Іліада - Гомер

Та її до кінця не довів ти.
57] Ти молодий ще і міг би за віком своїм уважатись
58] Сином найменшим моїм, але промовляв тут розумно
59] Ти до державців аргейських, і слушна була твоя мова.
60] Хай же і я, що вважаюсь багато старішим за тебе,
61] Висловлю дещо і все доведу, і ніхто моїй мові
62] Не докорятиме, навіть і сам владар Агамемнон.
63] Лиш нечестивцям бездомним, без роду, без племені, любі
64] Чвари війни міжусобної, людям такі осоружні.
65] Але скорімося темряві ночі, що нас облягає,
66] І приготуймо вечерю. Сторожа хай стан наш вартує,
67] Чати зайнявши між виритим ровом і муром твердині.
68] Нашим я це юнакам доручаю. А в іншому всьому,
69] Сину Атреїв, ти провід веди, ти ж найбільший державець.
70] Склич старшину на учту, це й личить тобі і неважко:
71] Досить у тебе вина, що його кораблями ахеї
72] Морем широким щоденно до нас із Фракії привозять;
73] Є й частування доволі, адже багатьма ти керуєш.
74] Тож багатьох поскликай і послухай того, хто найкращу

75] Раду подасть, бо зараз найбільш потребують ахеї
76] Доброї, мудрої ради, — вогні он ворожі палають
77] Близько від наших човнів. А хто з цього буде радіти?
78] Нашому війську цей день чи рятунок несе чи загибель".

79] Мовив він так, і слухали всі і ту мову схвалили.
80] Вийшла негайно сторожа озброєна стан вартувати,
81] Вів її Нестора син Фрасімед, поводатар народів,
82] Далі ішли Аскалаф і Іалмен, синове Арея,
83] Далі ішов Меріон, а за ним Афарей з Деїпіром,
84] Далі — Креонта владущого син, Лікомед богосвітлий.
85] Семеро вийшло вождів із сторожею, й кожен по сотні
86] Вів юнаків, і списи їх здіймались в руках довготінні,
87] Ставши на місці, між ровом і муром вони посідали.
88] Вогнища враз розпалили й вечерю взялись готувати.

89] Син же Атреїв до свого намету старійшин ахейських
90] Всіх запросив на учту багату, що радує серце,
91] Й руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
92] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
93] Перший із них свої ткати почав міркування старезний
94] Нестор, який у пораді й раніш виявлявся найкращим.
95] Сповнений намірів добрих, озвавсь він і став говорити:

96] "Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
97] З тебе почну й закінчу я тобою; багато-бо люду
98] Владі кориться твоїй, тож Зевс доручив тобі берло
99] Й право державне, щоб ти про народи свої піклувався.
100] Більше за всіх тобі личить і слово сказать, і послухать,
101] Взявши і те до уваги, що серце кого спонукало
102] Мовити добре. А як учинить — це від тебе залежить.
103] Отже, скажу тобі те, що найкращим мені видається.
104] Кращої думки ніхто серед нас не помислить од тої,
105] Що її мав я давно та якої дотримую й досі
106] З дня, коли дівчину ти, Брісе'щу, з намету Ахілла,
107] Гнівом пойнятого, силою виволік, паростку Зевсів,
108] Наших порад до уваги не взявши. А як тебе довго
109] Я умовляв! Ти ж, пихи гордовитої сповнений в серці,
110] Кращого мужа, якого й богове безсмертні шанують,
111] Тяжко зневажив — здобич забрав і тримаєш. Тож нині
112] Разом подумаймо, як це залагодить, як уласкавить
113] Сина Пелая дарами приємними й лагідним словом".

114] В відповідь мовив йому володар мужів Агамемнон:

115] "Не помилково, о старче, мої полічив ти провини.
116] Я завинив, заперечити й сам не спроможний. Та тільки
117] Варт багатьох чоловік, що Зевс полюбив його серцем:
118] Ушанував він його, погубивши багато ахеїв.
119] Але якщо завинив я, піддавшися помислам згубним,
120] 1 Сам і залагоджу це — незліченний я дам йому викуп.

121] Перелічу я отут, перед вами, славетні дарунки:
122] Сім триніг незадимлених, золота десять талантів,
123] Двадцять блискучих цеберок, дванадцять об'їжджених коней,
124] Що нагороди в змаганні у гонах не раз здобували.
125] Не злидарем би ходив безземельним, не мав би нестатку
126] В золоті цінному той, хто здобув би оті нагороди,
127] Що із змагань мені однокопиті приносили коні.
128] Дам йому сім я жінок, у роботі своїй бездоганних,
129] З Лесбосу, — ще коли Лесбос він взяв, забудований гарно,
130] Я їх обрав; від усіх-бо жінок вони вищі красою,
131] їх йому дам, з ними й ту, що її силоміць одібрав я, —
132] Доньку Брісея. До того ж я клятву складаю велику —
133] Ложа її не торкавсь, не єднався із нею в коханні,
134] Як за звичаєм людським у мужчин із жінками буває.
135] Нині ж це все йому буде передано. А як нарешті
136] Місто Пріама велике дадуть нам боги зруйнувати,
137] Прийде нехай, коли будемо здобич ділить між ахеїв,
138] Золотом свій корабель і міддю нехай навантажить,
139] Хай із троянських жінок собі вибере двадцять найкращих,
140] Що поступались би вродою тільки Єлені аргейській,
141] А як повернемось в Аргос ахейський, родючу країну,
142] Зятем я б рад його мати, — він був би нарівні з Орестом,
143] Сином коханим моїм, що зростає в великім достатку.
144] Три в мене доньки росте у пишно збудованім домі:
145] Хрісофеміда, а ще Лаодіка та Іфіанасса, —
146] Ту з них, що люба йому, нехай він без викупу візьме
147] В дім до Пелея. А я у придане за нею багато
148] Дам подарунків, яких ще ніхто не давав за дочкою.
149] Густо заселених міст аж сім я йому подарую —
150] Гіру у зелені трав запашних, Кардамілу, Енопу,
151] Фери священні, Антею й низинні її пасовиська,
152] Милу для ока Епею і Педас багатий садами,
153] Всі недалеко від моря, і Пілос піщаний там близько.
154] Люд там живе, на рогату худобу й на вівці багатий,
155] Щедрими будуть дарами його шанувати, як бога,
156] Будуть під берло його багатющу приносить данину.
157] От скільки дам я йому, коли гніватись він перестане.
158] Хай погамує себе. А'ід — невблаганний, нещадний,
159] Тим-то з усіх він богів найбільше ненависний людям.
160] Хай він поступиться: я-бо й державною владою вищий,
161] Та похвалитися можу, що й віком я старший за нього".
162] В відповідь мовив тоді йому Нестор, їздець староденний:
163] "Сину Атреїв славетний, владарю мужів Агамемнон!
164] Не незначні ти Ахіллу-вождеві даєш подарунки.
165] Що ж, оберімо послів, і нехай вони якнайшвидше
166] Йдуть у намет до Ахілла, славетного сина Пелея.

167] Або я сам оберу, а їм лиш погодитись треба.
168] Фенікс, улюбленець Зевса, хай перший у них виступає,
169] Потім великий Еант, а за ним — Одіссей богосвітлий,
170] Вслід їм ще двоє окличників піде — Одій з Ерібатом.
171] Отже, на руки води принесіть, і в тиші побожній
172] Щиро помолимось Зевсу Кроніду, щоб зглянувсь над нами".

173] Мовив він так, і всім його слово було до вподоби.
174] Воду на руки окличники їм почали поливати,
175] Потім питва юнаки налили аж по вінця в кратери,
176] Порозливали у келихи й всім порозносили гостям.
177] А, узливання вчинивши, ті випили, скільки бажали,
178] Й вийшли з намету тоді Агамемнона, сина Атрея.
179] Мовив услід їм багато ще Нестор, їздець староденний,
180] Поглядом кожного з них бадьорив, Одіссея ж найбільше,
181] Щоб постарались схилить бездоганного сина Пелея.

182] В путь подалися посли узбережжям шумливого моря,
183] Щиро благаючи, щоб землевладець, землі потрясатель,
184] їм допоміг прихилить Еакідове серце велике.
185] До кораблів мірмідонських, до їхніх наметів прийшовши,
186] Вздріли Ахілла, що серце дзвінкою формінгою тішив,
187] Вельми оздобною, із срібляною кобилкою зверху.
188] Здобиччю взяв він її, зруйнувавши Етіона місто.
189] Нею втішавсь він, співаючи пісню про славу героїв.
190] А проти нього сидів лиш Патрокл, дожидаючи мовчки,
191] Поки Еаків онук ту пісню співать перестане.
192] От до намету посли з богосвітлим ввійшли Одіссеєм
193] І перед ним зупинились. Ахілл з дивуванням підвівся
194] З крісла свого, у руках тримаючи звучну формінгу.
195] Встав і Патрокл, уздрівши мужів, що ввійшли до намету.

196] Отже, вітаючи їх, промовив Ахілл прудконогий:

197] "Хай вам, друзі, щастить! З чим прийшли? Я вам дуже потрібний?
198] Хоч я й гнівлюсь на ахеїв, та з них ви мені найлюбіші".

199] Так промовляючи, далі повів їх Ахілл богосвітлий
200] І на стільцях посадив, килимами пурпурними вкритих,
201] Та до Патрокла, що близько стояв, звернувся з словами:

202] "Швидше, Менетіїв сину, кратеру постав щонайбільшу,
203] Влий щедріше вина і кожному келих наповни,
204] Бо найдорожчих гостей моя нині приймає оселя".

205] Мовив він так, і Патрокл послухався любого друга.
206] Сам же велику стільницю підсунув до вогнища ближче,
207] Жирні на ній порозкладував спини козла та ягниці
208] Й вепра гладкого хребет, що лиснів аж од сала масного.
209] Автомедонт їх тримав, розрубав же Ахілл богосвітлий,
210] Краяв на менші куски й на рожен їх насаджував густо,
211] А Менетід вже розпалював вогнище, муж богорівний.

212] А як вогонь догорів і полум'я стало згасати,
213] Жар разгорнув і, посипавши сіллю божистою м'ясо,
214] Зверху поклав, на камінних підпорах рожни закріпивши.
215] А як посмажилось м'ясо, Патрокл на столи його виклав,
216] Хліба набрав і почав по столах для гостей розставляти
217] В кошиках гарних, а м'ясо їм краяв Ахілл богосвітлий.
218] Сам після того він проти божистого сів Одіссея
219] При протилежній стіні, доручивши Патроклові другу
220] Жертву богам принести, й той у полум'я кинув починки.
221] Руки до поданих страв одразу ж усі простягнули.
222] Потім, коли уже голод і спрагу вони вдовольнили,
223] Феніксу нишком Еант підморгнув. Одіссей богосвітлий
224] Бачив це, келих наповнив вином і озвавсь до Ахілла:

225] "Щастен будь, друже Ахілле! Частунку для нас не бракує
226] Ані в гостиннім шатрі Агамемнона, сина Атрея,
227] Ані у тебе сьогодні. Багато приємного серцю
228] Ми спожили. Та не учта весела нас нині обходить.
229] Бачачи горе велике, ми, паростку Зевсів, тривоги
230] Сповнені; сумнів бере нас — врятуємо все ж чи погубим
231] Ми добропалубні судна, як ти не виявиш сили.
232] Близько від нашого валу й човнів на нічліг обляглися
233] Високодумні трояни й союзників славних загони,
234] В стані своїм розпалили вогні й запевняють зухвало,
235] Що їх не стримати нам, нападуть на човни вони чорні.
236] Зевс же Кронід, даючи їм щасливі ознаки, праворуч
237] Сипле перуни. А Гектор, великою силою гордий,
238] Страшно лютує, — в надії на Зевса уже не зважає
239] Ні на богів, ні на смертних, шаленством охоплений диким.
240] Молиться тільки, щоб швидше засяла Еос богосвітла.
241] На кораблях він кінці кормові обрубать обіцяє
242] Та попалить їх нещадним вогнем, перед ними й ахеїв,
243] В димі й чаду очманілих, усіх до ноги перебити.
244] Страшно боюсь я в душі, щоб жахливих погроз цих богове
245] Та не здійснили, щоб нам не судилось під мурами Трої,
246] Так далеко загинуть від Аргоса, славного кіньми.
247] Стань же до дії, якщо у хвилину хоча б і останню
248] Ти врятувать від троянської люті хотів би ахеїв.
249] Потім же сам пожалкуєш.