Кохання під час холери - Маркес Габріель Гарсіа

Одружився з нею, бо йому подобалася її гордість, її серйозність, її сила, цьому рішенню почасти посприяло і його марнолюбство, та коли вона вперше поцілувала його, він сповнився певності, що немає жодних перешкод, аби вигадати палку пристрасть. Ні в ту першу ніч, коли до самого світанку вони гомоніли про все на світі, ні будь-коли вони й словом не обмовилися про кохання, ні він, ні вона не обманювалися в своїх почуттях — ні тоді, ні тим паче згодом.

Удосвіта, коли обоє заснули, вона ще була незаймана, але тривати довго це не могло. І справді, вже наступної ночі, після того як він навчив її танцювати віденські вальси під зоряним небом Карибського моря, йому довелося піти до ванної після неї, а коли він повернувся в каюту, вона чекала його, лежачи гола на койці. Й тепер вона сама взяла на себе ініціативу й віддалася йому без страху, без болю, з радістю людини, яка переживає цікаву морську пригоду, і та кривава церемонія не лишила по собі жодного прикрого сліду, крім почесної червоної троянди на простирадлі. Обоє показали себе в цьому ділі добре, то було майже чудо, і розважалися в такий спосіб і далі, вночі й удень, протягом усієї подорожі, і з кожним разом у них виходило ліпше й ліпше, тож коли вони дісталися до Ла-Рошелі, то вже розуміли одне одного як давні коханці.

Рік і чотири місяці вони жили в Європі, оселившись у Парижі і звідти відбуваючи короткі подорожі до сусідніх країн. Протягом цього часу вони любилися щодня, а зимовими неділями то й не один раз, пустуючи в ліжку аж до обіду. Він був чоловік доброї снаги, до того ж вельми досвідчений, а вона мала не ту вдачу, щоб дозволити будь-кому здобути над собою перевагу, отож обом довелося визнати рівноправність партнера в ліжку. Після трьох місяців палких любощів він зрозумів, що одне з них двох безплідне, й обоє пройшли доскіпливе обстеження в лікарні Сальпетрієр, де він колись відбув свій курс удосконалення. Справа виявилася нелегка й клопітна, але видимих наслідків не дала. Втім, коли вони найменше цього сподівалися, сталося чудо, і вже наприкінці наступного року, коли вони повернулися додому, Ферміна була вже на сьомому місяці вагітності й почувала себе найщасливішою жінкою у світі. Син, такий бажаний для обох, народився без жодних ускладнень під знаком Водолія, і його назвали на честь дідуся, який помер від холери.

Годі було визначити, що їх так змінило: Європа чи кохання, — бо і те, й те вони пережили водночас. А обоє таки змінились — і дуже, і не тільки одне для одного, а й для всього світу, як це відразу помітив Флорентіно Аріса, коли побачив їх на паперті собору через два тижні після повернення, в ту нещасливу для себе неділю. Вони повернулися з новим уявленням про життя, переповнені новими враженнями і готові повелівати. Він привіз із собою безліч новин у царині письменства, музики, а насамперед у галузі своєї науки. Передплатив "Фігаро", щоб не втрачати зв'язку з життям, і "Ревю Двох світів" — щоб не губити зв'язку з поезією. Крім того, він домовився зі своїм паризьким книгарем, що той надсилатиме йому новинки найпопулярніших письменників, таких, як Анатоль Франс і П'єр Лоті, і тих, котрі найдужче подобалися йому, — серед них були, скажімо, Ремі де Гурмон і Поль Бурже, але в жодному разі не Еміль Золя, який здавався йому нестерпним, незважаючи на його героїчну боротьбу проти судилища над Дрейфусом. Той самий книгар зобов'язався надсилати йому поштою найпривабливіші новинки з каталогу грамофонних платівок, а передусім камерну музику, бо Хувенал Урбіно хотів зберегти за собою славу, яку здобув ще його батько, перший у місті меценат музичних концертів.

Ферміна Даса, завжди настроєна недоброзичливо до вимог моди, привезла аж шість скринь одягу на різну погоду, але там знайшлося мало місця для виробів знаменитих фабричних марок. У розпалі зими вона відвідала Тюїльрі, де розпродували колекцію Уорта, незаперечного диктатора в царстві вишуканого пошиття, та єдине, що вона там придбала, це бронхіт, який уклав її на п'ять днів у ліжко. Лафер'єр видався їй менш претензійним і жадібним, проте вона схилилася до мудрого рішення скуповувати все, що найдужче їй подобалось у крамницях дешевого розпродажу, хоча її чоловік присягався, нажаханий, що то одяг мерців. Керуючись тими самими міркуваннями, вона накупила чимало пар італійських черевиків без марки, яким віддавала перевагу перед уславленими й екстравагантними черевиками Феррі, і привезла парасольку Дюпюї, червону, мов пекельне полум'я, яка дала багатий матеріал для наших надто вразливих репортерів світської хроніки. Вона придбала тільки один капелюх фірми мадам Ребу, але натомість напхала повну скриню гронами штучних черешень, гілочками найрозмаїтіших фетрових квітів, які тільки їй траплялися, гіллястими страусовими перами, хвостами павичів та азіатських півнів, цілими фазанами, колібрі й безліччю барвистих екзотичних птахів у вигляді опудал, зображених у польоті, під час крику, в момент агонії: тобто там було все, що протягом останнього двадцятиріччя служило для того, щоб ті самі капелюхи здавалися зовсім різними. Привезла цілу колекцію віял із цілого світу, всі неоднакові й кожне для якоїсь окремої нагоди. Привезла туалетну воду з тривожно-гострим запахом, вибрану серед багатьох у парфумерній крамниці Базару Милосердя, перше ніж весняні вітри розвіяли його попіл, але напахтилася нею один тільки раз, бо, змінивши властивий їй запах, не впізнала сама себе. Привезла також футлярчик із косметикою — останню новину з ринку зваби — і була першою жінкою, яка почала брати його з собою на вечірки тоді, коли сама спроба підмалюватися на людях вважалася непристойною. Подружжя також привезло із собою три незабутні спогади: про безпрецедентну театральну прем'єру "Казок Гофмана", про страхітливу пожежу, коли загорілися майже всі венеційські гондоли перед палацом Святого Марка, а вони, згнітивши серце, спостерігали те видовище з вікна готелю, і скороминущу з'яву Оскара Уайльда під першим січневим снігом. Але серед цих і багатьох інших спогадів доктор Хувенал Урбіно зберігав ще один, завжди шкодуючи, що не поділяє його з дружиною, бо він стосувався давніших часів його парубоцького життя студентом у Парижі. То був спогад про Віктора Гюго, який здобув тут у нас зворушливу славу, що виходила далеко за межі його книжок, бо хтось сказав, ніби великий письменник висловився — хоча насправді ніхто й ніколи цих слів не чув, — що нашу конституцію було складено для країни, населеної ангелами, а не людьми. Відтоді тут йому поклонялися, наче ідолу, і більшість із численних наших співвітчизників, які відвідували Францію, зі шкури пнулися, аби побачити його. З півдесятка студентів — і серед них Хувенал Урбіно — протягом певного часу чергували перед його будинком на проспекті Ейло, а також у кафе, куди він, як казали, регулярно заходив, але так ніколи й не зайшов, і кінець кінцем вони листовно попросили приватної аудієнції від імені ангелів, ощасливлених конституцією Ріо-Негро. Відповіді вони ніколи не одержали. Та одного дня Хувенал Урбіно випадково проходив біля Люксембурзького саду й побачив, як Гюго вийшов із Сенату в супроводі молодої жінки, що вела його під руку. Уславлений письменник видався йому дуже старим, він насилу переставляв ноги, борода й волосся здавалися куди менш осяйними, ніж на портретах, а пальто на ньому мовби належало не йому, а комусь значно огряднішому. Хувенал Урбіно не захотів псувати собі спогад недоречним поклоном; він задовольнився цим майже нереальним видивом, якого йому вистачило на все життя. Коли він повернувся до Парижа одруженим і міг би домогтися формальної зустрічі, Віктор Гюго вже помер.

Зате Хувенал і Ферміна поділяли інший, теж у своєму роді незабутній спогад: одного вечора, коли валив густий сніг, їх заінтригував гурт людей, що юрмилися біля дверей невеличкої книгарні на бульварі Капуцинів, нехтуючи завірюху. Як потім з'ясувалося, до тієї крамнички саме зайшов Оскар Уайльд. Коли нарешті він звідти вийшов, справді навдивовижу елегантний, але, можливо, надто свідомий своєї елегантності, гурт оточив його, просячи поставити автограф на своїх книжках. Доктор Урбіно зупинився тільки для того, щоб подивитись на нього, але його збуджена дружина захотіла перейти через бульвар, щоб знаменитий англієць поставив свій підпис на єдиній речі, де вона вважала пристойним його поставити за браком книжки: на її прегарній лайковій рукавичці, довгій, гладенькій, м'якій і того самого кольору, що і її ніжна шкіра недавно одруженої жінки. Вона була певна, що чоловік з таким витонченим смаком гідно оцінить цей її жест. Але її власний чоловік рішуче заперечив проти такого вчинку, і, коли вона спробувала зробити по-своєму, знехтувавши його умовляння, він відчув, що не зможе пережити такої ганьби.

— Якщо ти перейдеш через вулицю, — сказав він їй, — то коли вернешся, знайдеш мене неживим.

Той порив був цілком природним для неї. Вже на першому році подружнього життя вона оберталася в світі з тією самою зухвалістю, з якою малим дівчам гасала по заболочених околицях Сан-Хуан-де-Сьєнаги, так ніби вона й народилася з цією рисою вдачі, й чоловік дивом дивувався, як вона може так невимушено обходитися з незнайомцями і звідки в неї цей таємничий дар уміти порозумітися іспанською мовою з ким завгодно у будь-якій країні світу. "Мови треба знати, коли ти хочеш продати що-небудь, — казала вона, весело сміючись. — Та коли ти приходиш купувати, всі й так розуміють, чого тобі від них треба". Важко було уявити собі людину, яка б так швидко і з такою радістю пристосувалася до повсякденного життя в Парижі, який вона зуміла полюбити і згадувала з приємністю, незважаючи на його нескінченні дощі. Та коли вона повернулася додому, приголомшена безліччю найрозмаїтіших вражень, стомлена подорожжю й напівсонна від вагітності, перше, що у неї запитали в порту, це як їй сподобалися дивовижі Європи, і вона з лаконічністю, властивою для карибської говірки, підсумувала шістнадцять щасливо прожитих місяців в чотирьох словах:

— Там содом і колотнеча!

IV

Того самого дня, коли Флорентіно Аріса побачив Ферміну Дасу на паперті кафедрального собору, на сьомому місяці вагітності й цілком свідому свого нового становища світської жінки, в ньому зродилася люта рішучість здобути собі славу й багатство, щоб стати гідним її.