Пошуки абсолюту - Бальзак Оноре де
Досить незв'язні слова, що вихопилися в нього від невтішного розпачу, були надто щирі, аби не прозвучати врочисто.
Раптом Валтасар притлумив свою розпуку, окинув усіх присутніх величним поглядом, що засяяв у душах, узяв алмаз і простяг його Маргариті, вигукнувши:
— Тобі він належить, ангеле мій!
Потім жестом звелів Мюлькіньє вийти і сказав нотареві:
— Продовжуймо.
Почувши від нього це слово, усі здригнулися — таке саме хвилювання викликав у публіки, що ловила кожен його порух, Тальма18 в деяких своїх ролях. Валтасар сів, тихо промовивши сам до себе: "Сьогодні я повинен бути тільки батьком".
Маргарита почула, підійшла і, схопивши батькову руку, шанобливо поцілувала її.
— Ніколи людина не виявляла себе до такої міри великою,— сказав Еммануель, коли наречена повернулася до нього,— ніколи людина не була до такої міри могутньою. Всякий інший схибнувся б з розуму.
Коли всі три контракти було прочитано й підписано, гості з'юрмились навколо Валтасара, розпитуючи його, як утворився алмаз, але він сам не міг знайти точне пояснення для цього незбагненного явища. Він подивився на горище і показав туди жестом, у якому був безпорадний гнів.
— Атож, там випадково на мить проявилася грізна сила, що виникає внаслідок руху вогненної матерії, сила, яка, безперечно, і створює метали й алмази,— сказав він.
— Цю випадковість, мабуть, легко пояснити,— озвався один гість, з тих людей, які люблять усе пояснювати,— простак забув там справжній алмаз. Оце й усе, що вціліло, а скільки він пустив димом!
— Але годі про це,— сказав Валтасар друзям.— Прошу вас сьогодні не говорити на такі теми.
Маргарита взяла батька під руку, щоб провести його в кімнати переднього дому, де мало відбутися пишне свято. Коли Валтасар слідом за гостями увійшов до галереї, він побачив, що там висять картини і все прикрашено рідкісними квітами.
— Картини! — вигукнув він. — Картини!.. І деякі з наших колишніх!
Він зупинився, обличчя його затьмарилося. На мить його охопив смуток, і він відчув тоді весь тягар своїх помилок і збагнув, як глибоко себе принизив.
— Усе це для вас, тату,— сказала Маргарита, вгадавши, які почуття схвилювали Валтасарову душу.
— Ангел, яким самі духи небесні повинні захоплюватися, скільки ж разів ти повертатимеш життя своєму батькові?
— Хай найменшої хмарки не лишиться на вашому чолі, хай очиститься ваша душа від сумних думок,— відповіла вона,— і ви винагородите мене понад мої сподівання. Я щойно подумала про Мюлькіньє, любий тату; ті кілька слів, які ви сказали про нього, свідчать про його високі чесноти і, признаюся, я погано про нього подумала. Хай вас більше не турбує, що ви у нього в боргу, він залишиться з вами як ваш відданий і смиренний друг. Еммануель має близько шістдесяти тисяч особистих заощаджень, ми їх подаруємо Мюлькіньє. За те, що служив вам так вірно, він заслуговує щастя на схилку днів. Про нас не тривожтеся! Ми з паном де Солісом житимемо спокійно, тихо, без блиску й розкоші. Отож ми обійдемося без цих грошей, поки ви нам їх не віддасте.
— О дочко, ніколи не залишай мене! Будь завжди провидінням для свого батька.
Увійшовши до кімнат, призначених для прийому гостей, Валтасар побачив, що вони заново опоряджені й обставлені з такою самою пишнотою, як і раніше. Незабаром усі рушили до великої їдальні на першому поверсі по парадних сходах, де на кожній приступці стояли квітучі дерева. Чудово оздоблений срібний посуд, який Габрієль подарував батькові, впадав кожному у вічі так само, як і багато накритий стіл, що здивував навіть найшанованіших жителів міста, де споконвіку любили добре попоїсти. Слуги Конінкса, Клааса і П'єркена прислуговували за пишним обідом. Сівши на почесному місці за столом, який ніби вінцем оточували обличчя родичів і друзів, що сяяли жвавою та щирою радістю, Валтасар, за чиїм кріслом стояв Мюлькіньє, так розчулився і розхвилювався, що всі замовкли, як замовкають перед лицем великої радості або великого горя.
— Любі діти,— вигукнув Валтасар,— яке жирне теля закололи ви з нагоди повернення блудного батька!
Ці слова, якими вчений осудив самого себе, тим самим, можливо, перешкодивши іншим осудити його ще суворіше, були мовлені з таким благородством, що гості розчулилися до сліз; але це було останньою даниною смутку, поступово веселощі ставали все галасливішими і жвавішими, як то буває на сімейних святах. Високоповажані громадяни Дуе посходилися на бал, який почався після обіду, і ні в чому не посоромив відновленої класичної розкоші дому Клаасів.
Після того як відбулися всі три весілля, давши привід для святкувань, балів, урочистих обідів, старого Клааса на кілька місяців затягло в круговерть цих світських розваг. Його старший син оселився в маєтку біля Камбре, яким володів Конінкс, що не хотів розлучатися з дочкою. Пані П'єркен теж мусила покинути батьківський дім, щоб зробити честь особняку, який збудував П'єркен і де він вирішив жити на дворянський кшталт, бо свою контору він продав, а дядько Дераке незадовго перед тим помер, залишивши небожеві у спадок свої багаторічні заощадження. Жан поїхав до Парижа, де збирався завершити свою освіту.
Таким чином, лише де Соліси залишилися з батьком, який віддав їм задній будинок, а сам оселився на третьому поверсі переднього. Маргарита й далі піклувалася про матеріальний добробут Валтасара, й Еммануель допомагав їй виконувати цей приємний обов'язок. Благородна дівчина отримала з рук кохання найжаданіший вінок, який сплітає щастя і яскраві барви якого освіжає постійність. Справді, жодне подружжя не подавало такого прикладу повного, відвертого і чистого блаженства, про яке палко мріють жінки. Все місто з шанобливим захватом дивилося на цей союз двох істот, таких мужніх у житейських випробуваннях, істот, що так свято кохали одне одного. Пан де Соліс, раніше призначений головним інспектором університету, після свого одруження подав у відставку, щоб повніше навтішатися щастям і залишитися в Дуе, де всі віддавали належне його талантам та характеру і вже тепер були готові подати за нього голос у виборчій комісії, коли він досягне депутатського віку. Маргарита, що виявила таку силу духу за скрутних обставин життя, у щасті знову стала жінкою лагідною і доброю. Звичайно, і протягом цього року Клаас не переставав думати про свою проблему, та хоч він і провів кілька дослідів, що коштували недорого і на них вистачило його прибутків, в лабораторії він бував рідко. Поновивши старовинний звичай дому Клаасів, Маргарита щомісяця влаштовувала від батькового імені сімейне свято, на яке приходили П'єркени та Конінкси, і раз на тиждень запрошувала вище товариство Дуе на чашку кави — про ці її прийоми в місті поширилася неабияка слава. Хоча Клаас часто бував неуважний, він завжди виходив до гостей і дуже люб'язно виконував свої світські обов'язки, прагнучи догодити старшій дочці, отож діти мали всі підстави думати, що він нарешті відмовився від свого марного пошуку. Так минуло три роки.
У 1828 році сталася сприятлива для Еммануеля подія, яка покликала його в Іспанію. Хоча, здавалося, він не мав найменшої надії успадкувати родову маєтність дому де Солісів, у якому були аж три розгалужені гілки, проте жовта пропасниця, старість, безплідність, усі примхи долі поєдналися для того, щоб спадкоємцем титулів та великого статку зробити саме Еммануеля, останнього в роду. Завдяки випадковості, одній з тих, які здаються неймовірними лише в книжках, дім де Солісів одержав графство Ноуро. Маргарита не захотіла розлучатися з чоловіком, якого справи мали затримати в Іспанії надовго, до того ж їй було цікаво побачити замок Каса-Реаль, де минуло дитинство її матері, і місто Гренаду, колиску роду де Солісів. Отож вона поїхала, довіривши управління домом Марті, Жозетті та Мюлькіньє, на чию відданість вона могла покластися і які вже звикли вести господарство. Маргарита запропонувала й батькові вирушити з нею до Іспанії, але Валтасар відмовився, пославшись на свій похилий вік; але справжня причина його відмови була в тому, що він уже давно задумав провести кілька дослідів, які обіцяли справдити всі його надії.
Граф і графиня де Соліс-і-Ноуро залишилися в Іспанії надовше, аніж збиралися: в Маргарити народилася дитина. В половині 1830 року подружжя було в Кадіксі — там вони сподівалися сісти на корабель і повернутися до Франції через Італію. Але тут надійшов лист, у якому Фелісія повідомляла сестрі невеселі новини. За півтора року батько вщент розорився. Габрієль і П'єркен були змушені щомісяця видавати Мюлькіньє певну суму грошей на домашні витрати. Старий слуга вдруге віддав хазяїнові все, що мав. Валтасар нікого не хотів приймати, не пускав до себе навіть своїх дітей. Жозетта й Марта померли. Кучера, кухаря та інших слуг — усіх поступово розрахували. Коней і екіпажі продали. Хоча Мюлькіньє нікому й словом не прохопився про те, як живе його хазяїн, не було сумніву, що тисячу франків, яку щомісяця видавали їм Габрієль Клаас і П'єркен, пан і слуга витрачали на досліди. Судячи з того, що Мюлькіньє купував на базарі зовсім мало провізії, двоє старих обходилися найнеобхіднішим. Нарешті, щоб не допустити продажу батьківського дому, Габрієль і П'єркен сплачували відсотки за ту суму, яку старий потай від них позичив під заставну на нерухоме майно. Ніхто з дітей не міг вплинути на Клааса, який у свої сімдесят років виявляв таку виняткову енергію, що домагався здійснення усіх своїх бажань, навіть найбезглуздіших. Може, тільки Маргариті пощастить приборкати батька, як це вона зробила колись, і Фелісія благала сестру приїхати якнайскоріше; вона боялася, що батько почне підписувати векселі. Габрієль, Конінкс і П'єркен, налякані тривалістю божевілля, що вже поглинуло близько семи мільйонів франків, вирішили не сплачувати Клаасових боргів. Цей лист змусив Маргариту змінити план подорожі, й вона вирушила в Дуе найкоротшим шляхом. її заощадження і нове багатство дозволяли їй іще раз погасити батькові борги; але вона прагнула більшого, вона хотіла виконати материн заповіт і не допустити, щоб Валтасар ліг у могилу зганьбленим. Звичайно, лише вона могла вплинути на старого і не дозволити йому далі робити свої досліди, що тільки розоряли його; адже дарма було чекати плідної наукової праці від людини такого похилого віку, коли всі здібності уже ослаблені.
