Амок - Мавр Янка

Попереду чулася стрілянина.

Вартові навіть вистрілити не встигли, як були оточені повстанцями. Коней погнали вбік, солдатів зв'язали; затріскотіло вісімнадцять гвинтівок, і повстанці з тилу кинулися в атаку. Радісними вигуками зустріли товариші підмогу, а солдати побігли хто куди.

Через півгодини загін повстанців, уже на конях, рушив далі на південь.

Чотири дні пробивався загін Гурана, то нападаючи, то тікаючи від ворога. Всюди він знаходив сліди народного гніву: багаття з запасів тютюну, цукрової тростини, кави, перцю; зруйновані дрібні підприємства, контори, трупи найзапекліших ворогів свого народу. Але великі підприємства трималися. Владі вистачило солдатів, жандармів та інших прихильників, щоб оборонити їх. Тим паче що такі підприємства завжди знаходились біля головних шляхів.

І всюди партизанів зустрічали з радістю; люди пишалися тим, що у них є такі чудові загони. Поява "свого" добре озброєного кавалерійського загону викликала велике піднесення ентузіазму та відваги в цього "найтихішого і найспокійнішого народу в світі". І відвідини партизанами того чи іншого району завжди відзначалися посиленням діяльності в цій місцевості.

Але… після цього приходило урядове військо, і кров лилася рікою.

Війська за цей час зібралося багато. Воно просувалося і ззаду, від Батавії, і спереду, від Бейтензорга — резиденції генерал-губернатора, де були зібрані головні сили. А партизанському загонові якраз треба було обминати Бейтензорг, щоб пробитися на південь.

Кільце дедалі звужувалось.

Уже не про напад доводилось думати, а лише про те, щоб самим врятуватись. Поки що загін мав ту перевагу, що кожний житель служив йому розвідником. Партизани завжди знали про кожен рух ворога, а солдати добували відомості з великими труднощами, і багато разів населення навмисно обдурювало урядове військо. Але чим далі, тим важчим було становище партизанського загону. Загони солдатів нишпорили по всій окрузі і заливали пожежу кров'ю.

Одночасно з "утихомиренням" псувався і настрій населення. Почали вже траплятися випадки, коли жителі зустрічали партизанів з жахом і ввічливо просили, щоб вони їхали далі.

— У дезі Роне багато людей розстріляли, — виправдуючись, говорили селяни.

Потім партизани почали відчувати, що ворог має вже докладні відомості про рух їх загону.

Залишилася одна-єдина дорога, щоб вирватись із кільця: ущелина біля вулкана Салака. Кінні розвідники показуються ззаду, стежать за просуванням партизанського загону. Значить, треба чекати небезпеки ззаду. Але поки що там, мабуть, лише піхота, бо наздогнати не можуть.

Цілу ніч загін ішов ущелиною. З боків стрімкі скелі, то голі, то вкриті густими заростями. Дзюрчить струмок. Коні щохвилини спотикаються, ковзають, падають на коліна. Гілки чіпляються за голову, дряпають до крові обличчя.

Попереду їдуть Гуран і Нонг.

— Нам тільки б переїхати залізницю, — каже Нонг, — а далі почнеться безлюдна місцевість. Там легше буде. Та й взагалі там тепер, мабуть, зовсім інша справа. Стільки зброї і свого власного війська! Там уже ми поборемось і з солдатами. Побачимо ще, хто переможе!

Такі розмови Нонга, який сам там був і все бачив, були найкращою підтримкою для загону. Партизани не знали, що робиться на світі, і, коли б не Нонгові оповідання, давно втратили б надію.

Раптом збоку затріщали гілки.

— Стій! — скомандував Гуран і звів гвинтівку.

— Не стріляйте! Свій! — почулося з кущів, і звідти вискочив, захекавшись, яванець. — Не їдьте далі: там солдати.

— Де? Далеко?

— Біля виходу з ущелини. Я поспішав, біг цілу ніч по гірських стежках, щоб попередити вас.

— Звідки ти знав, що ми тут?

— Як же ж нам не знати своїх оборонців? Я навіть знаю того зрадника, який повів солдатів. Через день він уже буде мертвий.

За кілька хвилин партизани один по одному зникли в хащах.

Коли в ущелину заглянуло перше проміння сонця, коні мирно скубли траву, а на деякій віддалі з великою обережністю до них просувалися солдати з кулеметом.

X. БАНТАМ У ВОГНІ

Святі загони. — Бій під Тенангом. — Зброю замуровано. — Похід самого генерал-губернатора. — "Утихомирення" краю. — Знову у бадувісів. — Останні хвилини. — Допомога зміїного війська. — Полювання на повстанців.

Гуде Бантам… Ніби хвилі перекочуються по ньому від враю до краю. Лунають палкі промови в усіх мечетях: мулли в білих чалмах і в білому вбранні закликають правовірних до "святої війни". І правовірні одягають білі сорочки, озброюються дідівськими кремневими рушницями, крисами, списами і організовують "святі загони". Носиться смуглявий Селім, теж у білій чалмі та білому халаті, на вороному коні, з шаблею на поясі, і кличе народ від імені аллаха на рішучий бій з чужинцями, за святу віру, за незалежність Яви, за відродження колишньої Яванської держави. Слухають люди натхненні палкі слова, і запалюються серця, сяють очі, стискаються кулаки.

Свідомі робітники усміхаються, слухаючи "святі" промови і завдання, але таких робітників дуже мало, вони тонуть у морі темного народу, і не час тепер сперечатись про мету. Поки що мета для всіх єдина: скинути владу чужинців.

Урядові вагони знаходяться в Бантамі в такому самому становищі, в якому був загін Гурана в районі Батавії. Вони ховаються, тікають і думають лише про те, щоб врятуватися самим. Не одна сотня солдатів перейшла на бік народу. А поліція переходила ще охочіше.

Тільки три острови збереглися серед цього грізного моря: місто Бантам, Тенанг та Лабуан. Жителі повтікали з них, а солдати закріпились і відбили кілька атак повстанців. Усе це почалося тоді, коли Пуан із своїм загоном доставив на місце лише частину зброї.

Коли до нього долинула звістка про повстання спочатку в Батавії, а потім у Бантамі, він почав бігати вперед і назад, мов поранений звір.

— Яка прикрість! Хоч би тиждень-два почекали! А тепер що ж робити?

Він вирядив посланців до Салула і Гейса, а сам, захопивши скільки міг зброї, кинувся на Тенанг.

На все це витрачено кілька днів. У той час, коли він наблизився до Тенанга, з другого боку сюди ж підійшов загін урядового війська, що складався з п'ятисот чоловік.

Треба було не підпустити їх до Тенанга. Загін Пуана мав близько чотирьохсот чоловік, але половину в них треба було лишити біля міста, щоб затримати гарнізон.

Довелося виступити проти вагону тільки з половиною бійців. Але Пуан мав з собою ще тисячу запасних гвинтівок і сподівався озброїти ними населення. Сотня чоловік зібралася швидко, а для решти потрібен був час.

Загони зустрілися за десять кілометрів від Тенанга. Залягли. Почалася стрілянина. Голландський командир хотів вести своє військо в атаку, але солдати-яванці не дуже прагнули до цього і знову охоче залягли, коли з боку інсургентів зататакав кулемет.

Через години дві з'явився на допомогу "білий" загін з сотні чоловік. Урядовому загонові довелося відстрілюватись на два фронти. Пуан зараз же вирішив використати таке становище і перейти в атаку. Поки він готувався, виникла стрілянина і в тилу противника. Значить, ще підійшла допомога, тепер уже не варто було роздумувати.

Інсургенти дружно кинулись уперед. Збоку з криками "алла" вискочили повстанці у білих сорочках. Ззаду теж почувся крик. Підневільні урядові солдати швидко покидали свої гвинтівки. Втекло лише чоловік п'ятдесят.

Коли всі зійшлися докупи, то побачили, що третім загоном був загін Гурана і Нонга. Пуан не одразу пізнав Нонга, який тепер був уже зовсім не таким простим сільським парубком, як колись.

— Звідки? Яким чином? — почав він розпитувати Нонга.

І той розповів про всі свої пригоди. А Гуран докладно проінформував про повстання в Батавії, про їх мандри, засаду в ущелині.

— Після цього ми просувалися лише вночі. Дорогою натрапили на цей загін і йшли слідом за ним, поки довелося і нам взяти участь у боротьбі.

Селім у цей час намагався захопити місто Бантам, але успіху не мав, бо його військо було погано озброєне. Тоді він припинив атаки і рушив до Пуана, щоб одержати зброю. А тимчасом Тенанг було взято.

* * *

— Чи варто нам пильнувати цю зброю в такий гарячий час? — сказав Салул Гейсу після того, як прийшов посланець з Суракарти. — Боюся, щоб, погнавшись за цим, ми не втратили важливішого.

— Я думаю, зброя і є важливішою справою. Наше завдання зберегти її.

— Все одно доведеться знищити, коли знову прийдуть.

— Для нас вигідніше знищити її на очах ворога. Хай думають, що ми зовсім не змогли її використати. Минуло три дні, а ворог не з'являвся.

— Якщо так, може, Пуан встигне прийти і вдруге, — почав сподіватися Салул.

Та замість загону Пуана прийшли посланці і повідомили про повстання.

Можна собі уявити, яке враження справило це повідомлення на товаришів!

— А тепер будемо знищувати зброю? — спитав Салул.

— Не знаю, — задумливо сказав Гейс. — Коли вже справа пішла так — рискнемо. Замуруємо печеру так, щоб зовсім непомітно було, і залишимо її.

— І я так думаю, — погодився Салул. — Коли ми тепер не можемо її використати, то й вони зараз нездатні зробити це. А там побачимо.

Двадцять чоловік могли успішно виконати це завдання. Через деякий час від входу в печеру не лишилося й сліду. Посадили на цьому місці навіть рослини.

… Якою довгою здавалася дорога! Вони йшли, ніби по гарячому камінню.

Що там тепер робиться? Кожна хвилина має величезне значення. А вони змушені плентатись день, другий, третій.

* * *

Жителі Бантама ніколи не бачили такого війська, яке тепер сунуло в їхню країну. По всіх вузеньких доріжках на кілька кілометрів в'юнилися, наче змії, колони піхоти. Між ними проносились загони кавалерії. Гуркотіли гармати. Гули незнайомі страховиська — бронемашини. І, нарешті, у повітрі літали залізні птахи.

А вів це військо сам генерал-губернатор. Він урочисто оголосив, що сам стає на чолі свого вірного війська, яке на дев'яносто процентів складалося з таких же тубільців, як і повстанці, тільки набраних з різних місць.

Одного вигляду цього війська було досить, щоб переконатися в непереможності і могутності білих володарів. Жителі не знали тільки одного — того, що на сорок мільйонів населення голландці мали всього тридцять тисяч війська. А з цих тридцяти тисяч у Бантам було виряджено тисяч десять.

По дорозі відбувалися суд і розправи. Шукали, головним чином, комуністів, а комуністами вважали всіх повстанців, А коли й таких було мало, то розстрілювали і тих, хто ні в якому бою участі не брав.

Усе залежало від свідків.