Воно - Кінг Стівен

Читаємо онлайн Воно - Кінг Стівен

Руде волосся струменіло за нею.

— Облиш його! — кричала вона на Павука. — Не смій чіпати його!

"Чорт! Беверлі!" — подумав Бен, і він також побіг; його живіт гойдався вгору-вниз, ноги тупотіли. Краєм ока він побачив, що зліва від нього біжить Едді Каспбрак, тримаючи здоровою рукою інгалятор, наче стрілок.

А тоді Воно стало дибки, поховавши беззбройного Білла під своєю тінню; його лапи молотили повітря. Бен спробував ухопити Беверлі за плече, та його рука ляснула по ньому й зісковзнула. Вона повернулася до нього — очі дикі, губи вишкірилися.

— Допоможи йому! — крикнула вона.

— Як?!

Він крутнувся до Павука, почув Його жадібне нявчання, поглянув у Його віковічні, злі очі й побачив щось за цією подобою — щось набагато гірше за павука. Щось зроблене з самого світла. Його мужність похитнулася… ні! Адже його попросила Бев, його кохана Бев.

— Чорт би тебе вхопив, не чіпай Білла! — загорлав він.

Через мить його так сильно ляснули по спині, що він мало не впав. То був Річі, і хоча сльози бігли його щоками, він божевільно посміхався. Річі так вишкірявся, що рот розтягнувся мало не до вух. З-поміж зубів котилася слина.

— Завалимо її, Скирте! — крикнув Річі. — Чудь! Чудь!

"Її? — тупо подумав Бен. — Він сказав її?"

— Окей, та що воно таке?! Що таке Чудь?!

— Хай мені грець, якщо знаю! — проволав Річі й побіг до Білла, в тінь Воно.

Воно присіло на задні лапи, а передні вимахували в повітрі якраз над головою Білла. І Стен Юріс — змушений наблизитися, присилуваний наблизитися попри всі інстинкти свого тіла й розуму — побачив, що Білл прикипів поглядом до Його очей, очей, з яких лилося моторошне, мертвотне світло. Блакить проти нелюдських рубінів. Стен зупинився, зрозумівши, що розпочався ритуал Чудь.

2

БІЛЛ У ПОРОЖНЕЧІ / РАНО

— хто ти й чому ти прийшов до Мене?

Мене звуть Білл Денбро. І ти знаєш, чому я тут. Ти вбила мого брата, і я прийшов Тебе вбити. Ти обрала не того хлопчика, лярво.

— Я вічне. Я — Пожирач Світів.

Справді? Та невже? Ну, сестро, ти повечеряла востаннє.

— ти безсилий; ось де міць — тут; відчуй її, шмаркачу, а тоді спробуй розказати, як ти збираєшся вбити Вічність. Гадаєш, ти бачиш Мене? Ти бачиш лиш те, що дозволяє твій мозок. Хочеш Мене побачити? Ходи сюди! Ходи сюди, шмаркачу! Ходи!

Пожбурений…

(стовпи)

Ні, не пожбурений, вистрелений, наче жива куля, наче Людина-ядро з цирку "Святиня",[780] що приїздив до Деррі кожного травня. Його підхопило й швиргонуло через усю Павучу твердиню. "Мені це ввижається! — крикнув він до себе. — Моє тіло й досі стоїть на місці, прикипівши очима до Нього, не втрачай мужності, це всього лиш якийсь фокус, будь мужнім, хоробрим, тримай позицію, тримай…"

(пхає)

Він з ревінням гнався вперед, летів у пітьмі вогкого тунелю зі стінами, вимощеними крихкими, облущеними плитами, яким було п'ятдесят, сто, тисяча, мільйон-більйон (хтозна?) років; мчав у мертвій тиші повз перехрестя — одні осяював хвилястий зеленаво-жовтий вогонь, інші підсвічували тьмяні повітряні кульки, сповнені примарною черепною білиною, а на деяких було темно, як у склепі; його несло повз купи кісток — якісь із них людського походження, а якісь — ні; летів і розганявся, немов ракета в аеродинамічній трубі, що наразі вигнулася вгору, та не в бік світла, а в чорноту, колосальну чорноту

(та)

і він вибухнув у непроглядну пітьму, і пітьма стала його планетою, всесвітом та космосом, і підлога пітьми була твердою, твердою, вона скидалася на полірований ебоніт, і він шурхотів по ній, ковзаючи животові та стегнами, наче шайба на столі для гри в шафлборд. То була бальна зала вічності, і вічність була чорною.

(штовхає)

— припини, чому ти це повторюєш? тобі це не зарадить, дурне хлопчисько…

Привидів бачить, всіх запевняє!

— припини.

Стовпи пхає та штовхає — привидів бачить, всіх запевняє!

— припини! припини! наказую, вимагаю, щоб ти припинив!

Що, не подобається?

І подумки: "Якби я тільки міг сказати це вголос не затинаючись, я зламав би цю ілюзію…"

— це не ілюзія, дурне ти хлопчисько, — це вічність, Моя вічність, і ти загубився в ній, загубився назавжди, і не намагайся знайти дорогу назад; ти вже теж вічний, і приречений блукати в чорноті… себто, коли зустрінешся зі Мною віч-на-віч.

Та тут було ще щось. Білл чув його, відчував його, навіть у певний неймовірний спосіб вловлював нюхом — присутність чогось велетенського в темряві попереду. Якесь Громаддя. Страxy не було — натомість з'явилося відчуття всепоглинаючого побожного страху, адже то була могутність, у порівнянні з якою Його сила була лише карликом, і Білл ледь встиг подумати: "Будь ласка, прошу, чим би Ти не було, зважай, що я дуже маленький…"

Він наблизився до нього й побачив, що то був великий Черепаха з панциром, на якому вигравали безліч палаючих кольорів. Його прадавня рептильна голова повільно висунулася з панцира, і Білл відчув, як потвора, яка витягнула його сюди, презирливо здивувалася. Очі в Черепахи були лагідними. Білл подумав, що він (так, він був чоловічої статі), певне, найстарше створіння в усьому всесвіті — таке древнє, що й уяви не вистачить, і набагато давніше за Нього, хоча Воно й твердило, що вічне.

Що ти таке?

— Я Черепаха, синку. Я створив усесвіт, та, будь ласка, не дорікай мені за це, у мене болів живіт.

Допоможи мені! Прошу, допоможи!

— Я не вплутуюсь у такі справи.

Мій брат…

— займає своє місце в макровсесвіті; енергія вічна, і навіть ти, сину, маєш це розуміти.

Наразі він уже пролітав Черепаху, та навіть на такій карколомній швидкості здавалося, що його щитований бік не мав кінця. У Білла з'явилася хистка думка, що він немов їде потягом, який проминає зустрічний експрес, та такий довгий, що здавалося, наче він стоїть на місці або рухається в протилежний бік. Він і досі чув тріскотню й дзижчання Воно, і той голос був писклявий, розлючений, нелюдський, сповнений скаженої ненависті. Та коли говорив Черепаха, Воно було геть не чути. Черепаха говорив усередині Біллової голови, і якимсь чином він зрозумів, що був ще й Інший, і той Перший Інший мешкав у порожнечі поза межами цієї пустоти. Либонь, Перший Інший був творцем Черепахи (Він тільки спостерігав) і Воно (Воно тільки жерло). Цей Інший був силою поза всесвітом, силою над усіма силами, автором усього сущого.

Зненацька йому здалося, що він усе зрозумів: Воно прагнуло кинути його крізь стіну на межі всесвіту та пожбурити в якесь інше місце

(Черепаха назвав його макровсесвітом)

туди, де Воно дійсно жило; де існувало титанічним, сяючим ядром, яке в очах Іншого могло видатися всього лише крихітною цяткою; там він побачить Воно оголеним, істотою з аморфного, нищівного світла, і там його милосердно знищать або покинуть блукати — божевільного, та притомного, усередині вбивчого, безформного, голодного єства Воно.

Благаю, поможи! Заради інших…

— синку, ти мусиш зарадити собі сам.

Та як? Прошу, скажи! Як? Як? ЯК?!

Тільки тепер від домчав до масивних лускатих лап Черепахи; у нього було вдосталь часу, аби надивитися на його колосальну та прадавню плоть, аби зачудуватися з його гігантських нігтів — вони були дивного блакитно-жовтого кольору, і в кожному з тих нігтів він бачив вируючі галактики.

Будь ласочка, ти ж добрий, я відчуваю й вірю, що ти добрий, і я благаю тебе… будь ласочка, поможи!

— ти й сам знаєш, що є лише Чудь, і твої друзі.

Будь ласка, ну будь ласочка…

синку, ти маєш стовпи пхати й штовхати, привидів бачити, всіх запевняти… це все, що я можу сказати тобі, коли ти залазиш у таке космологічне лайно, то мусиш викинути всі посібники й інструкції.

Він усвідомив, що голос Черепахи вже затихав. Він відлетів поза його досяжність, кулею мчав у темряву, що була глибше глибини. Голос Черепахи перекрикувало, заглушало раде торохкотіння Потвори, яка викинула його з реальності та затягнула в порожнечу — голос Воно, голос Павука.

— ну як тобі тут, подобається, Юний Друже? подобається? вже обожнюєш це місце? даси йому дев'яносто вісім зі ста, бо ритм класний і під нього кльово танцюється? вловлюєш його мигдаликами, жонглюєш ним? сподобався Черепаха, мій старий товариш? Я гадав, що той старий хер уже давно здох, і він міг би спробувати тобі допомогти, атож, міг, та, гадаєш, у нього б щось вийшло? гадаєш, йому це треба?

ні ні ні ні стовпи пхає ні він шт-шт-шт-штовх-хає ні

— перестань белькотіти! часу обмаль, тож давай побалакаємо, поки ще можна, розкажи мені про себе, Юний Друже… скажи мені, ти в захваті від цієї холодної темряви? тобі подобається наше мега-турне порожнечею, яка розкинулася тут, Назовні? та зажди, поки ми не вирвемося туди, де живу Я! почекай! почекай смертевогнів! глянеш на них і здурієш… та житимеш… і житимеш… і житимеш… у їхньому нутрі… у Мені…

Воно вибухнуло отруйним, пронизливим сміхом, і Білл усвідомив, що Його голос почав затихати та водночас розростатися — він немов віддалявся від того звуку… і занурювався в Нього. Так, саме це й відбувалося. Він гадав, що так і було. Бо хоча ці голоси були бездоганно синхронізовані, той, до якого він мчав, був цілком чужорідним і розмовляв складами, які не подужав би жоден мовний апарат. Йому подумалося, що то голос смертевогнів.

— …часу обмаль, тож давай побалакаємо, поки ще можна.

Його людський голос згасав, наче бенгорські радіостанції, коли ти їдеш на схід. Його виповнив яскравий, палючий жах. Ще зовсім трохи, і він буде неспроможний розмовляти з Ним, неспроможний користуватися здоровим глуздом… і частково він розумів, що попри весь Його сміх, попри всі чужорідні веселощі, це було саме те, чого Воно прагнуло. Не просто пожбурити його в Своє справжнє лігво, а й розірвати ментальний зв'язок. Якщо спілкування припиниться, його буде вщент знищено. Вийти за межу комунікації означало позбавитися способу до порятунку, і він розумів це з власного досвіду — з того, як поводилися з ним батьки, коли помер Джордж. Цього навчила його їхня крижана байдужість.

Він полишав Його… і наближався до Нього. Однак віддалення було важливішим. Якщо Воно б радше жерло діточок тут, радше затягувало б їх сюди, чи що ще Воно там збиралося зробити, чому в такому разі Воно не вихопило сюди їх усіх? Чому тільки його?

Тому що воно мало позбавити від нього свою Павучу сутність, ось чому. Воно-Павук та Воно, яке почвара називала смертевогнями, були пов'язані.

Відгуки про книгу Воно - Кінг Стівен (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: