П'ятеро поросят - Крісті Агата

Я сказав тільки, що розкрию істину. Я не хочу працювати з упередженням, прийнявши ваше запевнення про невинність матері. А коли вона винна, що тоді?

Карла гордо відкинула голову і мовила:

— Я її дочка. Я хочу правди.

— Отже, вперед! — вигукнув Еркюль Пуаро. — Хоча правильніше було б сказати навпаки: назад!

Частина перша

АДВОКАТ

— Чи пригадую я справу Крейля? — перепитав сер Монтегю Депліч. — Як же, навіть дуже добре. Керолайн надзвичайно приємна жінка. Правда, неврівноважена. Зовсім не володіла собою. — Він скоса глянув на Пуаро. — А чому ви мене про це запитуєте?

— З цікавості.

— Це до деякої міри безтактно з вашого боку, шановний, — сказав Депліч, оскалившись раптом знаменитою своєю "вовчою усмішкою", яка нагонила колись на свідків жах. — Адже ви знаєте, що цей процес не приніс мені успіху. Мені не вдалося витягти її сухою з води.

— Знаю.

— Зрозуміло, — вів далі сер Монтегю, — тоді я де мав того досвіду, який маю тепер, хоча, здається, зробив усе, що в людських силах. На жаль, багато не досягнеш, коли клієнт, тобто підсудний, не допомагає тобі. Все ж я добився заміни смерті на довічне ув'язнення. Судді змушені були це зробити: багато шановних дам і матерів звернулися з клопотанням на її користь. До неї ставилися з великою симпатією.

Він зіперся на спинку крісла, простягнув свої довгі ноги. На його лиці з'явився вираз судді, який роздумує, зважує.

— Коли б вона застрелила його чи хоча б заколола, я зробив би ставку на незумисне вбивство. Але трунок… Тут далеко не поїдеш. Це складно, дуже складно.

— На чому був побудований захист? — запитав Еркюль Пуаро.

Він це чудово знав із газет, але вважав, що краще, коли перед сером Монтегю розігруватиме людину зовсім необізнану,

— Самогубство! Єдине, що можна було стверджувати. Але це не зовсім сприйнялось. Адже самогубство було зовсім не в стилі Крейля. Воно просто-напросто унеможливлювалось. Не знаю, чи були ви з ним знайомі. Ні?.. Так от, це була людина активна, запальна. Джигун! Любитель пива і дечого іншого в цьому дусі. Пристрасно віддавався тілесним насолодам. Неможливо переконати присяжних, коли мова йде про такого чоловіка, що одного прекрасного дня спокійно усівся і вирішив звести свої рахунки з життям. Не пройде! Із самого початку я зрозумів, що переді мною безнадійна справа. Я відчував, що програв процес ще тої миті, коли Керолайн з'явилася на лаві підсудних. Ніяких спроб боротьби! Так воно завше стається: коли ти не підготуєш свого клієнта на лаву підсудних, присяжні роблять свої висновки.

— Ви це мали на увазі, коли стверджували, що не можна нічого досягти без допомоги самого підсудного? — запитав Пуаро.

— Саме так, шановний, Ми ж не чарівники. Половина успіху в цьому двобої — це враження, яке справляє звинувачений на присяжних. Я знав багато випадків, коли присяжні виносили вироки, зовсім протилежні вимогам судді. "Він вчинив це. Що ж тут говорити?" — вирішує сам собі присяжний засідатель. Або: "Ніколи він не вчинить подібного! Що ви мені не кажіть — не повірю!" А в нашому випадку… Керолайн Крейль навіть не намагалася боротися.

— Чому?

Сер Монтегю стенув плечима.

— Мене про це не питайте. Керолайн, звичайно, дуже любила небіжчика. Вона була в повній депресії, коли зрозуміла, що вчинила. І, мабуть, ніколи вже не приходила до тями після того шоку.

— Отже, на вашу думку, вона була винна?

Депліч здивувався.

— Гм… Я вважаю, що це само собою зрозуміле.

— Вона вам коли-небудь говорила, що винна?

Депліч здивувався ще більше.

— Звичайно, ні. У нас є свій умовний код. Невинність… гм… вона завжди передбачається. Проте, оскільки вас надто цікавить цей випадок, мені шкода, що ви не зможете поговорити зі старим Мейх'ю. Старий Мейх'ю міг би вам сказати значно більше, ніж я. Але… сьогодні його вже нема серед нас. Він там, де більшість… Лишився молодий Джордж Мейх'ю, але він був тоді зовсім дитиною. Адже минуло багато часу.

— Зрозуміло. Мені повезло, що ви так багато пам'ятаєте з цього процесу. У вас прекрасна пам'ять.

Депліч, здавалося, був задоволений компліментом.

— Бачте, звичайно все пригадуєш лише в загальних рисах. Але коли йдеться про звинувачення, що вимагає вищої міри покарання… До того ж з приводу справи Крейля було багато шуму в пресі. Велику увагу привернув еротичний бік справи. Досить помітною постаттю була дівчина, замішана в процесі. Вона мені здалася надто здорового глузду.

— Даруйте мою настирливість, — мовив Пуаро, — але я повторю своє запитання: у вас не було ніякого сумніву щодо вини Керолайн Крейль?

Депліч стенув плечима.

— Відверто кажучи… можу з вами поділитися на самоті: і не думаю, щоб був найменший сумнів щодо вини. Так, так, вона вбила його, безсумнівно.

— Які докази виставлялися проти неї?

— Всі вони були на користь суду. По-перше, привід. Крейль жив із нею останні роки як собака з кішкою, в безконечних сварках. Він увесь час плутався з якоюсь жінкою. У цьому був нестримний. Такий уже мав характер. Але Керолайн ніби все це легко зносила. Вона робила скидку на його мистецький темперамент, а він справді був художник високого класу. Цінність його робіт надзвичайно виросла, надзвичайно! Хоч особисто мені не до душі його стиль… Усе ж його живопис гарний, це безперечно. Як я вже казав, інколи між ними спалахували справжні баталії. Однак він кожного разу повертався до неї. Всі непорозуміння минали. Та останнього разу сталося дещо інакше. Того разу коханка виявилася дівчиною і навіть дуже молодою. Їй було лише двадцять. Звали її Ельза Грієр. Єдина донька якогось йоркширського промисловця. Багата, рішуча, вона знала, чого прагне. А хотіла вона Еміаса Крейля. Спочатку змусила його писати її портрет, хоч він звичайно не писав світських портретів типу "Пані Бінкетті Бланк у рожевому сатині і з перлами". Однак йому подобалося писати обличчя. Не знаю, чи багатьом жінкам подобалися б написані ним портрети, — він не приховував їхніх недоліків! Але портрет пані Грієр Крейль написав і на завершення закохався в неї по самісінькі вуха. Він був давно одружений, в сорокалітньому віці і досить свідомий того, щоб не викликати усмішку, з'явившись перед товаришами із дівчинкою. Він був безумно закоханий, готовий розлучитись із дружиною задля шлюбу з Ельзою. Звісно, Керолайн Крейль не могла допустити подібного. Вона погрожувала йому. Двоє людей випадково чули, як вона говорила, що, коли він не відмовиться від тієї дівчини — вона уб'є його. І вона не жартувала! За день до того, як сталося нещастя, вони пили чай у одного сусіди, який займався збиранням різних рослин і виготовленням з них ліків. Серед усього іншого у нього був і болиголов крапчастий, або, як його звичайно називають, цикута. За столом ішла мова про цикутовий трунок і його смертельні властивості. Наступного дня наш хімік запримітив, що з пляшки зникла добра половина настою цикути. Це стурбувало його. Пляшка з цикутовим трунком була потім знайдена в кімнаті пані Крейль.

Еркюль Пуаро наблизився.

— Але ж і хтось інший міг сховати там пляшку.

— Ні, в поліції Керолайн зізналася, що сама взяла пляшку. Надто непродумано з її боку, звичайно. Але на той час у неї ще не було адвоката, щоб порадитися. Ось тому вона й зізналася, що взяла.

— Навіщо?

— Буцімто збираючись покінчити з собою. Яким чином пляшка виявилася порожньою із слідами тільки її пальців, пояснити не могла. Це надзвичайно ускладнило її становище. Вона стверджувала, що Еміас Крейль покінчив життя самогубством. Але коли б він брав трунок із пляшки, яку вона ховала у своїй кімнаті, тоді були б помічені відбитки і його пальців.

— Трунок був йому даний з пивом чи як?

— Так. Вона взяла пляшку пива з холодильника і віднесла в сад, де Еміас працював. Ще й налила в бокал і дивилася, як він п'є. Потім усі пішли снідати, залишивши його в саду, — часто бувало, що він не приходив до столу. Після цього Керолайн і гувернантка знайшли його мертвим. Її версія полягала в тому, що пиво, яке вона подала, було звичайне, без трунку. У своєму слові я сказав, що, відчувши докір сумління, Еміас Крейль сам собі влив трунку. Все це шито білими нитками, звичайно. Крейль не був людиною, яка могла б так вчинити! А факт — відбитки пальців — був найвагоміший і призвів до засудження.

— Відбитки її пальців були помічені й на пляшці з пивом?

— Не зовсім, знайшли тільки його… Але, вони викликали підозру. Справа в тому, що Керолайн залишилась з Крейлем одна — гувернантка пішла кликати лікаря. І що вона, мабуть, зробила — це витерла пляшку і бокал, а потім доторкнула його пальці. Для того, щоб можна було стверджувати, що вона до того не має ніякого відношення. Але це не пройшло. Старий Рудольф, який вів розслідування, надто потішився з такої вигадки, довівши чітко і точно суддям, що людина не могла тримати пляшку в руках у такому положенні! Зрозуміло, ми зробили все можливе, аби довести, що могла, оскільки руки його були зведені смертельними судорогами, але, ясна річ, наші аргументи не були переконливі.

Еркюль Пуаро запитав:

— Цикута була влита в пляшку до того, як вона віднесла її в сад?

— У пляшці не було ні краплини цикутового трунку. Тільки в склянці.

Депліч замовк, на його красивому обличчі з'явився інший вираз. Раптом він повернув голову і різко запитав:

— Скажіть-но, пане Пуаро, до чого ви, власне, хочете прийти?

Пуаро пояснив:

— Якщо Крейль була невинна, яким же чином потрапила цикута в пиво? Адвокат стверджував тоді, що Еміас Крейль сам долив туди трунку. Але ви сказали, що це зовсім неправдоподібно. І я цілком з вами згоден. Він був не тією людиною, яка може так вчинити. Отже, якщо це зробила не Керолайн Крейль, то, значить, це зробив хтось інший.

Депліч вигукнув:

— Матері його ковінька! Не можна ж підганяти мертвого коня! Всі ці справи відбувалися багато років тому. Що говорити, напевне, вона його вбила. Ви відчули б це самі, побачивши її на процесі. Це було написано на всьому її виді! Мені здається, що вирок став для неї полегшенням. Керолайн ніскільки не боялася, навіть не нервувала. Вона просто ждала, щоб, зрештою, процес закінчився. Справді, надто смілива жінка…

— І все ж, — сказав Еркюль Пуаро, — вмираючи, вона залишила лист дочці, у якому урочисто клянеться в невинності.

— Це природно, — відповів сер Монтегю Депліч. — І ви і я вчинили б на її місці так само.

— Її дочка стверджує, що вона не була здатною на брехню.

— Її дочка стверджує… Що вона знає про той випадок? Дорогий мій Пуаро, тоді, коли відбувався процес, дівчина була дитиною.