Іліада - Гомер

Хай олімпієць у серці розсудить
431] Поміж троян і данаїв і зробить усе, як належить".

432] Мовила й однокопитих назад повернула вже коней.
433] З повозів Ори тоді пишногривих їм випрягли коней

434] І до божистого жолоба поводом їх прив'язали,
435] А колісниці тоді до світлих сіней притуливши,
436] Сіли богині самі у кріслах, із золота кутих,
437] Посеред інших богів із тяжко засмученим серцем.

438] Батько ж Зевс у швидку колісницю запряжених коней
439] З Іди погнав на Олімп і прибув на зібрання безсмертних.
440] Коней негайно одпріг йому славний землі потрясатель,
441] Повіз підняв на поміст і покровом заслав полотняним.
442] Широколунний же Зевс на троні своїм злотокутім
443] Сів, — під ногами у нього здригнулась вершина Олімпу.
444] Одаль од Зевса, в куточку, самотні Афіна і Гера
445] Мовчки сиділи й нічого не сміли сказать, ні спитати.
446] Знаючи, що на душі у них, Зевс нарешті озвався;

447] "Чим ото ви так засмучені дуже, Афіно і Геро?
448] Чи не втомилися ви у бою, що мужів прославляє,
449] Зводячи з світу троян, що до них ви палаєте гнівом!
450] Що ж до мене, то сила і руки мої нездоланні,
451] Волі моєї не змінить ніхто із богів олімпійських,
452] Вам же пресвітлі тіла пойняв уже трепет раніше,
453] Аніж війну ви побачили й жах воєнної січі.
454] Так-бо скажу я тепер, і те сповнилось би неодмінно:
455] На колісниці своїй, блискавками моїми побиті,
456] Не повернулись би ви на Олімп, до оселі безсмертних".

457] Мовив він це, й почали нарікати Афіна і Гера.
458] Поряд сиділи вони, на троян замишляючи лихо.
459] Слухала мовчки Афіна й ні слова на те*не сказала,
460] Хоч і гнівилась на Зевса і люттю кипіла страшною.
461] Гера ж у грудях не стримала гніву і так промовляла:

462] "О найгрізніший Кроніде, які це слова ти промовив!
463] Добре ми знаємо те, що сила твоя незборенна,
464] Хоч пройняв би нас жаль до данайських борців списоборних,
465] Як від жорстокої долі їм довелося б загинуть.
466] Та наказуєш ти, і від битви ми стриматись мусим.
467] Тільки хотіли б аргеям пораду корисну подати,
468] Щоб не загинули всі від твого нещадимого гніву".

469] Відповідаючи, мовив їй так тоді Зевс хмаровладний:

470] "Вранці, якщо, велеока володарко Геро, бажаєш,
471] Зевсову міць надпотужну побачиш, як він іще більше
472] Нищить почне списоборних аргеїв великі загони.
473] В запалі бою могутній аж доти не спиниться Гектор,
474] Доки біля кораблів не постане Пелід прудконогий
475] В день, коли йтимуть бої при самих кормах корабельних,
476] В тісняві воїв страшній круг мертвого тіла Патрокла.
477] Так-бо судилося їм. Що ж до гніву твого, то мене він
478] Мало турбує. Якби ти дійшла аж до самого краю
479] Тверді земної і моря, де нудяться Япет і Кронос,
480] В пітьмі, без світла, що Геліос-Гіперіон посилає,
481] Навіть без радості вітру, — лиш Тартар глибокий навколо, —
482] Хоч би й туди у блуканнях зайшла, — твій гнів роз'ярілий
483] Не турбував би мене, гірше суки-бо ти безсоромна!"

484] Мовив так, білораменна ж йому не перечила Гера.
485] Впало в глибінь Океану осяйливе сонця світило,
486] Чорну приводячи ніч на просторі поля хлібодайні.
487] їй не зраділи трояни, та тричі жадана ахеям,
488] Тричі їм бажана темрява ночі була непроглядна.

489] Збори троян усіх Гектор зібрав тоді шоломосяйний,
490] Від кораблів на берег одвівши ріки вирової,
491] В чистеє поле, де місце від трупів було іще вільне.
492] З повоза кожен зійшов, і слухали всі, що казав їм
493] Гектор, улюбленець Зевса. В могутній долоні тримав він
494] Спис одинадцяти ліктів завдовжки, а зверху на ньому
495] Сяяло мідяне вістря й окільце навкруг золотеє.
496] Спершись на спис той, звернувсь до троян він з такими словами:

497] "Слухайте, Трої сини, і дарданці, і військо союзне!
498] Ждав я, що нині, ахеїв покинувши з їх кораблями,
499] Вернемось ми у вітрами овіяну Трою священну.
500] Та облягла нас пітьма, це найбільше вона й врятувала
501] Військо аргеїв із їх кораблями при березі моря.
502] Але тим часом і ми скорімося темряві ночі
503] Та приготуймо вечерю. Ви ж коней своїх пишногривих
504] Із колісниць випрягайте раніш, їм оброку завдайте;
505] Потім мерщій приженіть волів і овець найжирніших
506] З міста сюди, намішайте вина, що серця звеселяє,
507] Хліба з домів принесіть та дров назбирайте багато.
508] Хай цілу ніч до самої зорі, що народиться рано,
509] Вогнищ багато горить, хай їх заграва неба сягає,
510] 1 Щоб під заслоною темряви довговолосі ахеї
511] Не поривались тікать по хребтові широкого моря,
512] Щоб не зійшли на човни без зусиль вони, безперешкодно,
513] Щоб і, вернувшись додому, з них кожен носив іще рани,
514] Завдані списом йому чи стрілою, коли з суходолу
515] ' На корабель він стрибав; щоб і іншим уже не кортіло
516] На конеборних троян з многослізним рушати Ареєм!
517] Зевсові любі окличники хай оголосять по місту,
518] Щоб сивочолі діди і підлітки разом із ними
519] Варту круг міста тримали на богозбудованих мурах.
520] 1А слабосилі жінки вогонь хай розпалять яскравий
521] Кожна у домі своїм. Пильнують нехай безупинно,
522] Щоб не прорвалась там засідка в місто, де війська не буде.
523] Так має бути, трояни відважні, як це вам кажу я.

524] Слово, що нині я мовив, нехай пожиточне вам буде,
525] Вдосвіта знов конеборним троянам ще слово скажу я.
526] Зевса благаю й надіюсь на нього й на інших безсмертних.
527] Геть прожену я тих псів, що аж стільки сюди їх набігло,
528] Насланих Керами в чорних човнах нам на смертну загибель.
529] Але всю ніч цю повинні самих ми себе пильнувати,
530] Завтра ж удосвіта, зброю свою бойову одягнувши,
531] На кораблі крутобокі ми шал принесемо Ареїв.
532] Там подивлюсь, чи мене Діомед, син Тідея могутній,
533] Від кораблів аж до мурів міських віджене, чи його я
534] Міддю настигну й скривавлену зброю зніматиму з нього.
535] Завтра він доблесть покаже свою, якщо витримать зможе
536] Списа мого. Проте сподіваюсь, одним він із перших
537] Вбитий поляже між багатьох своїх друзів полеглих
538] Завтра, як сонце засяє. Коли б так же само напевно
539] Став я безсмертним віднині й ніколи уже не старівся,
540] Хай шанували б мене, як Афіну або Аполлона,
541] Як безперечно, що день цей загибель несе для аргеїв!"

542] Мовив так Гектор, і в відповідь схвально гукали трояни.
543] Коней вони розпрягли, під ярмами потом укритих,
544] До колісниць своїх віжками їх поприв'язував кожен;
545] Потім пригнали мерщій волів і овець найжирніших
546] З міста сюди, намішали вина, що серця звеселяє,
547] Хліба з домів нанесли та дров назбирали багато
548] І бездоганні безсмертним богам принесли гекатомби.
549] Пахощі жиру солодкі до самого неба двносив
550] Вітер; але не схотіли прийнять їх блаженні богове,
551] Не побажали: ненависний був Іліон їм священний,
552] І можновладний Пріам, і весь люд списоборця Пріама.

553] Помислів сповнені гордих трояни всю ніч так сиділи
554] На бойовищі, і безліч вогнів їх навколо горіло.
555] Так наче зорі яскраві круг ясного місяця в небі
556] Сяйвом світлистим безвітряну ночі наповнюють тишу,
557] Світлом облиті долини всі видно, і пагір верхів'я,
558] Й скелі високі; й безкрає над ними простерлося небо,
559] Повне зірок незліченних, і серцем пастух їм радіє, —
560] Стільки поміж кораблями ахеїв і Ксантом-рікою
561] Сяяло вогнищ троянських під муром самим Іліона.
562] Тисяча в полі палало вогнів, перед кожним сиділо
563] По п'ятдесят чоловік, осяяних полум'ям світлим.
564] Коні ж їх білий жували ячмінь і пшеницю двозерну,
565] На пишношатну Еос дожидаючи при колісницях.

ПІСНЯ ДЕВ'ЯТА
ПОСОЛЬСТВО ДО АХІЛЛА. ПРОХАННЯ

1] Так сторожили трояни свій стан. Тим часом ахеїв
2] Холод тривоги проймав, полохливої втечі товариш.
3] Смуток нестерпний мужів подолував найхоробріших.
4] Так, ніби двоє вітрів, у багатому рибою морі
5] Вихром раптовим зіткнуться Борей із Зефіром, з Фракії
6] Враз налетівши, і чорні навколо здіймаються хвилі,
7] Наче ті гори, й виносять на берег морське баговиння, —
8] Так від печалі душа розривалась у грудях ахеїв.

9] Син же Атреїв, великою в серці повитий журбою,
10] Ходячи в лавах, велів окличникам дзвінкоголосим
11] Кожного мужа на збори покликати, всіх поіменно,
12] Але не вголос, і сам серед перших між ними трудився.
13] Всі осмутніло на зборах сиділи. Встав Агамемнон,
14] Сльози рясні проливаючи, мов джерело темноводе,
15] Що із стрімкого бескеття струмить свої темряві води.
16] Тяжко зітхаючи, так говорив він тоді до аргеїв:

17] "Друзі мої, аргеїв вожді і порадники люду!
18] Зевс Кротон великий в тяжкі мене злигодні вплутав.
19] Спершу, жорстокий, мені обіцяв, ще й, кивнувши, потвердив,
20] Що повернусь, Іліон зруйнувавши мурований міцно,
21] Нині ж лихий він замислив обман і велить повертатись
22] В Аргос безславно, стільки отут загубивши народу!
23] Зевсові так всемогутньому раптом тепер заманулось.
24] Не полічить городів, що він зруйнував їх твердині
25] Й ще поруйнує багато, бо сила його величезна.
26] Отже, послухайте всі, і виконуймо те, що скажу я:
27] Швидше до рідного краю тікаймо мерщій з кораблями:
28] Широковуличну Трою ніколи-бо нам не узяти!"

29] Мовив він так, і мовчки те слухали всі нерухомо.
30] Довго у смутку безмовно сиділи синове ахейські.
31] Зрештою все ж обізвався тоді Діомед гучномовний:

32] "Сину Атреїв! Я перший тут проти твоїх недоречних
33] Слів позмагаюсь, не гнівайсь, так личить на зборах, владарю!
34] Мужність ти ганив недавно мою перед військом данаїв,
35] Небоєздатним мене називав боягузом, — та все це
36] Знають аргеї давно — від найстарших і до наймолодших.
37] Син хитроумного Кроноса дав тобі з двох лиш єдине:
38] Берло владарське подарував і загальну пошану,
39] Мужності тільки не дав, а сила ж у ній величезна.

40] 0 нерозважний, невже ти гадав, що синове ахейські
41] Небоєздатні такі й боягузи, як ти запевняєш?

42] А як самого тебе спонукає твій дух повернутись,
43] То від'їжджай! Путь відкрита, й багато привів із собою
44] Ти кораблів із Мікен, он стоять вони вздовж узбережжя.
45] Інші ж усі тут залишаться довговолосі ахеї,
46] Поки ми вщент не зруйнуємо Трої. Якщо ж і останні
47] Теж повтікають до рідного краю усі з кораблями,
48] Ми із Стенелом удвох до останку тут битися будем,
49] Але візьмем Іліон, бо з богом сюди прибули ми!"
50] Мовив він так, і скрикнули схвально синове ахейські,
51] З слів Діомеда, впокірника коней, дивуючись щиро.
52] Встав поміж них і сказав тоді Нестор, їздець староденний:
53] "Сину Тідеїв, в боях войовник ти єси найсильніший,

54] 1 у пораді з своїх перевесників ти є найкращий.
55] Не докорить твоїй мові ніхто, скільки є тут ахеїв,
56] Не заперечить ніяк.