Іліада - Гомер

З досади володарка Гера
199] Кинулась в кріслі своїм, аж великий Олімп захитався.
200] До Посейдона вона, до великого бога звернулась:

201] "Леле! Землі потрясателю широковладний, чи в тебе
202] Жалю у серці нема до данаїв, що гинуть так гірко?
203] Радо приймав ти дари, що вони у Геліку і в Еги
204] Стільки привозили їх, — поможи їм здобути звитягу!
205] Тільки б схотіли ми всі, що являєм прихильність данаям,
206] Широколунного стримати Зевса й троян відігнати, —
207] Сумно йому довелось би сидіти самому на їді".

208] З гнівним обуренням мовив їй владний землі потрясатель:

209] "Геро зухвалоязична! Яке-бо ти мовила слово!
210] Я не бажав би, щоб стали ми з Зевсом Кронідом змагатись,
211] Інші богове усі, бо Зевс набагато сильніший".

212] Так між собою вони розмову провадили щиру,
213] В час той весь простір од рову й човнів аж по мури високі
214] Повен був коней баских і збройних мужів щитоносних,
215] Скупчених густо. Тіснив їх Ареєві буйному рівний
216] Гектор, Пріамів нащадок, що Зевс дарував йому славу.
217] Був би нещадним вогнем він спалив кораблі рівнобокі,
218] Якби не вклала в думки Агамемнону Гера-владарка
219] Дух підійнять у військах, хоч і сам бадьорить мав ахеїв.
220] Зразу ж пішов тоді він до човнів і наметів ахейських,
221] В дужій руці свій широкий тримаючи плащ пурпуровий,
222] На величезний, чорний зійшов корабель Одіссеїв,
223] Між кораблів посередині, щоб і здаля його чули —
224] Як у наметах Еанта, що був Теламонові сином,
225] Так і в Ахілловім стані, — обоє з країв поставали
226] Із кораблями, на мужність і міць покладаючись власну.
227] Голосно крикнув Атрід, щоб данаям усім було чути:

228] "Сором, аргеї, бридкі боягузи, лиш з вигляду мужні!
229] Де ті хвальби, що немає на світі за нас хоробріших,
230] Де хвастовитість, з якою на Лемносі ви запевняли,
231] М'яса биків пряморогих там поїдаючи вволю
232] І випиваючи з кубків, вином аж по вінця налитих,
233] Ніби з вас кожен один проти сотні троян чи й двох сотень
234] Встоїть в бою, а тепер ми єдиного навіть не варті
235] Гектора, — скоро нещадним вогнем кораблі він нам спалить!
236] Зевсе, наш батьку! Кого з владарів премогутніх маною
237] Так оманив ти, велику від них одбираючи славу?
238] На многовеслім човні своїм пливши сюди на загибель,
239] Жодного все ж із прегарних твоїх вівтарів не минув я.
240] Стегна бичачі і жир я на кожному спалював щедро,
241] Міцно муровану прагнучи Трою ущент зруйнувати.
242] Нині ж прошу, хоч таке моє виконай, Зевсе, благання:
243] Дай врятуватися нам і загибелі злої умкнути,
244] Не допусти, щоб трояни понищили військо ахеїв!"

245] Так він благав, і зглянувся батько на сльози пекучі,
246] Ствердно кивнув, що залишиться цілим народ, не загине,
247] З неба послав їм орла, з віщих птиць найпевнішого птаха,
248] В кігтях тримав оленя він, дитя бистроногої лані.
249] Скинув він те оленя перед Зевсів олтар пречудовий,
250] 1 Де всевіщому Зевсові жертви палили ахеї.
251] Скоро збагнули вони, що від Зевса та птиця злетіла,
252] Кинулись враз на троян, вогнем бойовим запалавши.
253] Та ніхто із данаїв, хоча і було їх багато,

254] Тим похвалитись не міг, що він, обігнавши Тідіда,
255] Коней баских через рів перегнав, щоб із ворогом битись.
256] Перший тоді Діомед зброєносного вбив Агелая,
257] Сина Фрадмона. До втечі вже він повернув своїх коней,
258] Та Діомед навздогін йому в спину помежи плечима
259] Гострого списа ввігнав, і пройшов той крізь груди навиліт.
260] З повоза впав він, аж зброя на ньому уся задзвеніла.

261] Слідом — Атрея сини, Агамемнон удвох з Менелаєм,
262] Далі — обидва Еанти, шаленої повні відваги,
263] Далі ще — Ідоменей із товаришем Ідоменея
264] Із Меріоном, на вбивцю мужів, Еніалія, схожим;
265] Ще й Евріпіл вслід за ними, Еве'мона син світлосяйний;
266] Тевкр був за ними дев'ятий, — гнучкий напинаючи лук свій,
267] Став він за щит, що Еант тримав його, син Теламона.
268] Ледве Еант відсторонить той щит, як герой, озирнувшись,
269] Раптом у когось в юрбі націлює лук і стрілою
270] Ранить, і той, упавши, свій дух віддає тої ж миті,
271] Сам же вертавсь і, неначе за матір дитина, ховався
272] Знов за Еанта, який щитом прикривав його світлим.

273] Першим кого ж подолав між троянами Тевкр бездоганний?
274] Впав Орсілох тоді перший, а далі Ормен з Офелестом,
275] Дайтор і Хромій, за ними іще й Лікофонт богорівний,
276] Амопаон, Поліе'мона син, із бійцем Меланіппом, —
277] Так одного за одним він на землю поверг многоплідну.
278] Вельми радів, поглядаючи, владар мужів Агамемнон,
279] Як своїм луком міцним той фаланги троян побиває,
280] Став перед ним, підійшовши, й з такими звернувся словами:

281] "Тевкре мій, любе чоло, Теламонію, люду владико!
282] Бий їх і далі отак, і станеш ти світлом данаям
283] І Теламонові-батьку: зростив-бо тебе він ізмалку,
284] В дім тебе радо приймав, хоч ти був йому сином нешлюбним.
285] Хоч і далеко він, славу йому принесеш ти велику.
286] Так-бо, скажу я тобі, і сповниться те неодмінно.
287] Тільки егідодержавний Зевс мені дасть і Афіна
288] Вщент зруйнувать Іліон, це прегарно збудоване місто,
289] Першому я після себе тобі дам почесний дарунок —
290] Або триніжок, або колісницю із парою коней,
291] Або жону, щоб на спільне з тобою виходила ложе".

292] Відповідаючи, мовив тоді йому Тевкр бездоганний:

293] "Сину Атрея славетний! Навіщо мене спонукаєш?
294] Я ж бо стараюся й сам! Скільки вистачить сили у мене —
295] Не спочиваю, — з дня, як троян ми до міста прогнали,
296] Нищу їх воїв, частуючи гострими стрілами влучно.
297] Ось уже вісім із лука я випустив стріл довголезих,
298] Глибоко в тіло вони уп'ялись юнакам войовничим,

299] Тільки у цього скаженого пса я ніяк не поцілю".

300] Мовивши так, він знову стрілу з тятиви посилає
301] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
302] Схибив, проте, й бездоганному Горгітіону, Пріама
303] Синові, прямо у груди дзвонистою втрапив стрілою;
304] Батьком з Езіми в заміжжя узята його породила
305] Кастіаніра прекрасна, з богинями вродою схожа.
306] Наче той мак у саду свою набік похилить голівку,
307] Під ряснотою мачин і весняних дощів обважнілу,
308] Так же й шоломом обтяжену голову набік схилив він.

309] Тевкр же тим часом ізнову стрілу з тятиви посилає
310] В Гектора, саме у нього поцілити прагнучи серцем;
311] Схибив він знову, — стрілу Аполлон відхилив йому бистру,
312] Й Архептолему, візничому Гектора, постріл дістався:
313] В бій пориваючись, ранений був під соском він у груди
314] І з колісниці упав. Назад подались прудконогі
315] Коні, від нього ж і сила в ту мить, і душа відлетіли.
316] Жаль за візничим страшний огорнув тоді Гектору серце,
317] Тяжко сумуючи, він супутця залишив лежати
318] І Кебріона гукнув, свого брата, що був недалеко,
319] Віжки до коней узяти, й послухався той, це почувши.
320] Сам же мерщій з колісниці блискучої скочив на землю
321] З криком жахливим і, камінь великий рукою схопивши,
322] Кинувсь на Тевкра, поцілить його пориваючись серцем.
323] З сагайдака тоді Тевкр, гіркую стрілу свою взявши,
324] До тятиви притулив і вже лук напинав, але Гектор
325] Шоломосяйний у плечі, якраз де ключиця від шиї
326] Груди йому відокремлює — найнебезпечніше місце! —
327] Каменем гострим ударив, коли той вже цілив у нього,
328] І тятиву перетяв. Заніміла рука біля кисті.
329] Тевкр на коліна звалився, і лук із руки його випав.
330] Напризволяще Еант не лишив свого впалого брата —
331] Зразу ж до нього підбіг і щитом його вкрив величезним.
332] Товаришів його двоє, до Тевкра тоді нахилившись, —
333] Ехіїв син Мекістей і з ним богосвітлий Аластор, —
334] До кораблів понесли крутобоких, і тяжко стогнав він.
335] Знову тоді пробудив олімпієць одвагу в троянах,
336] І до глибокого рову вони відігнали ахеїв.
337] Гектор між перших помчав, своєю могутністю гордий.
338] Так, наче дикого вепра чи лева на ловах нагнавши,
339] В клуби і стегна міцними зубами впивається ззаду
340] Пес прудконогий і стежить, щоб звір той не встиг обернутись, —
341] Довговолосих отак переслідував Гектор ахеїв,
342] Трупом останніх раз в раз кладучи, хоч і як ті втікали.
343] Та коли рів з частоколом вони перебігли й багато
344] Воїв згубили в утечі, руками троянськими вбитих,
345] Перед своїми нарешті спинились вони кораблями
346] І, осміляючи там один одного, руки здіймали
347] До милосердних богів, і голосно кожен молився,
348] В той час як скрізь появлявся на конях своїх пишногривих
349] Гектор з очима Горгони чи мужоубивці Арея.

350] Зглянулась, це зауваживши, білораменная Гера
351] І до Афіни відразу ж промовила слово крилате:

352] "Леле! Невже ми, о Зевса егідодержавного доню,
353] Не допоможемо хоч би востаннє данаям, що гинуть?
354] Мабуть, сповняючи долю лиху, так і приймуть загибель
355] Всі від руки одного. Понад міру-бо тяжко лютує
356] Гектор, нащадок Пріама, й багато вже лиха накоїв!"

357] В відповідь мовила їй ясноока богиня Афіна:

358] "Цей вже давно і силу, і душу свою погубив би,
359] В рідному краї своєму убитий руками аргеїв,
360] Та мій батько недобрими в серці лютує думками,
361] Вічно лукавий і злий, бажанням моїм погамовник.
362] Він не згадає, як часто я сина його рятувала,
363] Ще як у подвигах той знемагав тяжких в Еврістея.
364] Слізно волав він до неба, й мене на підмогу до сина
365] Зевс громовладний не раз посилав із високого неба.
366] О, коли б це я раніше розсудливим розумом знала,
367] Ще як він посланий був до Аїдових брам вартового
368] Вивести пса із Еребу, оселі страшного Аїда,
369] То не уникнув би він тоді Стіксових течій глибоких!
370] Нині ж гордує він мною й виконує волю Фетіди,
371] Що цілувала коліна йому й підборіддя торкалась,
372] Городоборцю Ахіллу благаючи шану віддати.
373] Тільки ще буде мене, яснооку, він милою звати.
374] Тим же то однокопитих мерщій запряжи своїх коней,
375] Маю поїхать я в дім до егідодержавного Зевса,
376] В збройне вберуся одіння для бою, і ми ще побачим,
377] Як син Пріамів наш шоломосяйний радітиме Гектор,
378] Тільки-но ми в бойових обидві появимось лавах.
379] Тож не один із троян своїм м'ясом і жиром наситить
380] Хижих птахів і собак, біля суден полігши ахейських!"

381] Мовила це, й не перечила білораменна їй Гера —
382] Кинулась золотозбруйних сама запрягать своїх коней
383] Гера, поважна богиня, великого Кроноса донька.
384] Діва ж Афіна, дочка егідодержавного Зевса,
385] Плащ свій із пліч опустила легкий на порозі у батька,
386] Ніжноузорний, м'який, що своїми руками зіткала,
387] І надягла замість нього хітон громовладного Зевса,
388] В збройне прибралась одіння для бою, що слізьми вмиває,

389] В полум'яну колісницю ввійшла і спис ухопила
390] Гострий, важкий і міцний, що ним побивала героїв
391] Шереги, донька всевладного батька, охоплена гнівом.
392] Гера ляскучим бичем баских лише хльоснула коней,
393] І заскрипіли, самі відчиняючись, брами небесні, —
394] Ори вартують їх, стражі великого неба й Олімпу,
395] Вхід відчиняють і хмарою знов затуляють густою.
396] В брами ці гнали богині бичами баских своїх коней.

397] Зевс їх побачив з високої Іди, й розсердився страшно,
398] І злотокрилу Іріду послав до них з вістю летіти:

399] "Швидше, Ірідо, лети, поверни їх назад, не давай їм
400] Мчати вперед, — не на добре ця звада зі мною їм вийде!
401] Так-бо скажу я тепер, і сповниться те неодмінно:
402] Я покалічу їм коней баских, що везуть колісницю,
403] З повоза скину самих, колісницю ж їм ту поламаю,
404] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться
405] їм тих загоїти ран, що своїми завдам блискавками.
406] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.
407] Геру ж не так я виную, не так обурений нею, —
408] Завжди перечити, що не скажу я, давно вона звикла".

409] Мовив він так, і з ідейських вершин вихронога Іріда
410] З вістю цією знялась до високого в хмарах Олімпу.
411] Там, біля першої брами ущелистих круч олімпійських,
412] їх перестріла вона і Зевсів наказ сповістила:

413] "Що це, куди ви? Яке вам безумство серця запалило?
414] Не дозволяє Кронід заступатися вам за аргеїв.
415] Ось вам загрожує Кроносів син, і справдиться те неодмінно:
416] Він покалічить вам коней баских, що везуть колісницю,
417] З повоза скине самих, колісницю він ту поламає,
418] В коловороті років навіть літ через десять не вдасться
419] Вам тих загоїти ран, що своїми завдасть блискавками.
420] Хай ясноока побачить, що значить із батьком змагатись.
421] Геру ж не так він винує, не так обурений нею, —
422] Завжди перечити, що їй не скаже, давно вона звикла.
423] Ти ж, поганюча, ти — сука безстидна, якщо на самого
424] Зевса списом своїм величезним дерзнеш замахнутись".

425] Мовила це й полетіла назад бистронога Іріда.
426] Гера з такими словами звернулась тоді до Афіни:

427] "Леле! О Зевса егідодержавного доню, ніколи
428] Я не дозволю, щоб ми воювали із Зевсом за смертних.
429] Хай собі гинуть одні, живими лишаються інші,
430] Як кому випаде.