Іліада - Гомер

Трояни його затягнуть сподівались
396] До Іліона, твердині високої, вої ж ахейські —
397] До кораблів глибодонних. Страшна колотнеча точилась
398] Круг його тіла. Ні войовничий Арей, ні Афіна
399] Бою того б не картали, хоча б на бійців і гнівились.

400] Так того дня обтяжливий труд для людей і для коней
401] Зевс розпростер над Патроклом. Тим часом Ахілл богосвітлий
402] Досі ще навіть не знав про Патроклову смертну загибель.
403] Бо аж під муром троянським точилася битва, далеко
404] Від кораблів бистрохідних. Не смерті-бо він сподівався
405] Друга свого, а думав, той дійде до брами міської
406] Й вернеться цілий-здоровий. Не сподівався й того він,
407] Щоб Іліон — чи без нього, чи й з ним — міг Патрокл зруйнувати.
408] На самоті про це часто від матері чув він своєї,
409] Що сповіщала про задуми Зевса великого потай.
410] Та про нещастя, що сталось, нічого йому не сказала
411] Мати й що має загинуть товариш його найлюбіший.
412] Ті ж, над полеглим підносячи рзтиш загострених безліч.
413] В сутичках безперестанних один проти одного бились.
414] Дехто в той час виголошував з мідянозб^ойних ахеїв:

415] "Друзі, не буде нам слави, якби ми відціль повернулись
416] До кораблів глибодонних. Нехай тут усіх нас поглине
417] Чорна земля! Для нас це краще було б набагато,
418] Ніж цього мужа, впокірникам коней троянам дозволить
419] В місто своє волокти і цим славу для себе здобути".

420] Дехто й з троян, душею могутніх, викрикував гучно:

421] "Друзі, якщо нам судьба біля цього загинути мужа
422] Разом отут, то й тоді хай із бою ніхто не тікає!"

423] Дехто вигукував так, і міцніла у кожного сила.
424] Так вони бились тоді, і підносився гуркіт залізний
425] Аж до небес мідяних крізь безплідні ефіру простори.
426] Коні ж баскі Еакіда жорстокого осторонь бою
427] Плакали, дивлячись, як їх візничий у пил подорожній
428] Впав од долоні потужної Гектора-мужозвитяжця.
429] Доблесний Автомедонт, могутнього син Діорея,
430] То батогом ляскотливим їм боки постьобував шпарко,
431] То умовляв лагідненько, то лайкою сипав крутою.
432] Коні ж не хтіли іти ні на простір ясний Геллеспонту
433] До кораблів глибодонних, ні в бій повертать до ахеїв,

434] А нерухомо стояли, неначе надгробок камінний.
435] Що на могилі померлого мужа чи жінки становлять, —
436] Так при чудовому повозі й коні стояли недвижно, —
437] Голови вниз похиливши. 1 з вій їх довгастих на землю
438] Капали сльози гарячі від жалю і смутку гіркого
439] За їх візничим полеглим. І гриви їх пишні обабіч
440] Ярем, з ошийників долі упавши, в пилюці бруднились.

441] Кінський побачивши плач, до них жалем пройнявся Кроніон
442] І, головою хитаючи, в серці своєму промовив:

443] "Бідні ви! Нащо Пелеєві ми віддали вад, вождеві,
444] Смертному мужеві, вас, не старіючих вічно, безсмертних!
445] Чи не на те, щоб з людьми ви бездольними горя зазнали?
446] Серед усього живого, що дихає й ходить по світі,
447] Годі шукати когось, хто б нещасніший був за людину.
448] Не доведеться на вас і на повозі вашім оздобнім
449] Гектору їздити, сину Пріама, — цього не дозволю.
450] Тож чи не досить, що зброю забрав і пишається нею?
451] Вам же я силою сповню коліна й серця, щоб із бою
452] Автомедонта могли врятувать і доставити цілим
453] До кораблів глибодонних. Дам славу й троянам — вбивати
454] Воїв, аж поки вони кораблів добропалубних дійдуть,
455] Сонце за обрій зайде, і пітьма настане священна".

456] Мовлячи так, надихнув він коням великої сили.
457] З грив своїх порох на землю струсившії, відразу помчали
458] З повозом швидко вони між троянських рядів і ахейських.
459] Автомедонт же, за другом сумуючи, бився завзято.
460] Кіньми притьма налітав, мов на гусячу зграю шуліка.
461] Легко, проте, уникав він напору троян сум'ятливих,
462] Легко вривався й назад у їх юрми густі і тіснив їх.
463] Гонячись за ворогами, не вбив з них, проте, він нікого.
464] Сам-бо один він не міг на священній своїй колісниці
465] Битися списом і разом швидкими орудувать кіньми.
466] Тільки увечері пізно побачив його там товариш
467] Алкімедонт, що був сином Лаерка і внуком Гемона.
468] Автомедонтові він, за повозом ставши, промовив:

469] "Автомедонте, хто із богів надихнув тобі в груди
470] Цю безрозсудну пораду, твій розум ясний відібравши?
471] Як це ти можеш один із троянами в лавах передніх
472] Битися? Твій-бо товариш поліг, Еакідову ж зброю
473] Гектор на плечі узяв і гордо пишається нею".

474] Автомедонт же сказав йому в відповідь, син Діорея:

475] "Алкімедонте, хто із інших ахеїв спроможний
476] Коней безсмертних, як ти, об'їжджати й орудувать ними,
477] Окрім Патрокла, порадника, рівного богові, поки
478] Він ще живий був? Та доля і смерть його нині спостигли.

479] Отже, візьми ти у мене батіг цей і разом блискучі
480] Віжки, а я з колісниці зійду й воюватиму піший".

481] Так він сказав. 1, скочивши вмить в бойову колісницю,
482] Алкімедонт ухопив і батіг свій, і віжки блискучі,
483] Автомедонт же зійшов, їх побачив осяйливий Гектор
484] 1 до Енея, що близько стояв, звертаючись, мовив:

485] "Славний Енею, троян міднозбройних пораднику вірний!
486] Бачу я коней баских прудконогого внука Еака,
487] Знову з'явились вони у бою, лиш візничі нездатні.
488] Міг би тих коней я в них захопити, якщо своїм серцем
489] Ти побажаєш, — як разом на них нападем, не посміють
490] Вийти назустріч вони і до бою кривавого стати".

491] Так він сказав. Не перечив і син благородний Анхісів.
492] Рушили прямо обидва, прикривши рамена щитами ,
493] З шкіри сухої й твердої, оббитої міддю навколо.
494] З ними і Хромій тоді, і Арет, на безсмертного схожий,
495] Разом пішли. Плекали надію вони в своїм серці
496] Вбить тих обох і коней тоді захопить крутошиїх.
497] Дурні! Без крові не суджено їм повертатися з битви
498] З Автомедонтом. А він, помолившися батькові Зевсу,
499] Мужністю й силою серце наповнив своє спохмурніле.
500] Алкімедонтові, другові вірному, так він промовив:

501] "Алкімедонте, не став своїх коней далеко від мене,
502] Хай я за спиною чую їх дихання. Мабуть, не зменшить
503] Гектор, Пріамів нащадок, шаленого натиску, поки
504] В руки не візьме свої пишногривих Ахіиювих коней,
505] Нас повбивавши обох, і аргейські хоробрі загони
506] Змусить тікать. Якщо в лавах передніх і сам не поляже".

507] Так він сказав і покликав Бантів обох з Менелаєм:

508] "Гей ви, Еанти, аргеїв вожді, і ти, Менелаю!
509] Мертвого труп доручіть кому іншому з воїв хоробрих.
510] Хай, обступивши його, захищають од вражих загонів,
511] Ви ж нас, живих, захистіть од днини загибелі злої.
512] Вийшли-бо вже проти нас на битву, що сльози приносить,
513] Гектор з Енеєм, вожді троянського війська хоробрі.
514] Тільки в безсмертних богів лежить іще це на колінах.
515] Списом ударю і я, а Зевс уже далі подбає!"

516] Мовивши так, розмахнувсь і, свого довготінного списа
517] Кинувши, втрапив Аретові в щит, на всі сторони рівний.
518] Списа не стримав той щит, пройняло його міддю навиліт,
519] В низ живота увійшов-бо він глибоко, пояс пробивши.
520] Так наче муж буйносилий, сокирою гострою ззаду
521] Вдаривши в карк поміж рогів крутих вола степового,
522] М'язи йому розсіче, й той, підскочивши, падає важко, —
523] Так же, підскочивши, навзнак упав і Арет тоді. Спис же,
524] Вістрям в утробі хитаючись, всі розслабив суглоби.
525] В Автомедонта ударив осяйливим ратищем Гектор.
526] Той же, завбачивши це, ухилився од мідного списа, —
527] Швидко нагнувся вперед, а ратище довге іззаду
528] В землю встромилось, і пружно в повітрі хиталося древко
529] Списа, аж поки могутній Арей відібрав його силу.
530] Бій на мечах уже мали вони врукопаш розпочати,
531] Та в войовничому запалі їх розлучили Еанти,
532] Що на товариша заклик сюди крізь юрбу поспішили.
533] І мимоволі жахнулись, і швидко назад подалися
534] Гектор з Енеєм і Хромій, на бога безсмертного схожий,
535] Тіло Аретове там залишивши лежати з пробитим
536] Серцем. Автомедонт же, Ареєві буйному рівний,
537] Зброю з Арета знімаючи, так з похвальбою промовив:

538] "От я хоч трохи полегшив свій дух од нестерпного смутку
539] За Менойтідом полеглим, хоч воїна слабшого вбив я".

540] Так він сказав і, скривавлену зброю собі в колісницю
541] Склавши, на неї вийшов і сам із ногами й руками,
542] Кров'ю залитими, наче той лев, що бика роздирає.

543] Знов над Патроклом жахлива тоді розпростерлася битва,
544] І многослізна, й жорстока. Ту зваду збудила Афіна,
545] З неба зійшовши на землю. Послав її Зевс громовладний
546] Дух бадьорити данаям: до них-бо він серцем схилився.
547] Мов пурпурову над смертними райдугу в небі високім
548] Зевс простирає, віщуючи людям війни небезпеку
549] Або зими незогрійної, що зупиняє людині
550] Працю всю на землі і засмучує овні отари, —
551] Так, в пурпурову закутавшись хмару, зійшла до ахеїв
552] Діва Афіна і в кожному дух піднесла войовничий.
553] Першому сину Атрея, стояв він до неї найближче,
554] Для підбадьорення мужньому мовить вона Менелаю,
555] Фенікса постать прибравши і голос до того ж дзвонистий:

556] "Сором великий на тебе впаде, і ганьба, Менелаю,
557] Буде навічна тепер, якщо вірного друга Ахілла
558] Тут, біля мурів троянських, терзатимуть пси бистроногі!
559] Отже, тримайся міцніше і воїв своїх підбадьорюй".

560] В відповідь так їй сказав Менелай, у бою гучномовний:

561] "Феніксе, батечку мій довгоденний! Якби ж то Афіна
562] Силу дала мені й зброї навалу од мене відбила!
563] Вийшов би радо тоді Патроклове я захищати
564] Тіло, — так тяжко сумна його смерть мені вразила серце.
565] Гектор же, полум'я сили жахливої повен, невтомно
566] Міддю все нищить навколо, бо Зевс йому славу дарує".

567] Так він сказав. Ясноока зраділа богиня Афіна,
568] Що між богів він до першої неї з благанням звернувся,

569] Й силу велику в плечі уклала йому і в коліна,
570] Груди ж наповнила й серце йому зухвалістю мухи —
571] Скільки не гонять її, вона повертається знову
572] Тіло кусати: кров-бо людини така їй приємна!
573] Вклала зухвалість таку вона в серце йому спохмурніле.
574] Став біля тіла Патрокла й блискуче він ратище кинув.
575] Жив у ту пору Подес між троянами, син Етіона.
576] Сміливий муж і багатий; над всіх шанував його Гектор
577] З-поміж троян, — товаришем учт йому був він і другом.
578] Мав він тікати, та в пояс його Менелай русокудрий
579] Раптом ударив і списом навиліт пройняв його мідним.
580] Тяжко той гримнув об землю.