою й міццю своєю. Та сам Аполлон в тій годині
323] Дух у Енея підняв, Періфанта подобу прибравши,
324] Сина Епіта. Той при дворі його батька "тарого
325] Так і постарів окличником, щирої приязні повним.
326] В постаті цій Аполлон, син Зевса, до нього промовив:

327] "Як ви, Енею, могли б проти божої волі високий
328] Свій Іліон врятувати? Вже бачив я, правда, як інші,
329] Силою й міццю своєю боронячи край свій, на власну
330] Мужність лише покладались, хоч воїв було небагато.
331] Вам же сам Зевс над данаями повну здобути звитягу
332] Дуже бажає. А ви тремтите і не йдете до бою".

333] Так він сказав. Дальносяжця Еней упізнав Аполлона,
334] Щойно побачив. Озвавсь він до Гектора й голосно крикнув:

335] "Гекторе й інші вожді і троян, і союзників наших!
336] Сором, як будем тікати від любих Арею ахеїв
337] До Іліона, подолані всі малодушністю злою.
338] Нині наблизивсь до мене один із богів і підтвердив —
339] Зевс, промислитель верховний, нам буде в бою оборонцем.
340] Йдім же сміліш на данаїв, щоб їм не вдалося безкарно
341] До кораблів своїх з мертвим умкнути Патрокловим тілом".

342] Так він сказав, і кинувся з шерегу, й став попереду.
343] 1 обернулись трояни та й рушили враз на ахеїв.

344] Списом ударив Еней Леокріта, що був Арісбанта
345] Сином і вірним у битвах товаришем був Лікомеда.
346] Жалем до друга пройнявсь Лікомед, Ареєві любий,
347] Став біля вбитого й, списом блискучим своїм замахнувшись,
348] Апісаона прошив Пппасіда, керманича люду,
349] Під передсердям, в печінку, й коліна у нього зомліли.
350] Із Пеонії буйнородючої в Трою прибувши,
351] Воїном кращим вважавсь він за Астеропеєм завзятим.

352] Жалем пройнявсь тоді Астеропей, Ареєві любий,
353] Кинувся він на данаїв, бажаючи битись завзято.
354] Та нічого не встиг. Щитами круг тіла Патрокла
355] Огородились вони, щетинячись грізно списами.
356] Воїв обходив Еант і давав їм належні накази.
357] Не відступать від Патрокла убитого всіх закликав він,
358] Не вириватися з лав, не битись від інших окремо,
359] А коло тіла триматися близько й боротись завзято.
360] Так їм Еант наказував, велетень, і багрянилась
361] Кров'ю земля пурпуровою, й купами падали трупи
362] Воїв троянських та силою гордих союзників вірних,
363] Як і данайських бійців, що теж не без крові боролись,
364] Тільки їх гинуло значно менше: вони-бо старались
365] Поміч подать один одному в час небезпеки лихої.

366] Так, наче полум'я, битва між ними палала. Сказати б,
367] Не залишилося більше ні сонця, ні місяця в небі —
368] Пітьма така огорнула тоді бойовище, де кращі
369] Вої стояли навкруг убитого сина Менойта.
370] Інші ж трояни та всі в наголінниках мідних ахеї
371] Билися вільно під небом ясним; навкруги променіло
372] Сонячне сяйво; ніде не видно було ні хмарини —
373] Ні над полями, ні в горах. Із перепочинками бились,
374] Стоячи одаль одні проти одних, здаля уникали
375] Стогнучих стріл. А хто посередині був, ті од битви
376] Й пітьми терпіли, і гинули там од нещадної міді
377] Вої найкращі. Тим часом двоє мужів войовничих,
378] Славні брати Фрасімед з Антілохом, ще навіть не чули,
379] Що бездоганний Патрокл загинув. Обидва вважали,
380] Що він живий і з троянами б'ється у лавах передніх.
381] Щоб від загибелі й відступу воїв своїх врятувати,
382] Здалеку бились вони, як наказував батько їх Нестор,
383] Ще їх у бій виряджаючи від кораблів чорнобоких.

384] Так цілий день вирувала між ними страшна колотнеча
385] Звади великої. Втома нестерпна і піт безупинний
386] Воям весь час і очі, й гомілки, і руки, й коліна,
387] Й ступні зісподу всім заливали, що бились над мертвим
388] Другом шляхів бойових швидкого онука Еака.

389] Так, наче шкуру велику з бика, наповнену жиром,
390] Людям своїм доручає господар як слід розтягнути,
391] Ті ж, ухопившись за неї і ставши навкруг, на всі боки
392] Тягнуть її, і з неї вологість виходить із жиром,
393] Поки від спільних зусиль поволі розтягнеться шкура.
394] Так же туди і сюди на малому просторі тягнули
395] Тіло ті й другі.