П'ятеро поросят - Крісті Агата

Вона сиділа на лаві підсудних така спокійна, така сумирна! "Я не можу повірити", — твердив я собі весь час. Але… не знаю, чи зумієте ви мене зрозуміти, пане Пуаро. На жаль, ні в що інше не можна було повірити. Трунок не міг потрапити в пиво пана Крейля випадково. Його хтось влив туди. Якщо це була не пані Крейль, то хто ж?

— У цьому й суть, — сказав Пуаро. — Хто?

І знову проникливі очі старого обмацали його обличчя.

— Отже, яка ваша думка? — запитав пан Едмундс.

— А яка ваша думка?

Старий помовчав хвилину, затим сказав:

— Але ж аргументів, які б хоч трохи допомогли, не було. Абсолютно ніяких.

— Ви були присутні на процесі?

— Щоденно.

— Ви чули свідчення?

— Так.

— Вас не вразило нічого, що стосувалося їх? Якась ненормальність, нещирість запитань.

Едмундс відповів коротко:

— Тобто чи ніхто з них не брехав? Але хіба мав хтось із них причину бажати панові Крейлю смерті? Даруйте мені, пане Пуаро, але я вважаю цю ідею надто мелодраматичною.

— І все ж я вас прошу хоч трохи над цим подумати, — наполягав Пуаро.

Він дивився на розумне лице Едмундса, на його повні задуми очі. Поволі, з жалем, Едмундс похитав головою.

— Панна Грієр… — мовив він. — Занадто жовчна і ворожа! Я вважаю, що в багатьох питаннях вона втрачала самопочуття. Але ж вона бажала пана Крейля живим. З мертвим їй нічого було робити. Вона, зрозуміла річ, хотіла бачити пані Крейль на шибениці. І це тому, що смерть вирвала від неї чоловіка, якого вона любила. То була тигриця, у котрої вихопили здобич. Ні, пана Крейля вона хотіла живого. Філіп Блейк був також проти пані Крейль. Він вганяв у неї ніж при будь-якому сприятливому випадку. Але, треба визнати, він був по-своєму чесний. З паном Крейлем вони дружили. Його брат, Мередіт Блейк, вельми невдалий свідок — плутаник, нерішучий, не впевнений у своїх відповідях. Я бачив багато подібних свідків, вони створюють враження, що говорять брехню, тоді як, по суті, весь час говорять правду. Він не хотів сказати нічого більше того, що повинен був сказати, цей пан Мередіт Блейк. Усе ж адвокат захисту витягнув із нього досить багато. Це був один із тих спокійних дрібних поміщиків, які так легко впадають у розпач. Зате гувернантка трималася досить добре. Не будучи багатослівною, вона суворо відповідала на поставлені запитання, коректно і точно. Слухаючи її, не можна було сказати, на чиєму вона боці. Холоднокровна жінка, що твердо стоїть на землі. — Після короткої паузи він вів далі: — Мене ніскільки не здивувало б, якби виявилося, що вона знає про цю справу значно більше, ніж говорила.

— І мене, — сказав Еркюль Пуаро.

Він уважно поглянув на зморщене і хитре обличчя пана Альфреда Едмундса. Зараз воно було втіленням добра й беззастережності настільки, що Еркюль Пуаро запитав сам себе: чи не виявила все-таки ця людина доброзичливості і не підказала йому хід.

СТАРИЙ АДВОКАТ

Пан Калеб Джонатан мешкав у Ессексі. Після ввічливого обміну листами Пуаро одержав запрошення — майже королівське за формою і характером — повечеряти і залишитися на ніч. Старий джентльмен Джонатан був помітною постаттю і зараз. Після прісних блюд Джорджа Мейх'ю він підкіс склянку порто із власного врожаю. Така була в нього звичка перед тим, як приступити до теми.

Десь близько півночі, смакуючи старий ароматний коньяк, пан Джонатан по-справжньому розійшовся. Він оцінив за східним звичаєм дипломатичність Пуаро, який тактовно утримувався підганяти його, і тепер, налаштувавшись на свою хвилю, вважав, що настав час обсудити тему сім'ї Крейлів.

— Наша фірма знала багато поколінь цієї родини. Я знав Еміса Крейля і його батька, Річарда Крейля, пригадую навіть Еноха Крейля — діда. Всі вони поміщики, які більше займалися кіньми, ніж людськими створіннями. Прекрасно їздили верхи, любили жінок і не дуже захоплювалися культурою та політикою. Вони зневажали політику. Однак дружина Річарда Крейля була сповнена ідей. В ній було більше ідей, ніж здорового глузду. Вона мала поетичні і музикальні здібності і непогано грала на арфі. Дещо хвороблива, вона все ж здавалася прекрасною, коли лежала на своїй софі, була поклонницею Кінгслея[1], тому й назвала свого сина Еміасом. Батько, правда, кривився, — він вважав це ім'я комічним, але змирився. Еміас Крейль одержав ніби подвійну спадщину. Від своєї хворої матері успадкував артистичний смак, а від батька — склу, почуття власності і безжального егоїзму. У сім'ї Крейлів усі були егоїстами. Нізащо в світі жоден з них не допустив би іншої точки зору, окрім власної.

Постукуючи пальцями по підлокітнику крісла, старий Джонатан пильно глянув на Пуаро.

— Ви мене підправите, якщо я помиляюся, пане Пуаро. Але, мені здається, вас цікавить психологія дійових осіб, якщо можна так висловитись.

Пуаро відповів:

— Це саме те, що становить для мене найбільший інтерес в усіх випадках, які я розслідував.

— Уявляю. Так би мовити, прагнете ввійти у шкуру злочинця. Захоплююче! Наша фірма, звичайно, ніколи не мала клієнтів із злочинного світу. Ми не були б спроможні повести справу пані Крейль, навіть якщо б почуття доброго тону і дозволяло це. Зате фірма Мейхью була підходящою. Вони найняли Депліча, доказавши, можливо, цим самим деяку відсутність фантазії, Депліч був надзвичайно дорогим і зайве драматичним! Їм не вистачило глузду розібратися в тому, що Керолайн Крейль ніколи не буде грати ролі в стилі Депліча. Керолайн не була драматичною жінкою.

— А якою ж вона була, хотів би я знати? — запитав Пуаро.

— Тобто як вона дійшла до такого вчинку? Це питання по суті. Я знав її, бачте, до заміжжя. Звали її Керолайн Спелдінг. Це було поривчасте, нещасне створіння. Надто жваве. Мати її зосталася замолоду вдовою, і Керолайн дуже її любила. Потім мати вдруге вийшла заміж, народилася ще одна дитина. Це надто сумно.

— Вона була ревнива?

— Надзвичайно. Тоді й стався сумної пам'яті нещасний випадок. Бідна дитина!

— Що ж сталося? — запитав Пуаро.

— Керолайн ударила свою молодшу сестру по голові прес-пап'є. Дівчинка перестала бачити на одне око і зосталася спотвореною на все життя.

Пан Джонатан зітхнув, затим продовжував:

— Уявляєте, який ефект викликало б на процесі просте запитання про цей випадок? — Він похитав головою. — Це створило б враження, що Керолайн мала імпульсивний, непіддатливий контролю характер. Але це неправильно. Зовсім неправильно! Керолайн Спелдінг часто приїздила в Олдербері. Вона добре трималася в сідлі, була жвава, запальна. Річард Крейль добре до неї ставився. Керолайн була сповнена поваги до пані Крейль, запобігала перед нею і тим подобалась. Вона подружила з сестрою Еміаса, Діаною Крейль. Філіп і Мередіт Блейки — хлопці з сусіднього маєтку — часто приходили в Олдербері. Філіп завжди змахував на маленьке безсовісне бісеня, жадібне до грошей. Повинен признатися, що цей хлопчик мені завжди був неприємний. Але мені сказали, що він добрий оповідач анекдотів і має репутацію відданого друга. Мередіт був людиною, яку в мої часи називали диваком. Йому подобалася ботаніка і метелики, подобалося спостерігати за птахами і звірами. Вивчення природи, як це тепер називається. Що й казати, те молоде покоління викликало розчарування в батьків. Жоден із них не захоплювався мисливством, верховою їздою, риболовлею. Мередіт вважав за краще спостерігати за птахами і звірами, аніж стріляти в них чи переслідувати їх, Філіп прагнув жити в місті. Він і взявся за своє ремесло — робити гроші. Діана вийшла заміж за відставного офіцера, мобілізованого під час війни. А Еміас, здоровий, красивий і мужній, виріс і став ні більше ні менше — художником! Мені здається, що Річард Крейль помер від розчарування. Між тим, Еміас одружився з Керолайн Спелдінг. Вони постійно сварилися і перегиркувалися, але все ж таки це був шлюб з любові. Молоді безтямно любили одне одного. І це почуття збереглося надовго. Хоча Еміас, як і всі з його родини, був закінченим егоїстом. Він любив Керолайн, вона була йому дорога, але він ніколи з нею не рахувався. Він робив тільки те, що йому хотілося. По-моєму, він любив її настільки, наскільки міг любити будь-кого. Її місце в його душі було після мистецтва. Живопис стояв на першому плані. Я певен, мистецтво ніколи не уступало в ньому місця будь-якій жінці. З ним траплялися пригоди, що служили йому стимулом, але він усе кидав, коли набридало. Еміас не був сентиментальний або романтичний, але він і не жив тільки почуттями. Єдина жінка, яка будь-коли щось для нього значила, це його власна жінка, і вона, знаючи про це, забагато йому прощала. Еміас пускався в гоніння за любовними пригодами, а потім повертався до неї знову, з новою картиною, яка його виправдувала. Все це так би й продовжувалось, якби не Ельза Грієр… — Пан Джонатан похитав головою.

— А що з Ельзою Грієр? — запитав Пуаро.

Пан Джонатан дав цілком несподівану відповідь:

— Бідна дитина! Бідна дитина!

— Ви так вважаєте? Такі ваші почуття щодо неї?

— Можливо, тому, що я вже старий, але я, пане Пуаро, знаходжу в беззахисності молодості дещо таке, що допікає мене до сліз. Молодість така невразлива… Така невмолима і не впевнена в собі! Така великодушна і водночас вимоглива!

Він піднявся, підійшов до бібліотеки, взяв із полиці книгу, полистав її й голосно прочитав:

Три слова ще, Ромео, й на добраніч! —

Якщо любов твоя до мене щира,

І хочеш ти зі мною взяти шлюб,

То завтра сповісти мене про це, —

Я надішлю по відповідь когось, —

Де і коли ти хочеш повінчатись;

І я судьбу складу тобі до ніг

Й з володарем піду хоч на край світу![2]

— Словами Джульєтти промовляють любов і молодість. Нестримно відверто, без так званої дівочої цнотливості. Це сміливість, наполегливість, безжалісна сила молодості. Шекспір добре знав її, цю молодість. Джульєтта обрала Ромео, Дездемона прагне Отелло. У молодих немає сумнівів, нема страху, нема гордості.

Пуаро мовив задумливо:

— Отже, по-вашому, Ельза Грієр говорила словами Джульєтти?

— Так, вона була дитина. Збалувана долею, молода, гарна, багата. Вона знайшла собі друга і прагнула його. Це не був юний Ромео, а художник середнього віку, одружений. Для Ельзи не існувало будь-якого кодексу, який міг би зупинити. Її кредо було співзвучне сучасному девізу: "Беріть усе, що хочете! Ми живемо тільки раз!"

Пан Джонатан зітхнув, відкинувся на спинку крісла і знову почав вистукувати пальцями по підлокітнику.

— Хижа Джульєтта! Молода, безжалісна, але страшенно вразлива, вона поставила під удар все.