Гаргантюа і Пантагрюель (скорочений переказ для дітей) - Рабле Франсуа

І таких там надивилися чудес, що й досі кожного на згадку про них поймає священний трепет і невимовне захоплення.

Придворні сказали, що королева робить тільки те, що ніхто інший у світі робити не спроможний, і зціляє тільки тих недужих, яких ніхто інший у світі зцілити не годен. А всякі інші недуги зціляють вони, її помічники.

Незабаром мандрівники побачили це на власні очі. Якийсь молодик бив недужого на водянку у живіт двосічною сокирою дев'ять разів. І той після такого лікування вмить одужав.

Другий молодик лікував гарячку. Він прив'язав до пояса недужого з лівого боку лисячий хвіст — і гарячки як не було.

Третій зцілив подагрика — наказав йому розплющити очі й закрити рота.

Четвертий — їй-богу, правда Г — вибавив дев'ять чоловік од недуги святого Франціска 176. Знаєте як? Він скасував усі їхні борги і кожному повісив на шию торбинку з десятьма тисячами золотих.

П'ятий, як сказали мандрівникам, лікував недокрів'я й сухоти тим, що постригав недужих у ченці всього лиш на три місяці — і ті одужували.

Шостий повертав молодість жінкам. Вони стояли біля нього двома шерегами: з одного боку — старі баби, хирляві, скарлючені, зморшкуваті, беззубі, підсліпуваті, з другого — молоді красуні, стрункі, як тополі.

Оглянувши палац, Пантагрюель та його друзі подалися гуляти по острову. І тут вони теж набачилися

ДИВ.

Якийсь ентелехіянин за допомогою чудернацької машини викидав із вікон будинки. В такий спосіб, пояснили мандрівникам, він їх провітрює.

На ринковому майдані гурт молодиків розтирав чорним ефіопам 'животи денцями кошиків — і ефіопи враз білішали.

На березі кілька ентелехіян орали пісок плугом, запряженим трьома лисицями в одному ярмі.

Інші товкли в мармуровій ступі пемзу, добували з неї воду і змінювали її склад.

Були й такі, що стригли ослів і настригали з них купу густої, довгої та тонкої вовни; і такі, що з терну збирали виноград, а з будяків — смокви; і такі, що ловили неводами вітер, а разом із ним величезних раків; і такі, що довбнями лупцювали ковбаси.

А деякі ентелехіяии із нічого творили щось велике, а потім обертали це велике на ніщо.

Хто краяв вогонь ножем, хто носив решетом воду.

Якийсь статечний добродій бігав по квітнику і вимірював довжину стрибків бліх, приказуючи, що від цього діла буває велика користь — і у війні, і в управлінні державою. При цьому він згадував Сократа — першого філософа, що спустив філософію з небес на землю, із забави перетворив її в потрібну і зискову справу. Добродій повторював, що Арістофан 177 твердив: Сократ половину того часу, який він присвячував науці, робив не що інше, як вимірював довжину блошиних стрибків.

На високій вежі мандрівники побачили двох озброєних рицарів. Придворні сказали, що ці рицарі пильнують місяць від вовків.

Пантагрюель та його друзі ходили по острову, пороззявлявши роти й широко розплющивши очі, аж поки зійшла вечірня зоря. Тоді їх знову запросили до палацу. Перед ними з'явилася її величність королева Квінтесенція із своїм велемудрим і велемужнім почтом. І знову священний трепет охопив їх, і знову їм заціпило вуста.

Королева це помітила й мовила до Пантагрюеля:

— Бачу я, що ви і супутники ваші вражені тим, що відкрилося вашим очам на моєму острові. Вас злякала, навіть більше — приголомшила новизна досліду, незвичайність того, що чинили, як діяли мої підданці. А про те, як легко діяти й чинити саме так, судити ви не годні. У людей звичайно дослідження якогось явища не' сполучається з ясністю і певністю уявлень. Та прошу ласкаво — опануйте себе, проженіть страх — і дивіться на все, дослухайтеся до всього, що іще ви тут побачите і почуєте! Споглядайте, дослухайтеся, міркуйте! І вас урешті осяє премудра благодать, і ви побачите те, про що досі ні гадки, ні уявлення не мали. Ось вам свідчення моєї до вас ласки та пошани до тієї цікавості, яку я читаю в очах ваших: я посвячую вас у абстрактори. Це дуже високе звання. Адже абстрактори — добувачі квінтесенції!

Ущасливлені високою милістю її величності, Пантагрюель та його друзі уклінно подякували королеві.

Потім їх запросили до вечері й посадовили за довгі столи, накриті прегарними скатертинами.

Королева Квінтесенція вечеряла самою лиш амброзією і пила самий лиш нектар . Зате дам, кавалерів і мандрівників пригощали такими стравами, яких вони ніде й ніколи не куштували. Що вже смачні, що вже вишукані, що вже рідкісні, що вже дорогі! На саму лиш згадку язика хочеться проковтнути.

А під кінець вечері, коли вже всі донесхочу наїлися й напилися, на стіл поставили велетенську таріль. Чого тільки не було в тій тарелі! Юшки, паштети, смаженина з козлятини, із свинини, з телятини, шинка, солонина, пироги, сири, салати, креми, драглі, тістечка, ягоди, фрукти. Та ніхто вже не міг проковтнути ані шматочка! Тільки пасли очима всю цю смакоту.

А на дні тарелі, під стравами, лежали карти, бабки, шахи і чашечки з золотими монетами — для тих, кому захочеться пограти.

Під тарі ллю стояли мули, накриті оксамитовими попонами, засідлані коні — і для дам, і для кавалерів,— оббиті оксамитом ноші, гарні й зручні карети й фаетони — для тих, хто схоче покататися.

Після вечері почався препишний бал-турнір І79. Оце було видовище! Підлогу у великій залі заслали килимом, на якому були виткані жовті й білі клітини. Потім до зали увійшли учасники балу-турніру — юнаки та юнки. Було їх шістнадцятеро: вісім німф, убраних так, як пращури наші змальовували убрання почту богині Діани, король, королева, два баштових дозорці, два рицарі й два лучкики. Одіж на всіх була із золотої парчі.

Слідом за ними ввійшли іще шістнадцятеро таких самих юнаків і юнок, убраних в срібну парчу.

Шістнадцять фігур > золотій парчі й шістнадцять фігур у срібній поставали на свої місця, і почався шаховий турнір, який водночас був і балом.

З одного краю килима стояли музики, вбрані у жовтогарячий шовк, з другого краю — музики, вбрані у білий шовк. їх було шістнадцять. Грали вони на різних інструментах; деякі з інструментів були досить незвичайні, навіть химерні.

Захоплива була картина! І гра в шахи, і бал заразом!

Під звуки чарівної музики юнаки і юнки переходили з клітини в клітину, задкували, наступали, збочували ліворуч і праворуч. Головною їхньою метою було обложити короля противника. Коли королю було вже нікуди тікати, він здавався, себто програвав. Однак усі підданці короля жертвували собою задля нього. Під звуки музики золоті та срібні войовники і войов-ниці брали одне одного в полон. Захопивши бранця, переможець кланявся йому і плескав по правій руці. Бранець покидав бойовисько, а переможець ставав на його місце. Тільки короля в полон не брали, а, опустившись перед ним на ліве коліно, казали: "Добридень!" Після цього гра кінчалася, і починалися танці. Всі танцювали дуже гарно і напрочуд граційно.

Мандрівникам показали три бали-турніри. Перший і другий закінчилися перемогою срібних, третій — перемогою золотих.

Пантагрюель та його друзі були в безмежному захваті від того, що побачили. Вони відчували неземну насолоду, їм здавалося, ніби вони в раю. І музика була схожа на райську — на диво милозвучна.

Коли після третього турніру почалися танці, королева Квінтесенція непомітно зникла, і більше ніхто її не бачив.

Мандрівники попросили придворних переказати її величності безмежну подяку і глибоку шану. А потім подалися до своїх кораблів, посідали на них і напнули вітрила.

РОЗДІЛ хш

Про те, як Пантагрюель побував на острові Сандалій і що він там побачив 180

Через два дні мандрівники причалили до острова Сандалій і зійшли на берег. Король острова — Беній Третій — гостинно їх зустрів, запросив до трапези, а потім повів показати новий монастир. Беній Третій сказав, що він заснував і збудував цей монастир для братів Співунів — так назвав він ченців, що жили в монастирі, бо вони добре співали, ще й виводили такі рулади і трелі, що можна було заслухатися.

Водячи мандрівників по монастирю, Беній Третій розповідав про ченців, а мандрівники дивилися й слухали.

Співуни носили сандалії, здорові та круглі, як озера чи ставки. Бороди вони голили, а на головах своїх вищипували волосся від тімені аж до потилиці. Обличчя затуляли каптурами, а потилиці відкривали. На поясах носили бритви, які гострили двічі на день і тричі на ніч. Ходили то задом, то передом — кому як зручніше.

Прокинувшись рано-вранці, вони взували один одного у чоботи з острогами, чіпляли на ніс окуляри й знову лягали спати.

Опівдні починали бити дзвони. А дзвони у цьому монастирі були особливі: геть усі — і церковні, і годинникові, і трапезні — підбиті найм'якшим пухом. За калатала правили лисячі хвости.

Почувши дзвони, брати Співуни просиналися, скидали чоботи, взували сандалії, сідали під церквою й позіхали, змагаючись між собою, хто найширше роззявить рота й найгучніше позіхне. Це був їхній сніданок. Потім вони ставали вервечкою й повільним урочистим походом прямували до трапезної. Співун, який очолював похід, ніс корогву із зображенням Фортуни. Другий ніс корогву із зображенням Доброчесності й кропило з Меркурієвою водою 181. Він без упину махав кропилом і мовби підстьобував ченця з корогвою-Фортуною.

Йдучи, ченці співали, тільки не ротами, а вухами, їм вторувало калатання дзвонів.

Ці звуки зливалися в незвичайну мелодію, яка пестила слух.

У трапезній Співуни опускалися навколішки біля столів, спираючись грудьми й черевами на ліхтарі. За хвилину з'являвся здоровенний товстий Санда-лисько із сиром, гірчицею та салатом.

їли брати ось що:

У неділю — кров'янку, ліверну ковбасу, маленькі ковбаски, телятину, перепілок, свинячу печінку.

В понеділок — горох із салом.

У вівторок — хліб, коржі, пироги, печиво.

У середу — баранячі, телячі, борсучі голови.

У четвер — різні юшки та гірчицю.

У п'ятницю — недостиглу горобину.

У суботу — обгризали й обсмоктували кістки.

По обіді вони читали, точніше, виспівували молитви, приправляючи їх руладами й трелями.

Решту часу вони чекали Страшного Суду і робили ось що: в неділю лупцювали один одного, в понеділок ляскали один одного по носі, у вівторок дряпали один одного, у середу забивали один одному баки, в четвер колупали один у одного в носі, у п'ятницю лоскотали один одного під пахвами, у суботу шмагали один одного батогами.

Коли вони, з ласки настоятеля, йшли кудись у справі чи просто собі погуляти, то їм під загрозою тортур заборонялося їсти рибу і м'ясо — щоб миряни бачили, які Співуни святі, благочесні, цнотливі й несхитні — справжні слуги божі!

Ввечері вони знову скидали сандалії, взувалися в чоботи з острогами, чіпляли на носи окуляри й лягали спати.