Пошуки абсолюту - Бальзак Оноре де
Всіляку допомогу було надано Валтасарові, й наприкінці дня його стан дозволяв сподіватися, що він житиме. Та хоч як вправно боролися лікарі з паралічем, Клаас надовго запав у дитинство. З часом параліч пощастило майже вилікувати, але він так і не відпустив язика, враженого найсильніше — можливо, тому, що там зосередилися всі сили старого в ту мить, коли він збирався вибухнути гнівом на дітей.
Ця подія викликала в місті загальне обурення. Внаслідок досі невивченого закону, що керує почуттями натовпу, всі городяни раптом перекинулися на бік Клааса. В одну мить він став для всіх великою людиною, ним захоплювалися і не шкодували для нього співчуття, в якому ще напередодні йому відмовляли. Всі вихваляли його наполегливість, волю, його мужність і геній. Міська влада вирішила суворо покарати тих, хто образив старого вченого, проте лихо вже годі було поправити. Родина Клаасів сама попросила затерти цю справу. Маргарита наказала умеблювати вітальню, і незабаром її голі стіни обтягли шовком. Коли через кілька днів після трагічної події старий батько прийшов до тями і побачив, що його знову оточує вишукана обстава і все необхідне для щасливого життя, він знаком дав зрозуміти, що здогадався про приїзд своєї дочки Маргарити,— і в цю саму мить вона увійшла до вітальні. Побачивши її, Валтасар почервонів, і його очі заблищали від сліз — хоч він і не заплакав. Він знайшов у собі силу потиснути доччину руку своїми холодними пальцями і вклав у цей потиск усі почуття та думки, яких уже не міг висловити вголос. То було щось святе і врочисте — останнє "прощай" розуму, який ще жив, серця, ще зігрітого почуттям вдячності. Виснаживши себе на марні зусилля, стомившись від боротьби з грандіозною проблемою і, можливо, в розпачі думаючи про те, що він приречений на забуття у пам'яті нащадків, цей титан науки готувався тепер завершити свій життєвий шлях. Усі діти оточили батька шанобливою увагою, його погляд міг відпочити на картинах достатку, багатства і на зворушливій картині його чудової сім'ї. Любов постійно світилася в погляді Валтасара, яким він міг передавати почуття; його очі раптом набули такого розмаїття виразів, ніби навчилися світлової, легко зрозумілої для всіх мови. Маргарита заплатила батькові борги і за кілька днів опорядила дім Клаасів з усією сучасною розкішшю, що усувала будь-які припущення про занепад. Вона не відходила від узголів'я батькового ліжка, намагаючись відгадувати всі його думки, виконувати найменші побажання. Кілька місяців минуло між погіршеннями й покращеннями стану хворого, які в старих людей свідчать про боротьбу між життям і смертю. Щоранку діти збиралися біля батька, цілий день залишалися у вітальні, обідали біля його ліжка і розходилися тільки тоді, коли він засинав. З усіх розваг, які для нього винаходили, найдужче йому подобалося читання газет — у зв'язку з останніми політичними подіями вони стали дуже цікаві. Де Соліс читав уголос, а Клаас уважно слухав.
Якось наприкінці 1832 року Валтасар уночі дуже мучився, й доглядальниця, злякавшись раптової зміни у стані хворого, покликала П'єркена-лікаря. Лікар, у свою чергу, визнав за потрібне не відходити від недужого, боячись, що він у будь-яку мить може сконати — внутрішня криза набула характеру агонії.
Старий неймовірно сильними рухами намагався скинути з себе пута паралічу; він хотів говорити і ворушив язиком, неспроможний вимовити жодного звуку; думки струменіли з палахкотючих очей; спотворене обличчя виражало нечуваний біль; пальці судомно ворушилися; хворий весь укрився великими краплями поту.
Вранці прийшли діти — поцілували батька, щоб виразити свою любов, яка через побоювання близької смерті з кожним днем ставала палкішою; але Валтасар не виявив радості, яку завжди приносили йому ці знаки ніжної уваги. Еммануель, якому лікар розповів про тяжкий стан хворого, поквапився розпечатати газету, щоб спробувати, чи не полегшить читання внутрішньої напруги, яка мучила Валтасара. Розгорнувши аркуш, він побачив слова: Відкриття Абсолюту, які вразили його, і прочитав Маргариті статтю, де розповідалося про суд над одним знаменитим польським математиком, який нібито комусь продав секрет Абсолюту. Хоча Маргарита попросила чоловіка не читати цю статтю батькові, й Еммануель прочитав її для неї пошепки, Валтасар усе ж таки почув.
Зненацька умирущий підвівся, упершись руками в ліжко, і втупив у наполоханих дітей погляд, що вразив їх, мов блискавка; волосся, яке ще вціліло в нього на потилиці, заворушилося; зморшки затремтіли, обличчя освітилося відблиском внутрішнього вогню, набуло одухотвореного виразу; він підніс руку, зсудомлену безпорадним гнівом, і громовим голосом промовив знамените Архімедове слово: "Еврика!" (Я знайшов!) А потім його тіло без сил упало на постіль, і він сконав, жахливо застогнавши; та поки лікар не закрив його жахливо вирячених очей, вони виражали гіркий жаль, що так і не зміг він передати для Науки розгадку таємниці, з якої зірвала покривало тільки кощава рука Смерті.
Париж, червень — вересень 1834 р.
=============================
Примітки склав Дмитро Наливайко
Працюючи над романом "Пошуки Абсолюту", Бальзак у кінці липня 1834 р. писав Е. Ганській: "Це неосяжна тема, краща книга, яку я здатен написати..." Перше видання "Пошуків Абсолюту" вийшло того ж року, причому в цьому виданні твір був поділений на сім розділів, і кожен розділ був озаглавлений: "Дім Клаасів", "Історія фламандської сім'ї", "Абсолют", "Смерті матері", "Відданість молоді", "Батько у вигнанні", "Абсолют знайдено". Включивши 1845 р. роман в "Людську комедію" (XIV том, перший том "Філософських етюдщ"), Бальзак зняв у цьому виданні поділ на розділи.
Роман "Пошуки Абсолюту" вільний від фантастики й символіки, в певних вимірах наближений до побутового рівня, але це один із центральних творів "Філософських етюдів". У ньому глибоко діалектично розроблена одна з центральних проблем циклу: проблема мислі (в специфічному бальзаківському розумінні — злютованої з пристрастю і всією психічною діяльністю) як сили творчої і водночас руйнівної. Примітним робить цей твір і те, що в ньому Бальзак зовсім по-новому висвітлює тему науки й діяльності вченого. У тому ж листі до Ганської він розповідав: "Два академіки вчили мене хімії для того, щоб книга не погрішила проти науки. Вони змушували мене правити коректуру від десяти до дванадцяти разів. Довелося читати Берцеліуса, працювати, щоб не відстати від науки".
Сучасники Бальзака не зрозуміли роману, вони сприйняли його як історію незвичайної і згубної пристрасті, яка породжує тяжкі сімейні драми. Так, зокрема, витлумачив твір Ш. де Сент-Бев, у той час найавторитетніший французький критик.
Герой роману, вчений-хімік Валтасар Клаас іде по шляху "пошуків абсолюту", прагне відкрити "першоелемент усіх п'ятдесяти трьох речовин, відомих сучасній науці", той, який здатний породжувати все існуюче. Ця наукова ідея здавалася тогочасним ученим фантастичною, але "найдивовижнішим є те, що Клаас і його творець, очевидно, мали рацію і на ціле століття випередили науку" (А. Моруа). І те початкове завдання, яке ставив перед собою герой,— перетворення вугілля в алмаз,— вирішене в наші дні.
Одержимий ідеєю "розщепити азот" і відшукати "першоелемент усіх речовин", Клаас не зупиняється ні перед чим. Щоб роздобути кошти для проведення дослідів, він розорює сім'ю і прирікає її на злидні, доводить до смерті свою дружину Жозефіну. Бальзак загострює до краю одержимість героя науковими ідеями, що сприймається близькими людьми як невиліковна душевна хвороба. Ним володіє мисль-пристрасть, яка сильніша й вища за самого Клааса і діє як фатум. Вона не полишає героя і на смертнім одрі, його мозок працює до останньої хвилини, помираючи, він вигукує: "Еврика!" Тим самим письменник створює у читача враження, що Клаас зміг би звершити своє відкриття, якби його не спостигла смерть.
Далеко не відразу було усвідомлено справжній зміст образу Валтасара Клааса. Той же Сент-Бев побачив у ньому послідовника алхіміків, який заради химери спалює в своїх печах мільйонний статок. І лише в нашому столітті прийшли до розуміння того, що в цьому романі відображено стан тогочасної науки та її пошуки, і образ Валтасара Клааса є принципово новим образом ученого, "архетипним" для літератури другої половини XIX і XX ст.
1. Ганзейський союз — торговельний і політичний союз північнонімецьких міст пізнього середньовіччя (заснований в середині XIV ст., розпався в середині XVII ст.), до якого входили також міста інших країн Північної Європи.
2. Батавські форми — в давні часи на території Фландрії жило германське плем'я батавів, звідси давня назва країни — Батавія.
3. Королівство Леон — королівство в Іспанії раннього середньовіччя, яке згодом ввійшло до складу королівства Кастілія і стало однією з іспанських провінцій. Тому правильніше було б говорити про земельні володіння в провінції Леон.
4. Свято Геяна — старовинне свято в місті Дуе, пов'язане з міфічним велетнем Геяном, покровителем міста. Можливо, що прототипом Геяна був народний герой Фландрії Жам Гелон (XI ст.), який прославився в боротьбі з норманнами.
5. Артевелде Якоб (1290-1345) — ватажок руху городян у Фландрії, спрямованого проти феодального панування графа Гентського. Очолив міське самоуправління Гента на початку Столітньої війни (1337-1453).
6. ...проступали гулі, в яких Галль поміщав поетичні світи.— Австрійський лікар, творець френології, Франц Йозеф Галль (1758-1828) запропонував теорію локалізації психічних функцій в корі великих півкуль головного мозку.
7. Ясновидець Сведенборгової церкви — в деяких країнах створилися в той час секти послідовників Сведенборга.
8. Гельвецій Клод Андріан (1715-1771) — французький філософ-матеріаліст доби Просвітництва, представник сенсуалістичного матеріалізму.
9. Якби дружина Генріха VIII була негарна...— Йдеться про Анну Болейн, третю дружину англійського короля Генріха VIII (1509-1547), яка була страчена за його наказом нібито за подружню зраду. Анна Болейн — мати королеви Єлизавети І.
10. Перша дружина Наполеона — Жозефіна Богарне (1763-1814). Наполеон розлучився з нею 1809 року для того, щоб одружитися з дочкою австрійського імператора й таким чином, зміцнити становище заснованої ним династії.
11. Того польського дворянима звали Адам Верхівня.— Цього героя роману Бальзак наділив прізвищем, яке є назвою українського села, де був маєток Ганських і де він сам прожив майже два роки під кінець життя (1847-1848; 1848-1850).
12. ...панна Буріньйон — як і письменники ілюмінати та квієтисти...— Буріньйон Антуанетта (1616-1680) — авантюристка, яка оголосила себе "нареченою Святого Духу" і його провісницею; написала кілька релігійно-містичних творів.
