Воно - Кінг Стівен

З-поміж них виривалося тьмяне світло. Воно сяяло та рухалося, всміхалося та шкірилося. Світло було живим.

(смертевогні)

Ба навіть більше, ніж живим: воно було сповнене сили — магнетизму, гравітації та, мабуть, ще чогось. Річі підкинуло, смикнуло вниз, закрутило й потягнуло. Здавалося, немов він потрапив у камеру велетенського колеса. Він відчував, як голодне світло пожадливо ковзає його обличчям і що воно… думало.

Це Воно, це Воно, Його решта.

— відпусти, ти обіцяв мене ВІДПУСТИТИ!

Знаю, моє миле дитятко, та іноді я брешу — моя мамця лупцює мене за таке, але татусь давно махнув рукою.

Він відчув, як Білл полетів до одної з прогалин у стіні, відчув, як до нього потягнулися лихі пальці світла, і, сконцентрувавши всі сили в останньому зусиллі, сягнув по друга.

Білле! Руку! Дай руку! РУКУ, ТРЯСЦЯ ТВОЇЙ МАТЕРІ, ДАЙ РУКУ!

Білл вистромив до нього руку, пальці стискалися й розтискалися, а живий вогонь повзав та крутився на Одриній обручці, розмальовуючи її арабесками та рунічними візерунками: колеса, півмісяці, зірки, свастики, з'єднані кола, що зросталися в ланцюги. Біллове обличчя, наче татуюванням, так само заплямувало світлом. Річі простягнув руку, з усіх сил потягнув її до друга, у той час як у його вухах кричало, торохкотіло й рюмсало Воно.

(не зловив, о любий Боже, я його не зловив, він зараз проскочить туди)

А тоді пальці Білла зімкнулися на руці Річі й він стиснув її в кулак. Ноги Білла прослизнули в шпарину між тими скрижанілими стовбурами, і на одну божевільну мить Річі усвідомив, що бачить у них усі кістки, вени й капіляри — скидалось на те, наче Білл наполовину заліз до пащі найпотужнішого у світі рентгенівського апарата. Річі відчув, як м'язи на його руці розтягнулися, немов іриска, відчув, як заскрипів, застогнав плечовий суглоб, протестуючи проти зростаючого нелюдського навантаження.

Він зібрав докупи всі сили й закричав: "Витягуй нас! Витягуй нас назад, бо я тебе вб'ю! Я… я до смерті заб'ю тебе Голосами!"

Павук знову завищав, і зненацька Річі відчув, як усім його тілом потужно хвицнули, немов батогом. Його рука перетворилася на суцільну, розпечену до білого агонію. Біллова рука почала висковзати з його хватки.

— Великий Білле, тримайся!

— Тримаюся, Річі! Тримаюся!

"І не відпускай, — похмуро подумав Річі, — бо щось мені підказує, що тут можна пройти більйон миль та так і не знайти довбаної параші."

Вони зі свистом мчалися назад, а божевільне світло згасало, поки де перетворилося на смужку з сяючих цяток, а потім зовсім зникло. Вони розривали темряву, наче торпеди: Річі стискав зубами Його язика, а болючою рукою тримав Білла. А ось і Черепаха, та не встигнув Річі й оком кліпнути, як він зник.

Річі відчув, що вони наближаються до того, що видавалося їм реальним світом (проте він вважав, що вже ніколи не подумає про нього, як про дійсно "реальний" світ, бо бачитиме його лише як хитру парусинову декорацію, що приховує сплетіння натяжних тросів… тросів, подібних до ниток у павутинні). "Та з нами все буде гаразд, — думав він. — Ми повернемося. Ми…"

Ними знову замолотило: Воно хвицало, ляскало, махало ними туди-сюди, намагаючись все одно струсити їх та полишити Назовні. І Річі відчув, що його хватка зісковзує. Він почув Його горлове переможне гарчання й зосередив усе своє єство на тому, щоб утриматися… та однаково сповзав. Він перелякано стиснув щелепи, але Його язик втрачав щільність, танув, немов перетворюючись на летючу осінню павутину.

— Поможіть! — загорлав Річі. — Я зараз впаду! Поможіть! Хто-небудь, поможіть нам!

5

ЕДДІ

Едді ледь усвідомлював, що відбувається: якимсь чином він це відчував, бачив, та наче крізь тонку тканину. Десь там Річі з Біллом намагалися повернутись. Їхні тіла знаходилися тут, та все інше — їхні сутності — були десь далеко.

Він бачив, як Павук наставив на Білла жало, збираючись проштрикнути його, а тоді Річі кинувся вперед, волаючи на Нього тим своїм дурнуватим Голосом Ірландського Копа… та Річі так відточив свою майстерність, що тепер його Голос звучав точнісінько, як колись говорив містер Нелл.

Павук повернувся до Річі, і Едді побачив, як моторошні червоні очі Воно вилізли з орбіт. Річі знову закричав, цього разу Голосом Панчо Ванільї, і Едді відчув, як Павук зарепетував од болю. Бен хрипко зойкнув, коли Його шкіра тріснула на місці старого шраму. Бризнула цівка чорного, як неочищена нафта, іхору. Річі почав казати ще щось… а тоді його голос почав зменшуватись, згасати, як затихає спів під кінець поп-пісні. Його голова задерлася, очі з'єдналися з Його поглядом. Павук знову затих.

Хвилини спливали, та Едді навіть уявлення не мав, скільки часу пройшло. Річі з Павуком витріщалися один на одного. Едді відчував їхній зв'язок, відчував, як десь далеко точиться розмова та вирують емоції. Він не міг розібрати слів, та ловив тональність подій у кольорах та відтінках.

Білл непритомно лежав на підлозі зі змарнілим блідим обличчям та заплющеними очима; з носа й вух бігла кров, пальці ледь посіпувались.

У Павука з чотирьох чи п'яти місць юшила кров, Воно знов було сильно поранене, та все одно лишалося страхітливо живучим. "Чому ми просто стовбичимо? — думав Едді. — Ми могли б добряче зашкодити Воно, поки Воно зосереджене на Річі! Заради Бога, чому ніхто не ворушиться?"

Він відчув дикий тріумф, і це відчуття було виразнішим, чіткішим. Ближчим. "Вони повертаються! — хотілося йому крикнути, та в роті було надто сухо, а в горлі — надто вузько. — Вони повертаються!"

Голова Річі почала повільно хитатися з боку в бік. Під одягом його тіло немов пішло хвилями. Окуляри на хвильку зависли на кінчику носа… а тоді злетіли й розбилися об кам'яну підлогу.

Павук поворушився, його шпичасті лапи сухо зацокотіли по підлозі. Едді почув, як Воно лячно, переможно закричало, а в наступну мить у його голову вдерся чіткий голос Річі:

(поможіть! я зараз упаду! хто-небудь, поможіть нам!)

Едді зірвався з місця, на ходу здоровою рукою вихопивши з кишені інгалятор, викрививши губи в страшній гримасі, а його подих боляче виривався з горла крізь шпарину, яка здавалася завширшки з вічко голки. Наче галюцинація, перед ним витанцьовувало заплакане обличчя матері.

— Едді, не наближайся до тої Гидоти! Не підходь до Нього! Від такого паскудства можна захворіти на рак! — рюмсала вона.

— Ма, стули пельку! — пронизливо, пискляво закричав Едді — то було все, що лишилося від його голосу.

Голова Павука повернулася на звук, відірвавши погляд від Річі.

— На! — завив Едді згасаючим голосом. — На, покуштуй!

Він стрибнув на Нього, водночас натиснувши на клапан інгалятора, і на мить до нього повернулася вся дитяча віра в ліки — в дитячі ліки, які могли вирішити геть усе, які могли поліпшити його самопочуття, якщо над ним познущалися старші хлопці, або коли юрба збивала його з ніг після останнього дзвоника в школі, або коли йому доводилося сидіти на межі порожньої автостоянки біля автобази братів Трекерів, бо мати не дозволяла йому гратися в бейсбол. То були хороші ліки, сильні ліки, тож Едді стрибнув до морди Павука, і, зачувши його жовтий гнилий сморід, приголомшений його потужною люттю та невблаганною рішучістю всіх їх знищити, він стрельнув з інгалятора в одне Його рубінове око.

Він відчув/почув Його лемент — цього разу не від люті, лише від болю, від жаскої, волаючої агонії. Він побачив, як суспензія осіла на криваво-червоній кулі; побачив, як крапельки біліють та занурюються в склеру, наче карболова кислота; побачив, як Його здоровенне око починає розповзатися, наче кривавий яєчний жовток, і текти бридким струмком живої крові, іхору та гною з личинками мух.

— Повертайся назад, Білле! — прокричав він залишками голосу, а тоді вдарив Його, і відчув, як його обпік млосний жар Воно, і жахлива мокра теплота підказала Едді, що його здорова рука просковзнула в Павучу пащу.

Він знову натиснув на спуск, цього разу стрельнувши ліками просто в Його горло, просто в його гнилий, злий, смердючий стравохід, а тоді спалахнув раптовий біль, наче опустився важелезний ніж: то Воно зімкнуло щелепи й відтяло йому руку мало не під самісіньке плече.

Едді впав на підлогу. З нерівного обрубка бризкала кров. Краєм ока він бачив, що Білл зводиться на тремкі ноги, що Річі йшов до нього, гойдаючись та спотикаючись, як п'яниця на ранок після бурхливої ночі.

— едсе…

Десь далеко. Не має значення. Він відчував, як усе витікає з нього разом із життєдайною кров'ю… уся лють, увесь біль, увесь страх, уся бентежність та страждання. Він здогадався, що вмирає, проте він почувався так… о Господи, так ясно, так прозоро, наче він був шибкою, яку начисто вимили, і тепер вона пропускає всеньке світло неочікуваного світанку — таке яскраве та величне, що можна було й злякатися; о Господи, світло, бездоганно раціональне світло, яке просто зараз очищує горизонт від темряви — щосекунди вже в іншому місці.

— едсе о боже білле бене хто-небудь йому відтяло руку, його…

Він поглянув на Беверлі та побачив, що вона плаче. Вона ледве підняла його однією рукою, і сльози котилися її щоками; він помітив, що вона зняла блузку й намагалася зупинити кров і кричала по допомогу. А тоді він поглянув на Річі й облизнув губи. Згасав, він згасав. Ставав яснішим, прозорішим, спустошувався, з нього витікали всі нечистоти, і він очищувався, аби всередину могло потрапити більше світла. Якби в нього було трохи більше часу, він би їм все розказав про це, розповів мораль власної байки: "Це непогано, — почав би він. — Це зовсім непогано". Та спершу Едді мав сказати дещо інше.

— Річі… — прошепотів він.

— Що? — Річі став навколішки і з відчаєм дивився на нього.

— Не клич мене Едсом, — сказав він і всміхнувся. Він повільно звів руку й торкнувся щоки Річі. Той плакав. — Ти ж знаєш, що я… я…

Едді заплющив очі й замислився, як докінчити фразу, і поки він думав над цим, він помер.

6

ДЕРРІ / 7:00-9:00 РАНКУ

До 7:00 вітер у Деррі розігнався до тридцяти семи миль на годину, а деякі пориви сягали швидкості сорока семи миль. Гаррі Брукс, синоптик з "Національної Погодної Служби", чия філія розташовувалась у Бенгорському міжнародному аеропорті, занепокоєно подзвонив до головного офісу "НПС" в Огасті. Він повідомив, що вітри, які дули з заходу, закручувались у дивне півколо, якого він раніше ніколи не бачив… на його думку, це більше скидалося на дивний різновид місцевого урагану з осередком в окрузі Деррі.