Кохання під час холери - Маркес Габріель Гарсіа
Флорентіно Аріса довгий час тішив себе ілюзією, що він у неї один, і вона була навіть рада, що він у це вірить, а проте її підвела фатальна звичка розмовляти уві сні. Помалу-малу, дослухаючись до її сонного белькотіння, він по клаптях відтворював географічну карту її пригод, які вона вдруге переживала у сновидіннях, і відкрив для себе незліченні острови її приватного життя. У такий спосіб він довідався, що вона не мала наміру одружуватися з ним, проте почувала себе міцно прив'язаною до нього з почуття глибокої вдячності за те, що саме він її розбестив. Не раз вона заявляла йому напрямки:
— Обожнюю тебе за те, що ти зробив мене хвойдою.
І вона мала рацію, хоча висловлювалася, може, й не зовсім точно. Флорентіно Аріса позбавив її так званої "шлюбної" цноти, ще пагубнішої, аніж цнота природжена або здержливість удівства. Він навчив її очевидної істини: усе, що двоє роблять у ліжку, не слід вважати аморальним, якщо воно підтримує живим вогник кохання. І ще навчив її того, що потім стало суттю усього її життя: переконав її, що кожна людина народжується на світ з певною мірою відпущеної їй снаги і ті, хто не використовує себе задля певної мети, власної або чужої, добровільної або примусової, пропадають навіки. Її заслугою було те, що вона сприймала його науку бездумно й без вагань. Хоча, переконаний, що знає її краще, аніж будь-хто, Флорентіно Аріса не міг зрозуміти, чим так вабила до себе чоловіків жінка з такими примітивними інстинктами, яка, до того ж, не переставала говорити в ліжку про свою журбу за небіжчиком чоловіком. Єдине пояснення, яке спало йому на думку і якого ніхто не зміг би спростувати, було те, що вдова Насарета надолужувала ніжністю там, де поступалася в хитрощах і лукавстві. В міру того як вона поширювала свої володіння, шукаючи ліків проти своєї давньої недуги в інших розбитих серцях, вони почали бачитися все рідше й рідше і кінець кінцем забули одне одного без журби.
Вдова стала першою плотською любов'ю Флорентіно Аріси. Одначе замість зав'язати з нею стійкі взаємини, як мріяла його мати, обоє скористалися з цього зв'язку, щоб сторчголов кинутися у вир життя. Флорентіно Аріса розвинув активність, що здавалася неймовірною для такого чоловіка, як він, мовчазного, виснаженого та ще й одягненого, немов старий дід із далекого минулого. А втім, він мав у своєму розпорядженні дві переваги. По-перше, він мав призвичаєне око, яким відразу накидав на жінку, що чекала його, хай би навіть вона була в самій гущі натовпу, але, навіть упізнавши її, він наближався до неї з великою осторогою, боячись одкоша як найнестерпнішого для себе приниження і ганьби. По-друге, жінки непомильно впізнавали в ньому бідолаху, який мучиться самотністю і потребує любові, вуличного прохача, смиренного, як побитий пес, і це знання штовхало їх до нього, і вони віддавалися йому, не ставлячи жодних умов, нічого від нього не вимагаючи й нічого не сподіваючись, — їм вистачало втішної думки, що вони вчинили добре діяння, зласкавившися над ним. То була його єдина зброя, але завдяки їй він виграв чимало історичних баталій, в цілковитій таємниці з ретельністю нотаря записуючи кожну в зашифрований зошит, який серед усіх інших можна було впізнати з промовистого заголовку: "Вони". Першою він записав туди вдову Насарета. А через півсотні років, коли Ферміна Даса звільнилася від своїх освячених церквою кайданів, у нього вже було двадцять п'ять таких зошитів, і в них — шістсот двадцять два випадки кохань, які тривали певний час, не рахуючи незліченних скороминущих пригод, що не заслуговували бодай на побіжну поблажливу згадку.
Через півроку буйного кохання із вдовою Насарета Флорентіно Аріса відчув упевненість, що йому пощастило пережити муку Ферміни Даси. Він не тільки у це повірив, а й не раз розмовляв на цю тему з матір'ю протягом тих майже двох років, поки тривала весільна подорож, і з відчуттям безмежної полегкості зберігав цю віру аж до тієї злощасної для себе неділі, коли зненацька, без жодної підказки з боку свого серця, побачив, як вона вийшла з церкви попідруч із чоловіком, супроводжувана цікавістю та лестощами свого нового середовища. Ті самі дами аристократичного кореня, котрі спершу зневажали її і глузували з неї, як із безрідної самозванки, тепер зі шкури пнулися, аби вона почувала себе серед них своєю, а вона сливе заворожила їх своїми чарами, засвоївши роль світської дами з такою невимушеністю, що Флорентіно Аріса мусив якусь хвилину поміркувати, перше ніж упізнав її. Вона зовсім змінилася: манери зрілої жінки, високі черевики, капелюх із вуаллю, прикрашений барвистим пір'ям якогось екзотичного птаха, — усе в ній було зовсім інше й цілком природне, так ніби належало їй від першопочатку. Вона здалася йому гарнішою і молодшою, аніж будь-коли, але навіки втраченою, і він ніяк не міг збагнути, звідки в нього це відчуття, аж поки побачив обриси її живота під шовковою сукнею: вона була на сьомому місяці вагітності. А втім, найдужче його вразило, що вона та її чоловік складали чудову пару, й обоє обертались у світі з такою легкістю, ніби пливли над рифами дійсності. Флорентіно Аріса не відчув ні ревнощів, ні гніву, а тільки глибоку зневагу до себе — убогого, негарного, ницого й не гідного не лише Ферміни Даси, а й будь-якої жінки.
Отже, вона повернулася. Повернулася, не маючи жодних підстав каятись у тому зламі свого життя, на який зважилася самохіть. Навпаки, підстав, для каяття ставало дедалі менше, а надто після того, як їй пощастило здолати крутосхил перших років. У її випадку це було не так легко, адже, коли вона добулася до своєї першої шлюбної ночі, її очі ще застеляв туман невинності. Трохи розвіюватися він почав тільки під час подорожі по володіннях кузини Ільдебранди. У Вальєдупарі вона нарешті довідалася, чому півні ганяються за курми, на власні очі побачила грубе видовище спарювання віслюків, побачила, як народжуються телята, і почула, як кузини з цілковитою невимушеністю теревенили про те, що одні подружні пари любляться й досі, а інші з тих або тих причин давно перестали це робити, хоч і далі живуть разом. Саме тоді вона прилучилася до кохання на самоті, переживши дивне відчуття, ніби відкриває щось давно відоме її інстинктам, спочатку в ліжку, коли стримувала дихання, щоб не видати себе у спальні, де крім неї було ще півдесятка кузин, а потім у ванній, коли, розслабившись і розпустивши коси, викурювала свої перші самокрутки. Вона завжди робила це, долаючи муки сумління, яких їй пощастило збутися тільки після одруження, і завжди в цілковитій таємниці, тоді як кузини вихвалялися одна перед одною, розповідаючи не лише про те, скільки разів на день вони доходили до оргазму, а й у якій формі він у них проявлявся і чи довго тривав. Втім, незважаючи на чари цих початкових ритуалів, вона зберегла переконаність, що втрата дівочої цноти — це кривава жертва.
Через те її весілля, одне з найбучніших у останні десятиріччя минулого століття, проминуло для неї в передчутті близького й невідворотного жаху. Тривожне очікування першої ночі медового місяця турбувало її куди дужче, аніж громадський скандал, що вибухнув унаслідок її заручин із найелегантнішим кавалером тієї доби. Після шлюбного оповіщення в кафедральному соборі Ферміна Даса знову стала одержувати анонімні записки, деякі погрожували їй смертю, проте вона переглядала їх, майже не помічаючи, бо весь страх, на який вона була здатна, злився з очікуванням неминучого згвалтування. То був правильний спосіб обходитися з анонімками, хоч вона й робила це несвідомо, адже йшлося про клас, якого історія привчила схиляти голову перед здійсненим фактом. Тому всі її ворогині поспішили перекинутись на її бік, як тільки стало очевидно, що одруження неминуче. Вона відразу помітила раптову зміну в манерах цілого кортежу блідих жінок, змучених артритами та вічно поганим настроєм, які одного дня збагнули марність своїх підступів і без попередження стали приходити до парку Євангелістів, так ніби у власний дім, з кухонними рецептами та передчасними дарунками. Трансіто Арісо добре знала цей світ, хоча тільки тепер він справді зачепив її за живе, знала, що напередодні урочистих свят клієнтки неодмінно з'являться просити її ласки, щоб викопала свої глеки і лише на двадцять чотири години й за додатковий процент позичила їм заставлені коштовності. Але давно вже не було так, як цього разу, коли спорожніли всі до одного глеки, аби дами з довгими прізвищами змогли покинути свої повиті темрявою святилища і з'явитися осяйними, зі своїми ж таки, хай і позиченими на одну добу, коштовностями, на весілля, яке своєю пишнотою мало затьмарити всі інші, аж до кінця століття, і яке знайшло своє блискуче завершення, коли весільним батьком погодився стати доктор Рафаель Нуньєс, тричі обраний президентом республіки, філософ, поет і автор слів національного гімну, про що можна довідатися з кількох пізніших енциклопедій. Ферміну Дасу підвів до головного вівтаря її власний батько, якому церемоніальний костюм надав на один день підозрілого вигляду непритаманної йому статечності. Обвінчалася вона навіки перед головним вівтарем кафедрального собору, під час служби, відправленої трьома єпископами, об одинадцятій ранку, в четвер на Святу Трійцю, навіть не згадавши бодай з почуття милосердя про Флорентіно Арісу, який о цій годині палав у гарячці, помираючи з кохання до неї, щойно відбувши нелегку подорож на пароплаві, що так і не відвіз його в забуття. Під час вінчання і згодом, на весільному бенкеті, вона посміхалася посмішкою, що здавалась намальованою білилами, посмішкою без душі, яку дехто витлумачив як глузливу посмішку торжества, але насправді вона була жалюгідною спробою приховати жах незайманиці, яку щойно видали заміж.
На щастя, непередбачені обставини в поєднанні з розумінням, яке виявив чоловік, допомогли їй віддалити неминуче аж на три доби. Втрутилося провидіння. Було оголошено, що в зв'язку з порушенням розкладу руху через карибські шторми пароплав трансатлантичної компанії стоятиме в порту лише три дні, тобто вийде в море на двадцять чотири години раніше, ніж передбачалося, а отже, зніметься з якоря рейсом на Ла-Рошель не наступного дня по весіллі, як було розраховано ще півроку тому, а в ту саму ніч.
