Амок - Мавр Янка

Офіцери і віддана їм частина команди були ізольовані. Серед повсталих були вже п'ятдесят чоловік білих матросів. Командиром броненосця було обрано малайського матроса Тугумена.

Проти героїчного броненосця було вислано з Сурабайї ескадру в складі крейсера "Ява", двох міноносців та підводних човнів. Але на них так само вибухнуло повстання. На жаль, його зараз же придушили.

А "Де Цевен Провінсійон" тимчасом панував на морі. Тоді проти нього вислали літаки. Від бомб з повітря броненосець не міг захищатись: частина корабля була зруйнована, сорок три чоловіки були убиті і поранені, спалахнула пожежа, і героїчний броненосець повинен був здатись.

Лютий 1933.

Минуло ще тринадцять років. Знову готуємо ми цю книжку для перевидання. І знову на Яві відбувається визвольна боротьба. Тепер вона має зовсім інший характер. Перемога над Японією визволила від японців усю Індонезію, в тому числі і Яву. Яванці зараз же утворили свій уряд і почали організовувати своє життя. Але англо-американські союзники сказали їм, що визволення від японців зовсім не означає визволення від голландців і, хоч голландців не було тут три роки, треба почекати, поки вони повернуться.

Яванці не погодились чекати, і почалась нова війна, війна з Англією. Англійці виставили проти Яви переважно індійські війська, а озброєння було американське. Яванський уряд звернувся до президента Трумена з протестом проти використання американської зброї в пригноблювальній війні. Тоді Трумен наказав зняти з американського озброєння всі американські написи та знаки. Таким чином зброя стала вже не американською. В деяких випадках проти яванців використовують японські війська, що капітулювали. Починають уже прибувати і голландські частини. Майже беззбройним яванцям доводиться воювати з важкими гарматами, мінометами, танками, літаками. В газетах повідомлялося, що одна англійська військова частина "з успіхом" відбила атаку, в яку пішли яванці з крисами в руках. Може, серед них був Салул, Пуан чи ще хтось із наших знайомих? Може, у бадувіській горі збереглися ще рештки зброї?..

Цього ми не знаємо. Знаємо тільки, що боротьба триває…

1946.

Минуло ще чотири роки. Індонезійське питання виросло у велику міжнародну проблему і розглядалося в Організації Об'єднаних Націй близько сотні разів. Адже йшлося про величезні (2 мільйони квадратних кілометрів) і надзвичайно багаті острови з 70-мільйонним населенням.

Що ж відбулося на Яві за ці чотири роки?

Англійські війська, зробивши свою ганебну оправу і давши можливість голландським військам прибути в Індонезію, залишили Яву. Яванському народові знову довелося мати справу з своїми колишніми господарями, яких тепер підтримували і англійці і, звісно, американці. Боротьба тривала.

Визвольні війська яванського народу зайняли територію 605 тисяч квадратних кілометрів з 57 мільйонами населення і далі просунутись не могли. Невистачало сили і в голландців. Тоді вони запропонували свій план замирення. Голландці погоджувались визнати Індонезійську республіку тільки при умові, що вона увійде до складу майбутніх незалежних Сполучених Штатів Індонезії. А проект цих Сполучених Штатів був такий: вся Індонезія поділяється на безліч окремих "республік", на чолі яких голландці ставлять тих самих сусухунанів, султанів і регентів, яких ми бачили в цій книжці. Всі ці "республіки" об'єднуються в "Незалежні Сполучені Штати Індонезії" і… підкоряються тій самій Голландії!

Індонезійський уряд змушений був прийняти ці умови і підписати в 1947 році так звану Лінгоджатську угоду.

А через два місяці після цього Голландія пред'явила ультиматум з вимогою ліквідувати щойно створену Індонезійську республіку. Ультиматум енергійно підтримували Сполучені Штати Америки та Англія. Але народ Індонезії не бажав коритися. Почалися масові протести, індонезійський парламент відхилив ультиматум, скинув кабінет Шарира і поставив прем'єр-міністром одного з лідерів руху опору комуніста Аміра Шарифуддіна.

Тимчасом Голландія довела кількість свого війська в Індонезії до 120 тисяч чоловік; озброєння було американське і англійське. 20 липня 1947 року голландська армія почала наступ і за півтора місяця захопила дві третини Яви, острів Мадуру, значну частину Суматри. Одночасно голландці почали створювати дрібні "незалежні республіки" для майбутніх Сполучених Штатів Індонезії.

Вся ця агресія відбувалась на очах Організації Об'єднаних Націй, членом якої є Голландія. Протести Шарифуддіна, підтримані Радянським Союзом і країнами народної демократії, розглядалися в Раді Безпеки десятки разів, але наслідків не дали. Голландію підтримували США, Англія та послушна їм більшість. Замість того щоб стримати агресора, США нав'язали Індонезії так звану "комісію добрих послуг" на чолі з американським представником. Комісія всілякими способами почала подавати добрі послуги Голландії.

Однією з цих послуг була так звана Ренвільська угода, підписана 17 січня 1948 року на американському військовому кораблі "Ренвіль". Згідно з цією угодою голландці лишилися на підступно захоплених ними територіях; крім того, до них відійшли й такі райони, де голландських військ раніше не було. Через два тижні Шарифуддін змушений був піти у відставку, а замість нього став прем'єр-міністром Хатта.

Нова хвиля опору охопила яванський народ, посилився Народно-демократичний фронт, до якого входили комуністичні, соціалістичні та робітничі партії, спілка соціалістичної молоді, центральна організація профспілок та багато інших демократичних організацій. А в травні 1948 року з ініціативи Народно-демократичного фронту було створено Національний фронт.

Під впливом американських імперіалістів у країні почалося жорстоке переслідування яванських патріотів.

Наприкінці 1948 року голландські війська знову виступили проти республіки. Вони почали наступ на територію Яви, яка ще залишалась вільною, одержавши наказ безжально знищувати всіх, хто спробує чинити опір. Армія голландців у цей час налічувала вже 150 тисяч чоловік. На озброєнні її були американські бомбардувальники, винищувачі, танки, англійські кулемети і т. д.

Громадськість усього світу була обурена. Радянський Союз викривав махінації імперіалістів у Раді Безпеки, вимагав припинити війну і відвести голландські війська на ту лінію, яку вони займали до початку воєнних дій., Проте цю пропозицію відхилила англо-американська більшість. Американці і англійці продовжували висловлювати "співчуття" Індонезійській республіці, по-батьківському ганили голландців за те, що вони роблять негоже, радили відпустити заарештований уряд, доручали "комісії добрих послуг" як-небудь уладнати оправу, а в Раді Безпеки провели навіть глузливу резолюцію, яка закликала "обидві сторони (!) припинити війну"…

Поки в Організації Об'єднаних Націй відбувалася ця ганебна комедія, яванський народ мужньо боровся. Не маючи можливості чинити опір досконало озброєній армії загарбників у відкритому бою, 300 тисяч яванських борців розійшлися по лісах та горах і створили партизанські загони. Народ звільнив з в'язниць 35 тисяч патріотів, яких кинув туди уряд Хатта. Повстали навіть такі райони, які досі вважалися "надійними".

Тоді голландці почали переговори з індонезійським урядом. За американо-голландським планом були створені так звані Сполучені Штати Індонезії.

Влітку 1949 року в столиці Голландії Гаазі зібралася конференція круглого столу, де ухвалено конституцію Сполучених Штатів Індонезії, за якою "республіка Індонезія Серикат" (офіційна її назва) проголошувалась незалежною і суверенною. Нарешті, 30 грудня 1949 року голландська королева Юліана урочисто оформила передачу суверенітету Індонезії[25].

Імперіалісти на весь світ почали трубити, що завдяки їм індонезійське питання вирішено "щасливо і справедливо", незважаючи на "опір" Радянського Союзу, що тепер Індонезія "незалежна, суверенна" республіка, що так повинні вирішуватись і всі інші питання і т. д.

Чому ж імперіалісти були такі задоволені?

Відповідь на це питання дає інший документ, вироблений і прийнятий одночасно з конституцією, — статут "Голландсько-індонезійського союзу". Згідно з цим статутом, на чолі "незалежної республіки" Індонезії повинна стояти… голландська королева! Міжнародні стосунки Індонезії залежатимуть від згоди Голландії. Зовнішню торгівлю Індонезія може вести лише з деякими країнами Азії, а з іншими частинами світу — через посередництво Голландії. Голландські війська лишаються в Індонезії "тимчасово, як гості" (але заздалегідь можна сказати, що вони "гостюватимуть" тут доти, доки їх не виженуть). Щодо індонезійських військ, то їх організацію і підготовку офіцерського складу бере на себе Голландія. Таким чином, голландці думають скерувати проти народу, крім голландських, ще й індонезійські війська. Весь голландський адміністративний апарат (20 тисяч чоловік) лишається на своїх місцях. Нарешті, Індонезія повинна виплатити Голландії 4,5 мільярда гульденів боргу за витрати, яких зазнала Голландія в боротьбі проти індонезійського народу…

Не дивно, що всі імперіалісти задоволені таким розв'язанням індонезійського питання.

На закінчення треба сказати кілька слів про головного маклера в цій операції — Сполучені Штати Америки. В той період, про який розповідається в нашій книжці, про американців в Індонезії було чути мало, Америка з'явилася на сцені в останні чотири роки.

Американські нафтові компанії захопили дуже багаті промисли на островах Борнео, Суматра, Банка, Нова Гвінея. На Яві і Суматрі будовано 10 американських нафтоперегінних заводів. Американський сталевий трест одержав монополію на видобуток нікелю на Целебесі. Під контроль американців підпали голландські підприємства по видобутку олова на островах Банка та Біллітон. Американським монополіям належить уже понад мільйон акрів каучукових плантацій в Індонезії. Швидкими темпами відбувається процес скуповування у голландських фірм гірничих підприємств та різних плантацій — цукрових, хінних, кофейних, кокосових.

За короткий час американські капітали досягли половини всіх капіталовкладень в Індонезії. Крім усього цього, американці оволоділи портом Сурабайя і створили там велику базу; особливо цікавляться США голландською Новою Гвінеєю, яку чомусь не включено до складу Індонезійських штатів.