Будденброки - Манн Томас

При нагоді я сказала про це докторові Класену. Це такий собі дрібненький чоловічок з великою головою і в ще більшому капелюсі з загнутими крисами. Він має іспанський ціпок із круглою кісткою замість держака і завжди підпирає ним свою довгу бороду, що стала майже ясно-зеленою, бо він багато років фарбував її в чорний колір. Якби ви побачили його! Він нічого не сказав мені, поправив окуляри, закліпав червоними очицями, ворухнув товстим носом, схожим на картоплину, захихотів і так зухвало подивився на мене, що я не знала, куди дітися. Потім оглянув мене і сказав, що все йде якнайкраще, тільки треба пити мінеральну воду, бо я, либонь, маю невеличке недокрів'я. О мамо! Обережно скажіть про це дорогому татові, нехай він запише все в родинні папери. Я не забарюся повідомити вас, як мені буде далі.

Вітайте від мене тата, Христіана, Клару, Тільду та Іду Юнгман. Томасові я недавно написала в Амстердам.

Ваша покірна дочка Антонія"

"2 серпня 1846 року.

Любий Томасе!

Я з задоволенням прочитав твого листа про те, як вам із Христіаном велося в Амстердамі; то, мабуть, були веселі дні. Про дальшу подорож, твого брата через Остенде до Англії я ще не маю звісток, але сподіваюся, що з божою допомогою вона відбулася щасливо. Дай боже, щоб Христіанові, коли вже він вирішив занехаяти наукову кар'єру, не пізно було навчитися чогось корисного у свого шефа Річардсона, і хай йому щастить у царині комерції! Містер Річардсон (Треднідл-стріт), як ти знаєш, наш давній клієнт. Я вважаю себе щасливим, що влаштував обох своїх синів у фірмах, які завжди підтримували зі мною найкращі стосунки. Ти вже тепер можеш відчути, який маєш із цього пожиток: я вельми вдоволений, що пан ван дер Келлен у цьому ж таки кварталі підвищив тобі платню і дає змогу на побічний заробіток; я переконаний, що своєю пильністю ти заслужив і далі заслуговуватимеш на цю ласку.

Разом з тим мені дуже прикро, що з здоров'ям у тебе не все гаразд. Те, що ти пишеш про нервозність, нагадує мені мою власну молодість, коли я працював у Антверпені і звідти мусив поїхати до Емса і пройти там курс лікування. Часом би і в тебе, сину мій, виникла така потреба, то я, звичайно, готовий помогти тобі словом і ділом, хоч цієї неспокійної з огляду на політичні події поріг і намагаюсь уникати зайвих видатків.

А проте в середині червня ми з матір'ю їздили до Гамбурга відвідати твою сестру Тоні. Чоловік її нас не запрошував, але зустрів дуже тепло й обидва ті дні, що ми там пробули, так ревно опікувався нами, що навіть занедбував свої справи, а ми заледве урвали час навідатися в місто до Дюшанів. Антонія тепер на п'ятому місяці; її лікар запевняє, що все йде, хвалити бога, нормально.

Ще я хотів би згадати про один лист пана ван дер Келлена, який мене втішив тим, що ти й privatim[48] у його родинному колі бажаний гість. Ти. тепер, сину мій, у такому віці, коли починають пожинати плоди виховання, винесеного з батьківського дому. Тож хай тобі стане у пригоді мій досвід: я в твої роки і в Бергені, і в Антверпені завжди намагався прислужитись і сподобатися дружині свого принципала, і це мені дуже й дуже ішло на користь. Крім того, що знатися ближче з родиною свого принципала почесно й приємно, ти ще й знайдеш у господині прихильну заступницю на той випадок, хоч і вельми небажаний, а все-таки можливий, коли ти, часом, щось не доглянеш у роботі або ж чимось іншим накличеш на себе господареве невдоволення.

Щодо твоїх планів на майбутнє, то мені приємно, сину, що в них видно таке жваве зацікавлення справами, хоч я й не можу з ними цілком погодитись. Ти виходиш із засади, що збут продуктів, які виробляють в околицях нашого міста, таких, як зерно, рапс, шкіри, хутра, вовна, олія, макуха, кістки тощо, – перша і найприродніша справа тутешніх комерсантів, і наміряєшся, поряд з комісійною торгівлею, найбільше уваги приділяти саме їй. Свого часу, як конкуренція в цій галузі була ще невелика (тепер вона набагато зросла), я теж плекав такі думки і, коли випадав час і нагода, навіть дещо пробував зробити. Моя подорож до Англії мала передусім мету зав'язати і в цій країні стосунки, що могли б посприяти моїм задумам. Я дістався аж до Шотландії і познайомився з багатьма корисними людьми, але швидко зрозумів, яку небезпеку несуть у собі експортні операції до тієї країни, і відмовився від своїх намірів, тим більше, що ніколи не забував перестороги нашого пращура, засновника фірми: "Сину мій, пильнуй удень своїх справ, та не роби таких, що не давали б тобі вночі спокійно спати!"

Цієї засади я сподіваюся свято триматися до кінця свого життя, хоч часом і сумніваюся в ній, дивлячись на людей, що без таких принципів куди краще дають собі раду. Я маю на думці фірму "Штрунк і Гагенштрем", що безперервно розростається, тим часом як наші справи йдуть надто вже потихеньку. Ти ж бо знаєш, що внаслідок смерті твого діда паш капітал зменшився й більше не росте, і я молю бога, щоб мені вдалося залишити тобі справи хоча б у такому стані, як тепер. У нашому повірникові панові Маркусу я маю досвідченого і розважного помічника. Якби ж то родина твоєї матері вміла трохи берегти гроші! Спадок для нас матиме важливе значення.

Я завалений працею в конторі і в місті. Мене вибрано старшиною Бергенської морської колегії, а також громадським представником у департамент фінансів, у торговельну колегію, ревізійну комісію і в правління притулку святої Анни.

Щире вітання передають тобі мати, Клара і Клотільда. Кланяються тобі також сенатор Меллендорф, доктор Евердік, консул Кістенмакер, маклер Гош, Х.-Ф. Кеппен, а з контори – пан Маркус та капітани Клот і Клетерман. Хай благословить тебе господь, сину мій! Працюй, молись і ощадь!

З турботою про тебе і з любов'ю твій батько"

"8 жовтня 1846 року.

Любі й вельмишановні батьки!

Нижчепідписаний вважає за свій приємний обов'язок повідомити Вас, що Ваша дочка, а моя кохана дружина Антонія щасливо обродилася півгодини тому. З божої волі знайшлася дівчинка, і я не доберу слів, щоб виповісти Вам, який я радий і зворушений. Люба породілля, а також дитина почувають себе дуже добре, доктор Класен цілком задоволений перебігом пологів. Пані Гросгеоргіс, акушерка, каже, що все відбулося якнайкраще.

Хвилювання змушує мене відкласти перо. Кланяюся високоповажаним батькам з почуттям глибокої пошани і ніжності,

Б. Грюнліх

Якби народився хлопець, то в мене було для нього напоготові дуже гарне ім'я. А тепер я хочу назвати її Метою, але Гр. наполягає на Еріці.

Т."

Розділ другий

– Що з тобою, Бетсі? – запитав консул, сідаючи до столу і знімаючи тарілку, якою накритий був його суп. – В тебе щось болить, га? Ти на вигляд, наче хвора.

Біля круглого столу у великій їдальні стало тепер далеко не так людно. Крім консула з дружиною, обідали тільки мамзель Юнгман, десятирічна Клара і худа, покірлива Клотільда, яка мовчки поїдала все, що подавали на стіл. Консул обвів їх очима – у всіх повитягувані, заклопотані обличчя. Що сталося? Консул і сам був знервований і зажурений: на біржі панував неспокій, викликаний тим заплутаним шлезвіггольштінським конфліктом… А тут іще одна тривога висіла в повітрі. Згодом, коли Антон вийшов по м'ясну страву, консул довідався, що сталося в нього вдома. Тріна, кухарка Тріна, що досі вірно й щиро їм служила, раптом відверто збунтувалася. На превелике невдоволення пані Елізабет вона від деякого часу заприятелювала, чи, швидше, уклала якусь духовну спілку з помічником різника, і той вічно закривавлений тип, мабуть, згубно вплинув на розвиток її політичних поглядів. Коли сьогодні пані Елізабет зробила їй догану за невдалу підливу, вона вперлася в боки закасаними руками і заявила таке:

– Постривайте-но, пані, довго вже так не буде, скоро настане інший лад; тоді я сидітиму в шовках на канапі, а ви мені слугуватимете.

Певна річ, її негайно ж звільнено зі служби.

Консул похитав головою. Останнім часом у нього й самого багато що викликало тривогу. Щоправда, старші за віком вантажники і робітники з комор, досить розважні, не давали збити себе з пантелику, зате серед молодших то той, то інший своєю поведінкою засвідчував, що новий, бунтарський дух підступно закрадався й сюди… Навесні сталися вуличні заворушення, хоч уже був готовий проект нової конституції, що відповідала вимогам часу, – трохи згодом, незважаючи на опір Лебрехта Крегера та деяких інших упертих старих буркунів, декретом сенату їй надано силу державного закону. Вибрано народних представників, скликано парламент. Але спокою не було. Скрізь панував нелад. Кожен хотів по-своєму переглянути конституцію і виборче право, всі перелаялися. "Становий принцип!" – пропонували одні – до них належав і консул Йоганн Будденброк. "Загальне виборче право!" – вимагали інші, і серед них Гінріх Гагенштрем. Ще інші кричали: "Загальностанові вибори!" – і, мабуть, самі не розуміли як слід, що це означає. В повітрі носилися ще й такі ідеї, як скасування різниці між "громадянами міста" і просто "мешканцями", збільшення можливостей набувати громадянські права для нехристиян. Тож і не диво, що будденброківській Тріні заманулося сидіти в шовках на канапі! Ох, це ще не найгірше. Насувалися страшніші події, консул відчував цю загрозу…

Було перше жовтня сорок восьмого року, по синьому небу перебігали легенькі хмарки. Сонячне проміння пронизувало їх наскрізь, забарвлюючи в ясно-сріблястий колір. Воно вже не мало великої сили, тож у кімнаті з краєвидами за високими блискучими гратками каміна тріскотів вогонь.

Мала Клара, темно-русява дівчинка з трохи суворими очима, плела коло столика під вікном, Клотільда, також із плетивом, умостилася на канапі біля пані Елізабет. Хоч Клотільда Будденброк була не набагато старша за свою заміжню кузину – мала тільки двадцять один рік, – її довгобразе обличчя вже почало загострюватися, а гладенько зачесані коси, не русяві, а якісь тьмяно-попелясті, додавали останню рисочку до її образу старої панни. Клотільда була вдоволена цим і нічого не робила, щоб змінити свій вигляд. Може, вона відчувала потребу якнайшвидше постарітесь і якнайшвидше позбутися своїх сумнівів і надій. У неї не було ні шеляга за душею, тому вона знала, що в цілому світі не знайдеться нікого, хто б одружився з нею, і покірним поглядом зустрічала своє майбутнє, що нічого не обіцяло їй, крім животіння десь у маленькій кімнатці на пенсію, яку могутній дядько виклопоче їй у котромусь благодійному закладі для бідних дівчат із гарних родин.

Пані Елізабет перечитувала листи.