Амок - Мавр Янка
А серед наляканого населення знайшлося вже чимало таких, які досить легко пішли на зраду.
Більшість жителів розбіглася і поховалась хто куди. І чим далі в глиб Бантама, тим менше зустрічалося людей, тим пустішими були дези.
Тоді генерал-губернатор оголосив наказ:
"Всі жителі мусять повернутися на свої місця. Кого буде спіймано поза його селом, той вважатиметься озброєним повстанцем і розстрілюватиметься на місці".
Керівники повстання добре знали "могутність" голландців. Знали, що варто тільки повстанню охопити більший простір, як могутнє військо розпорошиться і проти тисячі чоловік залишиться один солдат та й той — свій брат.
Треба тільки протриматись якомога довше, поки пожежа перекинеться на всю країну. А підстав для пожежі було досить.
На цей час у Бантам прибули Гейс і Салул. Почалась напружена підготовка організованіших, краще озброєних загонів. Почалися перші сутички з ворожими загонами. У більш-менш однакових умовах повстанці мали перевагу.
Але за цими загонами невпинно посувалася головна маса війська, і партизани поступово змушені були відступати. Ось уже вони залишили околиці міста Бантама, Лабухана, ось і Тенанг відбито у них. Нарешті, всі заселені райони захоплені військом генерал-губернатора. Лишається один надійний притулок — Бантамські ліси.
Але військо інсургентів надто швидко зменшується. І не від втрат у боях, а від лихих чуток: "Повстання придушено… Лишився тільки Бантам. Сам генерал-губернатор тут з мільйонами солдатів… Навіть з Європи прибуло військо, проти білих виступати не можна…"
Селім не встиг пробитися до лісу і потрапив у полон.
* * *
Бадувіси в тривозі. Сотні людей хазяйнують на їхній горі, ніби в себе дома. Розставляють якісь речі на колесах. Копають ями і нори. Не поважають і не бояться табу. Навіть не звертають уваги на хазяїв гори. "Безсмертні мужі" кивали головами і казали: — Буде лихо. Багара-Тунгаль гнівається за те, що дехто, як цей нечестивий Того, увійшли в зносини з поганими.
А коли почалася стрілянина, вони всі повтікали в ліс. На горі лишилося двісті чоловік партизанів. Повстанці не втратили бадьорості.
— Побачимо, чи довго вони висидять у болоті, — говорили вони, — а ми можемо сидіти тут хоч рік.
— Особливо під охороною шановного Багара-Тушаля, — додали інші.
Коли проти єдиної греблі, по якій колись проходив Піп, поставили кулемет, то доступ було зовсім закрито.
Загули Бантамські ліси. Незнайомі, незвичайні звуки долинули до найглухіших, нерозбурханих кутків. Тисячоголосий гомін, крики, стук сокири, брязкіт заліза і стрілянина, стрілянина…
Матьян — тигр — глибше заліз у своє лігво і в безсилій люті вишкірює гострі зуби. Бадак — носорог — заховався в бамбукових заростях, час од часу, схиливши голову набік, виставляє свій ріг і сердито поглядає на непроханих гостей. Пітон змушений покинути своє місце на сойці і заховатись у вологому гіллі. Навіть мавпи притихли, не сміються, не дражняться, а тільки боязко виглядають з вершин дерев. Неспокійно в тихих, таємничих Бантамських лісах.
Перша спроба солдатів поткнутися через греблю одразу показала, що в цьому місці пройти неможливо, поки на тому боці стоїть кулемет. А збити кулемет не так легко, бо він дуже добре схований у заростях за скелями.
Потрібні були гармати. А як притягти їх, коли й одній людині важко пройти через ці ліси та болота?
Але генерал-губернатор наказав обов'язково знищити не розбійницьке гніздо. Сам він зі славою переможця повернувся в Батавію, а все військо лишилося для очищення Бантамських лісів. Тисячі солдатів, сотні кулеметів і гармат, броньовиків, літаки, гази — всі ці могутні засоби були кинуті проти двохсот чоловік.
Минув тиждень, а голландці, здавалось, не посунулись ні на крок.
— Може, вони навіть махнуть на нас рукою і залишать тут, — говорив дехто з партизанів, — Чи варто їм мучитись у болоті через кілька десятків чоловік? Все одно вони можуть вистежити нас на узліссі.
— Ні, ні, — похитав головою Гейс. — Не ми важливі для них, а честь і авторитет влади.
На восьмий день разом загуркотіло безліч гармат. Луна покотилася лісами, низинами, міжгір'ями і злилася в один гул.
Не минуло і двох годин, як знизу прибігли товариші і сказали, що дерева, скелі і кулемети біля греблі знищені дощенту. Тоді партизани розсипалися по схилах гори і почали затримувати ворога з-за кожного дерева, з-за кожного каменя. Неможливо було вже вибивати гарматою кожного окремо, навіть кулемети не могли принести голландцям потрібної користі.
Зате у них була незрівнянна перевага в кількості. Потроху, по одному, але безупинно проскакували вони через греблю і розбігалися по схилах гори. Ось один за одним вони з'являються поруч, з боків, навіть ззаду. Лінія партизанів відходить усе вище й вище. Ось вона вже біля селища.
Затріщали двері древнього храму, і по кам'яній підлозі загуркотіли колеса кулемета. Гейс намагався пригадати хід, яким він колись спускався вниз до Піпа, але в цій плутанині важко було розібратись.
А в своєму кутку, як і раніше, стояв факір, спокійно позирав на цей гармидер, і очі його, здається, говорили: "І чого ці люди метушаться, хвилюються, коли кожен має можливість знайти спокій і щастя, як я?.."
Шукаючи виходу вгору, Нонг, як колись Піп, натрапив на яму з зміями. Запаливши сірник, Нонг простояв якусь хвилину мов скам'янілий перед цією жахливою ямою.
Нарешті, повстанці приладнали вгорі кулемет, і він почав поливати околиці свинцевим дощем. Тоді у відповідь почали рватися снаряди. Все ближче, ближче. Ось уже один снаряд скосив маленьку вежу на церкві… Другий пробив стіну.
А навколо, ніби мурашки, повзуть солдати. Жах охопив Гейса, коли він побачив зверху, як їх багато.
Сонце хилилося на захід, коли з'ясувалося, що триматись далі немає рації і потреби. Салул дав наказ відступати. Вирядив чоловіка до Гейса, щоб передати йому про це. Але дорогою посланця підкосила куля.
Не встиг Гейс розібратися в обстановці, як побачив, що все селище в руках ворога. Одна церква стояла, наче острів серед ворожого моря. З Гейсом, крім Нонга, лишилося ще два партизани.
— Попрощаємось, товариші, — сказав блідий Гейс і якось криво посміхнувся.
— Заждіть трохи! Стріляйте далі! — крикнув Нонг і побіг униз.
Він виламав по дорозі кілька дощок, побіг до ями з зміями, опустив туди дошки одним кінцем і повернувся назад.
— Тепер стежте і підготуйтесь до спуску, — сказав він. Гуркіт стрілянини, вибухи снарядів, здригання стін так розбурхали змій, що вони мов шалені кинулись надвір і покотилися клубками. А побачивши тих істот, які все це наробили, змії кинулись на них.
Солдати не тільки не мали часу оборонятись, а покидали навіть зброю від жаху і з нелюдськими криками побігли хто куди. Одразу вщухла стрілянина, ніхто нічого, крім змій, не бачив. І Пойс з товаришами мали досить часу, щоб почекати, поки фронт відсунеться, знайти зручне місце, спуститись і втекти.
Але не тільки цей штурм підготовило голландське командування. Багато війська було направлено різними шляхами в гори, в тил повстанцям. Протягом місяця тривало полювання на інсургентів, які втекли в гори. Важко було спіймати їх тут, але все ж таки чимало з них потрапило в руки влади.
XI. НИЗКИ ЖЕРТВ
Океан був спокійний. Команда корабля "Дандельс", який прямував до острова Нова Гвінея вздовж південного берега Яви, раділа з хорошої погоди і почувала себе дуже добре.
— Але деякі з моряків усе ж таки були сумні, ніби щось мучило їх. Часом два матроси-яванці, боязко озираючись, перемовлялися сумними словами. Часом той чи інший, озирнувшись, спускався вниз.
А там, внизу, лежали низки повстанців. Справжні низки, бо вони були скуті ланцюгами по десять чоловік.
А всього їх було п'ятсот чоловік, і розмістили їх на такій площі, де за звичайних умов і сто чоловік не могли поміститись. Усього ж на каторгу на Нову Гвінею було відправлено таким чином дві тисячі чоловік тих, яких випадково не розстріляли на місці.
В одній такій низці були Пуан, Гуран і дехто з команди "Саардама". У другій — Селім та кілька батавських товаришів. У третій — Пандо, кілька членів комітету з Сурабайї, Батавії.
Високо вгорі блищить маленьке око ілюмінатора. Лише на кілька сантиметрів піднімається він над водою. Часом хвиля заливає його, і тоді в трюмі темніє. Але і крізь нього в'язні пізнають місцевість.
— Здається, тут ми зустріли англійський дредноут, — говорить матрос із "Саардама". — Салютували один одному як рівні.
— Але нашого обшарпаного капітана мусили сховати, щоб не осоромив шановну публіку, — посміхнувся другий.
— Де тепер він, наш власний корабель? — замріяно сказав третій.
— Мандрує десь і, мабуть, завдасть ще клопоту голландцям.
— Чи то не Ластівчині Гнізда там? — сказав Пуан, показуючи на ледь помітну цяточку на березі Яви.
— Так, вони! — впевнено відповіли матроси. — Пригадуєте машину Сагура? Добре працювала. Чи вціліла наша зброя?
— Очевидно, вціліла, — промовив Пуан. — Принаймні досі не було чути, щоб її знайшли. І в палаці Гіранг-Ту-Уна збереглась.
— Значить, використаємо ще! Не ми, то наші товариші.
— Добре, що Салул і Гейс врятувалися, — сказав Пандо. — Вони щось зроблять ще.
— Це завдяки Нонгу, — сказав один з пуанівців. — Коли солдати несподівано натрапили на них, то Нонг один зчинив таку стрілянину, ніби то був цілий загін. Солдати кинулися в його бік і загубили слід Гейса та Салула. А Нонга убили…
— Як прикро відчувати, що справу програно через кілька недоречностей! — почав міркувати Пандо. — Провал у Сурабайї і Суракарті напередодні повстання, арешт керівників у Батавії, неодночасність повстання…
— Головне, несвоєчасність у Батавії, де гарячі голови трохи поквапились, — додав Пуан. — А найголовнішою помилкою було те, що ми мало агітували в армії. Схилити своїх братів на наш бік було б не дуже важко.
— Ну що ж, — сказав Гуран. — Для першого почину і це добре, а в майбутньому буде наукою. Хай знають, що і найтихіший і найпокірніший народ може втратити терпеливість і його може охопити загальний амок…
Через рік "Саардам" бачили біля Філіппінських островів. Спроби голландців захопити його не мали успіху. Він знову зник, і більше про нього поки що нічого не чути.
1928.
Коли цю книжку здавали в друк другим виданням, надійшли звістки, що в тій самій Зондській протоці відбулися події, дуже подібні до описаних вище.
Цього разу повстав голландський броненосець "Де Цевен Провінсійон".
