Тихий Дін. Книга четверта - Шолохов Михайло

Тупе самовдоволення сяяло на обличчі новоспеченого підхорунжого, крихітні блакитні очиці його іскрились, під рудими вусами губи розповзались в усмішку. Недотепний вигляд сірякового офіцера розвеселив Григорія. Не приховуючи насмішки, він відповів :

— Не впізнаю. Мабуть, я зустрічався з тобою, коли ти був ще рядовим ... Тебе недавно підвищили в підхорунжі ?

— Як в око вліпив ! З тиждень як підвищили. А зустрічались ми з тобою в Кудінова, в штабі, здається — під благовіщення. Ти мене тоді з одної біди виручив, ану згадай! Ей, Трифон ! їдьте помаленьку, я дожену ! — гукнув бородань до козаків, що спинились неподалік.

Григорій насилу згадав, при яких обставинах бачився з рудим підхорунжим, згадав і прізвисько його : "Семак", і те, що сказав про нього Кудінов : "Стріляє, проклятий, без промаху!! Зайців на бігу з гвинтівки б'є, і в бою завзятий, і розвідувач хороший, а розумом — мала дитина". Семак, у повстання командуючи сотнею, чимось провинився, за що Кудінов хотів з ним розправитись, але Григорій заступився, і Семак був помилуваний і залишений на посаді командира сотні.

— З фронту? — спитав Григорій.

— Так точно, у відпуск їду спід Новохоперська. Трошки, верст півтораста, круга накинув, заїжджав у Слащевську, там у мене — рідня. Я добро пам'ятаю, Григорій Пантелевич ! Не відмов, будь ласка, хочу вгостити тебе, га ? Везу в сумах дві пляшки чистого спирту, давай їх зараз вип'ємо ?

Григорій відмовився наодріз, але пляшку спирту, запропоновану в подарунок, узяв.

— Що там було ! Козачки й офіцери обвантажились добром ! — хвалькувато розказував Семак.— Я і в Балашові побував. Взяли ми його й кинулись перво — наперво до залізниці, там повно стояло поїздів, усі колії були забиті. В одному вагоні — цукор, у другому — обмундирування, в третьому — різне добро. Деякі козаки по сорок комплектів одежі взяли І А потім, як почали жидів трясти,—сміх! З моєї півсотні один митець по жидах вісімнадцять штук кишенькових годинників назбирав, з них десять золотих ; начіпляв, сукин син, на грудях, ну просто тобі — щонайбагатший купець ! А перстенів та обручок у нього — і не злічити! На кожному пальці по два, по три...

Григорій показав на роздуті перекидні сумки Семака, спитав :

— А в тебе що це ?

Так... Всяка всячина. '

— Теж награбував ?

— Ну, ти вже скажеш — награбував... Не награбував, а здобув по закону. Наш командир полку так сказав : "Візьмете місто — на дві доби воно у вашому розпорядженні !" Що ж я — гірший за інших ? Брав казенне, що під руку' потрапляло ... Інші гірше робили.

— Добрі вояки ! — Григорій з огидою оглянув здобичли-вого підхорунжого, сказав: — 3 такими, подібними, як ти, на широкому шляху під мостом сидіти, а не воювати! Грабіж з війни вчинили! Ех ви, сволота ! Нове ремество здобули І А ти думаєш, за це колись не облуплять шкуру і вам і вашому полковникові?

— За що ж де ?

— За те саме!

— Хто ж де може облупити ?

— Хто чином вищий.

Семак глузливо усміхнувся, сказав :

— Та вони й самі такі! Ми хоч у сумах везем та на підводах, а вони цілими обозами відправляють.

— А ти бачив ?

— Скажеш отаке — бачив ! Сам супроводив такий обоз до Яриженської. Самого срібного посуду, мисок, ложок був повний віз І Деякі з офіцерів налітали : "Що везете ? Ану, показуй !" Як скажу, що це—власне майно генерала такого-то, так і од'їдуть ні з чим.

— Чий же це генерал ? —1 мружачи і нервово перебираючи поводи, спитав Григорій.

Семак хитро усміхнувся, відповів :

— Забув його прізвище... Чий же він, дай бог пам'яті ? Ні, забув, не згадаю ! Та ти даремно лаєшся, Григорію Панте-левичу. Щира правда, всі так роблять. Я ще проти інших, як ягня проти вовка; я полегеньку брав, а інші патрали людей просто серед вулиці, жидівок гвалтували прямо напропале! Я цього діла не робив, у мене своя законна жінка є, та ще яка жінка : прямо жеребець, а не жінка ! Ні — ні, це ти даремно на мене розсердився. Зажди, куди ж ти ?

Григорій, кивнувши головою, холодно попрощався з Семаком, сказав Прохорові:

— Рушай за мною ! — і погнав коня риссю.

По дорозі все частіше зустрічались козаки, що їхали поодинці й групами у відпуск. Частенько зустрічались пароконні підводи. Вантаж на них був покритий брезентами або ряднами, дбайливо вшнурований. Позад підвід, підвівшись на стременах, тюпали козаки, одягнені в новенькі літні гімнастерки, в червоноармійські, захисного кольору, штани. Запорошені, загорілі обличчя козаків були жваві, веселі, але, зустрічаючись з Григорієм, служиві старались якнайшвидше розминутись, проїжджали мовчки, як по команді підносячи руки до козирків кашкетів, і починали говорити поміж себе лише од'їхавши на чималу віддаль.

— Купці їдуть ! — насмішкувато говорив Прохір, здалека побачивши верхових, що супроводили підводу з награбованим добром.

Правда, не всі їхали у відпуск обтяжені здобиччю. На одному з хуторів, спинившись біля колодязя, щоб напоїти коней, Григорій почув пісню, що лунала з сусіднього двору. Як чути було, співали по — хлоп'ячому., чистими, хорошими голосами молоді козаки.

— Служивого, мабуть, випроводжають,— сказав Прохір, набираючи відром води. Після випитої напередодні пляшки спирту він був не від того, щоб похмілитись, тому, швидко напоївши коней, посміхаючись, запропонував:

— А що, Пантелевичу, чи не. піти нам туди? Може на проводах і нам перепаде по стременній ? 1 Хата хоч і очеретом крита, та, видно, багата.

Григорій погодився піти подивитись, як випроводжають "кугаря"1 2. Прив'язавши коней до плоту, вони з Прохором зайшли в двір. Під повіткою коло круглих ясел стояло четверо осідланих коней. З комори вийшов підліток з залізною міркою, з верхом насипаною вівсом. Він мигцем глянув на Григорія, пішов до коней, що заіржали. За рогом хати розливалась пісня. Тремтячий високий тенорок заспівував::

Як по тій битій доріженьці Ніхто пішки та й не ходив...

Густий прокурений бас, підхопивши останні слова, з'єднався з тенором, потім приєднались нові злагоджені голоси, і пісня попливла величаво, роздольно й сумовито. Григорій не хотів підходити й перебивати пісню ; він торкнув Прохора за рукав, шепнув :

— Зажди, не показуйся, нехай доспівають.

— Це — не проводи. Єланські так співають. Це вони так запіснячують. А здорово, чорти, витягають ! — схвально озвався Прохір і ображено сплюнуві: сподіванка на те, щоб випити, зважаючи на все, не справджувалась.

Лагідний тенорець до кінця розказав про долю козака, що сплохував на війні:

Ні кінного, ні пішого сліду доти не було.

Проходив дорогою козачий полк.

За полком біжить баский, добрий кінь.

Він черкеське сідельце на боку несе.

А тясьмовая вуздечка на правім вусі висить,

Шовкові повідці ноги плутають.

За ним жене молод донський козак,

І кричить він до свого коня вірного:

"Ти зажди-зачекай, баский вірний кінь,

Не покинь ти мене одинокого.

Не втекти без тебе від чеченців злих"...

Зачарований співом, Григорій стояв, прихилившись спиною до біленого фундаменту хати, не чуючи ні кінського іржання, ні рипіння гарби, що проїжджала провулком ...

За рогом хтось із співаків, закінчивши пісню, кашлянув, сказав :

— Не так співали, як одірвали ! Ну, та1 гаразд, як уміємо, так і піємо. А ви б, бабусі, служивим на дорогу ще чогоне-будь дали. Наїлись ми добре,, спасибі вам, та от на дорогу в нас з собою ніяких харчів нема ...

Григорій наче прокинувся, вийшов зза рогу. На нижній приступці ганку сиділо четверо молодих козаків ; обступивши їх тісною юрбою, стояли молодиці, старі жінки, діти, що набігли з сусідніх дворів. Слухачки, схлипуючи й сякаючись, витирали сльози кінчиками хусток, одна з старих жінок — висока й кароока, з слідами строгої іконописної вроди на зів'ялому обличчі — протяжно говорила, коли Григорій підходив до ганку :

— Милі ви мої ! Як же ж ви гарно та жалісно співаєте! І певне, в кожного з вам мати є, і певне, як згадає про сина, що він на війні гине, так слізьми й обіллється ...— Блиснувши на Григорія, що поздоровкався, жовтими білками, вона раптом злісно сказала : — І таких пуп'янків ти, ваше благородіє, на смерть водиш ? На війні занапащаєш ?

— Нас самих, бабусю, занапащають,— похмуро, відповів Г ригорій.

Козаки, збентежені приходом незнайомого офіцера, швиденько схопились, відсуваючи ногами тарілки з залишками їжі, що стояли на східцях, обсмикуючи гімнастерки, ремені гвинтівок, портупеї. Вони співали, навіть гвинтівок не знявши з плечей. Найстаршому з них можна було дати не більше як двадцять п'ять років.

— Звідки? — спитав Григорій, оглядаючи молоді, свіжі обличчя служивих.

— З частини...— нерішуче відповів один з них, кирпатий, з сміхотливими очима.

— Я питаю — звідки родом, якої станиці ? Не тутешні ?

— Єланські, їдемо в відпуск, ваше благородіє...

З голосу Григорій впізнав заспівувача, усміхаючись, спитав :

— Ти заспівував ?

— Я.

— Ну, гарний у тебе голос ! А ч!ого ж це ви розспівались ? З радості, чи що ? По вас не видно, щоб ви були напідпитку.

Високий русявий парубок з хвацьки зачесаним, сивим від пилу чубом, з густим рум'янцем на смуглих щоках, скоса позираючи на старих жінок,-ніяково усміхаючись, знехотя відповів :

— Яка там радість... Нужда за нас співає ! Так, ні за що, ні про що в цих краях не дуже годують, дадуть шматок хліба — і все. От ми й наломились пісні співати. Як заспіваємо — понабігають жінки слухати ; ми якоїнебудь жалісної заведемо,

ну, вони зворушаться і несуть — та шматок сала, та глечик молока, або ще там чогось їстивного...

— Ми, як ті попи, пане сотник, співаємо й пожертви збираємо ! — сказав заспівувач, підморгуючи товаришам, примружуючи в усмішці сміхотливі очі.

Один з козаків витяг з нагрудної кишені заялозений папірець, подав Григорію.

— Ось наше відпускне посвідчення.

— Нащо воно мені ?

— Може, сумніваєтесь, а ми не дезертири ...

— Це ти будеш показувати, як з каральним загоном зустрінетесь,— з досадою сказав Григорій, але, перед тим як піти, все таки порадив : — їдьте ночами, а вдень можна пере-, стояти денебудь. Бомажка ваша ненадійна, коли б ви з нею не попались ... Без печаті вона ?

— У нас в сотні печаті нема.

— Ну, то якщо не хочете калмикам під шомполи лягати — послухайте моєї поради!

Версти за три від хутора, не доїжджаючи сажнів півтораста до невеликого лісу, що підступив до самого шляху, Гри-горій знов побачив двох верхівців, що їхали йому назустріч.