Небо і Пекло - Гакслі Олдос
А між Аваллоном на Крайньому Заході та Хорасаном на Далекому Сході лежить країна Уттаракуру, інший Світ індусів. "Ту країну,— читаємо в "Рамаяні",— омивали озера із золотим лотосом. Там — тисячі річок, укритих листям кольору сапфіру і лазуриту, й озер, що виблискують, як ранкове сонце, прикрашені заростями червоного лотоса. Всю країну вкривають смарагди й коштовні камені, яскраві парості блакитного лотоса із золотими пелюстками. На річкових берегах замість піску — перли, смарагди й золото, а понад річкою нависають вогненно-золоті дерева. Вони весь час цвітуть і плодоносять, сповнені солодкими пахощами й птахами".
Як бачимо, Уттаракуру нагадує ландшафти мескалінових видінь, так само всіяні коштовним камінням. І ця властивість притаманна майже всім іншим Світам релігійної традиції. Кожний парадиз багатий коштовностями чи принаймні об'єктами, що нагадують, за словами Вейра Мітчела, "прозорий плід". Ось, скажімо, версія Єзекиїла про райський сад. "Ти був у Едемі, у саді Божім. Усяке дороге каміння прикрашало твою одіж. Рубін, топаз, діамант, хризоліт, онікс, берил, сапфір, карбункул, смарагд і золото... Ти був херувимом, покровителем блискучим. Ти був на святій горі Божій, ходив серед вогнистого каміння"[6]. Буддійські парадизи так само прикрашені подібним "вогнистим камінням". Отож західний рай пречистої церковної землі оточений муром із срібла, золота і берилів; там є озера з берегами із дорогоцінного каміння і плавучими сяйливими лотосами, посеред яких сидять бодхісаттви.
Кельти й тевтони, описуючи свої Інші Світи, майже не згадують про дорогоцінне каміння, але приділяють велику увагу іншій, не менш чарівній, як для них, речовині — склу. Валлійці називали священну землю Інісвітрин, Скляний острів; а однією з назв царства мертвих у германців була Гласберг[7]. Можна згадати й "море скляне" в Апокаліпсисі[8].
Більшість парадизів прикрашають споруди, що так само, як дерева, річки, гори й поля, виблискують коштовностями. Ми всі знайомі з Новим Єрусалимом: "І мури його були з яшми, а місто було з чистого золота і прозорого скла. А основу міського муру прикрашало різноманітне дорогоцінне каміння".
Схожі описи можна знайти в есхатологічній літературі індуїзму, буддизму та ісламу. Рай завжди сповнений коштовностями. У чім тут причина? Ті, хто сприймає людську діяльність у рамках соціальних та економічних понять, можуть дати таку відповідь: коштовності рідкісні на землі. Жменька людей володіє ними. І щоб якось компенсувати це, виразники інтересів більшості, що зубожіє, наповнюють свої вигадані небеса дорогоцінним камінням. Така теорія про "пиріг на потойбічному світі", безперечно, має певну частку істини, однак неспроможна пояснити, чому дорогоцінне каміння згадується як найголовніша людська цінність.
Люди витрачають безліч часу, сил і грошей на те, щоб відшукати, видобути і обробити кольорові камені. Навіщо? Утилітарист не зуміє пояснити таку химерну поведінку. Та варто нам звернутися до фактів візіонерського досвіду, як усе стане зрозумілим. У видіннях люди зустрічають багато з того, що Єзекиїл називає "вогнистим камінням", а Вейр Мітчел змальовує як "прозорий плід". Ці предмети освітлені ізсередини, вони позначені праприродною яскравістю кольору і праприродним значенням. Матеріальні об'єкти, що найточніше відбивають ці джерела візіонерського світіння,— дорогоцінне каміння. Володіти таким каменем — значить володіти річчю, цінність якої гарантується її існуванням в Іншому Світі.
Звідси непояснимий в інших відношеннях потяг людини до коштовностей і звідси ж — наділення дорогоцінних каменів лікувальними й магічними властивостями. Я переконаний, що причинний ланцюжок бере початок у психологічному Іншому Світі візіонерського досвіду, опускається на землю і знову підіймається до теологічного небесного Іншого Світу. У цьому контексті слова Сократа в платонівському "Федоні" набувають нового значення. Існує, пише він, ідеальна земля, "верхній світ", поза нашим матеріальним. "...Там вся земля виграє барвами... набагато яскравішими й чистішими... і гори створені за її подобою, і каміння — гладке, прозоре й красивого кольору. Їхні уламки — це ті самі камінці, які ми так цінуємо тут: наші сердоліки, і яшми, і смарагди, і таке інше. А там будь-який камінь такий чи ще кращий".
Іншими словами, дорогоцінне каміння є таким, оскільки сповнене ясної спорідненості із сяйливими чудесами, побаченими внутрішнім зором візіонера. "Картина цього світу,— пише Платон,— є бачення блаженних"; бачити речі такими, якими вони "є в собі", — безцінна й непередавана благодать.
У тих, хто не знає про дорогоцінне каміння чи скло, рай прикрашений не мінералами, а квітами. Праприродно яскраві квіти цвітуть в Інших Світах, описаних стародавніми християнськими есхатологами, і навіть у сповнених коштовностями і склом парадизах найрозвиненіших релігій. Згадаємо лотоси індуїстів і буддійської традиції, троянди й лілії Заходу.
"Спершу насадив Господь Бог сад". Така сентенція відбиває глибоку психологічну істину. Коріння садівництва — чи принаймні одне з його коренів — в Іншому Світі антиподів розуму. Коли віруючі кладуть на вівтар квіти, то повертаються до горніх речей, що, як вони знають (або, якщо не візіонери, невиразно відчувають), належать до неба.
Таке повернення до витоків не просто символічне; в основі його лежить безпосередній досвід. Річ у тім, що рух між нашим Старим Світом і антиподами, між Тут і Там — двосторонній. Дорогоцінності, приміром, приходять з візіонерського раю душі; але вони також відносять душу назад до неба. Розглядаючи їх, люди почуваються, як кажуть, транспортованими — перенесеними на Іншу Землю з платонівського діалогу, у чарівне місце, де кожен голяк — дорогоцінний камінь. Схожий ефект можуть викликати стародавні пам'ятки із скла і золота, свічки, запалені в темряві, яскраві різнобарвні фігури та візерунки, квіти, черепашки й пір'я, ландшафти, побачені так, як Шеллі побачив з Евганістських пагорбів Венецію — у мінливому освітленні світанку чи заходу сонця.
Природно, можна сміливо узагальнити сказане й заявити, мовляв, усе, що відбиває в природі чи в творі мистецтва один з таких сповнених значення, внутрішньо світних об'єктів, які зустрічаються в антиподах розуму, здатне, хай частково чи опосередковано, збуджувати візіонерські одкровення. При цьому гіпнотизер може додати, що коли пацієнта змусити пильно дивитися на блискучий предмет, він може впасти в транс; і в трансі або навіть у стані медитації зуміє розрізнити видіння всередині та змінений світ іззовні.
Але в який спосіб і чому вигляд блискучого предмета викликає транс чи стан медитації? Чи пояснюється це просто, як стверджували вікторіанці, перевтомою ока внаслідок загального нервового виснаження? Чи, може, краще пояснити це, вдавшись до суто психологічних термінів — як концентрування до ступеня моноідеї, що веде до дисоціації?
Існує, однак, і третє пояснення. Блискучі предмети можуть нагадувати нашій підсвідомості про те, що тішило її в антиподах розуму, і цей невиразний натяк про життя в Іншому Світі такою мірою зачаровує, що ми звертаємо менше уваги на світ існуючий і, таким чином, набуваємо здатності свідомо сприймати дещо з того, що постійно перебуває в нас у підсвідомості.
Отже, ми бачимо, що в природі існують певні явища, певні предмети й матеріали, що мають властивість транспортувати свідомість того, хто їх сприймає, до антиподів, за межі буденної "поцейбічності", до Іншого Світу Видіння. Так само і в галузі мистецтва зустрічаються твори, навіть цілий розряд творів, що випромінюють таку саму силу транспортації. Ці твори, що викликають видіння, можуть бути виконані у склі, дорогоцінному металі, самоцвітах чи замінниках самоцвітів. В інших випадках їхня сила полягає в підкреслено експресивному зображенні сцени чи предмета, які виступають транспортантами.
Кращі роботи, що викликають видіння, створені людьми, які мали візіонерський досвід; разом з тим кожен справді хороший художник, який дотримується встановленої формули, може також створити речі, що матимуть якусь принаймні владу транспортації.
З-поміж усіх мистецтв, що збуджують видіння, найзалежніше від сировини, зрозуміло, мистецтво золотаря та ювеліра. Відшліфовані золото та дорогоцінні камені такою мірою сповнені природної сили транспортації, що навіть дорогоцінності вікторіанського стилю чи "арт нуво" мають цю властивість. А коли ще до природної магії блискучого металу і променистого сяйва каменя докладаються чари шляхетних форм і майстерно підібраної кольорової гами, то ми одержуємо справжній талісман.
Релігійне мистецтво завжди і в усьому використовувало ці збуджуючі видіння матеріали. Золотий ковчег, статуя із золота і слонової кістки, прикрашений коштовностями символ чи образ, блискотливе оздоблення вівтаря — все це ми зустрічаємо і в сучасній Європі, і в Стародавньому Єгипті, Індії, Китаї, у греків, інків і ацтеків.
Вироби золотарів самі по собі божественні. Вони — в центрі кожного таїнства, кожної святої святих. Ці священні дорогоцінності завжди були пов'язані зі світлом ламп і свічок. Для Єзекиїля самоцвіт уявляється вогнистим каменем. Але і навпаки, полум'я — це живий самоцвіт, сповнений усієї сили транспортації, притаманної дорогоцінному камінню і, меншою мірою, відшліфованому металу. Ця транспортаційна сила полум'я зростає пропорційно густині і обширу навколишньої темряви. Найвражаючими храмами Божими є похмурі печери, де кілька свічок пробуджують транспортаційні властивості у потойбічних коштовностях на вівтарі.
Скло трохи менш ефективне у пробудженні видінь, ніж природні самоцвіти. В окремих випадках, звичайно, коли його багато, ефективність зростає. Завдяки склу, цілі споруди — скажімо, Сен-Шанель, собори Шатра і Сена — обернулися в щось цілком магічне і транспортаційне. Завдяки склу, Паоло Уччелло зміг змоделювати опуклий коштовний камінь тринадцяти футів завбільшки — його велике вікно в соборі Воскресіння, мабуть, найдивовижніше творіння з усіх, що хоч колись були створені в галузі пробуджуючого видіння мистецтва.
Очевидно, що для проживаючих у середньовіччі візіонерський досвід був дуже цінний. Такою мірою цінний, що вони ладні були платити за нього тяжко заробленою готівкою.
