Кохання під час холери - Маркес Габріель Гарсіа

Півдня повправлявшись, він зумів заграти для неї вальс "Богиня у вінку" і грав протягом багатьох годин, аж доки довелося зупинити його силоміць. Якось уночі Ферміна Даса прокинулася, задихаючись від сліз, які вперше в її житті були слізьми горя, а не гніву, — це їй пригадалися двоє стареньких, яких човняр забив ударами весла. Дивовижно, але безперервний дощ її анітрохи не хвилював і, може, занадто пізно вона подумала, що, мабуть, Париж не таке вже й похмуре місто, яким він їй видався, та й у Санта-Фе вулиці навряд чи так уже запруджені похоронними процесіями. Мрія про інші, майбутні подорожі з Флорентіно Арісою засяяла десь на обрії: подорожі бездумні, без важких скринь, без суспільних умовностей — подорожі кохання.

Напередодні прибуття влаштували велике свято з паперовими гірляндами та кольоровими ліхтариками. Надвечір дощ перестав. Капітан і Сенаїда, тісно сплетені в обіймах, протанцювали кілька болеро, які в ті роки почали доходити до серця. Флорентіно Аріса наважився запропонувати Ферміні Дасі станцювати з ним їхній таємний вальс, але вона відмовилася. Проте весь вечір відбивала такт підборами та порухами голови, й була навіть мить, коли вона танцювала сидячи, сама того не усвідомлюючи, тоді як капітан зливався зі своєю ніжною "Бісицею" у присмеркових ритмах болеро. Вона випила стільки ганусівки, що на сходах довелося вести її попід руки, і з нею стався напад сміху зі слізьми, який налякав усіх. Але в тихій заводі каюти, де витали густі пахощі парфумів, їй пощастило опанувати себе, й вони віддалися плотським любощам — розважливо, спокійно, як навчені життям давні коханці, і ті хвилини залишилися в пам'яті Ферміни Даси найкращим спогадом з усієї тієї лунатичної подорожі. Вони вже не почували себе щойно одруженими молодятами, як припускали капітан та Сенаїда, і ще менше — пізніми коханцями. Було так, ніби вони вже піднялися на круту голгофу подружнього життя і тепер ішли просто до суті кохання. Ішли мовчки, як старе подружжя, що обпеклося на житті, непідвладне пасткам пристрасті, непідвладне брутальним насмішкам ілюзій та міражам розчарувань — непідвладні мінливому настрою кохання. Бо вони прожили разом досить, аби зрозуміти, що кохання — це кохання коли завгодно і де завгодно, але воно тим насиченіше, чим ближче до смерті.

Прокинулися вони о шостій. Голова в неї боліла, ще не очистившись від важких випарів ганусівки, а в серці загніздилося тривожне передчуття, що доктор Хувенал Урбіно повернувся з того світу, гладший і молодший від того чоловіка, який упав з драбини, і сидить тепер у кріслі-гойдалці біля дверей дому, чекаючи її. А втім, вона зберегла досить ясного розуму, щоб збагнути: причиною її тяжкого настрою була не ганусівка, а неминучість повернення додому.

— Це для мене як смерть, — сказала вона.

Флорентіно Аріса здивувався, бо вона висловила думку, яка не давала жити і йому, відколи пароплав вирушив у зворотний рейс. Ні він, ні вона не могли уявити собі іншої домівки, ніж ця каюта, не могли уявити, що їдять десь-інде, а не на пароплаві, що живуть життям, яке відтепер стало для них геть чужим. Це й справді було як смерть. Флорентіно Аріса більше не міг заснути. Лежав горілиць у ліжку, підклавши руки під голову. В якусь мить гострий, мов ніж, спогад про Америку Вікунью змусив його корчитися від болю, і він не міг далі відвертатися від істини: зачинився у ванній і добряче виплакався, — неквапно, до останньої сльозинки. Тільки тепер він набрався мужності признатися собі, як сильно вона його любила.

Коли вони піднялися на палубу, вдягнені й готові зійти на пристань, пароплав уже залишив позаду канали та заболочені береги давнього іспанського фарватеру й плив між рештками човнів та масними плямами на застояній воді бухти. Над позолоченими церковними банями міста віце-королів сяяв ясний четвер, але Ферміна Даса, стоячи біля поручнів, не могла витримати смороду славного міста, нахабства його бастіонів, запаскуджених ігуанами, що символізували для неї жах реального життя. І він, і вона не кажучи це одне одному, відчували в душі глухий, але бурхливий протест — їм не хотілося здаватися так легко.

З капітаном вони зустрілись у їдальні; той був у стані, що аж ніяк не відповідав його звичайній охайності: неголений, з мішками під очима після безсонної ночі, в мокрому з учорашнього вечора одязі. Язик у нього заплітався, бо ганусівка раз у раз підступала йому до горла. Сенаїда ще спала. Вони мовчки заходилися снідати, і тут з'явився моторний катер санітарної інспекції порту, і з нього надійшов наказ зупинити пароплав.

Капітан піднявся на місток і криками почав відповідати на запитання озброєного патруля. Вони хотіли знати, яка саме пошесть у них на борту, скільки там пасажирів, скільки хворих, чи є небезпека дальшого поширення інфекції. Капітан відповів, що пасажирів на борту всього три, і всі вони заражені холерою, але їх утримують в умовах суворої ізоляції. Ні ті люди, що повиходили в Ла-Дораді, ні двадцять сім чоловік корабельної команди не мали з ними жодного контакту. Але офіцера, який командував патрулем, такі пояснення не задовольнили, і він наказав капітанові вивести судно за межі бухти й чекати біля болота Лас-Мерседес до другої години дня, поки відповідні служби підготуються, щоб належним чином поставити пароплав на карантин. Капітан гучно, мов кучер, випустив вітри і помахом руки звелів лоцманові повернути судно й пливти до боліт.

Ферміна Даса і Флорентіно Аріса чули все те, сидячи за столом, але капітанові було до цього начебто байдуже. Він знову заходився мовчки їсти, і його поганий настрій відбивався навіть у тому, як він порушував правила етикету, що створили майже легендарну репутацію капітанам річкових пароплавів. Він розчавив кінчиком ножа четверо підсмажених яєць, а тоді став підбирати їх з тарілки скибками зелених бананів і жадібно запихати до рота, плямкаючи, мов дикун. Ферміна Даса і Флорентіно Аріса дивилися на нього не кажучи й слова, мов двійко школярів, що сидять за партою і чекають оголошення річних оцінок. Вони не перемовилися й словом, поки тривала пересварка з санітарним патрулем, не мали вони й найменшого уявлення, як відтепер складуться їхні долі, але обоє знали, що капітан думав і за них: це видно було з того, як пульсували в нього жилки на скронях.

Поки він упорався з яєчнею, з тарелем підсмажених на олії зелених бананів, з чашкою розбавленої молоком кави, пароплав вийшов із бухти, випускаючи з казанів пару, ввійшов у мережу каналів і повернув до боліт. Поверхня води мерехтіла райдужними зблисками від луски безлічі риб, що плавали боком, оглушені динамітом рибалок-браконьєрів, а вгорі над ними з різкими металічними криками кружляло водяне та суходільне птаство. Карибський вітер залітав у вікна разом із пташиним гвалтом, і Ферміна Даса дослухалась, як нове відчуття свободи стугонить у її жилах нервовими поштовхами. Праворуч, аж до протилежного кінця світу, стелилися луки в гирлі Магдалени.

Коли на тарілках нічого не залишилося, капітан утер губи ріжком скатертини й заговорив на такому барвистому жаргоні, що цим відразу покінчив з високим престижем річкових капітанів у царині мовної культури. Власне, він говорив, не звертаючись ні до кого, а лише намагався вилити лють, що розпирала йому груди. Вивергнувши з себе потік найбрутальнішої лайки, він сказав на закінчення, що не уявляє собі, як тепер вони виплутаються з халепи, у яку вскочили, вивісивши жовтий холерний прапор.

Флорентіно Аріса вислухав його, не змигнувши оком. Потім подививсь у вікно на круглий квадрант троянди вітрів, на чистий обрій, на грудневе небо, де не було жодної хмаринки, на одвічно судноплавні води і сказав:

— Рушаймо прямо, прямо, прямо — і знову до Ла-Доради.

Ферміна Даса здригнулася, бо впізнала давній голос, натхнений благодаттю Святого Духа, і поглянула на капітана: він і був її долею. Але капітан її не бачив, бо його затопила висока хвиля могутнього натхнення Флорентіно Аріси.

— Ви це сказали серйозно? — запитав він.

— Відколи я живу на світі, — відповів Флорентіно Аріса, — я не казав нічого несерйозного.

Капітан подивився на Ферміну Дасу і побачив на її віях перші блискітки зимової паморозі. Потім перевів погляд на Флорентіно Арісу, незворушного, незламного у своєму коханні, і злякався, надто пізно подумавши про те, що врятуватися від життя куди важче, ніж від смерті.

— І скільки ж ми, в біса, зможемо отак плавати сюди й туди? — запитав він.

Флорентіно Аріса тримав напоготові відповідь на це запитання вже п'ятдесят три роки, шість місяців та одинадцять днів і рівно стільки ж ночей.

— Усе життя, — сказав він.

Примітки

1

Тут: "Ось ти й попався!" (Франц.)

2

Одна морська ліга дорівнює трьом морським милям (приблизно 5555 метрів).

3

Облиш надію всяк, хто сюди входить (італ.). Напис над брамою Дантового пекла.

4

Коли прокидаються в благодаті (англ.).

5

1 ліга дорівнює 5572 м.

6

Південноамериканський птах, схожий на іволгу.

7

Без музичного супроводу (італ.).

8

Американський льотчик, який першим здійснив у 1927 р. безпосадочний переліт через Атлантичний океан.

9

Американські народні мелодії.

10

Власне, Санта-Фе-де-Богота, нині просто Богота. — Прим. перекладача.

11

Ла Дорада — "золота" (ісп.).