Війна і мир - Толстой Лев

Читаємо онлайн Війна і мир - Толстой Лев

Pierre, vous trouvez que l'assassinat est grandeur d'âme?3 — сказала маленька княгиня, усміхаючись і присуваючи до себе роботу.

— Ah! Oh! — сказали різні голоси.

— Capital!4 — по-англійському сказав князь Іполйт і заходився бити себе долонею по коліну. Віконт лише знизав плечима.

П'єр урочисто подивився поверх окулярів на слухачів.

— Я тому так кажу,— говорив він далі одчайдушно,— що Бурбони втекли від революції, полишивши народ на анархію; а лише Наполеон умів зрозуміти революцію, перемогти її, і тому для загального добра він не міг зупинитися перед життям однієї людини.

— Чи не хочете перейти до того столу?-— сказала Анна Павлівна. Та П'єр, не відповідаючи, продовжував свою промоЪу.

— Ні,— казав він, дедалі більш запалюючись.— Наполеон великий, тому що він став над революцію, поборов її зловживання, зберігши все хороше — і рівність громадян, і свободу слова та друку — і лише тому здобув владу.

— Так, якби він, узявши владу, не користуючись нею для вбивства, віддав її законному королю,— сказав віконт,— тоді б я назвав його великою людиною.

— Він би не міг цього зробити. Народ,віддав йому владу лише для того, щоб він звільнив його від— Бурбонів, і тому, що народ вбачав у ньому велику людину. Революція була великою справою,— продовжував мсьє П'єр, виказуючи цим одчайдушним і задирливим вставним реченням свою велику молодість та бажання все якнайскоріше висловити.

— Революція і царевбивство велика справа?.. Після цього... та чи не хочете перейти до того столу? — повторила Анна Павлівна.

1 Коли він і був героєм для деяких людей, то після вбивства герцога на одного мученика побільшало на небесах І на одного героя поменшало на землі.

2 — Боже мій!

3 — Як, мсьє П'єр, ви вбачаєте у вбивстві велич душі? * — Чудово!

— Contrat social1,—з лагідною усмішкою сказав віконт.

— Я не кажу про царевбивство. Я кажу про ідеї.

— Так, ідеї грабунку, вбивства і царевбивства,— знову перебив іронічний голос.

— Це були крайності, звичайно, але не в них усе значення" а значення в правах людини, в емансипації від забобонів, у рівності громадян: і всі ці ідеї Наполеон зберіг у всій їх силі.

— Свобода і рівність,— презирливо сказав віконт, наче наважившись, нарешті, серйозно довести цьому юнакові всю дурість його промов,— усе гучні слова, які давно вже скомпрометувалися. Хто ж не любить свободи і рівності? Ще спаситель наш проповідував свободу і рівність. Хіба після революції люди стали щасливішими? Навпаки. Ми хотіли свободи, а Бонапарте знищив її.

Князь Андрій, усміхаючись, поглядав то на П'єра, то на віконта, то на господиню. В першу хвилину П'єрової— вихватки Анна Павлівна жахнулася, хоч була звичгіа до вищого світу; але коли вона побачила, що, незважаючи на блюзнірські промови, які виголосив П'єр, віконт не втрачав самовладання, і коли вона переконалася, що зам'яти цих промов уже не можна, вона набралася сили і, приєднавшись до віконта, напала на промовця.

— Mais, mon cher m-г Pierre2,— сказала Анна Павлівна,— як же ви пояснюєте велику людину, яка могла стратити герцога,, нарешті, просто людину, без суду й без провини?

— Я б спитав,— сказав віконт,— як monsieur пояснює вісімнадцяте брюмера? Хіба це не ошуканство? C'est un escamotage" qui ne ressemble nullement à la manière d'agir d'un grand homme3.

— A полонені в Африці, яких він повбивав? — сказала маленька княгиня.— Це жах! — І вона пересмикнула плечима.

— C'est un roturier, vous aurez beau dire4,— сказав князь I пол ит.

Мсьє П'єр не знав, кому відповідати, оглянув усіх і усміхнувся. Усмішка в нього була не така, що зливається з неусміш-кою, як у інших людей. У нього, навпаки, коли приходила усмішка, то раптом, миттю зникало серйозне і навіть трохи понуре обличчя і з'являлося інше — дитяче, добре, навіть дурнувате і нібито перепрошуюче.

Віконтові, який бачив його вперше, стало ясно, що цей якобінець зовсім не такий страшний, як його слова. Всі замовкли.

— Як ви хочете, щоб він усім відповідав разом? — сказав князь Андрій.— До того ж у вчинках державної людини треба

1 — "Суспільний договір" Руссо.

2 — Але, дорогий мій мсьє ГГєр,

3 Це шахрайство, зовсім не схоже на характер діяння великої людини-

4 — Вискочка, що не кажіть,

розрізняти вчинки приватної особи* полководця чи імператора. Мені так здається.

— Авжеж, певна річ,— підхопив П'єр, зрадівши, що йому виступає підмога.

— Не можна не визнати,— говорив далі князь Андрій,— Наполеон як людина великий на Аркольському мості, в госпіталі в Яффі, Де він чумним подає руку, але... але є. інші вчинки, які трудно виправдати.

Князь Андрій, явно бажаючи пом'якшити незграбність П'єро-вих слів, підвівся, збираючись їхати і даючи знак дружині.

Раптом Іполит встав і, знаками рук зупиняючи всіх і просячи присісти, заговорив:

— Ah! aujourd'hui on m'a raconté une anecdote moscovite, charmante: il faut que je vous en régale. Vous m'excusez, vicomte, il faut que je raconte en russe. Autrement on ne sentira pas le sel de l'histoire1.

І князь Іполит почав говорити по-російському з такою вимовою, з якою говорять французи, пробувши з рік у Росії. Всі припинилися: так піднесено, наполегливо вимагав князь Іполит уваги до своєї історії.

— В Moscou є одна пані, une dame. І вона дуже скупа. їй треба було мати два valets de pied 2 за карета. І дуже великий на зріст. Це було її смак. І вона мала une femme de chambre3, ще великий зросту. Вона сказала...

Тут йнязь Іполит задумався, видно, насилу добираючи тями:

— Вона сказала... ага, вона сказала: "Дівчино (à la femme de chambre), одягни livrée4 і поїдемо зі мною, за карета, faire des visites" 6.

Тут князь Іполит пирхнув і зареготав значно раніш за своїх слухачів, що справило невигідне для оповідача враження. Проте багато хто, і в тому числі літня дама і Анна Павлівна, усміхнулися.

— Вона поїхала. Ненацька зробилась великий вітер. Дівчина загубила капелюш, і довге волосся розчесалося...

Тут він не міг уже більш триматися і став уривчасто сміятись і крізь цей сміх промовив:

— І весь світ дізнався...

Тим анекдот і закінчився. Хоч і незрозуміло було, для чого він його розповідав і для чого його треба було розповісти не

1 — Ах, сьогодні мені розповіли чудовий московський анекдот: треба вас почастувати ним. Пробачте, віконте, я буду розповідати по-російському; інакше пропаде вся сіль анекдота.

2 лакея

3 покоївка,

4 ліврею

6 робити візити. '

одмінно по-російському, проте Анна Павлівна й інші оцінили світську люб'язність князя Іполита, який так приємно закінчив неприємну і нелюб'язну вихватку мсьє П'єра. Розмова після анекдота розсипалася на дрібні, незначні балачки про наступний та про минулий бал, про спектакль, про те, коли і де хто побачиться.

V

Подякувавши Анні Павлівні за її charmante soirée!, гості стали розходитись.

П'єр був незграбний. Товстий, вищий, ніж звичайного зросту, широкий, з величезними червоними руками, він, як кажуть, не вмів увійти до салону і ще менше умів з нього вийти, тобто перед виходом сказати що-небудь особливо приємне. Крім того, він був неуважливий. Встаючи, він замість свого капелюха захопив трикутного капелюха з генеральським плюмажем і тримав його, смикаючи за султан, доти, поки генерал не попросив повернути його. Але вся його неуважливість і невміння ввійти до салону й говорити в ньому викупались виразом добродушності, простоти і скромності. Анна Павлівна повернулася до нього і, з християнською покірливістю виявляючи прощення за його вихватку, кивнула йому і сказала:

— Сподіваюсь побачити вас ще, але сподіваюсь також, що ви зміните свої погляди, мій дорогий мсьє П'єр,— сказала вона.

Коли вона сказала йому це, він нічого не відповів, тільки нахилився і показав усім ще раз свою усмішку, яка нічого не говорила, хіба лише ось що: "Погляди поглядами, а ви бачите, який я добрий і славний хлопець". І всі, й Анна Павлівна, мимоволі відчули це.

Князь Андрій вийшов до передпокою, і, підставивши плечі лакеєві, що накидав на нього плащ, байдуже прислухався до .балачки своєї дружини з князем Іполитом, який теж вийшов до передпокою. Князь Іполит стояв біля гарненької вагітної княгині і невпинно дивився просто на неї в лорнет.

— Ідіть, Annette, ви застудитесь,— казала маленька княгиня, прощаючись з Анною Павлівною.— C'est arrêté2;—додала вона тихо.

Анна Павлівна уже встигла переговорити з Лізою про сватання, яке вона затівала між Анатолем та зовицею маленької княгині.

— Я сподіваюсь на вас, любий друже,— сказала Анна Павлівна теж тихо,— ви напишете їй і скажете мені, comment le père envisagera la chose. Au revoir 3,— і вона пішла з передпокою.

1 чарівний вечір,

2 Отже, вирішено,

3 як батько подивиться на цю справу. До побачення.

Князь Іполит підійшов до маленької княгині і. нахиляючи близько до неї своє обличчя, став напівпошепки щось говорити їй.

Два лакеї, один княгинин, другий його, дожидаючись, коли вони кінчать розмову, стояли з шаллю і рединготом і слухали їх, незрозумілу їм, французьку розмову з такими обличчями, неначе вони розуміли, що говориться, але не хотіли показувати цього. Княгиня, як завжди, говорила усміхаючись і слухала сміючись.

— Я дуже радий, що не поїхав до посланника,— казав князь Іполит: — нудьга... Чудовий вечір, правда ж, чудовий?

— Кажуть, що бал буде дуже гарний,— відповіла княгиня, піднімаючи з вусиками губку.— Усі вродливі жінки вищого світу будуть там.

— Не всі, бо вас там не буде; не всі,— сказав князь Іполит, радісно сміючись, і, схопивши шаль у лакея, навіть штовхнув його і став надівати її на княгиню. Від незграбності чи навмисно (ніхто б не міг розібрати цього) він довго не опускав рук, коли шаль уже була надіта, і наче обіймав молоду жінку.

Вона граціозно, але все усміхаючись, відхилилася, повернулась і глянула на чоловіка. У князя Андрія очі були заплющені, таким він здавався втомленим і сонним.

— Ви готові? — спитав він дружину, обминаючи її поглядом. Князь Іполит квапливо одягнув свій редингот, що був у

нього, по-новому, довший як до п'ят, і, плутаючись у ньому, побіг на ґанок за княгинею, яку лакей підсаджував у карету.

— Princesse, au revoir — кричав він, плутаючись язиком так само, як і ногами.

Княгиня, підбираючи сукню, сідала в темряві карети; чоловік її поправляв шаблю; князь Іполит, під приводом прислужування, заважав усім.

— До-звольте, добродію,— сухо-неприємно звернувся князь Андрій по-російському до князя Іполита, який заважав йому, пройти.

— Я тебе чекаю, П'єр,— привітно й ніжно промовив той самий голос князя Андрія.

Форейтор рушив, і карета загуркотіла колесами.

Відгуки про книгу Війна і мир - Толстой Лев (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: