Втрачені ілюзії - Бальзак Оноре де
Тещі доведеться ще довго очікувати на свій куточок, про який піклувався зять. Великодушні люди дуже страждають, коли, буває, не можуть виконати якоїсь обіцянки, що її навіює притаманне ніжним почуттям марнолюбство. Давід приховував свою скруту, щоб не вразити Люсьєна, якого могли б засмутити жертви, принесені задля нього.
— бва зі своїми подругами теж добре потрудилася, — мовила пані Шардон. — Посаг, кухонне начиння, усе готове. Дівчата так її люблять, що потай від неї обшили матраци білою байкою з рожевою облямівкою. Вийшло чудово! Тільки глянеш — вже заміж хочеться!
Мати й дочка витратили всі свої заощадження, щоб стягнутися на речі, про які чоловіки завжди забувають. Знаючи, як пишно прагне Давід опорядити помешкання — адже йшлося навіть про те, щоб замовити в Лімо— жі порцеляновий сервіз,— вони з останніх сил вибивалися, щоб посаг не поступився перед Давідовим надбанням. Це змагання в любові й щедрості загрожувало тим, що молодята вже на самому початку сімейного життя мали неминуче зазнати матеріальної скрути, незважаючи на видимість міщанського добробуту, що міг видатись павіть розкішшю в такій дрімучій провінції, як тогочасний Ангулем.
Побачивши, що мати й Давід пішли в спальню, де йому були вже знайомі і меблі, й білі з блакитним шпалери, Люсьєн умить гайнув із дому й подався до пані де Баржетон. Він застав Наїс та її чоловіка за сніданком: у пана де Баржетона після врапішньої прогулянки з’явився, нівроку, добрий апетит, і віп спокійнісінько їв, анітрохи не переймаючись тим, що сталося врапці. Пап де Негрпеліс, старий поміщик, особа досить показна, нащадок старовинної французької знаті, сидів поруч із дочкою. Коли Жантіль доповів про пана де Рю'бампре, сивий старець кинув на Люсьєна пильний погляд батька, якому кортіло скласти думку про людину, котру виріз— пила з-поміж інших його дочка. Надзвичайна Люсьєнова врода так гостро вразила його, що він не міг приховати схвального погляду; проте в доччиному захопленні він, здавалося, вбачав скоріше флірт, аніж пристрасть, скоріше примху, ніж тривалу любов. Сніданок уже закінчувався, отож Луїза могла встати з-за столу н залишити батька зі своїм чоловіком. Вона подала Люсьспові знак ітп за нею.
— Друже мій, — почала вона голосом сумним і водночас веселим, — я їду до Парижа, а Баржетона батько бере до себе в Ескарба, де він житиме, поки я буду відсутня. Пані д’Еспар, у дівоцтві Бламон-Шоврі, з якою ми породичалися через д’Еспарів, старший пагін роду Негрпеліс, зараз дуже впливова особа і сама по собі, і завдяки своїм родичам. Якщо вона погодиться визнати мене за родичку, я маю намір зміцнити наші взаємини: завдяки своєму впливу вона може домогтися пристойного місця для Баржетона. Я потурбуюся, щоб королівський двір захотів бачити його депутатом від Шаранти, і це допоможе його обранню в нашій окрузі. Становище депутата може надалі сприяти моїм успіхам у Парижі. Це ж ти, мій любий хлопчику, навів мене на думку перемінити спосіб життя! Сьогоднішня дуель змушує мене на деякий час відмовитись од прийомів, бо завжди знайдуться люди, котрі стануть на бік Шандура і копатимуть нам яму. За таких обставин, та ще в умовах малого містечка, мені лишається тільки виїхати на той час, доки вляжуться пристрасті. Якщо мене чекає успіх, я ніколи не вернуся в Ангулем, якщо ж ні, то залишуся в Парижі, поки складуться умовини, за яких я матиму змогу літо проводити в Ескарба, а зиму в Парижі. Тільки таке життя личить порядній жінці, а я надто довго зволікала. Щоб зібратися, досить одного дня. Я виїду завтра вночі, і ви будете мене супроводити, правда ж? Виїжджайте раніше за мене. Між Манлем та Рюффеком я візьму вас до себе в карету, і ми швидко дістанемось до Парижа. Лише там, мій любий, слід жити видатним людямі Тільки з рівнею собі почуваєшся легко, у всякому іншому середовищі — суцільна мука. Саме Париж, столиця інтелектуального світу, — арена ваших майбутніх успіхів! Поспішайте ж подолати відстань, яка відокремлює вас од Парижа! Не допустіть, щоб ваша думка зачахла у цьому закутні дикої провінції. Не баріться увійти в спілкування з великими людьми, що втілюють велич дев’ятнадцятого сторіччя! Наблизьтесь до королівського двору і влади. Ні почесті, ні слава не стануть розшукувати талант, що скніє десь у глухому містечку. Назвіть мені бодай одну якусь велику мистецьку річ, створену в провінції! Згадайте нещасливого Жан-Жака Руссо! Як невтримно поривався він до цього духовного сонця, що породжує славетних людей, запалюючи уми у зіткненнях інтелектів. Невже вам не судилося посісти своє місце серед світил, що сходять у кожну епоху? Ви не уявляєте, як багато важить для молодого таланту, коли його ласкаво приймають у вищому світі. Я відрекомендую вас пані д’Еспар; до її салону попасти нелегко; там ви зустрінете всіх великих людей — міністрів, послів, парламентських ораторів, найвпливовіших перів, багатіїв і знаменитостей. Треба бути нікчемним невдахою, щоб своєю молодістю, вродою і обдаруванням не привернути до себе уваги. Великим талантам чужа дріб’язковість, вони вас підтримають. А тільки-но піде чутка, що ви посідаєте високе становище, як ваші твори набудуть величезної вартості. Для митців дуже важливо бути на видноті. І тоді вам трапиться безліч нагод забагатіти, дістати вигідну посаду, субсидії від держави. Бурбони так полюбляють опікуватися літературою, мистецтвом! Тому будьте водночас иоетом-католиком і поетом-роялістом! Це не тільки чудово само по собі, а ще й забезпечить вам багатство. Хіба ж опозиція, хіба ліберали призначають письменників на посади, дають їм пагороди та багатство? Отож обирайте певну дорогу і простуйте туди, куди йдуть усі генії! Я відкрила вам свою таємницю, бережіть її якнайпильніше і збирайтеся мене супроводити. Невже не хочете? — докинула вона, здивована мовчанкою свого милого.
Люсьєнові, приголомшеному видивом Парижа, що промайнуло перед ним, коли він слухав оті спокусливі слова, здалося, ніби досі половина його мозку дрімала, і лише тепер розбудилися всі мислі, так розширився його кругозір: йому уявилося, що, сидячи в Ангулемі, він скидається па жабу, яка причаїлась під каменем на дні болота. Париж у всьому своєму сяйві, Париж, що в уяві провінціала виглядає якимсь Ельдорадо, постав перед ним у золотих шатах, у діамантовій королівській короні з розкритими для молодих талантів обіймами. Знамениті люди поривалися назустріч йому й вітали його як брата. Там усе всміхається генієві. Там немає ні заздрісних дворянчиків, які вщипливими словами ранять письменника, ані тупої байдужості до поезії. Звідтіля плавом пливуть поетичні творіння, там за них платять, там їх випускають у світ. Прочитавши перші сторінки "Лучника Карла IX", видавці повідмикають сейфи й запитають: "Скільки бажаєте?" А, крім того, Люсьєн розумів, що, подорожуючи, вони через самі обставини зійдуться, Лу— їза цілком належатиме йому, і вони почнуть жити разом.
На запитання: "Невже не хочете?" — поет відповів слізьми; він обійняв Луїзу за стан, пригорнув до грудей, вкрив її шию палкими поцілунками. Та раптом він стрепенувся, вражений несподіваною думкою, й вигукнув:
— Боже мій, післязавтра весілля моєї сестри!
Це був останній зойк, останнє зітхання досі порядного й чистого хлопця. Міцні зв’язки, що єднають юні серця з родиною, з друзями дитинства, з першоджерелом невинних радощів, мали розпастися під ударом страшної сокири.
— Даруйте, — вигукнула горда Негрпеліс, — що спільного між весіллям вашої сестри та нашим коханням? Невже вам так приємно грати першу роль на цьому бенкеті міщан і ремісників, що ви не можете задля мене поступитися такою вишуканою втіхою? О, яка велика жертва! — сказала вона з презирством. — А я через вас сьогодні вранці послала свого чоловіка битися! Ідіть геть, добродію, залиште мене! Я обманулась у вас.
Напівпритомна, вона впала на диван. Люсьєн кинувся До неї, благаючи простити його, проклинаючи власну родину, сестру, Давіда.
— Я так вірила у вас, — сказала вона. — Була ж мати і в пана де Кант-Круа, яку він палко любив, а проте, жадаючи, щоб я написала йому: "Я задоволена з вас", — кін загинув у полум’ї битви. А ви заради поїздки зі мною пе можете відмовитись від весільного обіду.
Люсьєн ладен був убити себе, його розпач був такий щирий, такий глибокий, аж Луїза, зрештою, простила його, але дала відчутй, що він мусить спокутувати свою провину.
— Ідіть же, — сказала вона наприкінці, — та будьте обачні і взавтра опівночі чекайте на мене кроків за сто по той бік Манля.
Повертаючись до Давіда, Люсьєн не чув землі під ногами, і надії переслідували його, як фурії Ореста, бо він передбачав тисячу труднощів, що вміщалися в одне страшне слово: гроші. Він так боявся Давідової проникливості, що замкнувся в своєму затишному кабінеті, аби оговтатися від приголомшення, до якого призвело його нове становище. Отже, доведеться покинути це помешкання, опорядження якого обійшлося так дорого, і тим самим визнати, що всі жертви пішли намарне. Люсьено— ві спало на думку, що тут могла б оселитися мати. Тоді б Давід заощадив кошти, потрібні для надбудови в дворі. Виходить, його від’їзд піде навіть на користь родині; він знайшов тисячу причин, які виправдували його втечу, — немає більшого єзуїта, ніж наші бажання. Люсьєн тут же подався в Умо, щоб розповісти сестрі про крутий поворот у своїй долі та порадитись із нею. Проходячи повз Постелеву аптеку, він подумав, що в разі крайньої потреби, не знайшовши іншої ради, він зможе позичити в батькового наступника суму, необхідну йому, щоб прожити в Парижі рік.
"Якщо я житиму в Парижі з Луїзою, то екю на день буде для мене величезною сумою, і за рік це складе всього тисячу франків, — міркував він. — А через півроку я розбагатію".
Попросивши сестру й матір зберегти його таємницю, Люсьєн довірив їм свої сердечні справи. Вони плакали, слухаючи його честолюбні плани, а коли він запитав, чого вони так побиваються, сказали, що всі свої заощадження витратили на білизну, на Євин посаг, на всілякі дрібниці, про які не подумав Давід, і вони, мовляв, щасливі, доклавши свою частку, бо друкар в шлюбному контракті зазначив, що взяв за Євою десять тисяч франків. Тоді Люсьєн висловив думку про позичку, і пані Шардон пішла до Постеля просити в нього на рік тисячу франків.
— Але ж, Люсьєне, — сказала Єва, в якої защеміло серце, — виходить, ти не будеш на моєму весіллі? О, вернися потім! Я кілька днів зачекаю! Коли ти проведеш її в Париж, вона ж за тижнів два відпустить тебе! Невже вона на якийсь тиждень не поступиться тобою заради пас? Адже ми виростили тебе для неї! Шлюб наш не принесе нам щастя, коли тебе не буде на весіллі...
