Тихий Дін. Книга четверта - Шолохов Михайло

Покуштуйте оці консервовані фрукти. Шинки не хочете?

— Дякую, я їм.

— Англійці — майстри на ці штуки. Вони свою армію не так годують, як ми.

— А ми хіба годуємо ? У нас армія — на випасі.

— На жаль, це так. Але при такому методі обслуговування бійців далеко не заїдеш, особливо якщо дозволиш бійцям безкарно грабувати населення...

Григорій уважно подивився на поручика, спитав:

— А ви далеко збираєтесь їхати ?

— Нам же по дорозі, чого ви питаєте?—Поручик не помітив, як лейтенант заволодів пляшкою, налив йому повну склянку.

— Тепер уже вам доведеться випити до дна,— усміхнувся Григорій.

— Починається ! — глянувши на склянку, простогнав поручик. Щоки його зацвіли суцільним, тонким рум'янцем.

Всі троє, мовчки цокнулись, випили.

— Дорога то в нас одна, та їдуть усі по-різному...— знов' заговорив1 Григорій, кривлячись і даремно намагаючись піймати виделкою абрикос, що сковзав! по тарілці.— Один ближче злізе, другий їде далі, ніби на поїзді...

— Хіба ви не до кінцевої станції збираєтесь їхати ?

Григорій почував, що п'яніє, але хміль ще не переміг його;

сміючись, він. відповів:

— До кінця у мене капіталу на квиток невистачить. А ви ?

— Ну, у мене інше становище: якщо навіть висадять, то пішки по шпалах піду до кінця !

— Тоді щасливої дороги вам ! Давайте вип'ємо !

— Доведеться. Добрий початок — половина діла ...

Лейтенант цокався з Григорієм і поручиком, пив мовчки,

майже не закусював1. Обличчя його стало цеглясто — червоним, очі пояснішали, в1 рухах з'явилась розрахована повільність. Ще не допили другої пляшки, а він уже важко підвівся, впевнено пройшов до чемоданів, дістав і приніс три пляшки коньяку. Ставлячи їх на стіл, усміхнувся краєчком губ, щось пробасив :

—: Містер Кемпбел каже, що треба продовжити приємність. Чорт би його забрав, цього містера ! Ви як ?

1

Стременна чарка (від слова: стремено) — остання чарка перед походом.

2

Куга р, куга зелена — прізвисько молодих козаків. Куга—. болотна рослина: рогіз, осока. Стебло й листя куги — яскраво — зеленого кольору. Звідси виникнення цього прізвиська.

— Що ж, можна продовжити,— погодився Григорій.

—— Так, але який розмах ! В цьому англійському тілі — душа російського купця. Я, здається, вже готовий...

— По вас не видно,— злукавив Григорій.

— Який чорт! Я кволий зараз, як дівчина... Але ще можу триматися, так — так, можу триматися і навіть цілком !

Поручик після випитої склянки помітно осовів : чорні очі його замаслились і стали злегка косити, лицеві мускули ослабли, губи майже перестали слухатись, і під матовими вилицями ритмічно засіпались живчики. Випитий коньяк вплинув на нього приголомшливо. У поручика був такий вираз, наче у бика, якого1 перед зарізом гупнули по лобі десятифунтовим молотом.

— Ви ще в повній формі. Втяглись, і він вам байдуже,— підтвердив Григорій. Він теж помітно сп'янів, але почував, що може випити ще багато.

— Серйозно ? — Поручик повеселів.— Ні — ні, я трохи розкис спочатку, а зараз—будь ласка, скільки завгодно ! Справді: скільки зовгодно ! Ви мені подобаєтесь, сотник. В вас почувається, я б сказав, сила і щирість. Це мені подобається. Давайте вип'ємо за батьківщину цього дурня і п'яниці. Він, правда, скотоподібний, але батьківщина його хороша. "Прав, Британіє, морями !" П'ємо ? Тільки не по всій. За вашу горду батьківщину, містер Кемпбел ! — Поручик випив, розпачливо замжурившись, закусив шинкою, сказав: — Я говорю про

145

ю. Тихий Дон, 194

Англію з такою ж заздрістю, з якою говорить вуличний хлопчисько, що має матір повію з проламаним носом, про пристойну пані — матір свого випадкового друга — панича. Яка це країна, сотник ! Ви не можете уявити, а я жив там... Ну, вип'ємо 1

— Яка б не була мати, а вона рідніша за чужу.

— Не будемо сперечатись, вип'ємо !

— Вип'ємо. А вам не совісно так про свою батьківщину говорити ?

— Цю батьківщину... З цієї батьківщини треба гнилизну випекти вогнем і залізом, а ми безсилі. Вийшло так, що в нас взагалі нема батьківщини. Ну і чорт з нею ! Кемпбел не вірить, що ми переможемо червоних.

— Не вірить?

— Так, не вірить. Він поганої думки про нашу армію і хвалить червоних.

— Він бував у боях ?

— Ще б пак ! Його мало не схопили були червоні. Проклятий коньяк !

— Міцний ! Він такий, як і спирт ?

— Трохи слабший. Кемпбела виручила з біди кіннота, а то б його взяли. Це — під хутором Жуковим. Червоні тоді одбили в нас один танк. Щось ви сумні. В чому річ ?

— У мене дружина недавно померла.

— Це жахливо ! Лишились діти ?

— Так.

— За здоров'я ваших дітей ! У мене їх нема, а може, і є, але якщо є, то вони, напевне, десь бігають продавцями газет... У Кемпбела в Англії — наречена. Він їй акуратно, на тиждень два рази пише. І пише, мабуть, усякі дурниці. Я його майже ненавиджу, що ?

— Я нічого не кажу. А чому він червоних поважає ?

— Хто сказав "поважає" ?

— Ви сказали.

— Не може бути ! Він не поважає їх, не може поважати, ви помиляєтесь ! А втім, я спитаю його.

Кемпбел уважно вислухав блідого і п'яного поручика, щось довго говорив. Не діждавшись, Григорій спитав :

— Що він белькоче ?

— Він бачив, як вони в пішому строю, взуті в личаки, йшли в атаку на танки. Цього досить ? Він каже, що народ не можна перемогти. Дурень! Ви йому не вірте.

— Як не вірити ?

— Взагалі.

— Ну, як?

— Він п'яний і меле дурниці. Що значить — не можна перемогти народ? Частину його можна знищити, решту привести до виконання... Як я сказав ? Ні, не до виконання, а до покори. Це ми кінчаємо яку ? —1 Поручик схилив голову на руки, перекинув ліктем банку з консервами і хвилин з десять сидів, злігши на стіл грудьми, часто дихаючи.

За вікнами стояла темна ніч. У віконниці тарабанив густий дощ. Десь далеко погуркувало, і Григорій не міг збагнути — грім це чи гарматний гуркіт. Кемпбел, оповитий синьою хмарою сигарного диму, дудлив коньяк. Григорій розбудив поручика,— нетвердо стоячи на ногах, сказав:

— Слухай, спитай його : чому це червоні нас повинні побити ?

— К чорту ! — буркнув поручик.

— Ні, ти спитай. .

— К чорту ! Іди к чорту!

— Питай, кажу тобі!

Поручик з хвилину ошаліло дивився на Григорія, потім, заїкаючись, щось сказав Кемпбелові, який уважно вислухав, і знову схилив голову на складені ковшем долоні. Кемпбел із зневажливою усмішкою подивився на поручика, торкнув Григорія за рукав, мовчки почав пояснювати : посунув на середину стола абрикосову кісточку, поруч з нею, ніби зіставляючи, поставив ребром свою велику долоню і, клацнувши язиком, прикрив долонею кісточку.

— Теж видумав ! Це я ) без тебе розумію...— задумливо пробурмотів Григорій. Хитнувшись, він обняв гостинного лейтенанта, широким рухом показав на стіл, уклонився.— Спасибі за частування ! Прощавай. І знаєш, що я тобі скажу ? їдь но ти швидше додому, поки тобі тут голови не скрутили. Це я тобі — від щирого серця. Зрозумів ? В наші діла нема чого вам втручатися. Зрозумів ? їдь, будь ласка, а то тобі тут всиплять !

Лейтенант встав, уклонився, жваво заговорив, час від часу безпорадно поглядаючи на сонного поручика, дружелюбно ляпаючи Григорія по спині.

Григорій насилу знайшов клямку коло дверей, похитуючись, вийшов на ганок. Дрібний, косий дощ вдарив йому в обличчя. Спалах блискавки освітлив широкий двір, мокрий частокіл,— глянцево блискуче листя дерев у саду. Сходячи з ганку, Григорій послизнувся, впав і, коли підводився, почув голоси :.

— А офіцерики все п'ють ? — спитав хтось, чиркаючи в сінях сірником.

Глухий, простуджений голос зі стриманою погрозою відповів :

— Вони доп'ються... Вони до свого доп'ються!

Донська армія, вийшовши за межі Хоперського округа, знов, як і ві 1918 році, втратила наступальну силу свого руху. Козаки — повстанці верхнього Дону і, почасти, хоперці так само не хотіли воювати за межами Донської області; підсилився опір і червоних частин, що дістали свіжі поповнення, які діяли тепер на території, населення якої ставилось до них співчутливо. Козаки знов були не від того, щоб перейти до оборонної війни, і ніякими хитрощами командування Донської армії не могло примусити їх— битися з такою ж завзятістю, з якою вони недавно билися в межах своєї області,— не зважаючи на те, що співвідношення сил на цій ділянці було їм на користь : проти пошарпаної в< боях 9 — ої Червоної армії, що нараховувала 11 000 багнетів, 5000 шабель при 52 гарматах,— були поставлені козачі корпуси загальною чисельністю в 14 400 багнетів, 10 600 шабель при 53 гарматах.

Найактивніші операції відбувались на флангових напрямах і саме там, де діяли частини Добровольчо — Кубанської південної армії. Одночасно з успішним просуванням вглиб України, частина Добровольчої армії під командуванням генерала Вран-геля дуже налягала на 10 — у Червону армію, тиснучи її і з жорстокими боями просуваючись в саратовському напрямі. 28 липня кубанська кіннота підійшла до самого Камишина, захопивши в полон більшу частину війська, що обороняло його. Контратака частин 10 — ї армії була відбита. Кубансько — Тер-ська зведена кінна дивізія сміливо маневрувала і загрожувала обходом лівого флангу, через що командування 10 — ї армії одвело частини на фронт Борзенково — Латишево — Червоний Яр — Кам'янка — Банне. На цей час 10-а армія нараховувала в своїх рядах 18 000 багнетів, 8000 шабель і 132 гармати; Добровольчо — Кубанська армія, що стояла проти неї, нараховувала 7600 багнетів, 10 750 шабель при 68 гарматах. Крім того, в білих були загони танків, а також вони мали в своєму розпорядженні значну кількість літаків, що виконували розвідувальну службу і брали участь у бойових операціях. Але не допомогли Врангелю ні французькі літаки, ні англійські танки й батареї; далі Камишина просунутись йому не вдалося. На цій ділянці зав'язались затяжні, вперті бої, що спричинили лише незначні зміни в лінії фронту.

В кінці липня почалась підготовка Червоних армій до переходу в широкий наступ по всій центральній ділянці Південного фронту. З цією метою 9 — а і 10 — а армії за планом Троць-кого об'єдналися в ударну групу під командуванням Шорина. В резерв ударної групи мали надійти перекидувані з Східного фронту 28 — а дивізія з бригадою колишнього казанського укріпленого району і 25 — а дивізія з бригадою саратовського

укріпленого району; Крім того, командування Південним фронтом підсилювало ударну групу військами, що були у фронтовому резерві, і 56 — ю стрілецькою дивізією.